Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Розділ 84

Читайте также:
  1. ВИСНОВКИ ДО 3 РОЗДІЛУ
  2. Висновки до першого розділу
  3. Внутрішній розпорядок підрозділу
  4. З Кіокушин карате у розділі «Куміте» серед дітей, юнаків та дівчат а також чоловіків та жінок.
  5. І Розділ
  6. ІІ РОЗДІЛ
  7. ІІІ Розділ

Кидок

 

Для того щоб карета котилася легше та швидше, її вісь зазвичай змащують дьогтем; з такою ж метою деякі китобої піддають подібній операції свої вельботи: вони намащують дно лоєм. Безперечно, така процедура, що в будь‑якому разі не може зашкодити, буває дуже корисною; адже олія і вода – ворожі стихії; олія полегшує ковзання, а в цьому випадку потрібно зробити так, щоб вельбот спритно ковзав по хвилях. Квіквег щиро вірив у змащування свого вельбота, і якось вранці, невдовзі після того, як німецький корабель «Юнгфрау» зник із очей, він взявся за цю справу із ще більшим завзяттям, ніж бувало досі; він заліз під дно човна, що висів за бортом, і так ретельно вмащував лій, наче сподівався зібрати щедрий врожай волосся з голих боків човна. Він наче діяв з волі якогось провісницького чуття; і невдовзі це передчуття справдилося.

Опівдні побачили китів; та щойно корабель наблизився до них, вони розвернулися і стрімголов удалися до втечі, безладно, наче кораблі Клеопатри, що тікали від Арціуму.

Проте вельботи продовжували гнатися за ними; попереду йшов Стабб. Тештіго насилу спромігся встромити один гарпун; але поранений кит, не пірнаючи, ще швидше помчав уперед. А при такому безперервному натягу гарпун, встромлений в тіло кита, рано чи пізно неодмінно вилетить; тому потрібно було або забити кита острогою, або примиритися з неминучою втратою гарпуна. Підтягти вельбот до кита було неможливо – він вихором мчав по хвилях. Що ж тут удієш?

З усіх чудесних пристосувань і досягнень людської майстерності, з усіх мудрувань та хитрощів, що їх знає бувалий китобій, ніщо не зрівняється з тим маневром остроги, який називають «кидком». Ні шпага, ні рапіра не виявляють у своїх випадах подібної спритності. Цей прийом застосовують лише тоді, коли кит, незважаючи на всі заходи, вперто тікає; при цьому найбільш вражає та велика відстань, на яку влучно закидається довга острога з вельбота, що розгойдується на хвилях, та ще й на повній швидкості. Довжина всієї остроги від сталевого вістря до кінця дерев'яного руків'я – десять‑дванадцять футів; древко набагато тонше, ніж у гарпуна, і виготовляється з більш легкого матеріалу – сосни. До нього кріпиться тонка, але досить міцна мотузка – перлінь, за допомогою якого закинуту острогу знову втягають у човен.

Перш ніж ми рушимо далі, слід зауважити, що, хоча гарпун можна закинути так само, як острогу, це робиться нечасто; такі спроби здебільшого бувають невдалими через велику вагу і невелику довжину гарпуна, що при кидку є значною перешкодою. Тому спочатку треба взяти кита на гарпунний лінь, а тоді вже робити «кидок».

Тепер погляньте на Стабба; цей чоловік, що в будь‑якій небезпеці зберігає життєрадісний спокій та витримку, наче створений для того, щоб уславити себе влучним «кидком». Погляньте на нього: ось він стоїть, випроставшись на весь зріст на хиткому носі вельбота, який стрімко мчить на тросі за китом, що летить у вихорі піни за сорок футів від нього. Легко піднявши довгу острогу на рівні очей, щоб перевірити, чи вона досить пряма, Стабб, насвистуючи, підхоплює останнє кільце перліня і затискає вільний кінець у кулаці. Потім, тримаючи острогу нарівні з пряжкою свого пояса, він починає цілитись у кита; прицілившись, повільно опускає вниз кінець руків'я, таким чином піднімаючи вістря, щоб ця смертельна зброя стала рівно на його долоні, зблискуючи лезом на п'ятнадцятифутовій висоті. Він нагадує жонглера, який балансує довгою жердиною в себе на підборідді. Ще мить – і сяюча криця від блискавичного поштовху злітає догори, описавши над збуреним простором красиву дугу, і тріпоче, вп'явшись у живу плоть кита. І кит замість водяних бризок випускає в повітря червоний кров'яний струмінь.

– Бачте, як із нього чіп вибило! – кричить Стабб. – Сьогодні благословенне Четверте липня; нехай усі фонтани сьогодні б'ють вином! От якби з нього текло старе орлеанське віскі, чи старий Огайо, чи прекрасний старий Мононгахіла! Отоді, друже Тештіго, ти б підставив кухля, і ми пустили б його по колу! А що, справді, хлопці, ми б зварили пуншу в його дихалі та випили б живої водиці з живої чаші!

Знову та знов у супроводі таких веселих слів здійснюється майстерний «кидок», і щоразу острога слухняно вертається до хазяїна, наче хорт на шворці. Кит б'ється в передсмертних корчах; гарпунний лінь слабшає, а той, хто звершив «кидок», сидить на носовій банці й мовчки спостерігає за смертю чудовиська.

 


Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 59 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Стабб і ФЛаск убивають справжнього кита, а потім ведуть розмову, стоячи над ним | Голова кашалота – порівняльний опис | Голова справжнього кита – порівняльний опис | Розділ 76 | Розділ 77 | Цистерна і цебро | Розділ 79 | Розділ 80 | Розділ 81 | Честь і слава китобоя |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Йона з історичного погляду| Розділ 85

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)