Галичина

На підавстрійських землях важливою подією став шевченківський здвиг галицьких молодіжних військово-спортивних організацій у червні 1914 року. За задумом організаторів, ця подія мала бути свідченням організаційної і фізичної готовності українців у Галичині до майбутньої війни на тлі зростання україно-польського напруження. В анонсі газети «Діло» від 15 червня 1914 р. здвиг прирівнювався до античних спортивних ігор, ця подія мала стати свідченням сили українського руху, його готовністю до боротьби і перемоги.

Організаційний комітет закликав українців Львова прикрасити вікна своїх помешкань синьо-жовтими стрічками та портретами Тараса Шевченка, оскільки під час святкувань у Львові мали бути присутні не лише делегати українських товариств краю, але й представники Буковини, Наддніпрянської України, а також національних чеських і хорватських товариств імперії, і слід було довести всім, що українці у Львові займають поважне становище [12].

Святкові заходи тривали три дні, у них взяли участь більше 12000 осіб, були присутні тодішній намісник Галичини С. Коритовський, командант львівського корпусу генерал Колошварі. У неділю 28 червня колона сокільців січових стільців у одностроях пройшла маршем центральними вулицями Львова [13].

Відзначення 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка 1914-го в Галичині, на противагу решті України, коли царський уряд імператора Миколи ІІ заборонив святкування ювілею поета, виглядало зовсім інакше. Поетичні твори геніального сина українського народу галицька громадськість читала від початку 1840-х рр. Тут був популярним «Кобзар» першого видання, до якого великий інтерес проявився не тільки з боку львівської інтелігенції, але й галичан у інших містах.

Постаттю Шевченка та його поетичною творчістю цікавилися письменники Галичини. Про це свідчить письменницька діяльність Маркіяна Шашкевича, котрий щиро захоплювався творами Шевченка, читаючи їх надрукованими в альманасі «Ластівка», підготованому Євгеном Гребінкою і виданому в Петербурзі 1841-го, а редагованому самим Шевченком.

Покоління, народжене відразу після революції 1848 р., мало яскрави досвід – перше прочитання Шевченкового «Кобзаря». Майже кожен із них згодом порівнював це із релігійним наверненням. Під впливом прочитаного вони покинули польську мову і стали у розмові між собою вживати «руську говірку». Шевченко впливав на молодь зрозумілою мовою, глибиною почуття і пристрастю, якої не вистачало місцевим русинським поетам[13].

Літературно-громадський двотижневий журнал «Зоря», що виходив у Львові з 1880-го по 1897 рік, 1884-го став органом НТШ. Через два роки видавці «Зорі» повністю присвятили Шевченкові «Пам’ятковий номер» з нагоди 25-річниці його смерті.

Поетична творчість Шевченка та його громадсько-суспільна праця були відомі Івану Франкові. У вересні 1889-го, коли йому виповнилося 33 роки, він уперше згадав про Тараса у своєму циклі віршів «Тюремні сонети», що вийшли збірці «З вершин і низин» (1893). Створені ці вірші були в коломийській тюрмі. Галицький поет і письменник написав про поета і письменника з Наддніпрянської України понад 50 праць, а в інших – згадав ім’я Шевченка понад 200 разів.

Відзначення 100-річчя від дня народження Тараса Григоровича 1914-го в Галичині було спрямоване на національне єднання усіх українців. У дні поетового ювілею Денис Лукіянович (1873-1965) написав популярний нарис «Про Шевченкові твори», де було сказано, що «Шевченко є тим, чим сонце і животворна вода є для всього живого».

Найбільшу тематичну групу у літературній спадщині українського фольклориста Василя Щурата становлять праці з шевченкознавства. Живучи у Львові, він написав цікавий матеріал «Шевченко в польській революційній притчі» (1914). А коли проходили читання лекцій про Шевченка для населення Галичини, він підготував доповідь про поему «Гайдамаки». Іларіон Свєнціцький у своїй статті «Шевченко в ряді слов’янських національних поетів» (1914), ставив поета поряд із Пушкіним і Міцкевичем. Художник Іван Труш також звеличив поета й маляра, написавши дві статті «Шевченко, Франко і Стефаник» і «Малярство в житті Шевченка» (1914). Для відзначення ювілею Шевченка в західній Україні було створено крайові, повітові, міські та сільські шевченківські комітети. До їх складу входила переважно інтелігенція та меншою мірою — селяни. На початку березня у читальнях «Просвіти», а їх тоді нараховувалося майже 3 тис., було виголошено кілька сотень доповідей.

Дата добавления: 2015-08-21