Що він викинув, збирав.

Так я вів життя нужденне

В цьому світі й бідував

І коли себе питав:

Чи нещасніший за мене

Хтось тут є, о рідна нене?

Твою відповідь почув;

Я журбу свою збагнув,

То й зібрав свої знегоди

І, щоб разом все збороти,

Їх на радість обернув.

І, якщо мої нещастя

Можуть тебе втішить трохи

Слухай і збирай уважно

Те, що викинув я, вбогий.

Я зовуся…

Сцена третя

Клотальдо (за сценою)

Гей, сторожа!

Чи ви спали, боягузи,

Що ввійшло до вежі двоє,

Мов узявши вас на глузи…

Росаура

Знов неспокій відчуваю.

Сехисмундо

Це Клотальдо, мій тюремник.

Де ж кінець моїм нещастям?

Клотальдо

Гей, сюди, візьміть нікчемних

Чи забийте їх, коли

Вчинять опір вам щосили.

Голоси (за сценою)

Зрада!

Кларін

Стражі цеї вежі,

Якщо нас ви пропустили,

Значить, ви дали нам вибір, -

А схопити нас найлегше.

Входять Клотальдо з пістолем у руках і солдати. Обличчя у всіх закутані.

Клотальдо (убік до солдатів при виході)

Всім-усім закрить обличчя;

Це важливо, це найперше,

Аби нас, поки ми тут,

Не могли впізнати люди.

Кларін

Чи не карнавал у них?

Клотальдо

О невігласи-приблуди,

Що ступили на це місце,

Заборонене декретом

Королівським, за яким

Диво, сховане бескеттям,

Споглядать ніхто не сміє,

Тайну знати небувалу!

Здайте зброю і здавайтесь,

А то гаспид із металу,

Цей пістоль несхибний, плюне

Трутою двох куль охоче,

Від вогню яких повітря

Сколихнеться й загримкоче.

Сехисмундо

Знай, мій деспоте всевладний,

Якщо вчиниш їм образу,

Я життя цим жалюгідним

Ланцюгам віддам одразу;

Бачить Бог, я розтерзаю,

Ревучи від злості й болю,

На шматки себе й загину

Тут між скель, та не дозволю,

Щоб нещастя їх спіткало

І за ними сльози лив я.

Клотальдо

Якщо знаєш, Сехисмундо,

Що велике безголів’я

В тебе, що ти з волі неба

Вмер до того, як зродився,

Якщо знаєш, що вуздою

Тут для тебе ця темниця,

Котра стримує твій норов,

Що твій сказ і лють даремні,

То чому бунтуєш?

(До солдатів.)

Двері

Зачиніть вузькі тюремні

І замкніть його.

Сехисмундо

О небо,

Добре, що мене свободи

Позбавляєш! Бо гігантом

Підійнявся б я7 супроти

Тебе, щоб розбить на сонці

З кришталю шибки блискучі,

На камінних брилах звівши

Гори з яшми аж за тучі.

Клотальдо

Тож, щоб ти не звів їх, терпиш

Стільки зла, вціливши дивом.

Солдати виводять Сехисмундо і замикають його у в’язниці.

Сцена четверта

Росаура

Бачу, що тебе гординя

Ображає, й некмітливим

Був би я, не попросивши

Проявити милосердя

До життя, яке в пилюці

Біля ніг твоїх простерте,

Бо жорстоко дати волю

І смиренню, і гордині.

Кларін

Як Гординя чи Смирення8

Вже тебе не зрушать нині,

Персонажі ті, що діють

Чи не в тисячі містерій,

Я, не гордий, не смиренний,

Щось середнє в цій же сфері,

Тут прошу тебе уклінно

Захист нам і поміч дати.

Дата добавления: 2015-10-16