Показники розвитку молодших школярів

.

Вік	Стать	Зріст, м	Вага, кг	Окруж., груд. клітки, cм
7 років	Дівчатка	122,1	23,2	58,4
Хлопчики	123,9	24,3	60,3
8 років	Дівчатка	126,5	25,7	58,9
Хлопчики	128,2	26,5	60,7
9 років	Дівчатка	132,0	28,3	62,8
Хлопчики	133,5	29,2	62,7
10 років	Дівчатка	138,8	31,2	66,8
Хлопчики	137,4	31,9	65,0

Фізичне виховання молодших школярів має свою специфіку, обумовлену їх анатомо-фізіологічними й психологічними особливостями.

У дітей цього віку інтенсивно розвивається й удосконалюється весь організм. Темпи зростання і розвитку окремих органів і функціональних систем дещо знижуються в порівнянні з дошкільним віком, проте залишаються достатньо високими. Відзначено, що характерною особливістю процесу росту дитячого організму є нерівномірність і хвилеподібність [].

Вікові особливості формування організму молодших школярів мають певні характеристики.

Кісткова система характеризується відносно рівномірним розвитком опорно-рухового апарату, але інтенсивність росту окремих розмірних ознак його різна. Але відмічається, що довжина тіла в цей період збільшується в більшій мірі, аніж його маса.

За даними дослідників Цвєка С.Ф. та Шестерова Л.Е. щорічний приріст тіла в довжину у молодших школярів складає 4 – 5 см, маси тіла – 2 – 3 кг, а обхват грудної клітки – 1,5 – 2 см []. Приблизно такі ж відомості надані в роботах Васькового Ю.В. та Круцевич Т.Ю. Проте автори відзначають збільшення росту на 3 – 4 см в рік. До 10 років у хлопчиків і у дівчаток темпи росту приблизно однакові []. Процес окостеніння хребетного стовпа відбувається поетапно. У віці 7–9 років спостерігається значний ріст хребетного стовпа. В 10 років посилено ростуть поперекові й нижні грудні хребці. Кістки дітей, в порівнянні з кістками дорослих, містять менше мінеральних речовин і легко піддаються деформації. самостійні центри окостеніння для верхньої і нижньої поверхні тіл хребців, кінців остистих і поперечних відростків. Шийний лордоз і грудний кіфоз формуються до 7-ми років, а поперековий – до 12-ти років, тому в молодших школярів спостерігаються випадки різноманітних порушень постави. Хребет відрізняється великою гнучкістю і рухливістю. Кістки тазу до 7– 8 років тільки починають зростатися і при струсі можуть зміщуватися [].

За даними Фоміна Н.А. повноцінна опорно-рухова функція багато в чому пов'язана з формуванням стопи. Дитяча стопа в порівнянні з стопою дорослих відносно коротка й звужена в області п'яти. Формування склепіння стопи звичайно закінчується до 11– 12 років [].

Анатомічно суглобово-зв'язковий апарат сформований вже у новонародженого, але подальше морфологічне й функціональне вдосконалення його продовжується в дитячому й підлітковому віці. Суглоби молодших школярів дуже рухомі, зв'язковий апарат еластичний.

Хребет відзначається великою гнучкістю й рухомістю а також плечових і тазостегнових суглобів. Найбільша рухливість хребта спостерігається у віці 8–9 років []. Процес окостеніння ще не закінчений, поперекова кривизна хребта не сформувалась і не закріпилася, кістки таза не зрослися, кістки скелета легко зазнають деформації.

М'язова система дітей молодшого шкільного віку розвинена ще слабо. М'язи мають тонкі волокна, містять в своєму складі лише невелику кількість білка й жиру. Відношення м'язової маси до ваги всього тіла в цей віковий період складає близько 1/4, в той час, як у підлітків 15 років це відношення становить 1/3 [].

У дітей цього віку м'язи розвиваються нерівномірно: спочатку м'язи тулуба, нижніх кінцівок і плечового пояса, а пізніше – дрібні м'язи [].

В період від 7 до 10 років приріст сили м'язів верхніх кінцівок йде інтенсивніше, ніж нижніх: середній приріст сили згиначів гомілки становить 3,6 кг, а згиначів кисті – 8,3 кг. Сила м'язів розгиначів гомілки значно переважає над силою м'язів згиначів – 20,4 і 13,3 кг, відповідно. Діти 7– 11 років ще слабо диференціюють м'язові зусилля. Здібність до розслаблення м'язів в цей період змінюється незначно [].

У дітей молодшого шкільного віку спостерігається поступове вдосконалення м'язової системи й рухових функцій. Разом із зростанням м'язової маси значно поліпшується координація рухів. В цей час інтенсивно формуються психомоторні функції, пов'язані з швидкістю і точністю руху. М'язова працездатність у хлопчиків 7– 10 років більше, ніж у дівчаток цього ж віку [].

Унаслідок великої рухливості діти цього віку витрачають багато енергії і через це швидко стомлюються, особливо, коли виконують одноманітну роботу.

Характеризуючи стан дихальної системи у молодших школярів, Волков В.М. та Хріпкова А.Г. відзначають, що з розвитком організму відбувається зростання органів зовнішнього дихання і посилюється їх функція []. В молодшому шкільному віці завершується формування легеневих альвеол. З 7– 8 років кількість їх практично не змінюється, але маса і об'єм легеневої тканини і повітроносних шляхів продовжує збільшуватися до закінчення пубертатного періоду.

В зв'язку з інтенсивним ростом і зміною положення ребер, міняється форма грудної клітки, її передня частина опускається вниз, при цьому можливості зміни об'єму грудної клітки в процесі дихання різко зростають. Це робить величезний вплив на характер дихання. Якщо раніше дихання було в основному черевне, то з цього віку воно стає грудочеревним або змішаним [].

В цьому віковому періоді спостерігається відносна слабкість дихальних м'язів. У зв'язку з цим грудна клітка бере незначну участь в акті дихання, яке здійснюється, в основному, за рахунок опускання діафрагми. Тому робота, затрачена на дихання, у дітей значно більша в порівнянні з дорослими [].

У молодших школярів понижена економність зовнішнього і внутрішнього дихання []. Зовнішнє дихання поверхневе, а у внутрішньому знижується утилізація кисню тканинами з артеріальної крові. Спостерігається порівняно велика частота дихання від 20 до 22 разів за хв.

До кінця періоду молодшого шкільного віку об'єм легенів складає половину об'єму легенів дорослого. У міру росту й дозрівання дитини величина хвилинного об'єму дихання (ХОД) збільшується. У дітей 7 – 10 років спостерігається підвищена, в порівнянні з підлітками, величина ХОД на 1 кг маси у спокої – 160 – 170 мл/мин/кг [].

На думку більшості авторів, життєва ємкість легенів (ЖЕЛ) з віком збільшується, проте в різних дослідженнях ці цифри дещо відрізняються. Так, на думку Холодового Ж.К., Хрипкової А.Г. ЖЕЛ зростає з 1200мл в 7-річному віці до 2100 мл в 11-річному. Дані дещо іншого характеру надані в роботах Фоміна Н.А. та Берштейна Н.А., де наголошується збільшення ЖЕЛ у дітей 8 – 9 років з 1700 до 2200 мл і, де ця величина складає 700 – 1000 мл [].

В молодшому шкільному віці спостерігаються суттєві відмінності в розвитку дихальної системи. Так середні величини ЖЕЛ у дівчаток значно менші ніж у хлопчиків. Частота дихання до 8 років у дівчаток менша ніж у хлопчиків, максимальне ж споживання кисню у хлопчиків і у дівчаток приблизно однакове [].

Досліджуючи стан серцево-судинної системи ряд авторів: Васьков Ю.В., Круцевич Т.Ю. відзначають, що маса серця у дітей цього віку по відношенню до маси тіла більше, ніж в подальші роки життя. Просвіт судин відносно широкий []. Інші дані надають Аршавський І.А., Шахліна Л.Я., які вважають, що маса серця і маса тіла знаходяться приблизно в такому ж співвідношенні, як і у дорослих: 1г на 1 кг маси всього тіла [].

Серцевий м'яз дитини 7– 8 років ще порівняно слабкий. Проте постачання кров'ю всіх тканин тіла відбувається удвічі швидше, ніж у дорослих завдяки більшій частоті серцевих скорочень (ЧСС) і більш швидкому кровообігу. Тим самим забезпечується більш інтенсивний обмін речовин. ЧСС у віці 7– 10 років коливається в межах 76– 92 уд/мин [].

Розвиток нервової системи у молодших школярів майже повністю завершується, закінчується зростання і структурна диференціація нервових клітин. Сила і врівноваженість нервових процесів відносно невелика. Проте функціонування нервової системи характеризується переважанням процесів збудження над процесами внутрішнього гальмування, що може призводити до швидкого стомлення [].

Вага мозку першокласника наближається до ваги мозку дорослої людини. У молодших школярів збільшується рухливість нервових процесів, що дає змогу дітям швидко змінювати свою поведінку відповідно до вимог учителя.

У дітей добре розвинені всі органи чуття, але деякі з них мають свої особливості. Так, їхні очі, завдяки еластичності кришталика, можуть швидко змінювати свою форму залежно від пози під час читання й письма. Якщо не врахувати цієї особливості органів зору молодших школярів і не виправити їх пози, то це може призвести до підвищення очного тиску, до нечіткості зображень на сітківці й до виникнення короткозорості.

Слід зазначити, що навчальна робота школярів початкових класів в основному вимагає розвитку першої сигнальної системи – відчуттів і сприйнять, яка у них ще не розвинута. Увага в дітей цього віку нестійка, вони нетерплячі, легко й швидко відволікаються на будь-який зовнішній подразник, що заважає процесу навчання. Об'єм уваги невеликий. У них недостатньо розвинена здатність концентрації уваги. Довго утримувати увагу на об'єкті, що вивчається, вони ще не можуть; напружена і зосереджена увага швидко приводить до нервового стомлення [].

Пам'ять і мислення у дітей молодшого шкільного віку має наочно образний характер: діти легше запам'ятовують зовнішні особливості предметів, ніж їх логічну, смислову сторону, запам'ятовування носить в основному механічний характер. Лише поступово до кінця цього вікового періоду діти опановують прийомами спеціального запам'ятовування й розучування, поступово з віком відбувається перехід до абстрактного виду мислення.

На думку багатьох авторів, молодший шкільний вік найбільш сприятливий для розвитку рухових умінь і навичок. У цей період відмічається швидкий ріст показників вдосконалення структури природних видів рухів і здібності оволодівати загальною структурою технічно складних вправ. Молодші школярі гарно диференціюють м’язові відчуття, а окремі складні за технікою вправи є для них більш доступні, ніж для підлітків.

Важливою є класифікація дітей не тільки за анатомо–фізіологічними та віковими особливостями,а й за статевими ознаками. Слід зазначити, що силові здібності у 8 та 9 років у хлопчиків статистично не відрізняється, на відміну від дівчаток. Найбільша відмінність у розвитку сили спостерігається у дівчаток, при цьому вона значно менша. Ніж у хлопчиків. Характерною особливістю розвитку показників динамометрії для хлопчиків є незначне зростання темпів, а в дівчаток спостерігається різке зростання. Незначне підвищення темпів розвитку сили у хлопчиків, характеризує біологічні зміни в організмі, що пов’язано з періодом статевого дозрівання.

Для дівчаток характерне зростання темпів розвитку сили, що дає нам підстави стверджувати, що вік від 8-ми до 9-ти років є сприятливим для розвитку даної здібності.

Вияв швидкісно–силових здібностей протягом молодшого шкільного віку свідчить про поступове покращення показників як у дівчаток, так і в хлопчиків. Таким чином, можна рекомендувати збільшення педагогічного впливу, спрямованого на розвиток даних здібностей. Для дівчаток цей вік є в незначній мірі більш сприятливим, що повинні враховувати вчителі на уроках фізичної культури.

Швидкісні здібності у своєму віковому розвитку мають поступальний характер із наявністю періодів прискореного темпів розвитку. Таким чином, протягом всього періоду навчання дітей у початкових класах необхідно планувати значну кількість вправ, які були б спрямовані на розвиток даних здібностей і збільшувати їх кількість в сенситивні періоди.

Розвиток і вдосконалення витривалості в значній мірі буде визначатися методикою, яка передбачає виконання вправ з максимальною інтенсивністю за короткий час і зі зменшенням інтервалів відпочинку, щоб наступні повторення проходили на фоні повного відновлення частоти серцевих скорочень.

Велика кількість досліджень показали, що гнучкість дівчаток молодшого шкільного віку значно вища, ніж хлопчиків цього ж періоду, спостерігається збільшення абсолютних показників, а темп природного розвитку гнучкості у дівчаток становить 14%, а у хлопчиків – 2,2%.

Незначне підвищення показників розвитку гнучкості можна пояснити малорухомими умовами життя, значною кількістю часу, який проводиться дітьми сидячи, що спричиняє порушення постави учнів. Такі висновки підтверджуються цілим рядом досліджень, в яких відзначено погіршення постави, пов’язане зі статичним положенням тіла під час навчання. Можна вважати, що розвиток гнучкості в повній мірі залежить не тільки від конструкції суглобів, але й від сили м’язів хребта. Практика підтверджує дані висновки, що дозволяє рекомендувати виконання врав, які розвивають рухливість у суглобах із збільшенням кількості вправ. Дана здібність характеризується як один із компонентів координаційних здібностей, що в значній мірі визначають точність виконання рухів.

Зниження показників координаційних здібностей у дівчаток 9 років можна пояснити біологічними змінами, що проходять в організмі, тобто початком періоду статевої зрілості.

Молодший шкільний вік, найсприятливіший період для розвитку рухових умінь і навичок. В цьому віці спостеріагється швидке зростання показників структури природних видів рухів і здатності опановувати загальною структурою технічно складних вправ, оскільки пропрірецептивна чутливість до цього вікового періоду досягає необхідного рівня []. Молодші школярі добре диференціюють м'язові відчуття, а окремі складні по техніці вправи є для них більш доступними, ніж для підлітків. У працях Фоміна Н.А. відзначено, що темпи функціонального дозрівання апарату регуляції рухів випереджають морфологічні перебудови, від яких залежать прогресивні зміни рухової функції, це і дозволяє дітям даного віку досягати високих результатів в складно-координаційних видах спорту. В процесі індивідуального розвитку у дітей спостерігаються етапи підвищеної чутливості до фізичного навантаження різної спрямованості (критичні періоди). У віці 6–8 років дитину легше навчити кататися на ковзанах, ніж в 9–11 років. В період від 8 до 12 років діти можуть навчитися практично всім рухам, що вимагають точності й високої координації [].

Постава залежить від форми гнучкості хребта, від стану нервово - м'язового та зв'язкового апарату. Завдяки фізіологічним вигинів хребетний стовп виконує ресорну і захисну функцію спинного та головного мозку, внутрішніх органів, збільшує стійкість і рухливість хребта.

Дефекти постави полягають у зміні положення тулуба, плечового поясу і тазу, голови, що викликає збільшення чи зменшення фізіологічних вигинів хребта.

Хребет виконує основну опорну функцію. Його оглядають в сагітальної, горизонтальній і фронтальній площинах, визначають форму лінії, утвореної остистими відростками хребців. Звертаю увагу на симетричність лопаток і рівень плечей, стан трикутника талії, утвореного лінією талії і опущеною рукою. Нормальний хребет має фізіологічні вигини в сагітальної площини, анфас представляє пряму лінію. При патологічних станах хребта можливі викривлення як переднього і заднього напрямку (кіфоз, лордоз), так і бічні (сколіоз) [11, c. 39].

У сагітальній площині розрізняють чотири фізіологічних вигину хребта: два звернені опуклістю наперед шийний і поперековий лордоз, два звернені опуклістю до них – це грудний і крижово-куприковий кіфози. Сагітальну площину (від латинського «сагітти» - стріла) ділить тіло на праву і ліву половини. Відбувається згинання (нахил вперед) і розгинання хребта (нахил назад).

Існують наступні види порушення постави у сагітальної площини:

1. Порушення постави пов'язані зі збільшенням фізіологічних кривизн хребетного стовпа:

а) сутулуватість характеризується збільшення грудного кіфозу при одночасному або згладжуванні поперекового лордозу. Голова нахилена вперед; плечі зведені вперед, лопатки виступають; сідниці сплощені.

б) Кругла спина (кіфозична постава), характеризується збільшення грудного кіфозу, з майже повною відсутністю поперекового лордозу. Звідси й більш ємну назву – «тотальний» кіфоз. Голова нахилена вперед; плечі опущені і приведені, лопатки «крилоподібні»; ноги зігнуті в колінах. Відзначаються падіння грудної клітини і опущення сідниць; м'язи тулуба ослаблені. Прийняття правильної постави можливо тільки на короткий час [28, c. 49].

в) Кругло-увігнута спина (кіфолордична постава), характеризується збільшенням всіх вигинів хребетного стовпа. Кут нахилу тазу більше норми; голова і верхній плечовий пояс нахилені вперед; живіт виступає вперед і звисає. Через недорозвинення м'язів черевного преса може спостерігатися опущення внутрішніх органів (вісцероптоз). Ноги максимально розігнуті в колінних суглобах – нерідко з розгинанням (рекурвація). М'язи задньої поверхні стегна і сідничні м'язи розтягнуті й виснажені [18, c. 23].

2. Порушення постави пов'язані зі зменшенням фізіологічних кривизн хребетного стовпа:

а) Плоска спина характеризується згладжуванням всіх фізіологічних вигинів (більшою мірою – грудного кіфозу). Грудна клітка зміщена вперед; з'являються «крилоподібні лопатки». Нахил таза зменшений; нижня частина живота виступає вперед. Знижено тонус м'язів тулуба [28, c. 50].

б) Плоско-вигнута спина характеризується зменшенням грудного кіфозу при нормальному або декілька збільшеному поперековому лордозі. Спостерігаються при комбінованому зміні фізіологічних вигинів. Грудна клітка вузька. М'язи живота ослаблені, кут нахилу таза збільшений, при цьому сідниці відстають ззаду, а лоно відвисає [28, c. 51].

Фронтальна площина – ділить тіло на передню та задню сторони (нахили тулуба убік). У фронтальній площині розрізняють два види порушень постави.

1. Асиметрична, або сколіотична, постава характеризується порушенням серединного розташування частин тіла і відхиленням остистих відростків від вертикальної осі. Голова відхилена вправо або вліво; надпліччя і кути лопаток розташовані на різній висоті, відмічається нерівність трикутників талії, асиметрії м'язового тонусу. Знижено загальна і силова витривалість м'язів. На відміну від сколіозу, не виникає торсія хребців, і при розвантаженні хребта всі види асиметрії усуваються [27, с. 19].

2. Млява постава характеризується загальною слабкістю м'язово-зв'язкового апарату, неможливістю тривало утримувати тулуб у правильному положенні, часто зміною положення тіла в просторі.

Сколіоз – це захворювання, що характеризується дугоподібним викривленням хребта у фронтальній площині, який поєднується з торсією хребців [16, c. 189].

Наявність торсії є головною відмітною ознакою сколіозу - у порівнянні з порушеннями постави у фронтальній площині.

Торсія (torsio) – скручування хребців навколо вертикальної осі, що супроводжується деформацією їх окремих частин та зміщенням хребців відносно один одного протягом усього періоду росту хребта [10, c. 93].

У верхній половині дуги викривлення остисті відростки згинаються в опуклу сторону, в нижній - в увігнуту. На увігнутій стороні сколіозу м'язи і зв'язки вкорочені, на опуклій - стягнуті. Розтягнуті м'язи на опуклій стороні розвинені значно слабше, ніж укорочені м'язи на увігнутій стороні хребетної дуги. Ребра повернені; грудина зміщена і нахилена в бік увігнутості. Грудна клітина найбільше деформується сколіозом в області грудних хребців, зсув ребер викликає зміну її форми. На опуклій стороні ребра спрямовані косо - вниз - вперед, проміжок між ребрами розширено (рис. 2).

На увігнутій стороні ребра менш нахилені спереду і розташовуються близько один до одного. Лопатки знаходяться на різній висоті; у разі сколіозу в грудній частині хребта лопатки також мають торс. Таз нахилений з торсією навколо крижів [20, c. 62].

Ці структурні зміни проводять до порушення діяльності серцево-судинної та дихальних систем, шлунково-кишкового тракту, інших систем організму. Тому правильно говорити не просто про сколіоз, а про сколіотичної хвороби.

За формою викривлення і ступеня складності сколіози поділяються на дві групи: прості і складні.

Прості сколіози характеризуються простий дугою викривлення. При цьому хребетний стовп нагадує букву «С» і відхиляється в одну сторону. Такі сколіози можуть бути локальними (вражаючими один відділ хребта) і тотальним (вражаючим весь хребет) [16, c. 220].

Складні сколіози характеризуються двома і більше відхиленнями хребта в різних напрямках. Це так звані S-образні сколіози.

За направленням дуги викривлення сколіози поділяються на правобічні і лівосторонні.

Складні сколіози утворюються з простих: основна, первинна дуга викривлення компенсується вторинної дугою викривлення. Тип сколіозу визначається локалізацією первинної дуги викривлення [5, c. 117].

Етіологічно розрізняють сколіози вроджені (вони зустрічаються у 23%) і набуті.

До набутих сколіозу належить:

1. Ревматичні – виникають раптово і які обумовлюють м'язової контрактурою на здоровій стороні при наявності явищ міозиту або спондилоартриту;

2. Рахітичні – рано проявляються, різними деформаціями опорно-рухового апарату. М'якість кісток і слабкість м'язів, носіння дитини на руках (переважно на лівій), тривале сидіння, особливо в школі, - сприяє прояву і прогресуванню сколіозу;

3. Паралітичні – які виникають після дитячого паралічу, при односторонньому м'язовому поразку, можуть спостерігатися і при інших нервових захворюваннях;

4. Звичні – на грунті звичної поганої постави (часто їх називають «шкільними», так як в цьому віці вони отримують найбільшу вирази). Безпосередньою причиною їх можуть бути неправильно влаштовані парти, носіння портфелів з ​​перших класів, тримання дитини під час прогулянки за одну руку і т.д. [16, c. 145].

Дефекти постави погіршують функцію внутрішніх органів. Зменшення амплітуди рухів грудної клітки діафрагми порушує функцію органів дихання, погіршуються умови для роботи серцево-судинної системи. Зменшення коливань внутрішньочеревного тиску справляє негативний вплив на шлунково-кишковий тракт [16, c. 146].

Розрізняють три ступені порушення постави:

1. Перша ступінь характеризується зміною тонусу м'язів. Всі дефекти постави зникають, коли людина випрямляється. Порушення легко виправляється при систематичних заняттях корегуючою гімнастикою [23, c. 15].

2. Другий ступінь характеризується зміни в зв'язковому апараті хребта. Зміни можуть бути виправлені лише при тривалих заняттях корегуючої гімнастикою під керівництвом медичних працівників [23, c. 15].

3. Третя ступінь характеризується стійкими змінами в міжхребцевих хрящах і кістках хребта. Зміни не виправляються корегуючої гімнастикою, а вимагає спеціального ортопедичного лікування [23, c. 16].

Постава дитини, з позиції фізіологічних закономірностей, є динамічним стереотипом і в ранньому віці носить стійкий характер, легко змінюючись під дією позитивних чи негативних факторів. Гетерохронність розвитку кісткового, зв'язкового, суглобового апарату і м'язової системи є основою нестійкості постави. Непомірність розвитку зменшується в міру зниження темпів зростання опорно-рухового апарату і стабілізується до закінчення росту людини.

При правильній поставі всі частини тіла розташовані симетрично, щодо хребта, немає поворотів тазу і хребців в горизонтальній площині, вигинів хребта або косого розташування тазу - у фронтальній площині, остисті відростки хребців розташовані по середній лінії спини. Проекція центру ваги тіла при гарній поставі знаходиться в межах площі опори, утвореної стопами, на лінії, що з'єднує передні краї щиколоток [24, c. 45].

Пропорції тіла з віком змінюються: розміри голови зменшуються, кінцівок - збільшуються. Тому стійке вертикальне положення тіла в різні вікові періоди досягається за рахунок різного взаємоположення частин тіла і різних зусиль м'язів, що підтримують тулуб. Правильна постава у дошкільника, школяра, а так само у юнака і дівчини в період статевого дозрівання розрізняється [3, c. 55].

При нормальній поставі, у школяра плечі розташовані горизонтально, лопатки притиснуті до спини (не виступають). Фізіологічні вигини виражені помірно. Випинання живота зменшується, передня поверхня черевної стінки розташована в переді від грудної клітини. Права і ліва половини тулуба симетричні. Остисті відростки розташовані по середній лінії, ноги випрямлені, надпліччя опущені і знаходяться на одному рівні. Грудна клітка симетрична, молочні залози у дівчат і соски у юнаків симетричні, знаходяться на одному рівні. Трикутники талії (просвіти між руками і тулубом) добре помітні і симетричні. Живіт плоский, втягнутий, по відношенню до грудної клітки. Фізіологічні вигини добре виражені, у дівчат підкреслять поперековий лордоз, у юнаків - грудний кіфоз [6, c. 26].

Неправильна постава негативно впливає на роботу внутрішніх органів: не може робота серця, легенів, шлунково-кишкового тракту, зменшується життєва ємність легень, знижується обмін речовин, з'являються головні болі, підвищується стомлюваність, падає апетит, дитина стає млявим, апатичним, уникає рухливих ігор.
Отже, фізичне вдосконалення характеризується станом здоро­в'я та всебічним розвитком людини, до якого відносяться стан розвитку фізичних якостей та формування рухових умінь і навичок, загальний рівень працездатності, морфофункціональні зміни організму і його окремих систем і органів, засвоєння спеціальної системи знань тощо. Так, наприклад, під впливом систематичних занять фізичними вправами розвивається швидкість, швидкісно-силові якості, сила, витривалість, гнучкість, спритність тощо; удосконалюється за формою, будовою і функцією тіло людини та його окремі органи і системи (збільшується маса м'язової і кісткової тканин, зростає маса легень, їх дихальний об'єм та життєва ємність, збільшуються м'язова маса та об'єм серця, викид крові з нього тощо). Діапазон можливостей при цьому великий. Однак, слід зазначити, що як розвиток фізичних якостей, так і вдосконалення форми, будови та функції організму обумовлені природними задатками людини, якими наділена вона за спадковістю. А тому вдосконалювати розвиток рухових якостей, будову тіла можна до певних показників.

Дата добавления: 2015-10-16