Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Англійський романтизм 2 страница

Читайте также:
  1. Contents 1 страница
  2. Contents 10 страница
  3. Contents 11 страница
  4. Contents 12 страница
  5. Contents 13 страница
  6. Contents 14 страница
  7. Contents 15 страница

266


Англійський романтизм


Англійський романтизм


267


 


Раю та Пекла" Блейк так сформулював свої думки про діалектику світу: "Рух виникає з протилежностей. Потяг і Відраза, Думка і Дія, Любов і Ненависть необхідні для буття Людини. Протилежності створюють те, що віруючі називають Добром і Злом. Добро пасивне і підкоряється Думці. Зло активне і породжується Дією. Добро — це Рай, Зло — це Пекло".

Для Блейка найвищий дар людини — це творча фан­тазія, безмежна уява, яку ніхто й ніщо не стримує, яка зазирає у пекельні безодні й райські ангельські сфери, відроджує минуле і бачить майбутнє, творить нові кращі світи. Творча фантазія — антипод вузького, корисливого розуму прагматиків, що не літає в небесах краси і мрії. Одночасно Блейк вважав, що духовне, ідеальне і матері­альне, реально існуюче творять єдність. В його творчості реальний життєвий досвід завжди первісний, він дає по­штовх для створення ідеальних, фантастичних поетичних образів. Це реальне ядро образу можна знайти, що і роб­лять інтерпретатори та коментатори творчості поета. Блейк завжди був пов'язаний з усім розмаїттям проблем свого часу і своєї країни. Ніколи не ховався від них у "вежу із слонової кістки". Хоча конкретне виступає в його поемах в міфологізованому, універсалізованому, художньо надто складно трансформованому вигляді.

Як перший великий романтик Англії він втілив у своїй творчості головні ідеї, проблематику й образність нового напряму. В "Піснях невідання і пізнання" відбив діалекти­ку людської психології, людських почуттів, складну й суперечливу єдність позитивного та негативного в якостях і досвіді індивіда. В "неоміфологічних" образах і велетен­ських структурах "Пророчих книг" зробив спробу в уза­гальнюючих рисах відтворити історію - людства, його одвічні й сьогоденні битви, божественне й диявольське в ньому. Пізніше, кожний по-своєму, це намагалися зробити романтики — Байрон в містеріях, Шеллі в ліроепічних поемах.

Блейк був першовідкривачем не у використанні вже існуючих міфів, а у творенні нових власних, по суті, цілої Блейківської міфології. А творення власної художньої мі­фології було метою романтичного мистецтва, як це прого­лошував філософ Шеллінг і здійснювали його адепти. Блейк, як і представники першого покоління романти­ків — "лейкісти", був знайомий з філософією Шеллінга і, певно, поділяв його думку про те, що "кожний великий


поет покликаний перетворити у щось ціле частину світу, яка йому відкрилася, і з його матеріалу створити власну міфологію; цей світ (міфологічний) перебуває в становлен­ні;...так буде аж до тієї точки, що проглядається у неви-значеній далечині, коли світовий дух закінчить ним самим задуману велику поему і перетворить в одночасність по­слідовну зміну явищ нового світу". Здається, що Блейк намагався перебрати на себе функції "світового духу" й "перетворити на одночасність послідовну зміну явищ но­вого світу". Можливо, саме в цій концентрації в часі різ­нопланових явищ і полягає значною мірою складність масштабних поем Блейка.

Хронологія творчих звершень кожного письменника ці­кава для шанувальників, бо дає уявлення про його ідей­но-естетичний розвиток. Але у випадку Блейка, який постав перед читачами із своєю поезією не за життя, а через десятиліття після смерті, і до того ж майже з усім творчим доробком відразу, цією хронологією цікавляться здебільшого не читачі, а літературознавці.

Перші вірші були написані ще у ранній юності, коли хлопець вчився в художній школі на гравера. "Поетичні начерки" — перша і єдина книжка поета, видана за його життя у звичайній друкарні. Вона склалася в 1776-1777 pp., а вийшла у світ в 1783. Не дочекавшися відгуку ні від публіки, ні від видавців, Блейк починає наприкінці 80-х сам "видавати" свої твори, винайшовши спосіб "ілю­мінованого друку". У вигляді саморобних гравірованих книжок виходять його перші афоризми про "природну релігію". А у 1789 р. з'являються його "Пісні невідання", які з написаними пізніше "Піснями пізнання" (1794) скла­дають єдність, що в ній розкриваються за задумом автора "два протилежних стани людської душі". Це найпрозоріші, найясніші твори поета.

"Пісні невідання" втілюють світлу, сонячну, безневин­ну сторону існування й таку ж радісну, усміхнену реакцію на неї людини. Це по-дитячому безгрішний, наївний, спов­нений оптимізму, щирий, відкритий світ природи і юних істот в ньому. У вступі поет каже, що він —

Пісні пишу щасливі Для юного народу.

Зробив перо з тростини, Землі додав у воду,

Пісні свої поет творить "на радість усім дітям" й вони пройняті щастям існування:


268

Англійський романтизм

Лише два дні Малому мені. Не маю ще імені.

То як тебе звати? Як зве мене мати. Радістю клич мене!

"Немовля-радість"

Доля вівчаря у цих віршах "солодка", ягнята мекають "безвинно", а вівці відповідають їм "ніжно", й усі відчува­ють себе в безпеці під наглядом пастиря ("Вівчар"). У вірші "Ягня" чарівно звучить в устах малої дитини запитання: "Мале ягня, хто тебе зробив?". Дитя саме ж відповідає, що вони обоє — дитина і ягня названі за іншою дитиною — "агнцем божим" і несуть на собі його благословіння. В "Зеленій луні" навіть втома радісна, так само як для малих і для старих був легким і світлим день у весняному лісі, як весело озивалася зелена луна, як бадьоро звучить танцювальний ритм віршу. Драматичнішими здаються ко­роткі вірші про "Хлопчика, що заблукав" і "Віднайденого хлопчика". Та й тут все з Божою поміччю закінчується щасливо. Бог, схожий на батька, витягує хлопчика з бо­лота і відносить його до ридаючої матері. Навіть пісня у цьому циклі "сміється", а мати співає колискову з ніжною посмішкою ("Пісня, що сміється", "Колискова"). Бог спів­чуває людям, коли вони страждають, й плаче разом з ними ("Про скорботу ближнього"). Він дарує людям най­кращі якості — Любов, Милосердя, Жалість, Мир ("Боже­ственний образ"). Мир приходить на землю — леви і ягнята пастимуться разом ("Ніч").

Поступово читач розуміє, що перед ним не реальний світ, а казковий, райський, омріяна ідилія доброго, лагід­ного, щасливого життя, як у ПІевченковому "Садку виш­невому коло хати". В циклі дитячі безневинні очі див­ляться на світ природи, сповнений божої доброти і мило­сердя. Так виникає чудова гармонія, втілена в прості й гарні образи поетична мрія.

Зовсім інший світ постає у "Щснях пізншшл"_- В них зовсім інший настрій, емоційний тон. Якщо в "Піснях не­відання" перед нами був позитив, тепер бачимо начебто негатив. Якщо у першому циклі ^сШГ~СоТСЦе,~то вже у першому вірші другого циклу "Відповідь землі" звучать слова "темрява", "страшний", "світло очей згасло", "кучері вкриті сивим відчаєм". І все це слова, сказані про землю. Вона скаржиться на те, що морський берег стискає її, зорі мучать своєю заздрістю, холод та паморозь вкрили тіло. Вона називає^Брга.жорстоким, заздрісним, егоїстичним, страхом. Невинність юності й^анку закута"в кайдани ночі.


Англійський романтизм 269

Невже весна повинна ховати свою радість, коли ростуть бруньки і цвіт, чи повинен сіяч сіяти вночі, а орач орати в темряві? Так звучить заспів до циклу, своєрідний емо­ційний його камертон.

Цілий ряд віршів в обох циклах мають ту ж назву, тим самим підкреслюється їх пов'язаність і антагоністичне протиставлення не лише на рівні циклу, а й на мікрорівні окремої поезії чи навіть строфи або образу.

Взаємопов'язані за принципом контрасту такі вірші, як дві "Няньчині пісні". їх перший рядок той самий: "Коли голоси дітей чутно серед зелені". Другий, хоч і відрізня­ється в двох віршах, але передає той самий настрій без­турботної дитячої гри і веселощів. Далі починаються зміни. В "Пісні" з першого циклу няня спокійно дивиться на дитячі пустощі, а в другому — згадуючи дні своєї юності, блідне від суму. Різко змінюється настрій і в останніх строфах обох віршів. У першому няня погоджується на те, щоб діти бавились, аж поки не зайде сонце. У другому вона тривожно зве їх додому, тому що "Ваші весна й ваші дні прогаяні в іграх // А ваша зима і ніч будуть зовсім іншими". Перша "Няньчина пісня" була прозорою жанро­вою сценкою, друга — сумною філософією людського життя.

Такі ж зв'язки існують між віршами "Квітка" і "Хвора троянда", "Дитя-радість" і "Дитя-rope", "Зелена луна" і "Сад кохання", "Вівчар" і "Лондон". Варто додати при згадці про цей останній вірш, що в дусі руссоїзму "щас­лива Аркадія" знаходиться на лоні природи. Пасторалі, як годиться, розігруються на луках і серед кущів, а якщо і згадується Лондон, як у "Святому четвергу", то діти в кольоровому вбранні прикрашають місто, наче квіти. В "Піснях пізнання" в деяких віршах присутнє велике місто. Воно створює похмуре тло для людських постатей. Люди в місті страждають і гинуть, бо воно їх розбещує й зводить на манівці, як юного аматора елю (пива) й богохульника в поезії "Малий бурлака", дівчину-повію, що на темних ву­лицях кляне і безневинне дитя, і молодих у весільній кареті ("Лондон"). В "Малому бурлаці" звучить своєрідний гумор, взагалі цьому циклу не властивий. Та гумор цей теж досить похмурий.

Емоційне протиставлення знаходимо у віршах "Загуб­лена дочка" й "Віднайдена дочка", які складають певну паралель до "Загубленого й віднайденого хлопчика".

Можна продовжувати порівняння співвіднесених пое-


270


Англійський романтизм


Англійський романтизм


271


 


зій в обох циклах. По суті, кожний світлий вірш має свого темного антагоніста, що відповідає задуму і назвам обох циклів (їх завжди пізніше Блейк об'єднував в один томик). Більшість дослідників, розглядаючи "Пісні", відзначає ту 6Ьставйну7 що між написанням циклів відбулися події Французької революції, і це позначилось на загальному тоні кожного. Безумовно Блейк, чутливий, як еолова арфа, до подій свого часу, не міг не відгукнутися на перемоги і поразки революційної Франції. Але такі відгуки ясніше простежуються в інших його творах того часу. А "Пісні невідання і пізнання" не відголос конкретних соціально-політичних фактів сьогодення, а значно глибше, універ­сальніше прозріння у діалектику людських почуттів, емоційних станів, залежних від різних обставин й прита­манних тому ж самому індивіду.

"У світі Блейка полярності Невідання й Пізнання, пе­ретинаючись, не заперечують одна одну. У цьому визнанні "протилежних станів" як необхідної умови буття особис­тості, в цій відмові від спокус втечі у гармонійний, вільний від тривог світ, бо окремо від Пізнання його просто не існує, Блейк рішуче розходиться з романтичною філосо­фією життя, начебто випереджаючи її і стаючи прямим попередником поезії новітнього часу..." (О. Звєрєв).

Слушність цих спостережень якнайкраще доводить ще одна контрастна пара віршів з "Пісень невідання і пізнан­ня", своєрідна квінтесенція авторського задуму. Це "Аг­нець" і "Тигр". Особливо цікавий другий.

Тигре! Твій вогненний гнів В чорній пущі забринів. Хто із сонця і з ночей Креше жах твоїх очей? Із глибин чи з верховин Той вогонь очей жарин? Хто й коли його приніс У прадавній чорний ліс? Хто у щасті чи в журбі Серце вирізьбив тобі? Серце грізно в груди б'є, Людям жаху завдає.

Хто, яким вогнем навік Хижий мозок твій розпік? Де ковадло, що на нім Скуто твій нещадний грім?

Впав на землю темний страх, Небо скупане в сльозах. Чи всміхнувся твій творець, Що ягняткові кінець?

Тигре! Твій вогненний гнів В чорній пущі забринів. Хто із сонця і з ночей Креше жах твоїх очей?

Переклад В. Коптілова

Коли згадати, що у вірші "Агнець" дитина питає, хто створив ягня, даючи сама ж відповідь, що це зробив Бог, він творець усього сущого. Зрозуміло, що і риторичні за-


питання у "Тигрі" мають ту ж саму відповідь. Творець — є автором і Добра і Зла, Слабості і Сили тощо, а вони у парі створюють все багатство і розмаїття життя. Вірш "Тигр" теж відбиває в собі діалектичне начало світу. В його яскравій у буквальному розумінні слова метафорі прим­хливо сполучається позитивне і негативне. Тигр — це могутність, краса, грація і дикість, жорстокість, кровожер­ливість. Це образна матеріалізація таких абстрактних по­нять, як "людське існування", "людська вдача" тощо.

Ліричні вірші, які не входили в аналізовані цикли, Блейк не видавав. їх зібрали докупи з рукописів і найча­стіше вони виходять під назвою "Пісні різних років" або мають титул за назвою рукописів "Манускрипт Россетті" чи "Манускрипт Пікеринга" (це прізвища перших власни­ків зошитів Блейка, що сприяли їх виданню). Ці вірші були написані в різні роки між 1789 і 1811, відрізняються між собою за настроєм, стилем, жанровим типом. Є серед них близькі до "Пісень невідання і пізнання", такі ж значні за думкою й естетичною вартістю, за емоційною забарвлені­стю. В більшості гостро звучать сатиричні ноти, гірка або сумна іронія: "Не можна висловити любов", "Просив я злодія", "Я чув, як ангел співав" та інші. Багато серед них коротких чотиривіршів афористичного звучання, мудрих і повчальних, або тонко іронічних.

Є серед "Різних віршів" і політичні, і в дусі народних балад, і гарні ліричні мініатюри, і пісні. Палітра Блейкової лірики вельми розмаїта, щедра на барви і відтінки. Якби він не створив нічого іншого, він все одно увійшов би до числа кращих поетів Англії.

Але існує ще величезний масив великих творів поета-провидця. Це так звані "Пророчі книжки" і інші поеми. Перед деякими з них розгублено зупиняється більшість дослідників і популяризаторів. Це передусім стосується саме незавершених, досить хаотичних за структурою і образною системою "Пророчих книжок". У них у складних для розшифрування символах і алегоріях художньо вті­лені філософські ідеї Блейка, його розуміння проблем і процесів власного часу і передбачення того, що чекає людство у майбутньому. Блейк сам розумів, що йому не все вдається донести до читача, як хотілося б. В передмові до однієї з пізніх поем він писав: "Любий читачу, вибач мені за те, що тобі не сподобається, і полюби мене за ту енергію, з якою я вкладав у працю мій талант".

Блейк використовував як елементи для своєї міфології


272

Англійський романтизм

конфлікти, сюжети, образи з античних міфів і Біблії, дав-ньоскандинавських саг і індійських легенд, казок Сходу й англійського фольклору, творів письменників і філософів, публіцистів і містиків-візіонерів XVII-XVIII століть, суве­ренно переосмислюючи їх за власним задумом, своєю ні­чим не- скутою романтичною фантазією. Синтез різних запозичень дає у нього найчастіше щось цілком оригіналь­не, позначене його особистістю, його баченням світу у велетенських постатях і гігантських катаклізмах, у могут­ніх пристрастях, трагічних поразках і падіннях, перемо­гах, воскресіннях.

Герої "Пророчих книг" людиноподібні титани Юрайзен, Тармас, Льюва, Орк, Лос, Ейхенія, Еніон, Веле, Ентісармон разом із своїми синами і дочками, "тінями", "привидами", оточенням, супротивниками і союзниками весь час знахо­дяться в русі, в борінні, переживають найсильніші при­страсті — кохання і ненависть, жагу помсти і торжество перемоги над ворогом, гірке розчарування і спалах віри. Вони не лишаються незмінними. Змінюються їх стосунки між собою, їх характери, їх ставлення до світу. Центральні постаті поем еволюціонують (не завжди у кращий бік), але завжди психологічно переконливо. Вони написані густими, різкими мазками, їх пристрасті надто сильні і яскраві, а слова сповнені високого пафосу.

Головна боротьба в поемах точиться між втіленням тиранії, мертвотного застою, кривавого насильства, стра­ху, льодової байдужості до всього живого — титаном Юрайзеном, в якому сполучаються риси всіх відомих з міфології небесних тиранів, з його антиподами титанами Лосом і його сином Орком, що мають у різних поемах різні іпостасі, досить суперечливі, однак загалом виступають як сили добра, визволителі поневолених і гнаних, борці за свободу духу, творення. Значне місце в поемах посідає тема кохання, цікаві в них постаті закоханих титанів, здатних на сильні почуття, вірних і відданих.

Загальна назва "Пророчі книжки" об'єднує такі поеми Блейка створені ним між 1793 і 1820 роками: "Видіння дочок Альбіона" (1793), "Америка" (1793), "Європа" (1794), "Перша книга Юрайзена" (1794), "Книга Аханії" (1795), "Книга Лоса" (1795), "Вала або Чотири Зоа" (1795-1804), "Мільтон" (1804-1808), "Єрусалим" (1804-1820). До них іноді долучають написані раніше поеми "Книга Тель" (1789), "Шлюб неба і пекла" (1790) і фрагмент твору "Французька революція" (1791).


Англійський романтизм 273

Назва "Пророчі книжки" безпосередньо співвідноситься з біблійними "Книгами пророків", в яких головним була оповідь про історію єврейського народу, а не містичні пророцтва про його майбуття. Блейк дав пояснення того, що він розуміє під словом "пророк": "Кожна чесна людина — пророк, вона висловлює свою думку про суспільні і приватні справи, вона говорить: "Якщо ви зробите таке й таке, результат буде такий і такий". Вона ніколи не скаже: "Як би ви не робили, все одно відбудеться те і те". Тому можна сказати, що пророчі книги Блейка — це художня проекція історії і сучасності Англії і всього світу в вели­чних, грізних і гарних міфічних образах.

Однак, Блейк, як і багато романтиків після нього, вва­жав місію поета особливою, він був переконаний, що ми­тець має бути духовним вчителем народу, його проводирем. Не випадково він дав своїм поемам таку ба­гато до чого зобов'язуючу назву — "Пророчі книжки", зухвало ставлячи себе на один рівень з пророками Старого заповіту. Таке двоїсте розуміння пророчої місії поета від­билося в поемах.

Щодо спроби представити міфологію Блейка як цілісну систему, то вона, на думку відомої англістки з Москви Г. Єлістратової, "не має наукового й естетичного інтересу вже тому, що в дійсності його символічна фантастика надто заплутана, довільна і часто суперечлива. У творчості Блейка, як зрештою і більшості поетів-романтиків, рух поетичної думки, пошуки уяви, політ фантазії, пориви ліричного почуття самі собою нерідко бувають важливіші й більш значущі, ніж ті прямі кінцеві "висновки", до яких вони приводять".

Як приклад можна навести поему "Видіння дочок Аль­біона". Сюжет її, досить простий і не дуже зрозумілий, звучить приблизно так. Утуна — прегарна дочка Лоса (головний позитивний персонаж в міфології Блейка, який, однак, має багато різних втілень, серед них і не цілком позитивні) кохає Теотормона, шляхетного героя, але обе­режного і нерішучого, як Гамлет (в інших поемах він може виступати як син Лоса). Та Утуна стає жертвою насиль­ства грубого і жорстокого рабовласника Броміона (і він в інших поемах може бути сином Лоса). Знеславлена дівчина все одно мріє про кохання Теотормона, та він метиться на Броміоні і безневинній Утуні, через ревнощі й упокорення не відповідає на її пристрасне й безкорисливе почуття. Цей не дуже переконливий сюжет не має суттєвого зна-


274


Англійський романтизм


Англійський романтизм


275


 


чення. Важливі натомість гнівні філіппіки проти рабовла-сників-нелюдів, зажерливих попів, несвободи жінки, її страждань у шлюбі, в який вона найчастіше вступає не з власної волі.

Кричить глумливий Броміон:

... Твоя Америка — моя, мені належать північ її південь,

Моє тавро горить на чорних дітях сонця.

Вони не опираються й мовчать в покорі

Під моїм бичем, а їх дочки тремтять

І підкоряються моїй безмежній силі...

Наведений уривок свідчить, яка пекуча актуальність попри всю образну узагальненість і умовність ховається в тексті поеми. Це ж можна сказати і про інші "Пророчі книжки". Так, наприклад, в конфлікті титанічних постатей "Америки" в міфологізованому вигляді відтворена дій­сність кінця XVIII ст., боротьба американських колоній проти англійської монархії за незалежність. У поемі навіть згадуються політичні діячі, активні учасники цієї боротьби з обох таборів — Джордж Вашингтон, Томас Пейн, король Георг III та ін. В написаних пізніше поемах зв'язок із сучасними історичними подіями номінально не підкреслю­ється, але він завжди існує. В своїх пророчих поемах Блейк шукав великих прикладів людської перемоги над всюдисущим злом, бездуховністю, насильством, спожи­вацькими началами, утверджував ідеали "Єрусалима" як майбутнього царства свободи, краси, людського генію.

Блейк не знайшов визнання за життя, його пророцтва не були почуті й сприйняті. Він жив у злиднях і помер бідарем. Навіть поховали великого поета і художника у могилі для бідних, проповідника людського братства — в братській могилі. Однак його поезія стала відомою світові, бо не міг забутися універсальний геній, що умів —

Бачити світ у зерні піску, Небо у квітці синій,

В своїй долоні безкрайність усю І вічність в одній годині.

итачі в Україні, які не володіють англій­ською мовою, практично не можуть позна­йомитися з творчістю Вільяма Вордсворта, бо крім


4.2. ВІЛЬЯМ ВОРДСВОРТ (1770-1850)


кількох досить випадкових за вибором віршів нічого з його поезії українською мовою_не дерекладалося. Майже* немає і перекладів £осійсьщш, мовдю,в той час, як скажімо, Блейка перекладали досить широко і повно. Справа, зви­чайно, не в тому, що Вордсворт був поетом, чия творчість не варта перекладацьких зусиль. Навпаки, англійський художник був обдарованим поетом-новатором, який з Колріджем на зламі століть обновив мову і художні засо­би національного поетичного мистецтва. Його поезія ли­шила відбиток на творах художників не лише XIX ст. У нього вчилися і сучасники і поети наступних генерацій — Колрідж, Скотт, Шеллі, Кітс, Де Квінсі, Лем, Теннісон, Браунінг, Рескін, Кіплінг і багато інших. В колишньому Радянському Союзі Вордсворта вивчали провідні англісти, але майже не перекладали з ідеологічних міркувань тому, що його відносили до так званих реакційних романтиків, а всю його творчість розглядали насамперед під ідейним кутом зору.

Для віку поетів-романтиків існує певна закономір­ність — це здебільшого молоді люди. Р>омадтизм_-в,лое~ зії — країна молодих і юних. Більшість романтиків жили дужекороткО, ХОЧ" насичено й бурхливо. Ті ж, кому суди­лося довге життя, в зрілі роки відходили від романтизму, або навіть взагалі від поезії. Здається, саме__мйдод!сть.,є_ психофізичною основою романтичного світобачення, його домінантою.

Ніхто не може сказати, якою була б пізня творчість Кітса, що помер на сухоти, не доживши й до 26 років. Шеллі загинув на порозі свого тридцятиліття. Байрону виповнилося 36, коли він помер у таборі грецьких патрі-отів-борців за незалежність вітчизни в Міссолунгі. Пусти­ми розумовими спекуляціями лишаються прогнози щодо того, яким було б їх подальше життя в поезії.

Натомість можна з переконаністю твердити, що суттєві зміни, які характеризували поезію Вордсворда після со­рокаріччя (а прожив він вісімдесят років) мають під собою не лише соціально-політичні причини, такі виразні для бурхливої перехідної доби його життя, й такі важливі для нього особисто, а й інші підґрунтя, зокрема специфічну вдачу, меланхолійність та прагнення до усамітнення, й не в останню чергу, зрілий вік. Правда, що найкращі, найгу-манніші романтичні вірші він написав у молоді роки.

Однак правда і те, що найглибші філософські поезії автор завершив уже у похилому віці, працюючи над ними


276


Англійський романтизм


Англійський романтизм


277


 


все життя, й незалежно від того, чи ми приймаємо його філософію, чи ні, вони відзначаються концептуальною ці­лісністю і глибиною. Моральні і релігійні шукання харак­терні для нього, не лише починаючи з 10-х років XIX ст., а-й- від початку творчості, як наскрізними для всієї його поезії є культ природи, обожнювання її чистоти, краси, одвічності й незнищенності.

Одного разу Вордсворт написав слова, які передають сутність його поезії: "Я не хочу сказати, що завжди по­чинав писати, поставивши перед собою ясну, продуману мету, та характер моїх роздумів, я думаю, так впливав на мої почуття і так їх спрямовував, що опис предметів, які сильно збуджують ці почуття... завжди виявляється під­порядкований якійсь меті... Бо справжня поезія є прояв сильних почуттів; і, дійсно, всі хоч трохи чогось варті вірші на будь-яку можливу тему писали лише люди, які, будучи наділені більш ніж звичайною природною чутливістю, вод­ночас довго і глибоко роздумували".

Приблизно те ж саме сказав про поезію Вордсворта його соратник і критик Колрідж: "Як може сповна насо­лоджуватися Вордсвортом той, хто ніколи не роздумував над істинами, які Вордсворт повінчав із безсмертним вір­шем". Принагідно слід зауважити, що не завжди в творах останніх десятиліть життя поета істини, які він проголо­шував, доводив, а подекуди й дидактично нав'язував чи­тачеві, були "повінчані з безсмертним віршем". Не лише окремі рядки, а й строфи і цілі твори звучать у наш час "темно і мляво", переобтяжені метафізичними абстракція­ми, а образи втрачають ту чуттєву конкретику, яка була завжди сильною стороною молодого Вордсворта. Мова стає відповідно до високого й абстрактного філософування пе­реобтяженою словами піднесеного, пафосного звучання, втрачає ту простоту, прозорість, зримість, котрі захопили перших читачів "Ліричних балад" і так сильно вплинули на наступні генерації англомовних поетів.

Деякі, може навіть більшість, з виношених Вордсвор­том думок про сенс людського буття, про найдосконаліші форми існування людини на землі, про шляхи народів до щастя, про свободну волю й залежність особистості від вищого розуму — "Такого розуму, гцо нескінченність п'є, // Над темною безоднею він мислить // В жазі почути голоси, гцо линуть звідти, // В ночі течуть потоком безперервним. // То розум, гцо начало трасцендентне зміг осягнути..." ("Прелюд") — ці думки багатьом у наш


час можуть здаватися і надто абстрактними, і суперечли­вими. Однак, якщо до них підходити без ідеологічної упе­редженості, вони можуть зацікавити, як втілення прозрінь і сходжень на манівці непересічного митця і мислителя.

Вільям Вордсворт належить до так званої старшої ге­нерації англійських романтичних поетів. Двадцятирічним юнаком він захопився гаслами Французької революції про Свободу, Рівність, Братерство й побував у Франції (1792-1793). Але те, що він там побачив на власні очі, викликало в його палкій, чутливій душі певне розчарування. Напе­редодні якобінського терору, він повернувся на батьківщи­ну, втративши велику частину своїх прекраснодушних ілюзій щодо чистоти, шляхетності й гуманності революції і її діячів. Хоч він ще довго вірив у революцію, але таку, якою вона не могла бути, тобто без жорстокого насильства, масових убивств, річок крові. Відтоді він завжди виступав проти революційного насильства і тих політичних ідей просвітителів, які духовно готували події 1789-1793 років, обстоюючи думку про дійовість моральної проповіді, мо­рального всамовдосконалення людини, а відтак зміни світу на краще. Злам, який він пережив у 90-х роках, позна­чився на його поезії, яка поступово втрачає юнацький бунтівний пафос, хоча любові еінвчуття-до-ыареду, селян^ до найбідніших —"важлива емоційна барва на його ми­тецькій палітрі й пізніше, а тема страждань простих лю­дей від утиску і визиску багатих І могутніх присутня в багатьох його творах. Змінюється лише їхній настрій. За­мість палкої віри у щасливішу зміну долі бідарів, з'явля­ється смуток, безнадія, а сподівання поет покладає все частіше на вищі сили.


Дата добавления: 2015-08-21; просмотров: 109 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Б. КОНСТАН (1767-1830) | ПЕРІОДИ РЕСТАВРАЦІЇ І ЛИПНЕВОЇ МОНАРХІЇ 1 страница | ПЕРІОДИ РЕСТАВРАЦІЇ І ЛИПНЕВОЇ МОНАРХІЇ 2 страница | ПЕРІОДИ РЕСТАВРАЦІЇ І ЛИПНЕВОЇ МОНАРХІЇ 3 страница | ПЕРІОДИ РЕСТАВРАЦІЇ І ЛИПНЕВОЇ МОНАРХІЇ 4 страница | ПЕРІОДИ РЕСТАВРАЦІЇ І ЛИПНЕВОЇ МОНАРХІЇ 5 страница | ЖОРЖ САНД (1804-1876) | ЛІТЕРАТУРА 1797-1815 РОКІВ | У. ФОСКОЛО (1778-1827) | ЛІТЕРАТУРА 1816-1848 РОКІВ |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
АНГЛІЙСЬКИЙ РОМАНТИЗМ 1 страница| АНГЛІЙСЬКИЙ РОМАНТИЗМ 3 страница

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.019 сек.)