Види правових норм

Правові норми розрізняються:

1) за суб'єктом правотварчості — норми ор­ганів державної законодавче влади; норми глави держави; норми органів державної виконавчоївлади; норми органів місцевого самоврядування;юридичні норми, встановлені громадськими об'єднаннями, трудовими колективами, насе­ленням (народом або територіальною громадою);

2) за предметом регулювання — конституційні, цивільні, адміністративні, кримінальні та ін. (ця класифікація збігається з поділом структу­ри права на галузі);

3) за способом встановлення диспозиції нормами — імперативні (диспозиція формулюється органом держави); диспозитивні (держава дозволяє суб'єктам домовитись щодо правила взаємної поведінки), яке вона буде забезпечувати, але передбачає ще й «резервне» правило поведінки на той випадок, якщо суб'єкти не скористаються зазначеним дозволом);

4) за характером диспозиції, — уповноважувальні (дозволяючі), які вказують на можливу,припустиму поведінку; зобов'язальні, що вказують на необхідну з точки зору держави поведінку; забороняючі, котрі вказують на неприпустиму, недозволену поведінку;

5) за ступенем визначеності змісту — абсолютно визначені; відносно визначені (альтернативні, ситуаційні, норми з оціночними поняттями та ін.);

в) за роллю, призначенням у правотворчості — первинні; похідні (доповнюючі, конкретизуючі);

7) за функціями у правовому регулюванні — матеріальні (лише називають, позначають права, обов'язки або заборони); процесуальні (встановлю­ють порядок, процедуру, “регламент” здійснення прав або виконання обов'язків, встановлених у матеріальних нормах);

8) за дією в часі — постійні (Норми невизначеної в часі дії); тимчасові (норми визначеної в часі дії);

9) за сферою територіальної дії — загальні (загальнодержавні); місцеві (локальні);

10) за дією на коло суб'єктів — загальні (діють на всіх однойменних суб’єктів, наприклад, на всіх громадян); спеціальні (діють на певну групу однойменних суб'єктів, наприклад, тільки на студентів); виняткові (у передбачених законом випадках вилучають, усувають дію норм щодо певних суб'єктів).

Вопрос №77

Правове відношення - це реальна взаємодія суб'єктів права в інтересах користування правом і досягнення бажаного результату, який не суперечить юридичній нормі;

Структура правовідносини:

- суб'єкт (сукупність осіб, що беруть участь у правовідносинах - фізичні або юридичні особи).

- об'єкт (те, з приводу чого виникає і здійснюється діяльність суб'єктів - матеріальні чи нематеріальні блага).

- зміст (суб'єктивне право і юридичні обов'язки).

Юридична форма правовідносини-основні елементи правовідносин (суб'єкти) і доцільний спосіб зв'язку між ними і основі суб'єктивних юридичних прав, обов'язків, повноважень і відповідальності з приводу соціального блага або забезпечення яких-небудь інтересів.

Правовідносини є логічно пов'язана конструкція всіх елементів, де головними полюсами зв'язку є його суб'єкти, що реалізують суб'єктивні юридичні права, суб'єктивні юридичні обов'язки, повноваження і суб'єктивну юридичну відповідальність заради досягнення результату цього зв'язку.

Суб'єкти або суб'єктний склад - сукупність осіб, що беруть участь у правовідносинах (не менше двох - управомочен-вий і зобов'язаний).

Об'єкт - те, з приводу чого виникає і здійснюється діяльність його суб'єктів.

Зміст - суб'єктивні права, обов'язки, повноваження, відповідальність його суб'єктів, а також структура змісту - спосіб взаємозв'язку, що виникає на основі суб'єктивних прав, обов'язків, повноважень, відповідальності. Структура змісту правовідносин утворюють не зв'язок її змістовних елементів (суб'єктивних прав, обов'язків, повноважень, відповідальності), а ту правовий зв'язок, який виникає на їх основі з приводу домагання на щось. Інакше - це юридична взаємне становище суб'єктів, яке визначає, формує їх поведінку через кореспондуючі один одному права і обов'язки заради задоволення їх інтересів. Структура змісту правовідносин може бути простою і складною.

Юридичний факт - підстава виникнення, зміни та припинення правовідносин.

Вопрос №78

Нерідко для виникнення передбачених правовою нормою юридичних наслідків необхідний не один юридичний факт, а їх сукупність (фактичний склад).

Фактичний (юридичний) склад - це система юридичних фактів і юридично значущих умов, необхідних для настання правових наслідків, які передбачені гіпотезою норми права.

Ознаки фактичного складу:

1) складається з елементів - юридичних фактів і юридично значущих умов;

2) елементи передбачені нормою права;

3) між елементами, які не є однозначними, існує тісний системний зв'язок;

4) являє собою складну систему, у якій відбувається послідовне нагромадження елементів у певному порядку внаслідок взаємодії фактичних і юридичних відносин;.

5) лише в сукупності елементів (останнім елементом є правозастосовний акт, договір) настають правові наслідки;

6) може стати елементом більшої за масштабом системи юридичних фактів - у межах інституту права, галузі права, публічного чи приватного права, системи права.

Вопрос №79

Суб'єкти правовідносин повинні володіти право-суб'єктністю: правоздатністю, дієздатністю та деліктоздатністю - такими правовими властивостями, які не можна ні продати, ні передати, ні подарувати.

Правоздатність - це здатність мати права і обов'язки, що належать до різноманітних галузей права. У вузькому розумінні правоздатність - це здатність особи бути суб'єктом прав і обов'язків лише у сфері цивільного права. Вона виникає у громадян України з дня народження і припиняється з моменту смерті.

Дієздатність - здатність суб'єкта своїми діями набувати і здійснювати суб'єктивні права та юридичні обов'язки. На відміну від правоздатності, дієздатність характеризується тим, що діяльність суб'єктів мусить бути усвідомленою, з необхідністю оцінювати суспільні та економічні явища, тобто вона залежить від віку, досвіду та стану здоров'я. У різних галузях права питання про набуття особою дієздатності вирішують по-різному. Повна дієздатність у громадян наступає з досягненням ними повноліття (18-річного віку), а при одруженні - до досягнення 18-річного віку (з моменту одруження). Ніхто не має права без законних підстав обмежити особу в дієздатності. Обмежити дієздатність або визнати особу недієздатною може лише суд у випадках, визначених законом.

Деліктоздатність - це здатність нести юридичну відповідальність за невиконання обов'язків або за вчинення різних правопорушень. У різних галузях права деліктоздатність настає з різного віку: в цивільному праві за майнову шкоду - з 15 років; в кримінальному - з 16 років (за особливо тяжкі злочини - з 14 років), в адміністративному - з 16 років тощо.

Вопрос №80

Фізи́чна осо́ба — у цивільному та інших галузях права термін, що використовується для позначення людини (громадянина, іноземця, особи без громадянства) як учасника правових відносин. Фізична особа також підпорядковується певним нормам та правилам поведінки.

Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України та законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою. Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оскаржувати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.

Фізична особа-підприємець відповідає по зобов'язаннях, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, всім своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернене стягнення.

Фізична особа реєструється підприємцем за місцем прописки (реєстрації).

Приватними підприємцями не можуть бути військовослужбовці, державні службовці, народні депутати, особи, які мають судимість за корисливі злочини.

Фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності (громадяни — підприємці) Найпростішою формою здійснення підприємницької діяльності є форма приватного підприємництва фізичними особами, тобто без створення підприємств чи інших юридичних осіб. Ринкова економіка надає можливості людині, яка має бажання, знання, кошти або майно і на яку не поширюються законодавчі заборони, розпочати справу і втілити у життя своє уявлення про ефективну, прибуткову діяльність та, як наслідок, досягти матеріального добробуту.

Юриди́чна осо́ба — організація, суб'єкт права, здатний від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки та самостійно брати участь у правовідносинах, бути позивачем та відповідачем у суді. В Україні організація визнається юридичною особою виключно після проведення її державної реєстрації та внесення до Єдиного державного реєстру.

Юридичні особи - групи людей, організації (наприклад, такі, як корпорації), які розглядаються правом в якості окремих осіб, суб’єктів права. [1], [2], [3]. У той час як люди набувають правосуб’єктності при народженні, юридичні особи набувають її при створенні відповідно до закону.

Юридична особа має офіційну назву та певні права, заходи захисту, привілеї, обов'язки та відповідальність відповідно до закону, подібні до тих, що має фізична особа. Поняття юридичної особи - фундаментальна юридична фікція. Воно має як загальнотеоретичне, так і галузеве значення (зокрема використовується у сфері приватного права).

Юридична особа дозволяє одній або кільком фізичним особам (universitas personarum) діяти як єдине ціле (організація) в юридичних цілях. В багатьох юрисдикціях штучна персональність дозволяє такому утворенню розглядатися відповідно до закону окремо від його індивідуальних учасників (наприклад, в акціонерному товаристві – від його акціонерів). Вони можуть виступати позивачем і відповідачем у справі, укладати договори, набувати обов’язків та володіти власністю. На організації з правосуб’єкністю можуть також бути накладені певні юридичні обов'язки, наприклад, зі сплати податків. Також такий статус може захистити учасників організації від особистої відповідальності. Поняття юридичної особи не абсолютне. У країнах загального права можливе "зняття корпоративної завіси", що стосується визначення статусу фізичних осіб, що діють як агенти компанії при вчиненні дій або прийнятті рішень. Таке зняття можливе шляхом винесення юридичного рішення, за яким права або обов'язки юридичної особи (наприклад, корпорації або громадської компанії з обмеженою відповідальністю) розглядають як права або обов'язки членів або директорів цієї організації.

Вопрос №81

Права людини - це охоронювана законом міра можливої поведінки, спрямована на задоволення інтересів людини.

Це універсальна категорія, що представляє собою випливають із самої природи людини можливості користуватися благами та умовами безпеки.

Ознаки прав людини:

- виникають і розвиваються на основі природної та соціальної сутності людини з урахуванням зміни умов життя суспільства;

- складаються об'єктивно;

- належать індивідууму від народження;

- безпосередньо діючі;

- це вища соціальна цінність;

- являє собою принципи і норми взаємин між людьми і державою.

Виділяють види прав людини: особисті; політичні; економічні; духовні; культурні.

Права людини пов'язані із здійсненням так званої «негативної свободи», де індивід діє автономно, а держава утримується від втручання в його відносини і покликане їх захистити від можливих порушень. Права людини - це природні, невід'ємні права, що належать індивіду в силу його народження, і держава не може ні представляти ці права, ні відчужувати їх.

Правовий статус - складна, збірна категорія, що відображає весь комплекс зв'язків людини з суспільством, державою, колективом, оточуючими людьми. У структуру цього поняття входять такі елементи: а) правові норми, що встановлюють даний статус; б) правосуб'єктність; в) основні права та обов'язки; г) законні інтереси; д) громадянство; е) юридична відповідальність; ж) правові принципи; з) правовідносини загального (статусного) типу.

Правовий статус особистості - це правове становище людини, що відбиває його фактичний стан у взаємовідносинах з суспільством і державою.

Класифікація правових статусів особистості в першу чергу проводиться по сфері дії і структурі правових систем. Розрізняють загальний (міжнародний), конституційний (базовий), галузевої, родової (спеціальний) та індивідуальний правові статуси особистості.

Загальний (міжнародний) правовий статус особистості включає в себе крім внутрішньодержавних права, свободи, обов'язки і гарантії, вироблені міжнародним співтовариством і закріплені в міжнародно-правових документах. Захист його передбачена як внутрішнім законодавством, так і міжнародним правом.

Конституційний (базовий) статус особистості об'єднує головні права, свободи, обов'язки та їх гарантії, закріплені в основному законі країни. Його характерною ознакою є стабільність, яка обумовлена особливостями самої людського життя і передбачає встановлення в суспільстві нормального правопорядку, передбачуваних і розумних змін, які забезпечують збереження генофонду країни, темпи виробництва матеріальних і духовних цінностей, вільний розвиток особистості. Як будь-яка основа, на якій утворюються нові якості, конституційний статус повинен володіти стійкістю, його існування має тривати доти, поки основні суспільні відносини не зміняться докорінно і своїй більшості.

Стабільність конституційного статусу особистості залежить від того, наскільки повно він відповідає фактичним суспільним відносинам, і від того, який порядок прийняття, скасування відповідних норм та внесення до них змін закріплений в законі.

Галузевий статус особистості складається з правомочностей та інших компонентів, опосередкованих окремої або комплексною галуззю правової системи - цивільним, трудовим, адміністративним правом і ін

Індивідуальний статус характеризує особливості становища конкретної людини в залежності від його віку, статі, професії, участі в управлінні державними справами і т.п.

Вопрос №82

Юриди́чний обо́в'язок — міра необхідної поведінки особи. Це об'єктивно необхідна та можлива поведінка, котра забезпечує реальність можливостей, наданих суспільством та державою індивіду.

Обов'язки виникають:

- з закону (в найширшому розумінні);

- з договору та іншого правочину;

- з делікту (завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі);

- з квазідоговору (наприклад, безпідставне збагачення внаслідок банківської помилки тягне за собою обов'язок повернути кошти попри те, що особа нічого не порушувала і нічого не підписувала);

- з квазіделікту (наприклад, поховання в чужу могилу);

- з інших юридичних фактів.

Вопрос №83

Правосвідомість — форма суспільної свідомості, що містить в собі сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій та концепцій, а також уявлень і настанов, які характеризують відношення особи, суспільної групи і суспільства в цілому до чинного чи бажаного права, а також до всього, що охоплюється правовим регулюванням. Правосвідомість є однією з пріоритетних складових теоретичної конструкції ("теоретичним тілом") більш складних форм правових свідомостей (наприклад, національної "української правової свідомості".

Дата добавления: 2015-10-13