Система законодавства

СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА — зовнішня форма права, що виражає побудову його джерел, тобто систему нормативно-правових актів
Закони —нормативно-правові акти найвищої юридичної сили, які приймаються в особливому порядку з метою регулювання та охорони найважливіших суспільних відносин та вираження інтересів більшості населення даної країни	Підзаконні акти (в широкому розумінні цього поняття) — нормативно-правові акти, які видаються компетентними суб’єк­тами та мають відповідати принци­пам і вимогам законів; за юридич­ною силою підзаконні акти поділя­ються на — загальні, відомчі, місце­ві, локальні

Схема.3

ТЕОРІЇ СПІВВІДНОШЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРАВА (НП) ТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА (МП)

Теорія примату МП— МП і НП є двома гілками одного дерева, проте МП є правом значно ви­щого порядку, воно кори­стується приматом щодо внутрішнього права

Дуалістична— за якою МП і НП абсолютно різні системи пра­ва як за своїм характе­ром, так і за сферою дії, тому вони існують неза­лежно одне від одного як дві рівноправні та само­стійні системи права

Нігілістична проголошує абсолют­ну перевагу внутріш­нього права, зводить­ся до заперечення обо­в’язковості МП

Для поглибленого дослідження «внутрішньої» природи системи права як системи норм права доцільно також розкрити окремі аспекти юридичної природи зовнішньої форми права, і з приводу цього розглянути питання щодо поняття «система законодавства» (схема 2), її співвідношення та взаємозв’язок із системою права, співвідношення норм національного та міжнародного права (схема 3), а також основних тенденцій розвитку національного законодавства під кутом зору його адаптації до норм міжнародного права та права ЄС.

Термінологічний словник

Система права — це його внутрішня структура, яка включає узгоджену систему правових норм та є відображенням об’єктивно існуючих у суспільстві соціально-економічних, політичних, культурних, етнонаціональних, ідеологічних (включаючи релігійні) умов.

Система законодавства (у вузькому розумінні) — система законодавчих актів.

Система законодавства (у широкому розумінні) — система нормативно-правових актів.

Галузь права — це відносно відокремлена за предметом та методом правового регулювання сукупність правових норм, що регулюють значне коло, сферу якісно однорідних суспільних відносин; профільні галузі утворюють основну частину системи права (конституційне, кримінальне, цивільне); спеціальні галузі на базі профільних розвивають основні галузі права і забезпечують спеціальний правовий режим для того чи іншого виду суспільних відносин (сімейне, екологічне, банківське право); процесуальні галузі утворюють порядок застосування матеріального права (кримінальний, цивільний, господарський процеси).

Підгалузь права — це складова галузі права, що являє собою впорядковану сукупність кількох споріднених правових інститутів.

Інститут права — це відносно відокремлений комплекс юридичних норм, що регулюють певний однорідний вид або групу суспільних відносин; галузеві інститути — утворюються нормами однієї галузі права; міжгалузеві — об’єднують норми, які належать до різних галузей права.

Норма права — первинний елемент системи права.

У системі законодавства виділяють: за предметом правового регулювання — горизонтальний її рівень — галузеве, комплексне законодавство; за ієрархією суб’єктів нормотворчості — її вертикальний рівень — ієрархічне (субординаційне) законодавство.

Співвідношення системи права та системи законодавства визначається, передусім, у тому, що елементами системи права є норми права, інститути, галузі та підгалузі права, а системи законодавства — статті нормативних актів та нормативні акти.

Міжнародне право — особлива система норм права, що не входить до жодної національної системи права та втілює узгоджені волі суверенних держав і регулює міждержавні відносини; основними джерелами міжнародного права є міжнародні договори, міжнародно-правові звичаї, принципи та документи ООН.

Система процесуального права — це відносно самостійна, об’єк­тивно зумовлена, взаємопов’язана сукупність процесуальних норм, що диференціюються на галузі, інститути та норми.

Норма процесуального права — конкретне, загальнообов’язкове, формально визначене правило процедурної поведінки, встановлене чи санкціоноване державою, гарантується й охороняється нею.

Галузь процесуального права — система процесуальних норм, що регулює певну сферу суспільних відносин специфічним (процедурним) методом правового регулювання; зокрема, кримінально-процесуальне право.

Інститут процесуального права — система процесуальних норм, як правило в межах галузі процесуального права, що регулює певну групу однорідних суспільних відносин; наприклад, інститут підсудності у кримінально-процесуальному праві.

Теми рефератів

1. Система права як прояв внутрішньої узгодженості правових норм.

2. Структурні елементи системи права.

3. Види правових інститутів.

4. Підстави поділу системи права на галузі та підгалузі.

5. Галузі процесуального та матеріального права: порівняльна характеристика.

Питання для дискусій

1. Надайте загальну характеристику публічним та приватним галузям права.

2. Ленін як ідеолог більшовизму не визнавав поділу права на публічне й приватне. З цього приводу він зазначав: «Не визнаємо нічого “приватного”, для нас усі галузі господарства є публічно-правовими, а не приватними».

Спробуйте пояснити причини негативного ставлення ідеолога більшовизму до поділу права на публічне та приватне. Обґрунтуйте свою відповідь.

3. У чому полягає відмінність матеріальних галузей права від процесуальних.

4. Спробуйте визначити, які, на Вашу думку, проблеми наближення законодавства України до норм міжнародного права та права ЄС є найбільш актуальними.

Питання для самоконтролю

1. Розкрийте сутність предмета та метода правового регулювання.

2. Які основні елементи системи права?

3. У чому полягає відмінність системи права від системи законодавства?

4. Визначте момент набрання чинності закону, прийнятого 16.09.2003 р., якщо Президентом України 20.09.2003 р. було накладено вето, а при повторному розгляді 05.10.2003 р. закон був прийнятий знову й опублікований у газеті «Голос України» 20.10.2003 р.

5. Визначте момент набрання чинності наказу МВС України від 28.12.2003 р. № 237, який був зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17.01.2004 р.

6. Визначте момент набрання чинності закону України, якщо у його прикінцевих положеннях було зазначено, що цей закон набирає чинності з моменту опублікування (опублікований закон у газетах «Голос України» — 10.11.2003 р., «Урядовий кур’єр» — 31.10.2003 р.).

Література

1. Азімов Ч. Про приватне і публічне право // Право України. – 1995. – № 1.

2. Алексеев С.С. Структура советского права. – М., 1975.

3. Алексеев С.С. Теория права. – М.,1993.

4. Гусарев С.Д., Колодій А.М. Основи держави та права. – К., 1995.

5. Заяц А.П. Система советского законодательства. – К., 1987.

6. Копейчиков В.В. Загальна теорія держави і права. – К.,1997.

7. Котюк В.О. Теорія права. – К.,1996.

8. Матузов Н.И. Правовая система и личность. – Саратов, 1987.

9. Неповски Н. Единство и взаимодействие государства и права. – М., 1982.

10. Основні положення проекту концепції розвитку законодавства України до 2005 р. //Право України. –1996. – №7.

11. Основы теории государства и права / Под ред. А.Б. Венгерова. – М.,2007.

12. Подопригора А.А. Основы римского гражданского права. – К.,1994.

13. Рабінович П.М., та ін. Загальна теорія права та держави: Навч. посіб. – К., 1993.

14. Селіванов В. Оозмежування і взаємодія публічного у приватного права в системі права України. – 1996. – № 12.

15. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. – Х.,2001.

16. Сурилов А.А. Теория государства и права. – К.-Одесса, 1984.

17. Теория государства и права /Под ред. А.М.Васильева. – М.,1983.

18. Ткаченко О. Правова реформа в Україні та проблеми гармонізації національного законодавства з міжнародним правом // Право України. – 1998. – № 12.

19. Федоров К.Г. Історія держави і права зарубіжних країн. -К.,1993.

20. Шемшученко Ю. Теоритичні засади концепції розвитку законодавства України //Право України. –1996. – №8.

Дата добавления: 2015-08-21