Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Організація соціальної допомоги в античному і середньовічному суспільствах

Читайте также:
  1. А). Організація бою
  2. А). Організація бою
  3. А. Дістерверг - засновник соціальної педагогіки
  4. Варіант № 1 (А-ґ). Організація роботи Верховної Ради України
  5. Варіант № 2 (Д-З). Організація роботи Президента України
  6. Варіант № 3 (І-М). Організація роботи Кабінету Міністрів України
  7. Варіант № 4 (М-С). Організація роботи місцевих державних адміністрацій

Антропологічні дослідження свідчать про функціо­нування певної суспільної допомоги у давньому світі. Наприклад, у Давньому Єгипті (2700—2200 pp. до н. є.) турбота суспільства була спрямована насамперед на збе­реження трудових ресурсів. Вона була прерогативою держави, зацікавленої в підтримці життєвого рівня лю­дей, зайнятих на суспільних роботах — будівництві ка­налів, пірамід, гробниць і храмів. Ця допомога мала на меті запобігання голодним бунтам, які загрожували стабільності держави. Для цього у Давньому Єгипті ви­користовували методи централізованого планування виробництва, розподілу продуктів харчування серед різних регіонів, міграційну політику.

У Давньому Китаї (І ст. до н. є.) побутувала думка, що в надзвичайних ситуаціях слід вдаватися до таких заходів, як безплатний або за мінімальну плату розпо­діл зерна; використання незайнятих земельних ділянок для засіву безплатним зерном; переселення голодуючих у благополучні регіони країни.

В античних державах (Давня Греція, Давній Рим) допомога бідним мала прагматичний характер, оскіль­ки забезпечувала врегулювання політичних проблем, особливо у передвиборчий період, що сприяло виживан­ню суспільства, утвердженню в ньому духу солідарно­сті. За словами сучасного російського науковця Олексія Козлова, суспільна допомога була «відображенням по­треби суспільства у забезпеченні його трудовими ресур­сами, пом'якшенні наслідків соціальних заворушень, які приносять суспільству розруху, людські жертви і перешкоджають стабільному розвитку економіки, а та­кож потреби в об'єднанні суспільства навколо держави і уряду для її зміцнення і для захисту національних ін­тересів».

Становлення суспільної допомоги часто пов'язують з іудейськими і християнськими традиціями, які ґрунту­ються на переконанні, що світ тримається на добрих справах. В іудейському суспільстві діяла система під­тримки, заснована на альтруїзмі, любові до ближнього, ідеї взаємодопомоги («Всі євреї відповідальні один за одного»). Послідовники іудаїзму створювали спеціальні благодійні каси, джерелами поповнення яких були податки, пожертвування, спадщина, заповіти на благодій­ність, штрафи, орендна плата за користування майном общини. Зібрані кошти спрямовувалися на адресну під­тримку бідних, викуп полонених, створення спеціаль­них їдалень для бідних. Важливою частиною синаго­гального богослужіння був збір пожертвувань для бід­них. В іудейській культурі також був обов'язок кожної людини трудитися, щоб не бути ні для кого тягарем. А законодавчо встановлені податки у Давньому Єруса­лимі передбачали перерозподіл прибутків серед нуж­денних.

Ідеологія перших християнських общин (І ст. н. є.) віддавала перевагу духовності, а не вимогам закону і гро­мадянських традицій. Перші християни вкладали в по­няття «милосердя» зміст прощення і діяльної любові. Кожна община функціонувала і як орган піклування, який організовував відвідування убогих і хворих, допо­могу їм. Перші християни роздавали хліб нужденним, приймали вигнанців, не запитуючи, звідки вони, не ці­кавлячись їх національністю, соціальним станом та ін. Переслідувані римською владою, перші християнські об­щини збирали гроші на допомогу хворим і ув'язненим. Служіння людині вони трактували як служіння Богу.

З часом кількість прихильників християнства, в то­му числі серед імущих верств населення, зростала, по­ліпшувалося і ставлення до нього правителів Римської імперії, на територіях якої християнство розвивалося протягом перших чотирьох століть свого існування. Цей процес увінчався об'єднанням общин у єдину організа­цію — церкву, якою управляли єпископи, котрі на своїх зібраннях вирішували не тільки внутріцерковні справи, а й опікувалися допомогою людям, які потерпали від різ­них негараздів. Наприклад, Вселенський собор 437 р. зо­бов'язав єпископів піклуватися про вдів і сиріт. У 1100 р. Римська (католицька) церква видала Декретуй — звід канонічних законів з теорії і практики благодійництва, який справедливо вважають однією з перших теоретич­них настанов у галузі суспільної допомоги.

 

 

15.Ідеї позашкільного виховання у педагогічній системі Дж. Локка («виховання джентельмена»)

У філософській праці "Досвід про людський розум" (1690) Дж.Локк всебічно обгрунтував, слідом за Беконом, вчення сенсуалізму про походження знань і ідей із чуттєвого досвіду. Свою основну педагогічну працю "Думки про виховання1'1 (1693) Дж.Локк присвятив питанням сімейного виховання "джентльмена". Його книга була адресована імущим класам. Молода англійська буржуазія проклала шлях в заокеанські країни. Життя в необжитих місцях у тяжких і незвичайних кліматичних умовах вимагали від людей фізичної загартованості, моральної стійкості і наукових знань. Тому метою виховання, на думку Дж. Локка, є підготовка "' джентльмена", який уміє створювати здоровий дух у здоровому тілі та уміє поводити себе в товаристві.Звичайно, основним у вихованні джентльмена Дж. Локк вважав зміцнення його здоров'я, оскільки він, у разі потреби, буде захищати рідну Англію. В основу фізичного виховання він включав афінську систему фізичних вправ, прогулянки, фізичну працю на свіжому повітрі.Закони моралі, на думку Дж.Локка, визначаються особистими інтересами індивіда, і все, що дає особисту користь, є моральним. Головне завдання він бачив у дисциплінуванні характеру; треба з дитинства навчати людину керувати своєю поведінкою і вчинками, уміти відмовлятись від своїх бажань, навчити її діяти всупереч власним бажанням виробити в дитини дисципліну духу, що виховується обмеженням (не потурати їй, а рішуче припиняти примхи).

Освіту Дж.Локк ставив на другий план, вважаючи фізичне і моральне виховання більш важливим завданням. Більша частина знань, що їх дають в європейських школах, така, що "джентльмен" без них може обійтись, стверджував Дж.Локк

Був одним з основоположників емпірико-сенсуалістичної теорії пізнання. Локк вважав, що у людини немає вроджених ідей. Вона народжується будучи «чистою дошкою» і готова сприймати навколишній світ за допомогою своїх відчуттів через внутрішній досвід — рефлексію. «Дев'ять десятих людей робляться такими, якими вони є, тільки завдяки вихованню». Найважливіші завдання виховання: вироблення характеру, розвиток волі, моральне дисциплінування. Мета виховання — виховання джентльмена, який вміє вести свої справи виразно й передбачливо, ділової людини, витонченої у спілкуванні. Кінцеву мету виховання Локк представляв у забезпеченні здорового духу в здоровому тілі («ось коротке, але повний опис щасливого стану в цьому світі»). Розробив систему виховання джентльмена, побудовану на прагматизмі й раціоналізмі. Головна особливість системи утилітаризм — кожен предмет повинен готувати до життя.

Виховання джентльмена включає (всі складові виховання повинні бути взаємопов'язані):

Фізичне виховання: сприяє розвитку здорового тіла, вироблення мужності та наполегливості. Зміцнення здоров'я, свіже повітря, проста їжа, загартовування, суворий режим, вправи, ігри.Розумове виховання повинно підпорядковуватися розвитку характеру, формування освіченої ділової людини.

Релігійне виховання необхідно спрямовувати не на привчання дітей до обрядів, а на формування любові і пошани до Бога, як вищому суті.Моральне виховання — виховати здатність відмовляти собі в задоволеннях, йти наперекір своїм уподобань і неухильно дотримуватися порад розуму. Вироблення витончених манер, навичок галантного поведінки.Трудове виховання полягає в оволодінні ремеслом (столярним, токарним). Праця запобігає можливості шкідливого ​​неробства.

Основний дидактичний принцип — у навчанні спиратися на інтерес і допитливість дітей. Головним виховним засобом є: приклад і середовище. Стійкі позитивні звички виховуються ласкавими словами та лагідними навіюваннями. Фізичні покарання застосовуються тільки у виняткових випадках зухвалої й систематичної непокори. Розвиток волі відбувається через уміння переносити труднощі, чому сприяють фізичні вправи й загартовування.

Зміст навчання: читання, письмо, малювання, географія, етика, історія, натурфілософія, хронологія, бухгалтерія, рідна мова, Французька мова, латинська мова, арифметика, геометрія, астрономія, фехтування, верхова їзда, танці.

По факту все це означало б професіоналізацію підготовки окремих учнів. Мали бути професійно підготовані приватні викладачі, які б займалися індивідуально. Основними компонентами освіти є підвищення фізичного, морального та інтелектуального.Фізичне виховання — акцент на кондиціонування, гігієну, правильне харчування, повинні носити вільний одяг — засуджує ліфи, в дітей має бути багато фізичних вправ і свіжого повітря.Моральне виховання — важливість дисципліни, дисципліна і самоконтроль є важливим прикладом для наслідування дорослих, засуджує тілесні покарання — тільки в деяких випадках, всупереч, погані манери на роботі, лінь.Інтелектуальної освіта — вища освіта не вважається важливим, один повинен бути в змозі піклуватися головним чином про свої справи

Кожен, за його словами, повинен навчитися деяким основам торгівлі. Локк сприймає фізичну працю, як доповнення до розумової діяльності. Він вважав, що хлопчики навіть з бідних сімей повинні відвідувати школу де їм би викладалась релігія, мораль, і ручна праця. Освіта для дівчаток не розглядалися Локком, як можлива в принципі.


Дата добавления: 2015-08-21; просмотров: 112 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Предмет,завдання,функції соціальної педагогіки | Принципи соціальної педагогіки | Дидактичні принципи і правила соціально-педагогічної діяльності | Специфіка соціально-педагогічних понять :соціально освітній простір, соціальний розвиток і соціальне формування особистості | Професійний портрет соціального педагога | Призначення сфери діяльності та функції соціального педагога | Кодекс етики соціального педагога | Значення неперервності освіти у професійній діяльності | Милосердя і благодійність як культурно-історисні традиції соціально-педагогічної діяльності. | Зв'язок соціальної педагогіки з філософією древньої греції і риму |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Наукова цінність і практична значущість соціальної педагогіки як гуманітарної науки| А. Дістерверг - засновник соціальної педагогіки

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.009 сек.)