Шведська модель є своєрідним поєднанням ринкової економіки та соціалістичної ідеології. Її часто називають розподільним соціалізмом.

Основний принцип цієї моделі полягає в розмежуванні двох економічних функцій: створення багатства і його розподілу. Перша функція реалізується в конкурентній ринковій економіці приватним сектором, другу виконує уряд, який намагається усунути наявні, на його погляд, несправедливості через перерозподіл доходів.

Національні моделі західних суспільств у процесі розвитку постійно зазнають певні зміни, але зберігають у цілому свою стійкість. Зміни носять, скоріше, еволюційний характер при збереженні базових установок як у політичної, так і в економічної системах.

У країнах, які рухаються від командної до ринкової економіки, наявна перехідна економіка, в якій поєднуються ознаки ринкової та командної економік. Перехідна економіка характеризується сильною регулятивною роллю держави. Основна частина приватизованих, тобто формально приватних, підприємств перебуває під контролем держави, що практично означає відсутність ефективного приватного власника.

Економічні системи можна поділити також на сировинні і високотехнологічні.

Сировинні ґрунтуються переважно на добуванні і переробці обмежених за обсягом і нерідко невідтворюваних і важкодобувних запасів природних ресурсів, для них характерні глибокі економічні диспропорції, хронічні фінансові труднощі і соціальні потрясіння.

Високотехнологічним економікам притаманно застосування постійно зростаючого людського інтелекту і обсягу знань про навколишнє середовище, диверсифікація виробництва, поступальне (хоча і не завжди швидке) просування на шляху науково-технічного прогресу в стабільних фінансових і соціальних умовах.

Основною тенденцією розвитку економік світу наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. є глобалізація.

Термін „глобалізація” (фр. global – загальний, всесвітній, від лат. globus – куля), який є синонімом терміна „інтернаціоналізація”, в науковий обіг у 60-х роках ХХ ст. запровадили відомі теоретики Римського клубу Е. Ласло, Д. Медуз, М. Цесаревич, А. Печчеї та ін. Їх же вважають засновниками концепції глобалізму.

Глобальна економіка (ГЕ) – це якісно новий стан світової економіки, яка поступово перетворюється в цілісний глобальний організм, поєднаний гігантською виробничо-збутовою мережею, глобальною фінансовою системою, планетарною інформаційною мережею тощо.

Глобалізація є продуктом розвитку процесу обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі географічних кордонів певної держави і е причиною усунення відмінностей між національними економіками та їх інтеграції у світову економіку.

Початково глобалізаційні процеси були пов’язані з обміном товарів та послугами, що зумовлювалось, у першу чергу, міжнародним поділом праці та пошуком нових ринків збуту. Проте з часом вони поширилися на фінансову, технологічну, політичну, культурну, ідеологічну та інші сфери.

Основні ознаки глобальної економіки є:

- формування загально планетарного науково-інформаційного простору, світової комунікаційної мережі, глобальних технологічних систем;

- інтенсифікація міжнародних трансакцій, формування глобальних ринків ресурсів (робочої сили, товарів, капіталів, інформаційних технологій) на основі поступового демонтажу торговельних бар’єрів, підписання багатосторонніх торговельних угод тощо;

- бурхливе розширення світового фінансового ринку, різке збільшення обсягів і швидкості потоків капіталів, фінансових операцій, здійснюваних різними суб’єктами світогосподарських зв’язків;

- зростання відкритості й посилення взаємозалежності економік;

- становлення єдиного світового виробництва на основі інтенсифікації планетарної діяльності глобальних господарських комплексів (мультинаціональних компаній, багатопрофільних ТНК, транснаціональних банків тощо);

- міжнародні циклічні коливання економіки, періодичні біржові, валютні і фінансові кризи; зближення процентних ставок, внутрішніх і світових цін тощо;

- уніфікація ведення бізнесу, створення глобальної системи управління, зростання кількості наднаціональних структур регулювання світового господарства, міжурядових та неурядових міжнародних організацій;

- інформаційно-культурне зближення народів, впровадження єдиних стандартів життя, уніфікація уподобань, цінностей, суспільної свідомості тощо.

В доповіді МВФ “Word Economic Outlook. Globalization and External Imbalances” (квітень, 2005) глобалізація розглядається в двох аспектах: як реальна і як фінансова.

Під реальною глобалізацією розуміється розвиток зовнішньої торгівлі товарами і послугами.

Глобальна торгівля (сума експорту і імпорту товарів та послуг) як процент по відношенню до ВВП збільшилась приблизно з 20% на початку 70-х рр. до 55% в 2003 р. Суттєве падіння витрат глобальної торгівлі, включаючи транспортні витрати, витрати по збору і розповсюдженню інформації, зменшення торгових бар’єрів, було ключовою рухомою силою реальної глобалізації.

Фінансова глобалізація. Під фінансовою глобалізацією розуміється розвиток фінансових відносин, посилення взаємозалежності між фінансовими ринками різних країн.

Глобальна інтеграція фінансових ринків пов’язана з:

1) постійним зростанням мобільності капіталу. Фінансовий капітал найбільш рухомий і гнучкій, здатний швидко переміщатися в пошуках прибутку;

2) лібералізацією режимів руху капіталів через національні кордоні і посиленням міжнародних стандартів обігу з іноземними інвесторами; за даними ЮНКТАД, в 2004 р. 102 країни внесли 271 зміну в правила регулювання режимів ПІІ, із яких 235 створювали більш сприятливі умови для них, крім того, 20 країн зменшили податки на корпорації, щоб залучити нові прямі іноземні інвестиції (ПІІ); відбувалася лібералізація процесу придбання цінних паперів іноземцями, що полегшило угоди по трансграничним зливанням і поглиненням;

3) широким провадженням сучасних засобів комунікації і інформатизації, які не тільки революціонізувати інфраструктуру національних фінансових ринків, але і розширюють можливості взаємодії між ними.

Дата добавления: 2015-09-02