Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Підприємство як основний господарюючий суб'єкт

Підприємство є основною ланкою господарського комплексу. Поняття підприємства застосовується в господарському, подат­ковому, земельному, бюджетному, нарешті, адміністративному і кримінальному законодавстві України.

Водночас, не припиняються дискусії в економічній і юридичній літературі з приводу суті поняття «підприємство». У їх основі — два питання: 1) є підприємство об'єктом чи суб'єктом права, і 2) яке співвідношення поняття підприємства з поняттям юридичної особи?

Згідно зі ст. 62 ГК України підприємство — це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в поряд­ку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами

ЦК України в ст. 191 говорить про цілісний майновий комплекс підприємства як про об'єкт права. Проте це не означає, що підпри­ємство, завдяки ЦК України, втрачає статус суб'єкта правовідносин. Про це, зокрема, свідчать ст.ст. 152,167,169, 708, 722, 913, 916, 918, 972 ЦК України, в яких застосовується поняття підприємства як суб'єкта майнових правовідносин. Тому поняття «підприємство» лише в окремому значенні (як цілісний майновий комплекс) може розглядатися як об'єкт майнових прав. У найбільш поширеному зна­ченні таке поняття характеризує суб'єкта майнових правовідносин.

Сьогоднішні спроби деяких дослідників розглядати підприєм­ство винятково як річ (майно), є не що іншим, як нав'язуванням сучасним поколінням термінів, що існували в дореволюційній Росії і склалися в деяких західних країнах. Адже не можна не помічати, що традиції правозастосування сьогоднішньої України мають своє власне коріння, яке не можна ігнорувати.

Зокрема, Конституція України в статтях 37,46,86,103,120,142, 143 говорить про підприємство як про суб'єкт, а не об'єкт права. Нові Бюджетний, Земельний, Кримінальний, Господарський кодекси, переважна більшість інших законодавчих актів розглядають під­приємство як суб'єкт правовідносин. Аналогічний підхід застосову­ється в Німеччині і в інших країнах, в законодавстві Європейського Союзу (наприклад, в ст.ст. 85,86 Римського договору 1957 p.).

Тому слід говорити не стільки про підприємство як об'єкт май­нових прав, скільки про цілісний майновий комплекс підприємства як об'єкт таких прав. Так, відповідно до ч. З ст. 66 ГК України ці­лісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу і інших угод, на умовах і в порядку, визначених цим Кодексом і законами, прийнятими від­повідно до нього.

Питання про співвідношення поняття підприємства і понят­тя юридичної особи вимагає поглиблення в економіко-правову природу сучасних господарських відносин.

У сьогоднішній фінансово-монополістичній економіці діяль­ність суб'єктів господарювання не може бути вільною, особливо у відносинах між засновником і юридичною особою, між дочірньою і материнською компанією. В результаті з'являються суб'єкти, що формально вважаються юридичними особами, але позбавлені кла­сичних цивілістичних ознак юридичної особи (майнова відособле­ність, рівність з іншими суб'єктами, самостійна відповідальність, автономна воля тощо). В юридичній літературі наголошується, що за ситуації, коли держава і інші крупні власники капіталу «у будь- який момент можуть вторгнутися (і дійсно роблять це) у відносини між рівноправними суб'єктами, категорія юридичної особи розми­вається до такого ступеня, що дослідники починають пошук іншої правової конструкції». Як результат, на заході народилася теорія персоніфікації підприємств. У СРСР її аналогом виступила теорія господарського органу, яка згодом була витіснена розумінням Під­приємства як суб'єкта права. Основи правового положення підприємства регламентовані в розділі 7 ГК України. Підприємства можуть створюватися як для здійснення підпри­ємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. У цьому відмінність підходу ГК України до поняття підприємства від того, що існував раніше в Законі «Про підприємства в Україні» 1991 року. Останній пов'язував поняття підприємства винятково з прибутковіс­тю, що не відповідало всій різноманітності виробничих відносин. Так, державні ортопедичні підприємства створюються для задоволення соціальних потреб інвалідів, а не для отримання прибутку. Допустив­ши існування некомерційних підприємств, ГК України утвердив як основну програмно-виробничу, а не комерційну суть підприємства.

Підприємство має права юридичної особи. Воно, якщо законом не встановлене інше, діє на основі статуту, має відособлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням і ідентифікаційним кодом. Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, самостійно визначати чисельність працівників і штат­ний розклад, зобов'язано вести податковий і бухгалтерський облік, здавати звітність в установленому порядку.

Відповідно доч. 5 ст. 62 ГК України підприємство не має в своєму складі інших юридичних осіб. Це означає протиставлення поняття підприємства поняттю господарського об'єднання. Адже засновник підприємства, навіть якщо таким виступає юридична особа, не може розглядатися таким, що «входить до складу» підприємства. Тоді як для учасника господарського об'єднання характеристика заснов­ника «входить в склад» повністю виправдана. Звідси і важлива характеристика — учасники об'єднання на відміну від засновників підприємства вимушені в тому або іншому ступені підкорятися в своїй господарській діяльності рішенням об'єднання.

Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи (наприклад, наглядова рада AT) відповідно до статуту підприємства або інших засновницьких документів.

Для керівництва господарською діяльністю підприємства влас­ник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирають) керівника підприємства, укладаючи з ним трудовий контракт.

Керівник підприємства без довіреності діє від імені підприємства, представляє його інтереси у відносинах з іншими особами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підпри­ємства в межах і порядку, визначених установчими документами.

ГК України у багатьох випадках встановлює гарантії свободи і самостійності діяльності підприємств. Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу відомості, не передбачені законом, підприємство надає органам управління і суб'єктам господарювання тільки на договірній основі або в порядку, передбаченому засновницькими документами підприємства.

У ст.ст. 65, 69 ГК України встановлені основи соціальних вза­ємин усередині підприємства. Цим підкреслюється, що підпри­ємствоце не простий набір майна і майнових прав, а складно організований соціальний організм.

Зокрема, на всіх підприємствах, що використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом або уповноваженим ним органом повинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові і со­ціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підпри­ємства.

Рішення з соціально-економічних питань, які стосуються діяль­ності підприємства, повинні вироблятися і прийматися його орга­нами управління за участю трудового колективу і уповноважених ним органів (ч. 9 ст. 65 ГК України).

Майно підприємства складають виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилу­чення державою у підприємства майна, яке ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом (ч. 7 ст. 66 ГК України).

Власник, органи управління підприємства зобов'язані забезпе­чити для всіх працівників підприємства належні і безпечні умови праці (ч. 4 ст. 69 ГК). Підприємство з шкідливими умовами праці створює окремі цехи, ділянки для надання жінкам, неповнолітнім і окремим категоріям працюючих більш легкої роботи (ч. 5 ст. 69) тощо.

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти наступні види підприємств (ст. 63 ГК України):

приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян або суб'єкта господарювання (юридичної особи);

1) підприємство, що діє на основі колективної власності (підпри­ємство колективної власності);

2) комунальне підприємство, що діє на основі комунальної влас­ності територіальної громади;

3) державне підприємство, що діє на основі державної власності;

4) підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

У випадку якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція складає не менше десяти відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція складає сто відсот­ків, вважається іноземним підприємством. Спеціальним законом для цих видів підприємств є Закон України «Про режим іноземного інвестування».

Залежно від способу утворення (заснування) і формування статутного фонду в Україні підприємства діляться на унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником. За­сновник виділяє необхідне для підприємства майно, формує від­повідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через призначеного ним керівника управляє підприємством і формує його трудовий колектив на основах трудового найму, вирішує питання реорганізації і ліквідації підприємства.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, дво­ма або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна і/або підприємницької або трудо­вої діяльності засновників (учасників), їх загального управління справами, на основі корпоративних прав, зокрема через створювані ними органи, участі засновників (учасників) в розподілі доходів і ризиків підприємства.

Таким чином, вирішальним для розмежування корпоративних і унітарних підприємств є критерій єдності або роздільності прав засновників (засновника) на майно цього підприємства. Корпора­тивними підприємствами завжди виступають кооперативи, госпо­дарські товариства, підприємства, засновані на власності двох або більше осіб (наприклад, підприємство, створене подружжям). Уні­тарними можуть бути державні і комунальні підприємства, підпри­ємства, створені одноосібно об'єднанням громадян або релігійною організацією, інші дочірні підприємства, а також підприємства, створені на основі приватної власності засновника.

У читача може виникнути питання: «Навіщо одній особі створю­вати корпоративне підприємство»? Чинне законодавство (ст. 114 ЦК України, ст. 79 ГК України) дійсно допускає створення однією особою акціонерного товариства, товариства з обмеженою і додатко­вою відповідальністю. Ця можливість має економічний сенс у тому випадку, якщо первісний засновник господарського товариства має намір надалі залучити інвесторів для участі в капіталі підпри­ємства і, відповідно, поділитися владою. Адже склад засновників таких підприємств у будь-який момент може бути збільшений без зміни організаційно-правової форми підприємства. Водночас, особі доцільно створювати унітарне підприємство, якщо воно має намір у майбутньому самостійно здійснювати управління підприємством як засновник.

Важливо враховувати, що юридичне та економічне значення корпоративності (унітарності) можуть не співпадати.

Підприємство може бути унітарним в економічному сенсі, але бути корпоративним в юридичному сенсі, і навпаки. Наприклад, державним корпоратизованим підприємством є акціонерне това­риство, яке може мати одного засновника — державу. Аналогічна ситуація виникає у тому випадку, коли один із засновників (учас­ників) господарського товариства володіє контрольним пакетом акцій або має іншу можливість вчиняти вирішальний вплив на процеси управління підприємством. Таке підприємство є корпо­ративним в юридичному сенсі, але унітарним з економічної точки зору. Навпаки, підприємство, одноосібно створене господарським товариством або об'єднанням громадян, є унітарним в юридичному сенсі, але корпоративним в економічному сенсі, оскільки джерело влади засновника має колективну природу. Ці положення важливо враховувати при з'ясуванні очікуваних результатів корпоратизації того чи іншого підприємства.

Залежно від кількості працюючих і обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік підприємства поділяються ГК України на малі, середні або крупні підприємства (див. ч. 7 ст. 63 ГК). Ця класифікація має значення для формування економічної полі­тики у сфері податкових і господарських (організаційних) пільг, а також розмежування режимів державної підтримки, України, що надається законодавством, тим чи іншим підприємствам.

У випадках існування залежності від іншого підприємства, під­приємство визнається дочірнім (залежним). При цьому материн­ська компанія і дочірнє підприємство визнаються асоційованими підприємствами.

Важливо враховувати, що і унітарне, і корпоративне підпри­ємства (в обох випадках — в юридичному сенсі) можуть бути дочірніми. Корпоративне підприємство вважається дочірнім, якщо його засновник — юридична особа володіє контрольним пакетом акцій або іншим переважним правом на управління підприємством. Для корпоративних дочірніх підприємств ГК України (ст. 126) передбачає просту або вирішальну залежність від материнської компанії. В основі цього поділу покладено питання про обсяг прав материнської компанії: зводяться вони тільки до права блокувати рішення, що вимагають кваліфікованої більшості засновників залежного підприємства, або вирішального права на управління підприємством, зокрема при володінні контрольним пакетом акцій залежного підприємства.


Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 112 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Закріплення методів (засобів) і форм державного регулювання економіки в законодавстві України | Державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності | Державне регулювання економіки в зарубіжних країнах | Поняття легалізації (легітимації) господарської діяльності | Державна реєстрація суб'єктів господарювання | Державна реєстрація припинення суб'єктів господарювання | Дозвільна система у сфері господарської діяльності | Ліцензування і патентування господарської діяльності | Поняття і види суб'єктів господарського права | Ознаки суб'єктів господарювання |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Правовий статус громадян — підприємців| Установчі документи суб'єктів господарювання

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.009 сек.)