Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Методи виховання.

Читайте также:
  1. I. ОРГАНИЗАЦИОННО - МЕТОДИЧЕСКИЙ РАЗДЕЛ
  2. I. ОРГАНИЗАЦИОННО-МЕТОДИЧЕСКИЙ РАЗДЕЛ
  3. I. Что такое проективные методики
  4. II. Організаційно-Методичні Рекомендації
  5. IV. Методические указания студентам по подготовке к занятию
  6. IV.Форми та методи контролю
  7. V. УЧЕБНО-МЕТОДИЧЕСКОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ КУРСА

У загальному розумінні, метод – це шлях пізнання й перетворення дійсності. Метод виховання – це найкоротший шлях досягнення оптимальних педагогічних результатів відповідно до поставлених виховних цілей.

Загальні методи виховання завжди використовуються в певних конкретних умовах, які впливають на характер методу, модифікують його, виступаючи у вигляді прийомів. Наприклад, існує метод заохо­чення, якому відповідають такі прийоми: заохочення вчителя, батьків, учня. Отже, прийом – це складова частина методу, що забезпечує засто­сування його в певних умовах. Тому деякі дослідники розглядають методи виховання як певну сукупність прийомів виховної взаємодії з вихованцями. Методи та прийоми можуть у конкретних педагогічних ситуа­ціях переходити один в один.

Методи виховання слід відрізняти від засобів виховання. Засоби – те, за допомогою чого відбувається виховання: предмети твори духовної і матеріальної культури (наукові посібники, книжки, газети, твори мистецтва), слово вихователя, різноманітні види діяльності (навчання, гра, художня самодіяльність, спорт), конкретні заходи (вечори, збори). Ці засоби використовуються в процесі реалізації того чи іншого методу.

Методи виховання діляться на загальні та часткові. Загальні методи виховання застосовуються в різних напрямах виховання: моральному, трудовому, естетичному і т. д. Часткові методи – це ті, які застосовують­ся переважно з метою формування лише певної якості особистості.

Щодо класифікації методів виховання, то це досить складне питання. Багато педагогів працюють над розв’язанням його. Кожен висуває свої підходи до класифікації. Найбільш прийнятна класифікація – це та, в основу якої покладено цілісну структуру діяльності особистості, що включає в себе: 1) усвідомлення процесу діяльності; 2) стимулювання діяльності; 3) організація діяльності; 4) контроль та аналіз результатів діяльності. Виділяють чотири основні групи загальних методів виховання:

1. Методи формування свідомості особистості. Вони включають методи різностороннього впливу на свідомість, почуття та волю учнів з метою формування їх поглядів і переконань: а) метод бесіди б) метод лекції. в) метод диспуту. г) метод прикладу.

2. Методи організації діяльності спілкування та формування досвіду суспільної поведінки. Ця група методів забезпечує зв’язок, формування єдності свідомості та поведінки дитини:

а) педагогічна вимога. б) метод привчання. в) метод вправляння. в) метод виховуючих ситуацій. Педагогічна ситуація – це спеціально створені педагогічні умови, коли дитина поставлена перед вільним вибором поведінки.

3. Методи стимулювання поведінки і діяльності особистості:

а) метод змагання. Змагання може бути індивідуальним і колективним, тривалим та епізодичним; б) метод заохочення. Заохочення – це спосіб вираження позитивної оцінки поведінки і діяльності особистості; в) метод покарання. Покарання – це вплив на особистість, який виражає осуд її дій та вчинків. г) гра. Гра – вид діяльності дітей, який виник історично, полягає у відтворенні дій дорослих і відносин між ними.

4. Методи самовиховання. Мета цієї групи методів – це вдосконалення своєї особистості наближен­ня до ідеалу поведінки особистості. До цієї групи методів належать такі методи: самопізнання, самоставлення, саморегуляція.


20. Види, форми, методи контролю та оцінювання знань учнів.

Контроль знань учнів складається з: перевірки виявлення рівня знань, умінь та навичок; оцінки вимірювання рівня знань, умінь і навичок; обліку фіксування результатів у вигляді оцінок у класному журналі, щоденнику учня, відомостях.

За місцем у навчальному процесі розрізняють такі види контролю: попередній, поточний, періодичний, підсумковий.

За формами контроль буває: індивідуальний, груповий, фронтальний та ущільнений (об’єднання декількох форм).

Методи контролю – сукупність методів, які дають можливість перевірити рівень засвоєння учнями знань, сформованості вмінь і навичок.

Існують такі методи контролю і самоконтролю:

· Метод усного контролю.

· Письмовий контроль.

· Метод практичної перевірки.

· Тестування, заліки та іспити (екзамени)

· Метод самоконтролю та самооцінки.

Метод усного контролю – найпоширеніший у шкільній практиці. Під час його використання учні вчаться логічно мислити, аргументувати, висловлювати свої думки грамотно, образно, емоційно, набувають досвіду обстоювати свою точку зору.

У навчальному процесі практикують індивідуальне, фронтальне та ущільнене усне опитування.

Метод письмового контролю письмова перевірка знань, умінь та навичок. З таких предметів, як мова і математика, його використовують не рідше, ніж усну перевірку. Письмовим методом перевіряють знання учнів і з географії, історії, біології, хімії. Залежно від навчального предмета письмовий контроль знань здійснюють у формі: контрольної роботи, твору, переказу, диктанту та ін. Мета письмової перевірки – з’ясування ступеня оволодіння учнями вміннями і навичками з предмета. Водночас існує можливість визначити і якість знань – їх правильність, точність, усвідомленість, уміння застосовувати ці знання на практиці. Письмові роботи можуть виконуватись і як домашні завдання.

Метод програмованого контролю – полягає у висуванні до всіх учнів стандартних вимог, що забезпечується використанням однакових за кількістю і складністю контрольних завдань, запитань. При цьому аналіз відповіді, виведення і фіксація оцінки можуть здійснюватися за допомогою індивідуальних автоматизованих засобів.

Метод практичної перевірки – застосовують з таких предметів, як фізика, біологія, хімія, трудове навчання та інші, що передбачають оволодіння системою практичних умінь і навичок. Таку перевірку здійснюють під час лабораторних і практичних занять з цих предметів.

Метод самоконтролю – усвідомлене регулювання учнем своєї діяльності задля забезпечення таких її результатів, які б відповідали поставленим цілям, вимогам, нормам, правилам, зразкам. Мета самоконтролю – запобігання помилкам та їх виправлення.

Метод самооцінки передбачає критичне ставлення учня до своїх здібностей і можливостей та об’єктивне оцінювання досягнутих успіхів.


21. Виховання як педагогічна категорія.

Педагогіка має свій понятійний апарат – систему педагогічних понять, які виражають наукові узагальнення. Ці поняття називають категоріями педагогіки. До педа­гогічних категорій належать: виховання, навчання, освіта.

Вони охоплюють сукупність реальних явищ, теоретичних і практичних питань, що належать до предмета педагогічної науки. Правильне їх розуміння потрібне передусім для пізнання педагогічних закономірностей.

Виховання − цілеспрямований і організований вплив на розвиток особистості.У педагогіці поняття категорія «виховання» вживається в його широкому і вузькому значеннях.

У широкому значенні виховання − це спеціально організова­ний, цілеспрямований і керований вплив вихователя на вихованця з метою всебічного розвитку його особистості. Тобто, під ви­хованням у даному значенні розуміють цілісний вплив педагога на розвиток усіх сторін особистості вихованця. Поняття виховання у широкому розумінні охоплює собою два вужчих поняття: на­вчання і виховання у вузькому значенні.

З психологічної точки зору структура особистості не є однорідною. Дещо умовно тут можна виділити дві сфери: мотиваційно-ціннісну (потреби, почуття, переконання, цінності, ідеали, риси характеру тощо) та інструментальну (знання, уміння, навички, здібності). Виховання у вузькому значенні − це цілеспрямований чи вплив вихователя на розвиток мотиваційно-ціннісної сфери особистостівихованця.

 


22. Закони та закономірності виховання.

Закон − це фiлософська категорiя, яка вiдображає необхiдне, icтoтне, стiйке, повторювальне, загальне для даної галузi вiдношення мiж явищами об'сктивної дiйсностi. З категорiєю закон тісно пов'язана категорiя закономipнicть.

Закономiрнiсmь − це, насамперед, певна впорядкованiсть подiй, вiдносна постiйнiсть, сталiсть головних детермiнуючих факторiв, регулярнiсть зв'язкiв мiж речами. Також закономірності визначають як суттєвий об’єктивний зв’язок між явищами.

Закони й закономiрностi є теоретичною основою регулювання ефективного перебiгу певного процесу, практичної дiяльностi людини. Вони не мiстять у собi прямих вказiвок i рекомендацiй, як дiяти в конкретних ситуацiях, а є теоретичною основою для розроблення й обrpунтування способiв дiй i поведiнки людини на piвні принципiв, правил, вимог.

Закони регулюють дiю одного головного детермiнуючого фактора, яким обмежується нормальне функцiонування якогось явища, а закономiрностi - сукупнiсть детермiнуючих факторiв, постiйна дiя яких є необхiдною, сталою й достатньою для одержання якісного результату.

Закон i закономiрнiсть в педагогiцi − це об'єктивнi, необхiднi, загальнi й cумісні зв'язки мiж метою та завданнями, змiстом та методами педагогiчного процесу i його результатами, що виявляються у змiнi знань, вмінь, переконань, поведiнцi вихованцiв.

 

Закономірності виховання – це стійкі, повторювані, об’єктивно існуючі суттєві зв’язки у ньому, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості школяра.

Перша закономірність полягає в органічному зв’язку виховання з суспільними потребами і умовами виховання;

Друга закономірність виявляється у тому, що людина виховується під впливом різноманітних факторів.

Третя закономірність полягає в тому, що найбільш успішно проходить процес виховання в природному для нього національному руслі з врахуванням національного менталітету вихованця.

Четверта закономірність виявляється в тому, що результати виховання є залежними від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовну сферу, зокрема на формування думок, поглядів, переконань.

П’ята закономірність полягає у визначальній ролі діяльності і спілкування у вихованні.

Закономірності вихованняє теоретичною основою принципів виховання.


23. Основні напрями модернізації системи освіти в Україні.

 

Одна з характерних особливостей сучасного періоду розвитку цивілізації полягає в тому, що масштаби змін, що відбуваються у всіх сферах життєдіяльності суспільства, значні, а їх наслідки радикальні.

Глобалізація в освіті веде до зростання академічної мобільності, уніфікації навчальних планів і методів навчання, широкому розповсюдженню дистанційної освіти.

Діяльність більшості освітніх установ перетворюється у міру розвитку інформаційних технологій. Таким чином, головним завданням освіти в XXI столітті є застосування нових інформаційних технологій у поширенні знань. Ці технології дозволяють делокалізовані систему розповсюдження знань за допомогою технології, завдяки якій якісну освіту стає доступним для кожного мешканця Землі, незалежно від місця його проживання.

Глобалізація в галузі освіти передбачає інтеграцію та координацію національних освітніх систем. Тому особливої важливості набуває проблема стратегічної орієнтації та інтеграції національних систем освіти. Національне освіта повинна прагнути до збереження кращих традицій і стандартів класичної освіти. При цьому необхідно впровадження інновацій у вітчизняну освіту. Реформування освітньої системи має бути орієнтоване на вироблення моделі, що враховує як вітчизняний досвід, так і кращі досягнення світової освітньої практики.

Сьогодні, національна освітня система зазнає серйозні трансформації. Йде пошук шляхів перетворень у цій сфері діяльності у світлі Болонського процесу. Прагнення адаптуватися до світових стандартів освіту викликає необхідність першочергового вирішення таких ключових питань, як визначення місця освіти у сучасному світі, модернізації освітніх структур, вдосконалення методики викладання, впровадження новітніх технологій в освітній процес та інших

Не можна ігнорувати той факт, що, як і в інших сферах діяльності, в освітній сфері склався свій ринок послуг, якому, як і будь-якому ринку, притаманне суперництво і конкуренція.Сьогодні потрібні нові підходи до організації роботи загальноосвітніх закладів, гнучке управління, бачення перспектив.

В умовах ринковою економіки, забезпечення конкурентної переваги досягається з використанням такого інструменту, як стратегічне планування, яке передбачає розробку комплексу організаційних заходів, орієнтованих на можливі зміни, насамперед, внутрішніх і зовнішніх умов роботи в майбутньому, на визначення місця кожного навчального закладу в нестандартних умовах ринку освітніх послуг.


Дата добавления: 2015-09-03; просмотров: 101 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Загальна характеристика навчального процесу.| Принципи виховання.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.016 сек.)