Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Принцип єдності і диференціації правового , / регулювання трудових відносин

Читайте также:
  1. D) ПРИНЦИП ИСТОРИИ ВОЗДЕЙСТВИЙ
  2. I. Генезис принципа тернера в области Духа
  3. I. ОСНОВНЫЕ ПРИНЦИПЫ ПОЛИТИКИ ПЕРЕМЕН
  4. I. Отделение сознания от Эго; сознание и мышление; принцип логики
  5. II. Генезис принципа бинера и его различные виды в разуме
  6. V. ПРИНЦИПЫ ОРГАНИЗАЦИИ МОЛОДЕЖНОГО СЛУЖЕНИЯ
  7. А. Предпосылки изменения правового регулирования ограничения дееспособности граждан

Принцип єдності і диференціації правового регулювання трудових відносин — один з найстаріших принципів трудового права. Цей принцип, як видно з його назви, передбачає подвійну мету: встановлення єдиних, однакових умов праці для всіх на--йманих працівників і водночас диференціацію умов праці для певних категорій працівників за певних обставин.

Право передбачає застосування однакового масштабу до різних людей. Тому і трудове право, встановлюючи у своїх нормах єдині для всіх працівників правила щодо прийому на роботу і звільнення з роботи, робочого часу і часу відпочинку, оплати праці, трудової дисципліни і охорони праці, забезпечує всім громадянам справедливі і рівні можливості заробити собі на життя своєю працею.

Єдність правового регулювання трудових відносин означає, що норми трудового права встановлюють високий рівень умов праці, їх повинні дотримуватись усі роботодавці, що здійснюють найм працівників на підставі трудового договору.

Такі єдині норми поширюються на трудові відносини працівників державних підприємств, установ, організацій, працівників приватних і колективних підприємств, а також тих осіб, які працюють за трудовим договором у фізичних осіб (роботодавців).

Єдність правового регулювання забезпечується переважно нормами централізованого рівня. Зокрема, це норми Кодексу законів про працю України, які мають загальний характер, а також норми спеціальних законів «Про оплату праці» від 24 березня 1995 р. № 108/95-ВР, «Про колективні договори і угоди», «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 р. № 137/98-ВР та ін.

Не менш важливу роль у встановленні єдиних правил використання найманої праці відіграють підзаконні нормативні акти, якщо вони приймаються на виконання загальних приписів тих чи інших законів України. Такими підзаконними актами можуть бути постанови Кабінету Міністрів України, а також ак-

ти Міністерства праці та соціальної політики України. Наприклад, «Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників» була затверджена наказом Мінпраці України, Мін'юсту України, Мінсоцзахисту України від 29 липня 1993 р. № 58.

Та не тільки законами та підзаконними актами досягається єдність правового регулювання трудових відносин найманих працівників в Україні. Останнім часом єдині правила у сфері трудових відносин почали приймати і на договірному рівні. Йдеться насамперед про Генеральну угоду, яка укладається на тристоронній основі між Кабінетом Міністрів України, об'єднаннями роботодавців та профспілковими об'єднаннями України. Положення Угоди діють безпосередньо і поширюються на всіх суб'єктів незалежно від форми власності і господарювання, які перебувають у сфері дії сторін, що підписали Генеральну угоду.

Водночас трудове право не може не враховувати об'єктивних обставин, зумовлених специфікою галузей виробництва, професійними, статевими, віковими особливостями працівників, місцезнаходженням підприємств тощо, які потребують особливого підходу до правового забезпечення умов праці. Всі ці обставини врешті-решт призводять до порушення єдиних правил, що регулюють застосування праці, і вимагають видання спеціальних норм, які пристосовують загальні правові приписи до специфічних умов праці.

У юридичній літературі з трудового права визначають три напрями диференціації, які залежать від: 1) характеру і особливостей виробництва (галузева, міжгалузева і локальна диференціація); 2) статевих, вікових та інших особливостей працівників (суб'єктна диференціація); 3) місця розташування підприємств, установ, організацій (територіальна диференціація).

Усі ці три чинники і зумовлюють прийняття спеціальних норм, які регламентують особливості трудових відносин державних службовців, суддів, прокурорських працівників, медичних працівників, працівників освіти, осіб, які не досягли повноліття, жінок, інвалідів, працівників, які поєднують працю з навчанням, та ін. Диференціація забезпечується як шляхом прийняття нормативних актів на рівні законів, підзаконних, у тому числі відомчих актів, так і локальною нормотворчістю. При цьому найбільш оптимальному поєднанню загального і особливого у забезпеченні єдності та диференціації правового регулювання з

використанням локальних норм слугує рбзробка і прийняття примірних чи типових нормативних актів як основи локальної нормотворчості.

Принцип диференціації правового регулювання не суперечить проголошеному у ст. 2і КЗпП України правилу про рівність тру- \ дових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. Спеціальні норми, прийняті з метою забезпечення диференційованого підходу до регулювання трудових відносин певних категорій працівників зовсім не передбачають створення якихось пільгових умов праці для них або надання їм додаткових привілеїв. Вони спрямовуються передусім на досягнення балансу гарантій трудових прав окремих категорій працівників відповідно до умов їх праці.

Для цього трудове законодавство передбачає встановлення диференційованих правил регулювання трудових відносин лише на законодавчому рівні. Так, ст. 7 КЗпП України вказує, що особливості регулювання праці осіб, які працюють у районах з особливими природними географічними і геологіиними умовами та ■умовами підвищеного ризику для здоров'я, тимчасових і сезонних працівників, а також працівників, які працюють у фізичних осіб за трудовими договорами, встановлюються законодавством. Тим самим законодавець виключає у даному випадку диференціацію умов праці зазначених працівників відомчими чи локальними нормами.

Принципи єдності і диференціації правового регулювання тРУДових відносин є однією з характерних ознак не тільки трудб-вого права України, а й інших держав, незважаючи на те, що Для багатьох з них трудове право вважається відокремленим інститутом цивільного (приватного) права.


Дата добавления: 2015-10-13; просмотров: 92 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: РОЗДІЛ 1 | Поняття трудового права | Предмет трудового права України | Функції трудового права України | Система трудового права | Місце трудового права у системі права України | Поняття принципів трудового права | Принцип обмеження сфери правового регулювання відносинами найманої праці | Принципі оптимального поєднання централізованого і локального правового регулювання | Поняття трудових правовідносин та їх структура |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Принцип соціального партнерства і договірного / встановлення умов праці| Принцип визнання незаконними умов договорів про працю, які погіршують правове становище працівників

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)