Психологiя опитування та оцiнювання знань учнiв.

Зовнiшнiй контур регуляцii' учiння створю€ оцiночна ДIЯЛЬНlсТЬ педагога, яка таким способом Opi€HTY€ й коригу€ самосТ1йНУ навчальну активнicть учнiв.

lcнують TaKi OCHOBHi функцil педагогiЧНОI оцiнки:

.-орi€нтацiя Iх у CTaHi знань i ступенi IХНЬОI вiдповiдностi вимогам облiку;

- заохочування, стимуляцiя розумово'i роботи учнiв;

- безпосередня або опосередкована iнформацiя про успiх або неуспіх у даній навчальнiй ситуацi'i;

- вираження.загалЬНОI думки судження педагога про учня.

Пропону€ться розрiзняти загальну I паРЦlальну ОЦlНки.

3агальна оцiнка € системним утворенням i вiдобража€ судження педагога про учия за BciMa зазначеними основни­ми ледаГОГiЧНИми,функцiями. У сучасному розумiннi такому тлумаченню вiдповiда€ поняття вiдзнаки. Вона Ma€ бальний характер i залежно вiд прИЙНЯТОI у рiзних краlнах системи оцiнювання може коли­ватись вiд 5 до 100 i бiльше балiв.

Парцiальна оцiнка насамперед покликана забезпечити поточний KOHTPоль навчальої, дiЯЛЬНості учня, орi€нтування його в актуальній навчальНlИ ситуації. Вона є якісною характеристикою, тобто iнформу€ учня про те, чи заСВОIВ BiH необхiдний навчальний матерiал на piBHi.

Регулююча функцiя парцiаЛЬНОI оцiнки!поляга€ в тому, що у випадку, якщо знания та навич­ки недосконалi, ouiHKa CTa€ вiд'€мною, що свiдчить пронеобхiднiсть глибшого засво€ння необхiдних знань i дальшо­го вдосконалення навчальних навичок.

Психологiчною проблемою, TicHO пов'язаною з форму­ванням самооцiнювання учнiв, € питання впливу оцiнки наефективнicть навчання. Умовно оцiнки можна роздiлити нанегативнi, позитивнi й нейтральнi. Найменший стимулю­ючий потенцiал мiстять неЙтральнi оцiнки, позитивнi кра­ще впливають на слабовстигаючих учнiв, стимулючи IХНЮ мотивацiю до навчання, а негативнi оцiнки € ефективнимкоригуючим засобом регулювання навчання добре встигаю­чих, сильних учнiв.

Кожний звидiлених типiв парцiальних оцінок Ma€ кiлька змicтовихрiзновидiв:

. нейтральнi оuiнки: невизначенi (угу..., гм..., ну, добре, там побачимо...) - непрямi й тому можуть бути незро­зумiлими учневi;

. негативнi оцiнки: зауваження, заперечення, догана з еле­ментами сарказму, докору й нотацil (наступного разу бу­деш переписувати 10 разiв);

. позитивнi оuiнки: пiдбадьорювання або заохочування (давай, давай, ну, ну...а далi?), схвалення (молодець, правильної) та згода (так, добре…)

3 метою забезпечити об'€ктивне оцiнюваннярiвня навчальних досягнень учнiв OCTaHHiM часом була впро­ваджена 12-бальна шкала, яка дa€ змогу повноцiнно врахову­вати їхнi особистi здобУТки.

При визначеннi досягнень у навчаннi учнiв за 12-баль­ною шкалою аналiзовi пiдляга€ таке:

. характеристика вiдповiдi учня, яка може бути елементар­ною, фрагментарною, неповною, повною, логiчною, до­казовою, обфунтованою, творчою;

. якiсть знань, 'iхня правильнicть, повнота, осмисленicть, глибина, гнучкiсть, дi€вiсть, системнiсть, узагальненicть, MiuHiCTb;

. ступiнь сформованостi загальнонавчальних та предмет­них YMiHb i навичок;

. piBeHIэ оволодiння розумовими опсрацiями: вмiння ана­

лiJУВ<lII1, СИIПСJуВ<lТИ, порiвнювати, абстрагувати, уза­

гальнювати, робити висновки тощо;

. ДOCBiд творчо'i дiялыюстi (вмiння виявляти й ставити проб­леми, формулювати гiпотези, розв'язувати проблеми);

. самостiйнiсть власних суджень учня, Основними функцiями оцiнювання учнiв виступають

TaKi:. контролююча, яка псрсдбача€ визначсння рiвня досяг­нень окремоro учня (класу, групи), виявлення рiвняйого готовност) до засво€ння нового матерiалу, що дa€вчителевi змогу вiдповiдно планувати i викладати нав­чальний матерiал;

. навчальна функцiя зумовлю€ таку органiзацiю оцiню­вання досягнень учнiв, коли його проведення сприя€повторенню, уточненню й систематизанii' навчаль­ного матерiалу, ~коналенню пiдготовки учня (класу, групи);

. дiагностUЧllо-корuгуюча функцiя допомага€ з'ясувати причини труднощiв, якi виникають в учня пiд час нав­чання, виявити прогалини у знаннях i вмiннях i скоригу­вати його дiяльнicть, спрямовану на усунення недолiкiв;. стuмулюючо-мотuвацiйна функцiя, визнача€ таку орга­нiзацiю оцiнювання навчальних досягнень учнiв, колийого проведення стимулю€ бажання покращити сво! ре­зультати, розвива€ вiдповiдальнiсть i сприя€ змагальностi учнiв, форму€ мотиви навчання;

. виховна функцiя, яка передбача€ формування вмiння вiдповiдально й зосереджено працювати, застосовувати прийоми контролю i самоконтролю, розвиток якостей особистостей (працелюбностi, активностi, aKypaTHocTi тощо.

Зазначенi орieнтири покладено в основу чотирьох piBHiB навчальних досягнень учнiв якi у загальнодидактичному планi визначаються за такими характеристиками:

1 piBeHb - початковий. Вiдповiдь учня при вiдтворюваннi навчального матерiалу елементарна, фрагментарна, зумов­люеться початковими уявленнями про предмет вивчання.

11 pioeHb - середнiй. Учень вiдтворю€ основний навчаль­ний матерiал, BiH здатний розв'язувати завдання за зразком, володi€ елементарними вмiннями навчально! дiяльностi.

111 piBe~lb - достатнiй. Учень зна€ icTOTHi ознаки понять,

явищ, закономiрностей i зв'язкiв мiж ними, а також самостiйно застосову€ знання в стандартних ситуацiях, володi€ розумовими операцiями (аналiзом, абстрагуванням, узагальнюванням тощо), BMi€ робити висновки, виправляти допущенi помилки. Вiдповiдь учня повна, правильна, логiчна, обфунтована, хоча 'iй i браку€ власних суджень. ВiH здатний самостiйно здiйснювати OCHOBHi види навчально! дiяльностi.

IV piBeHb - високий. Знання учня € глибокими, мiцними, узагальненими, системними. Учень BMi€ застосовувати знан­ня творчо, його навчальна дiяльнiсть Ma€ дослiдницькийхарактер, позначена вмiнням самостiйно оцiнювати рiзно­MaHiTHi житт€вi ситуацП, явища й факти, виявляти й BiдcTO­ювати особисту позицiю.

Зазначеним рiвням вiдповiдllЮТЬ розробленi критерii оцiнювання навчальних досягнень учнiв за 12-бальною шкалою.

Обов'~ЗКОВИМИ вид~м~ оцiнювання навчальних досяг­не ь учН1В € тематичне I ПlДсумкове. Основна одиниця оцiнювання - це навчальна тема. Тематuчне оцiнювання навчальних досягнень учнiв € обов'язковим i основним, його результати вiдображаються У класному журналi в окремiй колонцi.

Білет 21.

1.Сутність та основні характеристики особистості. Поняття «індивід», «людина», «суб’єкт”, «особистість», «індивідуальність» та їх взаємозв’язок.

Поняття особистостi TicHO пов'язане з пОНЯТТЯМ ЛЮДИНИ, iндивiда та IIIДИВIДУальносТі. Поняття людини включа€ в себе сукупнiсть ycix людських якостей, незалежно вiд того, притаманнi вони чи нi данiй конкретнiй людинi. Людина - продукт та суб'€кт суспiльно-iсторичноI дiяльностi, €днiсть Фiзичного та психодуховного, генетичного о6умовленого та прижиттєвого сформованого.

Oтже, iндивiд - це кожна людина як одинична npиродна icтoтa, то6то одиничний предстаВнИК роду людського, виду Ноmо Sapiens.

Особистiсть Ma€ три найважливiшi психологiчнi характеристики: ­

стійкiсть, €днiсть та активнiсть. Видiляють також три OCHOBHi підструктури особистостi: можливостi, властивостi та направленiСТь.

До можливостей особистостi вiдносяться piBeHь роз витку її пiзна­вальних, емоцiЙно-чуттевих та вольових психiчних процесiв, загальнi здiбностi, розвинена пам'ять з yciMa її культурними нашаруваннями.

До властивостi особистостi вiдносяться темпераментний характер та спецiальнi здiбностi.

Направленiсть особистостi виявляє мету, яку ставить перед собою людина, прагнення, мотиви, вiдповiдно ДО яких вона дiє. Мотивами виступають природнi та психодуховнi потреби, а також переконання людини.

Для розyмiння природи особистостi потрiбцо з'я­сувати спiввідношення цього понЯтТЯ з iншими поНЯтТЯМИ, що використовуються як у класичнiй, так i в сучаснiй пси­хології. Це насамперед понятrя iндuвiда, людuнu, особuс­mocmi, iндuвiдуальностi, суб 'єкта.

Тiльки iндивiднi якостi, тобто притаманнi людинi за­датки, анатомо-фiзiологiчнi переДУМОвИ, закладають пiдва­лини створения особистостi. Індuвiд - це людська біологічна основа розвuтку особuстостi у певних соцiальнuх умовах.

Особuстiсть - це iндuвiд iз соцiально зумовленою сuстемою вuщux пcuхiчнux якостей, що вuзначається зaлученiстю людuНи до кОнкретних суспiльниx, культурнux, iсторuчнux вiдносuн. ця система виявляється i формуеться в процесi свiдомої продуктивної дiяльностi i спiлкуваНнЯ. Особuстiсть опосередковує та вuзначає рiвень взаємозв 'язкiв iндuвiда з суспiльнuм та пpиpoднuм сере­довuщем.

У процесi розвитку особистостi людина оволодiва€ засо­бами лoдської дiяльностi та спiлкyвaНнЯ, мовою, в неї фор­муються вищi психiчнi функцii, сBiдOMicTь, воля, caMocBi­ДOміcть, вона стає суб'єктом аКГИВнОЮ цiлеспрямованого пiзнанНЯ й перетворення навкоЛИшнього соцiaльного та при­родного середовища. В неї з'являється здатнiсть до само­вдосконалепня, самотворення власної особистостi в процесi самопiзнання, самовихованНЯ та самонавчання. Вона всту­пає у «суб'єкг-суб'ектнi» стосунки з iншими людъми.

ОсоБИСТlСТЬ характеризується якiсними та кiлькiсними проявами псиxiчних особливостей, якi утворюють ii iндивi­дуальнiсть. Індuвiдуальнiсть - це поєднання псuxoлогiчниX особ­ливостей людиии, що утворюють її cвоєрідність, відмінність від iнших людей. lндивiдyальнicть проявляється у здiбноcтях людини. В домiнуючих потребах, iнтepecax, схилъностях, у ри­сах xapaктepy, в почуттi власної гiднocтi, у свiтобаченнi, системi знань, умiнь, навичок, у рiвнi розвитку iнтелекту­алънИХ, творчих процесiв, в iндивiдyальному стилi дiялъ­HOCTi та поведiнки, в типi темпераменту, в характеристиках емоцiйної та вольової сФер тощо. ІндивiдyальНiсть форму€ важливу характеристику особистостi людини, яка забезпечу€ властивий тiJIЪКИ їй СТИJIЪ взаємозв'язкiв з навКОЛИшньою дійсністю.

2. Теорiя дитячої гри Ельконiна та її практичне значення.

Ельконiн видiлив 4 piBHi розвитку гри у дiтей BiKOM 3­-7 pOKiB.

1. Центральним змiстом гри € дil з певними предметами, якi спрямованi на спiвучасника гри (одна дитина гpa€ маму, а iнша - тата). Ролi тут фактично €, але вони визначаються дi€ю. Ролi не називаються, дil одноманiтнi. Логiку дiй лег­ко можна порушити.

2, Центральним змiстом гри € дil з предметами. Але irpoBa дiя повинна вiдповiдати реальнiй, Ролi вибирають caMi дiти. Виконання ролi зводиться до реалiзацil дil, пов'яза­но! з роллю. Логiка дiй визнача€ться!х послiдовнicтю вреальнiй дiйсностi.

З. Центральним змicтом гри € виконання дiй, якi виплива­ють з ролi. Серед них видiляються спецiальнi дil, якi пере­дають характер ставлень до iнших учасникiв гри. Ролi чiтко окресленi, визначають i спрямовують поведiнку ди­тини, логiка i характер дiй визнача€ться роллю. Дi! стаютърiзноманiтними (вислухати хворого, перев'язати його, вимiряти температуру), з'явля€ться специфiчне рольове мовлення. Порушення логiки дiй не допуска€ться..

4. Центральним змiстом гри € виконання дiй, якi пов'язанi з ставленням до iнших людей, ролi яких виконують iншi люди. Ролi чiтко видiленi. Впродовж Bci€! гри дитина веде лише одну лiнiю поведiнки. Рольовi функцil дiтей вза€мо­пов'язанi. Дiї розгортаютъся в послiдовностi, яка строговiдтворю€ реальну логiку, вони рiзноманiтнi.

У rpi з'явля€ться декiлька типiв вза€мовiдносин: стабiлънi \11 жособистicнi вiдносини, якi виникають до початку; сюжетно­I НlJI!>OBi вiдносини, якi зумовленi сюжетом i змicтом гри; ор­iєнтацiйнi вiдносини, за допомогою яких дiти здiйснюють кон­троль за дiями iнших учасникiв гри.

€ також iгри за правилами. Ух змiстом € не роль, а правило i,ЦJI)(аННЯ. ДО таких можна вiднести рухливi та дидактичнi irри.

Білет 22.

1.Психологічна структура особистості.

Icнують рiзнi пiдходи до розгляду структури ОСОбисTOCTI. Наводимо деякi з них.

3гiдно з концепЦiєю пеРСОналiзацii А. В. Петровського, в струкТУрі осоБИСТОСТI можна вирiзнити три складовi:

1) внутрiшньоiндивiдну (iнтерiндивiдну) пiдсистему, яка представлена TeMnepaментом, характером, здiбностями людини, всіма характеристиками її IНДИВlДуальностi;

2) iнтерiндивiдну підсистему, яка виявля€ться у спiлкуваНнi I IНшими людьми I В яКlй особистicне виступа€ як вияв ГРУПОвих вза€мовідносин, а групове - в конкретнiй формi виявiв осоБИСТОсті.

3) надiндивiдну (метаiндивiдну) пiдсистему, в якiй особистість виноситься яK За меЖI оргаНIЧНОГО тiла iндивiда, так i поза ЗВ'Язки «тут і тепер» з IНшИМИ іНДИВlДами. Цей вимiр особистостi ВИЗначається внесками, ЩО IX робить особистicть В iнших людей.

ДіЯльнicть кожного iндивiда та його участь у спiльнiй дiЯЛЬНОсті зумовлю€ ЗМIНи В IНших особистостях. Індивiд може досягти рангу істОРUЧної особuстостi в певнiй соцiально-icТОРИЧнiй ситуаЦIї лише TOДI, коли впливатиме на широке коло людей i буде ОЦIНений не лише сучасниками, а й нащадками. Iсторiя зважу€ особисТlСНI Внески, яКl зрештою виявляються внесками в суспiЛьну практику.

Безособистіснісь – це характеристика особи, яка байдужа до інших людей, нічого не змінює в їхньому житті і поведінці, не збагачує і не збіднює їх.

Персоналiзацiя як втiлення особистicних BHeCків вiдбуватся в дiЯЛЬНОСТI. Аби одна людина в позитивному плані lДеально ВВійшла в iншу, вона повинна вмiти щось важливе зробити чи сказати для неї.

Якщо в людини € потреба в персоналiзацiї, а засобiв для цього браку€ (HeMa€ оригiнальних думок, почуття гумору, знань,тобто багатства душi), вона CTa€ на хибний шлях так зваНОї квазiперсоналiзацiї. Квазiперсоналiзацiя - це реалiзацiя потреби бути осо­бuстiстю поза дiяльнiстю, спроба з HeпpидaтHuми засобами.

Дiяльнiсть - €диний ефективний засiб бути особистicтю. К. К. Платонов у межах систеМно-дiяльнiСного пiдходу вирiзня€ в CTPYKTypi особистостi чотири OCHOBHi пiдструктури:

1. Підструктуру спрямованості;

2. Підструктуру досвіду;

3. Підструктуру форм відображення;

4. Біологічно зумовлена підструктура.

Головним структурним компонентом особистості є її спрямованість як система спонукань, що визначає вибірковісь ставлень та активності особистоті.

Дата добавления: 2015-08-21