Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Киев бомбили и нам объявили,

Что началася, война!»

 

На початок війни у Дарницькому районі проживало біля 75 тисяч мешканців. Це був великий промисловий район з 23 – ма промисловими підприємствами, в тому числі Дарницький вагоноремонтний завод на якому працювало майже 5 тисяч працівників. Завод обслуговував і селище, в якому була своя інфраструктура зі школою, поліклінікою, лікарнею, лазнею, двома дитячими садками, магазинами, столовою, бібліотекою, клубом, спортивними майданчиками, лижною базою, поштовим відділенням. Для сполучення з Києвом в 1936 році від станції Дарниця було продовжено трамвайний маршрут до ДВРЗ та до Поштової площі, а ще через рік до заводського селища було прокладено бруківку. З Броварів через Биковню курсував мототрамвай, підвозячи працівників заводу, які через ліс прямували до заводу. Південно – Західна залізниця в 1935 році відкрила дві платформи «Вагонбуд» і «Депо» для висадки - посадки працівників заводу, паровозного і вагонного депо станції Дарниця. На проти залізничної зупинки було відкрито прохідну на час проходу змін. На заводі працювало біля двох тисяч працівників з сіл Чернігівщини. Завод нарощував свої потужності, люди ставали спеціалістами своєї справи. В 1940 році завод випустив з воріт 2578 вагонів, поступово виходить на заплановану потужність.

На заводі працювали чавуноливарний, котельний, механічний цехи, компресорна станція, деревообробний цех з сушаркою, інші допоміжні цехи друкарня, де випускалися газети, різноманітні бланки для заводоуправління та цехів. А над усім цим висока заводська труба, найвища труба в Дарниці. Для обслуговування селища та структури при заводоуправлінні був створений комунгосп зі своїм підсобним господарством, який забезпечував їдальню, дитячі садки, лікарню та робітників заводу продуктами харчування.

Перші бомби на завод впали 25 червня, але сильних пошкоджень не було, в той же час була понівечена трамвайна колія, розбито два трамвайні вагони. Колію відновили, але знову через день авіабомби впали на поворотне кільце, біля школи і його вже не відновлювали. Трамваї ходили до станції. Після підриву мосту ім. Євгенії Бош 20 вересня 1941 року, трамвай на Дарницю повернувся лише в 1953 році після відкриття мосту ім. Є.О. Патона.

25 червня 1941 року виходить і останній 598 номер газети «Дарницький вагоноремонтник». Все частіше бомбардувалася станція Дарниця. Були дні, що чотири – п’ять разів прилітали німецькі стерв’ятники на Дарницю. Взагалі згідно німецької статистики станцію Дарниця та населені селища навколо, за час військових дій з 22 червня 1941 по 11 червня 1944 року, 2662 бомбили як німецькі так і радянські літаки.

Пішли з життя наші любі товариші професіонали заводу Г.Т. Редзюк, І.М. Євтіхієв, Г.Г. Дмитренко, А.П. Кожевніков, М.К. Стародєдов, котрі на далекому Уралі кували зброю для перемоги над фашистами.

З початком війни життя Дарниці було переведено на воєнний лад. За вказівкою керівних органів жителі району, трудовий колектив заводу почав перебудову всієї роботи за вимогами воєнного часу. За наказом командування фронтом, на ДВРЗ почали готувати для народного ополчення бронепоїзди, в той же час і ремонтували понівечені від бомбування вагони, готували вагони для евакуації населення теплушки і спец вагони для відправки в тил різних матеріалів, документів, станків та обладнання.

5 липня 1941 року поступив наказ Наркомату шляхів сполучення готувати завод до евакуації. На нове місце до містечка Канаш у Чувашії, а до Саратова виїхала група конструкторського бюро на чолі з головним інженером заводу С.Г. Зайденбергом. Демонтажу підлягали важливі цінні станки закуплені за кордоном. Таких налічувалося 356, з ними мали виїхати спеціалісти, що на них працювали. Замість Саратова наш ешелон був переправлено до Свердловська на вагоноремонтний завод ім.. Воєводіна. 665 робітників і службовців отримали бронь і готували до виїзду свої сім’ї. Вся робота була підпорядкована інтересам фронту. Працівники з сіл не залишали робочих місць, намагалися швидко ремонтувати вагони, виготовляти для фронту необхідну продукцію. Вже в перші місяці з заводу на фронт було відправлено 250 резервістів та призвано в десантні загони, 25 молодих працівників, з колишніх членів військових гуртків «Ворошилівський стрілець» та парашутної справи, на заводі комплектують з 50 чоловік винищувальний загін, проти німецьких парашутистів та диверсантів, який очолив майстер колісного цеху В.М. Дугін. На дахах заводу та житлових будинках встановлювали зенітки. З 30 червня на оборонні рубежі навколо Києва з заводу було направлено 2000 чоловік та майже 1000 жінок, мешканців селища. В червневу зарплату за ініціативи заводчан почався збір коштів у фонд оборони. На зборах колективу ухвалили: щомісяця відраховувати одноденний заробіток у фонд оборони і звернулися з проханням до Радянського уряду припинити на час війни проведення тиражів виграшів за державними позиками, а кошти передати у фонд оборони країни. У лікарні селища були створені курси медсестер з числа жінок, чоловіки яких працювали на заводі. Вже 30 липня на фронт було відправлено 250 медичних сестер району з яких 30 були з ДВРЗ. З ініціативи Червоного Хреста розгорнувся патріотичний рух за надання допомоги фронтовикам. Біля 200 наших медсестер, мешканців селища брали участь в розгортанні шпиталю у лікарні ДВРЗ, який почав приймати поранених з 25 липня. Один за одним до лав Червоної Армії з цехів уходять спеціалісти. Дарничани отримують завдання від командування Південно – Західного фронту підготувати ще один бронепоїзд для захисту Києва. Робітники отримали паровоз з дарницького депо серії „Ов” і один серії „Щ”, платформи і вагони були в їх розпорядженні за 10 днів було «вдіти» в броню панцерник «Дарничанин», на якому комісаром був призначений, секретар парткому ДВРЗ М. Тітков. Робітники протягом десяти днів на чолі з І.С.Бородай, Г.І.Панченко, К.Є. Зачик, Ф.М.Михайлов, А.Д. Тишкевич, П.Я.Корякін, Н.І. Коваленко, та М. Денисова, будували панцерник, керував роботами майстер вагонного цеху Ксендзов. Так за короткий термін був збудований „Дарничанин”. Заводчани і раніше допомогли закрити бронею паровози для панцерників «Літер А», яким командував Василевський і «Літер Б», Тихохода - Голованьова, що готувалися на заводі «Більшовик». Бронепоїзди зіграли важливу роль в обороні Києва та на підступах. Ними було убито близько трьох тисяч німецьких вояків, 200 машин, більше 200 кулеметних точок та артилерійських батарей, підбито два десятка танків, сіяли паніку серед фашистської нечисті. 23 вересня склад з 5 бронепоїздів вийшов у свій останній рейс для прориву німецького кільця в районі Яготина. Бій тривав два дні, відрізані від головної колії через підрив мосту через Супій, командування бронепоїздів приймає рішення, в ночі, знявши все, що можна винести, прориватися до чернігівських лісів, панцерники підірвати. Так на 69 кілометрі лінії Дарниця – Полтава, 25 вересня, було підірвано бронепоїзди, коротка історія яких з побудовою пов’язана з Дарницьким вагоноремонтним заводом. На місті підриву сьогодні встановлено стелу подвигу бійців – залізничників бронепоїздів 1941 року. Цією стелою опікуються залізничники Дарницької дистанції колії. У битві під селами Семенівка та Борщів полягло багато залізничників та заводчан, бійців бронепоїздів. Всі вони поховані в братських могилах цих сіл.

Країна високо оцінила подвиг заводчан – 18 з них були нагороджені орденами і медалями. Через Дарницю пішли ешелони з пораненими, евакуйованими, людьми похилого віку та дітьми. На коліях заводу також йшло завантаження з підприємств Дарниці, тому що весь час станцію бомбили і не можливо було організовано провести посадку та завантаження обладнання. В лісі на коліях заводу від бомбування, на день, ховали військові ешелони та паровози. В ночі частина заводчан ставали сигналістами на лінії від Дарниці до Броварів та до Києва, пропускаючи ешелони на фронт «живим семафором». 21 вересня з Дарниці пішли останні військові з’єднання, а 25 вересня перші фашистські батальйони увійшли до Дарниці.

Та збережеться в пам’яті людей навік


Дата добавления: 2015-09-03; просмотров: 69 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Павлюк М.С. | Не вартий майбутнього, | Развеять над страною мразь | Современный и надежный ДВРЗ завод. | Де в сонячних розсипах все, | Начальнику заводу тов. ЗАЙЦЕВУ О.М. | Ми звикли гордитися здавна, | За эти годи было много построено и внедрено, | Микола ПЕТРЕНКО | Династий трудно перечесть |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Он выпускал вагоны,| Мы покидали свой дом и завод.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)