Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Засуджені запитують – ми відповідаємо

І. Я відбуваю міру покарання у виправній колонії і незабаром маю народити дитину. Прошу роз'яснити порядок та умови реєстрації дітей, народжених жінками, які утримуються у виправних установах? Яких прав набуває дитина після її реєстрації?

І. Згідно пункту 2.10 "Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні" – у

разі народження дитини жінкою, яка утримується у виправній установі чи слідчому ізоляторі, реєстрація народження дитини провадиться органом реєстрації актів цивільного стану за місцем знаходження цієї установи на підставі заяви матері та медичного свідоцтва про народження Ф.103-1/0-96 (паспорт матері подається тільки тоді, коли він зберігається в особовій справі).

Реєстрація провадиться уповноваженим представником адміністрації установи, який після реєстрації отримує Свідоцтво про народження, яке в подальшому зберігіється в особовій справі засудженої і видається їй при звільненні з установи, а в разі переведення дитини до іншого закладу, за межі установи, - Свідоцтво передається керівництву закладу, до якого переводять дитину.

Згідно з ч.3 і 4 ст.144 Сімейного кодексу України, реєстрація народження дитини засвідчується Свідоцтвом про народження, визначається її походження, присвоюється їй прізвище, ім'я, по батькові.

ІІ. В даний час я відбуваю міру покарання у виправній колонії за незаконне виготовлення та зберігання наркотичних засобів. Директор школи-інтернату, де навчається та виховується мій малолітній син, звернувся до суду з позовом про позбавлення мене батьківських прав. Прошу роз'яснити, які можуть бути підстави позбавлення батьківських прав, хто має право звернутися до суду з позовом та які наступають правові наслідки відносно осіб, позбавлених батьківських прав?

ІІ. У відповідності до положень ст.164 Сімейного кодексу України - мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, (як крайня міра) якщо вони:

- не забрали дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров'я без

поважних причин і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування (така поведінка виражається у формі бездіяльності і не пов'язана з такими об'єктивними причинами, як тяжка хвороба новонародженої дитини, хвороба чи інвалідність батьків, відсутність місця проживання, скрутне матеріальне становище, та неспроможність виховання дитини на даний час);

- ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини. Тут варто мати на увазі неодноразове систематичне ухилення від виконання батьківських обов'язків, передбачених Сімейним кодексом України;

- жорстоко поводяться з дитиною. Під жорстоким поводженням слід розуміти

будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного характеру;

- є хронічними алкоголіками чи наркоманами;

- вдаються до будь-яких видів експлуатації, примушують дитину до жебракування

та бродяжництва;

- засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Указані підстави є виключними і розширеному тлумаченню не підлягають.

Рішення суду після набрання законної сили надсилається державному органу реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини для внесення до актового запису "Батько, мати" позбавлені батьківських прав на підставі рішення відповідного суду, зазначається – номер справи і дата постанови рішення (даний запис засвідчується підписом посадової особи і завіряється печаткою органу).

Законом обмежено коло осіб, які мають право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав (ст.165 Сімейного кодексу України) - це: один з батьків; опікун; піклувальник; особа, в сім'ї якої проживає дитина; заклад охорони здоров'я або навчальний заклад, в якому вона перебуває; орган опіки та піклування; прокурор, а також сама дитина, якій наступило 14 років (інші родичі, якщо дитина не проживає у них, за захистом прав дитини повинні звертатися до однієї із перерахованих вище осіб чи органів).

Тобто, директор школи-інтернату має право звернутися з позовом до суду про позбавлення Вас батьківських прав і таке рішення може бути прийняте, якщо з позовом до суду будуть надані вагомі докази, які є підставами для позбавлення батьків батьківських прав відповідно до норм ст. 164 Сімейного кодексу України.

Особа, позбавлена батьківських прав (ст.166 Сімейного кодексу України):

- втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання;

- перестає бути законним представником дитини;

- втрачає право на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми;

- не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником;

- не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування);

- втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною. Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини і в разі відмови щодо неї можуть бути вирішені питання про стягнення аліментів на користь дитини.

 

Ш. Після смерті у моєї матері залишилося майно, на яке я не претендую, так як в даний час відбуваю міру покарання у виправній колонії. Чи можу я відмовитись від спадщини на користь свого сина, якщо інші спадкоємці відсутні? Ш. Згідно положень ч.2 ст.1274 Цивільного кодексу України спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом, незалежно від черги, тобто Ви можете відмовитися від прийняття спадщини на користь свого сина, після чого він повинен протягом шести місяців з часу відкриття спадщини особисто звернутися до нотаріальної контори за місцем знаходження спадщини із заявою про прийняття спадщини.

ІV. Я відбуваю міру покарання у виправній колонії і хотіла б подарувати свою квартиру, яка належить мені на правах приватної власності, своєму сину. Чи треба буде йому сплачувати податок і в якому розмірі? ІV. Відповідно до положень п.14.1. ст.14 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" - кошти, майно, майнові чи немайнові права, подаровані платнику податку, оподатковуються за правилами для оподаткування спадщини, тобто, до Вашого сина, як спадкоємця першого ступеня споріднення - встановлюється нульова ставка податку на будь-який об'єкт спадщини (п.13.2.1. ст.13 вище згаданого закону). Тому Вашому сину не потрібно сплачувати будь-які податки за подаровану Вами квартиру.

 

V. Мій батько помер, на його рахунку в банку залишилися гроші. В даний час я відбуваю міру покарання у виправній колонії. Що потрібно зробити мені, щоб переоформити рахунок на своє ім'я, та які потрібні для цього документи?

V. Право на вклад у банку (фінансовій установі) входить до складу спадщини, а тому вкладник має право розпорядитися правом на вклад на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку "фінансовій установі" (ч.1 та 2 ст 1228 Цивільного кодексу України). Тому, вклади у банках (фінансових установах) успадковуються на тих самих підставах, що й інше майно, а саме - якщо спадкодавець зробив заповідальне розпорядження банківській установі щодо вкладу в загальному заповіті, то вклад переходить у власність особи, вказаної в розпорядженні чи заповіті. Якщо ж заповідального розпорядження чи застереження у заповіті не було, то свідоцтво про право на спадщину на грошовий вклад видається нотаріусом після шести місяців з часу відкриття спадщини спадкоємцям за законом на загальних підставах.

Для переоформлення рахунку померлого вкладника на Ваше ім'я в установу банку за місцем знаходження вкладу необхідно надати письмову заяву, свідоцтво про право на спадщину, ощадну книжку чи договір про депозитний вклад, свій паспорт та довідку про присвоєння ідентифікаційного номера.

 

VІ. По вироку суду протягом шести років я буду відбувати міру покарання у виправній колонії. Чи маю я право не сплачувати вартість житлово-комунальних послуг, за попереднім місцем проживання за цей період, якщо в помешканні ніхто не проживає?.

VІ. Відповідно до положень п.6 ст.20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" Ви маєте право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності при відповідному документальному оформленні. Варто зазначити, що в даному випадку, Ви повинні звернутися з письмовою заявою на ім'я керівників підприємств, які забезпечують Ваше помешкання житлово-комунальними послугами, про несплату за житлово-комунальні послуги на період відбування міри покарання.До заяви необхідно додати копію вироку суду, який вступив в закону силу та довідку установи про термін, протягом якого Ви будете знаходиться в місцях позбавлення волі.

 

VІІ. Я,Михайленко М.М., був засуджений до одного року шести місяців позбавлення волі та був звільнений умовно-достроково і повернувся до попереднього місця проживання, але в однокімнатній квартирі, де я раніше винаймавквартиру по договору найму у жилуправлінні районної ради, вже проживала інша особа за рішенням цього ж жилуправління.

Ястав вимагати у жилуправлінні повернути мені цю квартиру або надати іншу, рівноцінну.

Чи підлягає задоволенню моя вимога?

VІІ. Відповідно до положень ст.71 Житлового кодексу України, жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутніми наймачами протягом шести місяців.Якщо наймач відсутній з поважних причин понад шість місяців, у тому числі, і в зв'язку з взяттям під варту або засудженням до арешту, обмеженням волі чи позбавленням волі на певний строк, та якщо в цьому приміщенні не проживають інші члени сім'ї наймача, це житло може бути надано за договором оренди (найму), у встановленому законом порядку, іншому громадянину до звільнення таких осіб з-під варти або відбуття ними покарання. Тому, вимоги гр.Михайленка М.М. підлягають задоволенню.

VШ. Я відбуваю міру покарання у виправній колонії, а мій чоловік має намір розлучитися зі мною та поділити майно. Хотілося б знати, чи все майно підлягає поділу, чи якась частина майна не ділиться між подружжям?

VІІІ. Згідно з положеннями Сімейного кодексу України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя і можуть ділитися між ними в натурі судом, якщо чоловік та дружина не домовляться про порядок поділу майна між собою, з урахуванням інтересів кожного із подружжя, дітей та інших обставин, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Речі для професійних занять присуджуються чоловікові чи дружині, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна одному з подружжя (ч.3 ст.71 Сімейного кодексу України).

Особистою приватною власністю чоловіка або дружини (ст.57 Сімейного кодексу України) є:

- майно, набуте нею, ним до шлюбу;

- майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але яке було подароване або успадковане;

- майно, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто;

- речі індивідуального користування, в тому числі і коштовності, навіть коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя;

- премії, нагороди, які чоловік, дружина одержали за особисті заслуги;

- кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речей, які належали одному з подружжя, а також як відшкодування завданої одному з подружжя моральної шкоди;

- страхові суми, одержані чоловіком, дружиною за обов'язковим особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю.

Варто взяти до уваги, що коли в придбання майна вкладено, крім спільних коштів, і кошти, що належали одному з подружжя, то частка в цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю і поділу не підлягає.

 

ІХ. В залі суду мене заарештували і направили до слідчого ізолятору, тому я не встигла звільнитися з роботи та розрахуватися. Після вступу вироку суду в законну силу прибула до виправної колонії і написала заяву на ім'я керівника підприємства про моє звільнення і здійснення зі мною розрахунку, але заяву мені повернули з поміткою, що оформлена вона не належним чином, не державною мовою.

Чи мала право адміністрація підприємства, де я раніше працювала, відмовити мені в прийнятті заяви та вирішенні вище викладених питань з таких мотивів? ІХ. Відповідно до положень ст.7 Закону України "Про звернення громадян" – звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.

Згідно вимог ст.5 вищезгаданого закону, у зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові заявника, місце його проживання, викладена суть порушеного питання, заяви чи скарги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником із зазначенням дати.

Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, стать, вік, національність громадянина, в тому числі, і на не знання мови звернення.

Адміністрація підприємства повинна була звільнити Вас з роботи відповідно до п.7 ст. 36 КЗпП на підставі вироку суду, який набрав законної сили. На день звільнення підприємство повинно провести з Вами повний розрахунок (ст.116 КЗпП). Так, як Ви безпосередньо не можете звернутись до підприємства за розрахунком, то повинні видати довіреність одному із членів сім'ї, або іншій довіреній особі, для його отримання.

Відносно трудової книжки Ви повинні звернутися із письмовою заявою на ім'я керівника підприємства про пересилання її за місцем Вашого перебування і відповідно до п.4.2 "Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників" - адміністрація підприємства зобов'язана переслати Вашу трудову книжку, оформлену належним чиним, поштою з доставкою на зазначену Вами адресу цінним листом.

Після одержання, трудова книжка зберігається в особовій справі засудженого і видається особі в день звільнення з установи.

 

Х. Під час розгляду комісією установи матеріалів по заміні невідбутої частини покарання більш м'яким, засуджена Коваленко Л.М. заявила, що не бажає заміни основного виду покарання на більш м'яке та готова відбувати даний вид покарання (позбавлення волі) до настання права на умовно-дострокове звільнення.

Яке рішення повинна прийняти комісія установи та як повинна виконуватися прогресивна система відбування покарання?

Х. Прогресивна система відбування покарання дозволяє поступово поліпшувати правове становище засудженого в бік пом'якшення і зменшення обсягів та характеру карально-виховного впливу на нього. У такий спосіб закон стимулює добросовісне відбування покарання засудженим, визначаючи, що саме від його поведінки залежить можливість поліпшення його становища.

Якщо засуджена стала на шлях виправлення і фактично відбула встановлену частину призначеного судом покарання, адміністрація установи повинна розглянути та направити матеріали на заміну невідбутої частини покарання більш м'яким для погодження до спостережної комісії та до суду для вирішення питання по суті, навіть, якщо засуджена Коваленко Л.М. не бажає заміни основного виду покарання на більш м'яке, і тільки суд може винести відповідне рішення на подання установи.

 

ХІ. Під час звільнення засудженої Воронко М.І. з'ясувалося, що її одяг, який зберігався на складі установи протягом 8 років, став не придатний для носіння, а грошей для придбання іншого вона не має. До місця проживання їй добиратися понад добу.

Як має діяти у цьому випадку адміністрація установи та яка матеріальна допомога може бути надана особам під час звільнення з установ виконання покарань?

ХІ. Згідно положень ст.157 Кримінально-виконавчого кодексу України особи, які звільняються від відбування покарання, забезпечуються адміністрацією установи безоплатним проїздом до місця проживання або роботи в межах України.

У разі відсутності необхідного за сезоном одягу, взуття і коштів на їх придбання особи, звільнені від відбування покарання, забезпечуються одягом і взуттям безоплатно.

Відповідно до п.п.2-4 ст.2 Положення "Про порядок надання одноразової грошової допомоги особам, звільненим з місць відбування покарання", (оголошеного Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань №134 від 30.05.2007 року) особам, звільненим від відбування покарання, яким для прибуття до місця проживання або роботи необхідно більше, ніж 24 години часу, і на особових рахунках яких немає грошових коштів у сумі, що дорівнює двом нормам добових, що відшкодовується в межах України, надається одноразова грошова допомога у розмірі, що складає різницю між двома нормами добових і сумою залишку коштів на особовому рахунку звільненого, після передбачених законодавством утримань.У разі, якщо на особовому рахунку звільненого зовсім відсутні грошові кошти, то виплачується одноразова грошова допомога (в даному разі) у сумі двох норм добових (відповідно Постанови Кабінету Міністрів №483 від 20.05.2009 року " Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон" – 30 гривень на добу).

Така допомога надається на підставі письмової заяви звільненого за рахунок коштів загального та спеціального фондів Державного бюджету України.

 

ХІІ. Я, Шандор Г.Р. – засуджена Берегівським районним судом Закарпатської області по ч.1 ст.332 Кримінального кодексу України до 3 років позбавлення волі. Після прибуття у виправну колонію звернулася з листом до Голови Державного департаменту України з питань виконання покарань, який був написаний угорською мовою, тому що я недосконало володію українською мовою, а російської взагалі не знаю, але інспектор з перевірки та доставки кореспонденції заяву повернув і запропонував переписати її українською мовою.

Прошу повідомити мені, чи є дії представника адміністрації установи правомірними?

ХІІ. Дії інспектора з перевірки та доставки кореспонденції є неправомірними.

Відповідно до положень абз.4 п.1 ст.8 Кримінально- виконавчого кодексу України

засуджені мають право вести листування, давати пояснення і звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами рідною мовою. Таким чином, Ви маєте право звернутися до Голови Державного департаменту України з питань виконання покарань угорською мовою. Для перегляду Вашого звернення адміністрація установи може залучити перекладача. Відповідь Вам повинна бути надана мовою звернення. У разі відсутності можливості дати відповідь мовою звернення, вона дається українською мовою з перекладом відповіді на мову звернення, переклад забезпечується органом або установою виконання покарань.

 

ХІІІ. Я, засуджений Іванов Т.К., звернувся до начальника виправної колонії з письмовою заявою про надання мені медичних послуг лікарем нейрохірургом за межами установи, так як у штаті установи такий лікар відсутній. Послуги лікаря я готовий оплатити з коштів, які знаходяться на моєму особистому рахунку.

Чи повинен начальник виправної колонії задовольнити моє прохання?

ХІІІ. Відповідно до адз.5 п.1.ст.8 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені мають право на охорону здоров'я. Охорона здоров'я забезпечується, як безоплатними, так і платними формами медичної допомоги.

Засуджений має право звернутися за лікарськими консультаціями та лікуванням до медичних установ, що надають платні послуги. Консультації та лікування в таких випадках здіснюються в медичних частинах колонії під наглядом працівників медичної служби.Оплата цих послуг і ліків здійснюється за рахунок власних коштів засуджених або їх родичів, що передбачено ч.5 ст.116 Кримінально-виконавчого кодексу України (Медико-санітарне забезпечення засуджених до позбавлення волі).

Розглянувши Вашу заяву, начальник виправної колонії має Вам надати адресу відповідної медичної установи, до якої Ви можете звернутися із заявою про надання Вам платних медичних послуг лікарем нейрохірургом.

 

ХІV. Мене та мого товариша, Михайлова К.Л., після перебування в дільниці карантину та діагностики перевели на дільницю ресоціалізації і залучили до праці на виробництві учнями столярів.

Підприємство колонії спеціалізується на виробництві корпусних меблів. Я і Михайлов К.Л. відмовилися виходити на роботу в столярний цех, мотивуючи свій невихід на виробництво тим, що до засудження я працював зварювальником, а Михайлов К.Л. - водієм легкового автомобіля. Наші вимоги працевлаштувати нас відповідно отриманих професій начальник виправної установи не задовольнив. Чи є рішення начальника виправної колонії таким, що відповідає чинному законодавству щодо залучення засуджених до суспільно-корисної праці?

ХІV. Рішення начальника виправної колоніїє законним тому, що відповідно до ч.1 ст.118 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені до позбавлення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. При залученні засуджених до суспільно-корисної праці враховуються наявні виробничі потужності, зважаючи при цьому на вік, працездатність, стан здоров'я, в тому числі і спеціальність працівника. Оскільки підприємство в колонії спеціалізується на виробництві корпусних меблів, то Ви повинні працювати на виробництві установи учнями столяра. Відповідно до ч.4 ст.125 Кримінально-виконавчого кодексу України "Загальноосвітнє і професійно-технічне навчання засуджених до позбавлення волі" для вас є обов'язковою підготовка на курсах професійного навчання робітників на виробництві відповідно до потреб підприємств.

Крім того, керуючись ч.3 ст.118 Кримінально-виконавчого кодексу України, Державний департамент України з питань виконання покарань 25 грудня 2003 року видав наказ №275, яким затвердив Правила внутрішноього ропорядку, в яких у розділі 13 "Праця засуджених" (п.п. „г” п.64) - заборонено використовувати працю засуджених в якості водіїв легкових та оперативних автомобілів, тому засуджений Михайленко К.Л. не може бути працевлаштований водієм.

 

ХV. Я, засуджена Петрашкевич О.П., звернулись із заявою до начальника виправної колонії про переведення мене на іншу роботу у зв'язку з вагітністю понад чотири місяці.

Чи повинен начальник установи задовольнити моє прохання?

ХV. Відповідно до положень ч.2 ст.118 Кримінально-виконавчого кодексу України жінкам, з вагітністю понад чотири місяці, дозволяється працювати за їхнім бажанням з урахуванням висновку лікарської комісії колонії. Із змісту Вашого запитання можна зробити висновок, що Ви виявили бажання працювати до відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами, то, відповідно до медичного висновку, Вам знижується норма виробітку чи норма обслуговуванння, або Ви можете бути переведені на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів із збереженнням заробітку за попереднім місцем роботи (ст.178 КЗпП України). Право на цю пільгу Ви маєте з дня надання медичного висновку.

Відповідно до чинного законодавства (п.4 ст.115 Кримінально-виконавчого кодексу України) харчування, одяг, взуття, білизна і комунально-побутові послуги жінкам з вагітністю понад чотири місяці надаються безоплатно.

 

ХVІ. Я, Петрова І.К., раніше двічі судима за тяжкі злочини до позбавлення волі, 15 січня 2009 року засуждена за п.4.ч.2 ст.115 Кримінального кодексу України до 14 років позбавлення волі. 28 березня 2009 року прибула для відбування покарання до виправної колонії, а у червні цього ж року звернулась до Комісії при Президентові України з клопотанням про помилування мене, яке було розглянуте і відхилене.

Два місяці потому мій адвокат знову звернувся до Комісії при Президентові України з клопотанням про помилування, яке було повернуто заявникові без рогляду.

Прошу пояснити, чому моє клопотання про помилування було відхилине, а клопотання адвоката повернуте без розгляду?

ХVІ. Враховуючи, що Ви засуджені за особливо тяжкий злочин і відбули незначну частину призначеного судом покарання, то Ваше клопотання про помилування відхилене відповідно до п.6 Положення "Про здійснення помилування", оголошеного Указом Президента України №1118/2005 від 19 липня 2005 року, де передбачено, що клопотання про помилування засуджених, які засуджені за особливо тяжкі злочини, та які не відбули половини призначеного їй строку покарання, можуть бути задоволені за наявності обставин, що потребують особливо гуманного ставлення.

У разі відхилення комісією клопотання про помилування, повторне клопотання щодо особи, засудженої за особливо тяжкий злочин, за відсутності нових обставин, що заслуговують на увагу, службою може бути винесено на розгляд комісії не раніше, як через рік (п.15 вищезгаданого Положення), тому клопотання про помилування, направлене Вашим адвокатом, повернуте без розгляду.

 

ХVІІ. Під час виборів народних депутатів України я, засуджений Кошель В.Л., відмовився взяти участь в голосуванні. Заступник начальника установи наказав мені написати письмове пояснення з цього приводу. Я відмовився писати пояснення, мотивуючи тим, що недостатньо знайомий з програмами більшості партій та блоків і що це моє особисте право - брати участь у виборах чи ні. Після цього заступник начальника установи заявив, що я порушую внутрішній розпорядок установи, оскільки голосування на закритій дільниці передбачено розпорядком дня, тому і участь засудженого в голосуванні є обов'язковим.

 

Чи обов'язково я мав приймати участь в голосуванні під час виборів та чи мав право представник адміністрації вимагати з мене пояснення з даного приводу?

ХVІІ. Рішення заступника начальника виправної колоніїє незаконним тому, що, відповідно до ст.38 Конституції, громадяни України, в тому числі і засуджені, мають право вільно обирати до органів державної влади, їм забезпечуються умови для вільного формування своєї волі, а в ст.6 Закону України "Про вибори народних депутатів України" прямо вказано, що вибори депутатів є вільними, громадянам України забезпечуються умови для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення. Забороняється застосування насильств, погроз, обману, підкупу чи будь-яких інших дій, що перешкоджають вільному формуванню та вільному виявленню волі виборця.

 

ХVІІІ. 25 лютого 2009 року, після відбуття строку покарання у виправній колонії, підлягали звільненню п'ять засуджених. Після 15-ї години нам було оголошено, що в касі колонії відсутні готівкові кошти, тому не має можливості провести з нами повний розрахунок.

Нам були вручені довідки встановленого зразку про звільнення і нас розмістили в кімнатах тривалого побачення, які розташовані на території установи, до слідуючого дня. На слідуючий день нам видали гроші та квитки на проїзд до місця проживання і звільнили. Чи є правомірними дії адміністрації, та який порядок звільнення засуджених після відбуття строку покарання?

 

 

ХVІІІ. В даному разі дії працівників виправної колонії є не правомірними тому, що відповідно до положень п.п.2-3 ст.153 Кримінально-виконавчого кодексу України, засуджені до позбавлення волі після відбуття строку покарання, призначеного вироком суду, звільняються в першій половині останнього дня строку покарання. Якщо строк покарання закінчується у вихідний або святковий день, засуджені звільняються у передвихідний або передсвятковий день.

З Вами, 25 лютого 2009 року, в першій половині дня, повинен був провестись повний розрахунок, повернуті особисті документи, цінності та речі, які Вам належали, видатися гроші, що зберігалися на особовому рахунку, а також довідки встановленого зразку, з зазначенням підстави звільнення. Ви також забезпечуєтесь безоплатним проїздом до місця проживання або роботи в межах України (ч.1 ст.157 Кримінально-виконавчого кодексу України).

 

 

На запитання засуджених відповідає Головне Управління юстиції у Чернігівській області:


Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 196 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Уважаемые мамы и папы! | КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ | КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ | Внутрішнього розпорядку установ виконання покарань | З місць відбування покарання | КОДЕКС АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА УКРАЇНИ | Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини | ЖИТЛОВИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ. | Які підстави відстрочки виконання рішення суду по конфіскації майна та яке майно не підлягає конфіскації? | Які підстави, умови і порядок оформлення права на спадщину за законом та за заповітом? |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Про нотаріат| Державної виконавчої служби щодо конфіскації майна.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.021 сек.)