Набір в римську армію

Набір римської армії виглядав так: На початку кожного року обиралися два головних військових магістрати — консули. Вибрані консули призначали 24 військових трибуни. Десять з них були старшими, їх термін служби повинен був становити не менш як десять років. Решта 14 повинні були прослужити не менше п'яти років. Перші два з обраних старших трибунів призначалися в перший легіон, наступні три — у другий, наступні два — в третій і наступні три — у четвертий. За таким же принципом призначали і молодших трибунів: перші чотири — у першій легіон, наступні три — у другій — і т. д. В результаті в кожному з легіонів було по шість трибунів.

Як і в греків, служба в армії вважалася в Стародавньому Римі почесною і була недоступна людям малозабезпеченим. Щороку в призначений день всі громадяни, що можуть нести службу, збиралися в Капітолії. Там їх розділяли згідно з майновим цензом. Найбідніших відправляли служити на флот. Наступну групу приписували до піхоти, самі ж багаті відправлялися в кінноту. Необхідні туди 1200 осіб на всі чотири легіони цензори вибирали ще до початку основної призовної кампанії. До кожного легіону приписувалося по триста вершників.

Якщо вірити Полібію, тих, кого відбирали для служби в пішому війську, ділили по трибах. З кожної триби відбирали чотирьох людей приблизно одного віку і статури, яких і представляли перед трибунами. Першим вибирав трибун першого легіону, потім другому і третьому, четвертому легіону діставалися ті, що залишилися. У наступній групі з чотирьох новобранців першим вибирав солдата трибун другого легіону, а перший легіон забирав собі останнього. Процедура тривала, доки не набиралося 4200 чоловік для кожного легіону (проблематично відібрати всіх 16800 людей таким способом, але залишимо це на совісті Полібія).

Набір завершувався і новачки приносили клятву. Трибуни вибирали одну людину, яка повинна була виступати вперед і заприсягтися коритися своїм командирам і в міру своїх сил виконувати їх накази. Потім всі інші робили крок вперед і клялися робити так, як і він («Idem in me»). Потім трибуни вказували місце і дату збору для кожного легіону так, щоб всі виявилися розподілені до своїх загонів.

Поки проходив набір рекрутів, консули відправляли накази союзникам, вказуючи потрібну від них кількість війська, а також день і місце зустрічі. Місцеві магістрати набирали рекрутів і проводили їх до присяги — так само як і в Римі. Потім вони призначали командира і скарбника і давали наказ виступати.

Після прибуття в призначене місце новобранців знову ділили на групи відповідно за їх багатством і віком. Наймолодших і бідних відправляли в велити. Із останніх, що молодший, набирали гастатів. Ті, що знаходилися в повному розквіті сил ставали принципами. Старші за віком ветерани минулих кампаній ставали тріаріями, їх ще називали пілами. В одному легіоні не могло бути більше 600 тріаріїв.

Римський легіонер

Потім з кожного виду війська (за винятком велитів) трибуни вибирали десятьох сотників, які, у свою чергу, відбирали ще десять чоловік, також іменувалися центуріоном. Вибраний трибунами центуріон був старшим. Найперший ценуріон легіону (primus pilus) мав право брати участь у військовій раді разом з трибунами. Вибирали сотників, виходячи з їх стійкості та відваги. Кожен центуріон призначав собі помічника (optio).

Римські вершники

Трибуни і центуріони ділили кожен вид війська (гастатів, принципів і тріаріїв) на десять загонів — маніпул. Першою маніпулою тріаріїв командував пріміпіл — перший центуріон. Як вже говорилося вище, союзники також формували загони в 4-5 тис. чоловік і 900 вершників. Такі союзницькі «легіони» називалися — ала (від лат. Alae — крило), тому що під час бою розташовувалися на крилах римської армії. До кожного з легіонів приписувалося по одній такій алі. Таким чином, під словом «легіон» для цього періоду слід розуміти бойову одиницю з приблизно 10000 піших воїнів і близько 1200 вершників.

Третина найкращої кінноти союзників і п'ята частина їх найкращих піхотинців відбиралися для того, щоб утворити особливу бойову одиницю — екстраординаріїв (лат. extraordinarii). Вони були ударною силою для особливих доручень і повинні були прикривати легіон на марші. Внутрішня організація війська союзників на цей період в джерелах не описана, але, швидше за все, вона була схожа з римською, особливо у латинських союзників.

З часів тривалої облоги Вейїв на початку IV ст. до н. е. легіонерам почали платити. Римський піхотинець отримував дві монети в день, сотник — у два рази більше, вершник — шість оболів. Римський піхотинець отримував забезпечення у вигляді 35 л. зерна на місяць, вершник — 100 л. пшениці і 350 л. ячменю (з огляду на прокорм коня і конюха). Фіксована плата за ці

продукти віднімалася квестором з платні як пішого, так і кінного воїна. Відрахування робилися також за одяг і елементи екіпіровки, що потребують заміни.

Піхота союзників теж отримувала 35 л. зерна на людину, а вершникам діставалося всього 70 л. пшениці і 250 л. ячменю. Однак ці продукти були для союзників безкоштовними.

Таким чином, легіон зі своєю важкою піхотою, кіннотою, додаткової кіннотою союзників, легкої піхотою, облоговими знаряддями і саперами (інженерами) включав в себе всі роди сухопутних військ, являв собою хоча і громіздку, але самодостатню армійську одиницю.

Дата добавления: 2015-08-21