Облік розрахункових операцій та оплати праці 1 страница

Тема 4 ОБЛІК РОЗРАХУНКОВИХ ОПЕРАЦІЙ

4.1. Економічний зміст та організація обліку розрахунків

У системі розрахунків керівника підприємства і бухгалтера насамперед цікавить економічний бік цієї справи, а потім тех­нічний. Тому облік розрахунків потрібно розглядати в тісному взаємозв'язку з діючими офіційними матеріалами і практи­кою роботи підприємств, що допомагає уникати зайвих подат­кових платежів, штрафних санкцій та інших неефективних витрат. Потрібно дотримуватись діючих правил розрахунків, не допускати їх прострочення, сприяти зменшенню дебітор­ської і кредиторської заборгованості.

Дебіторська заборгованість (борги нам) завдає підприєм­ству прямих збитків. Особливо це відчутно в умовах інфляції. Адже кошти, які тимчасово знаходяться за межами підприєм­ства, працюють на стороні і одночасно знецінюються, до того ж у разі прострочення вони можуть не повернутися зовсім. Кредиторська заборгованість (ми заборгували) призводить до сплати різних штрафних санкцій і може бути підставою для об'явлення підприємства банкрутом.

З мстою контролю та підтвердження сум заборгованості про­водиться інвентаризація розрахунків. При інвентаризації всім дебіторам підприємства кредитори повинні передати виписки

про їх заборгованість. Дебітори зобов'язані протягом десяти днів з дня отримання виписок підтвердити заборгованість або заявити свої заперечення. На суми заборгованості постачаль­ників з невідфактурованих поставок після їх перевірки бухгал­терія повинна зажадати від постачальників розрахунково-пла­тіжні документи або повідомити про причини щодо їх непо­дання чи про відсутність такої заборгованості.

На рахунках обліку розрахунків з дебіторами і кредиторами мають залишатися погоджені суми. Якщо до КІНЦЯ звітного періоду розбіжності не усунені або не з'ясовані, кожна сторона відображає у своєму балансі заборгованість в сумі, що випли­ває із записів у бухгалтерському обліку і визнається нею пра­вильною. Не допускається залишення в обліку неврегульова-них сум за розрахунками з установами банків, фінансовими і податковими органами.

Відповідно до Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 p. № 435-IV загальний строк позовної давності за заборго­ваністю становить три роки. В окремих випадках може вста­новлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стяг­нення неустойки (штрафу, пені) у зв'язку з недоліками прода­ного товару тощо. У меясах позовної давності потрібно заявля­ти вимоги і претензії.

Прострочена дебіторська заборгованість списується за рішен­ням керівника підприємства на результати фінансово-госпо­дарської діяльності. Але таке списання не є підставою для ска­сування заборгованості. Вона має відображатися за балансом не менше трьох років з часу списання для спостереження за шож.- ливістю її виправлення у випадку зміни майнового стану борж­ника.

Кредиторська заборгованість між підприємствами недер­жавної форми власності, щодо якої термін позовної давності минув, відноситься на результати фінансово-господарської ді­яльності у наступному місяці після закінчення строку позовної давності. В усіх інших випадках кредиторська заборгованість, щодо якої строк позовної давності минув, підлягає перераху­ванню підприємствами та установами до відповідного бюджету

не пізніше десятого числа наступного місяця після закінчення строку позовної давності.

Облік розрахунків ведеться на підставі первинних докумен­тів, якими с накладні, товарно-транспортні накладні, податко­ві накладні, рахунки-фактури, акти приймання виконаних робіт та інші документи, які підтверджують одержання мате­ріальних цінностей, приймання робіт, нарахування сум різних платежів тощо. Факти оплати відображають на підставі випи­сок банків та доданих первинних документів.

Для обліку розрахунків призначені рахунки класів 1 "Не­оборотні активи", 3 "Кошти, розрахунки та інші активи", 5 "Дов­гострокові зобов'язання" і 6 "Поточні зобов'язання".

Рахунки, призначені для обліку розрахунків, с активно-иасивними, можуть мати одночасно сальдо за дебетом і креди­том. За дебетом в них відображають збільшення дебіторської або зменшення кредиторської заборгованості, а за кредитом — збільшення кредиторської або зменшення дебіторської забор­гованості.

Однак діючим планом рахунків не передбачається широке використання активно-пасивних рахунків, що значно усклад­нює облікову роботу.

Так, на окремих субрахунках синтетичних рахунків 63, 64, 65, 68 сальдо на кінець місяця може бути не лише кредитовим, але й дебетовим. Такі показники не згортаються, а сальдо син­тетичного рахунку визначається розгорнуто за дебетом і кре­дитом як сума відповідного сальдо на субрахунках. Розгорнуте сальдо може бути за субрахунком 372 "Розрахунки з підзвітни­ми особами".

4.2. Облік розрахунків з підзвітними особами

Розрахунки з підзвітними особами — це широке коло опе­рацій з готівковими коштами, розрахунками, придбанням ма­теріальних цінностей, оподаткуванням тощо. Тому виконання цієї частини облікової роботи вимагає чіткого дотримання чин­них нормативних актів та оформлення відповідних документів.

Підзвітна особа — довірена особа підприємства, яка має сукупність прав і обов'язків щодо підприємства. В бухгалтер­ському обліку має фіксуватися інформація про стан заборгоц_а-ності підзвітної особи, а також зобов'язання підприємства пе­ред нею.

Гроші під звіт видають із каси підприємства окремим осо­бам для виконання різних господарських та інших доручень. Особа, яка одержала ці суми, вважається підзвітною, якою може бути лише працівник підприємства. Список осіб, яким видають гроші під звіт, визначається керівником підпри­ємства.

Гроіпі під звіт видають на витрати на відрядження, придбан­ня різних матеріалів, дрібні господарські, поштові та інші ви­трати. При цьому потрібно дотримуватися діючих норм з регу­лювання готівкового обігу. Лванс підзвітній особі видається в сумі, необхідній для виконання намічених заходів, і линю в тому випадку, коли підзвітна особа не має заборгованості за раніше виданими сумами. Аванс видається на підставі видат­кового касового ордера або відомості на виплату грошей, якщо видають гроші одночасно декільком особам. Тому при видачі авансу за цією відомістю видатковий касовий ордер потрібно виписувати не на кожного працівника, а на загальну суму ви­даної з каси готівки. Підзвітна особа має право витрачати аванс лише на ті цілі, для яких він виданий.

Грошовий аванс — це сума, видана підзвітній особі для здій­снення майбутніх платежів за виконані роботи, на купівлю ма­теріальних цінностей, покриття витрат на відрядження тощо. Грошовий аванс, як правило, включає всю суму передбачених витрат. Проте можливий і такий варіант, коли підзвітна особа спочатку виконує завдання (здійснює витрати), а потім їй від­шкодовують проведені витрати.

Видачу грошей під звіт можна проводити безпосередньо із каси підприємства, за грошовим чеком з поточного або валют­ного рахунку підприємства, грошовим переказом через орга­ни зв'язку у місце знаходження підзвітної особи, за допомо­гою гарантованого платіжного доручення через банк, а також за рахунок виручки, отриманої від реалізації товарів (робіт, послуг).

Видача готівки під звіт проводиться з кас підприємств за умови повного звіту конкретної підзвітної особи за раніше ви­даними під звіт сумами, тобто в разі подання до бухгалтерії Звіту про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт про витрачені (частково витрачені) кошти та одночас­ного повернення до каси підприємства залишку готівки, вида­ної під звіт.

Підзвітні особи зобов'язані подати до бухгалтерії підприєм­ства разом із невикористаним залишком готівки Звіт про ви­користання коштів, наданих на відрядження або під звіт про витрачання одержаних у касі сум.

Законом України від 22 травня 2003 p. № 889-IV "Про пода­ток з доходів фізичних осіб" (ст. 9, и. 10) визначено порядок опо­даткування сум надміру витрачених коштів, отриманих плат­ником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлений строк.

Податковим агентом платника податку при оподаткуванні сум, отриманих на відрядження або під звіт, не повернутих таким платником податку протягом встановленого строку, є особа, що надала такі суми.

Сума податку, нарахована на суму такого перевищення, утримується особою, що надала такі кошти, за рахунок будь-якого оподатковуваного доходу (після його оподаткування) платника податку за відповідний місяць, а у разі недостатності суми такого доходу — за рахунок оподатковуваних доходів на­ступних звітних місяців, до повної сплати суми такого податку.

Звіт про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, надається до закінчення третього банківського дня, наступного за днем, у якому платник податку:

а) завершує таке відрядження;

б) завершує виконання окремої цивільно-правової дії за до­
рученням та за рахунок особи, що надала кошти під звіт.

За наявності надміру витрачених коштів їх сума поверта­ється платником податку у касу або зараховується на банків­ський рахунок особи, що їх надала, до чи під час подання за­значеного звіту.

Якщо платник податку повертає суму надміру витрачених коштів пізніше граничного строку, встановленого законом,

але не пізніше звітного місяця, на який припадас останній день такого граничного строку, то такий платник податку сплачує штраф у розмірі 16 % суми таких надміру витрачених коштів, який стягується підприємством.

Якщо платник податку не повертає суму надміру витраче­них коштів протягом звітного місяця, на який припадає такий граничний строк, то платник податку сплачує штраф. Разом з цим ця сума підлягає оподаткуванню податком з доходів.

До валових витрат включаються витрати на відрядження фізичних осіб у межах фактичних витрат особи, яка відрядже­на, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця від­рядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), найняття інших житлових приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (ввезен­ня), обов'язкового страхування, витрат на усний та письмовий переклади, інших документально оформлених витрат, пов'я­заних з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат.

Зазначені витрати можуть бути включені до складу валових витрат платника податку лише за наявності підтверджуааль-них документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, страхових полісів тощо.

Будь-які витрати на відрядження можуть бути включені до складу валових витрат платника податку за наявності иідтвер-джувальних документів щодо зв'язку такого відрядження з основною діяльністю такого платника податку — запрошень сторони, що приймає, діяльність якої збігається з діяльністю платника податку; укладеного договору (контракту); інших Документів, які встановлюють або засвідчують бажання вста­новити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчу­ють участь особи, яка відряджена стороною, у переговорах,

конференціях або симпозіумах, що проводяться за тематикою, яка збігається з основною діяльністю платника податку.

Після виконання доручення підзвітна особа повинна подати Звіт про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт про здійснені витрати. До нього прикладаються рахун­ки, квитанції, касові і товарні чеки, проїзні квитки та інші до­кументи, які підтверджують проведені витрати. На докумен­тах про придбання матеріальних цінностей мають бути підписи осіб, які їх прийняли па відповідальне зберігання. Звіт про ви­користання коштів, наданих на відрядження або під звіт, під­писує підзвітна особа. Готівка видана під звіт на відрядження, але не витрачена, має бути повернута до каси підприємства не пізніше трьох робочих днів після закінчення відрядження.

Подані Звіти про використання коштів, наданих на відря­дження або під звіт, перевіряють в бухгалтерії в частині об­ґрунтованості здійснених платежів і визначають суму витрат, яка має бути затверджена керівником підприємства. Після за­твердження Звіту про використання коштів, наданих на від­рядження або під звіт, бухгалтерія повністю розраховується з підзвітною особою. Якщо сума авансу перевищує суму витрат за звітом, то різниця повертається в касу, якщо навпаки, то відшкодовуються перевитрати шляхом видачі грошей з каси.

Найбільше грошей під звіт видають на службові відряджен­ня. Відрядження працівників підприємствами здійснюється відповідно до Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордоп, яка затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 р. № 59. Службовим від­рядженням вважається поїздка працівника за розпоряджен­ням керівника підприємства на певний строк до іншої місце­вості для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи.

Направлення працівника у відрядження оформляється на­казом по підприємству (розпорядженням) із зазначенням пун­кту призначення, назви підприємства, куди відряджений пра­цівник, строку й мети відрядження, а відрядженому видається посвідчення про відрядження встановленої форми.

Строк відрядження не може перевищувати: в межах Украї­ни ЗО календарних днів, за кордон — 60 календарних днів.

Строк відрядження працівників державної контрольно-реві­зійної служби, які направляються для проведення контроль­них заходів, не повинен перевищувати періоду проведення та­ких заходів.

Фактичний час перебування у відрядженні визначається за відмітками у посвідченні про відрядження, що робиться за міс­цем відрядження. Відмітки про прибуття і вибуття працівника засвідчуються в посвідченні про відрядження ті сю печаткою, якою користуються на підприємстві для засвідчення підпису відповідної службової особи. У разі відсутності відміток в по­свідченні про відрядження добові не виплачуються.

На підприємстві ведуть журнал реєстрації посвідчень про відрядження за встановленою формою.

За підрядженим працівником зберігається місце роботи і се­редній заробіток за час відрядження. На працівника, який зна­ходиться у відрядженні, поширюється режим робочого часу і часу відпочинку тих підприємств та установ, до яких він від­ряджений.

Відрядженому працівнику згідно зі Звітом про використан­ня коштів, наданих на відрядження або під звіт, відшкодову­ються витрати з наймання житлового приміщення та проїзду до місця відрядження і назад до місця постійної роботи, а та­кож виплачуються добові.

Норми добових витрат встановлені постановою Кабінету Мі­ністрів України від 20 травня 2009 р. № 483 "Про норми відшко­дування витрат на відрядження в межах України та за кордон".

За кожний день перебування працівника у відрядженні, враховуючи вихідні, святкові і неробочі дні та час перебування у дорозі, йому виплачуються добові у розмірі ЗО гривень за добу при відрядженнях у межах України. Для відряджень за кордон добові видають у гривнях у сумі, еквівалентній 50 дол. США за офіційним курсом гривні до долара США, установле­ним Національним банком України на день видачі авансу. Змі­нювати розмір добових не дозволяється.

У разі коли до рахунків вартості проживання у готелях вклю­чаються витрати на одноразово харчування, добові зменшують до 24,00 грн, дворазове харчування — 18,00 гри, триразове харчування — 12,00 грн; при відрядженнях за кордон добові виплачують у гривнях у сумі, еквівалентній 40, 27,5 або

17,5 дол. США, установленим Національним банком України на день видачі авансу, відповідно при одноразовому, дворазо­вому або триразовому харчуванні.

Визначення кількості днів відрядження для виплати добових проводиться з урахуванням дня вибуття у відрядження й дня при­буття до місця постійної роботи, що зараховуються як два дні.

При відрядженні працівника строком на один день або в таку місцевість, звідки працівник мас змогу щоденно поверта­тися до місця постійного проживання, добові відшкодовують­ся як за повну добу. Документом, па підставі якого виплачу­ються добові, с посвідчення про відрядження з відмітками про дати прибуття та вибуття працівників з пунктів відрядження.

Відрядженим працівникам відшкодовують фактичні витра­ти з найняття житлового приміщення згідно з поданими доку­ментами з розрахунку вартості одного місяця у готельному но­мері за кожну добу такого проживання.

Витрати на проїзд до місця відрядження і назад відшкодо­вуються працівникові у розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі), включаючи всі витрати пов'язані з придбанням проїзних квитків і користуванням постільними речами в поїздах, страхові платежі з обов'язкового особистого страхування посажирів на транспорті.

Відрядженому працівникові відшкодовуються також витра­ти на проїзд міським транспортом загального користування (крім таксі) за місцем відрядження (згідно з підтвердними до­кументами) відповідно до маршруту, погодженого керівником.

Витрати на проїзд відрядженого працівника у м'якому ваго­ні, в каютах, що оплачуються за 1—4 групами тарифних ста­вок на суднах морського флоту, в каютах 1 і 2 категорій на суднах річкового флоту, а також повітряним транспортом за квитками 1 класу та бізнес-класу відшкодовуються в кожному конкретному випадку з дозволу керівника підприємства згідно а поданими проїзними документами.

Витрати на відрядження відшкодовуються лише за наяв­ності документів в оригіналі, що підтверджують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахун­ків (багажних квитанцій), рахунків готелів (мотелів), страхо­вих полісів тощо. Витрати на відрядження, не підтверджені

відповідними документами (крім добових витрат), працівни­кові не відшкодовують.

Перед від'їздом у відрядження працівникові видається гро­шовий аванс у межах сум, визначених на відшкодування ви­трат на відрядження. Після повернення з відрядження протя­гом трьох банківських днів, наступних за днем прибуття до місця постійної роботи, працівники зобов'язані подати Звіт про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт про фактичні витрати на відрядження. До Звіту додається по­свідчення про відрядження і документи, що підтверджують суму фактичних витрат, пов'язаних з відрядженням.

Розрахунки за підзвітними сумами обліковують на субра­хунку 372 "Розрахунки з підзвітними особами". Це активно-пасивний рахунок. На дебеті його записують видані суми під звіт, а також відшкодування перевитрат, тобто погашення кре­диторської заборгованості. Запис роблять на підставі видатко­вих касових ордерів, кредитуючи рахунок ЗО "Каса". За креди­том субрахунку 372 відображають списання підзвітних сум, яке може відбуватися шляхом повернення грошей в касу, від­несення на витрати виробництва, оприбуткування придбаних матеріальних цінностей. При цьому дебетують рахунки 20 "Виробничі запаси", 23 "Виробництво", 92 "Адміністративні витрати", ЗО "Каса" та інші залежно від характеру операції, а кредитують субрахунок 372.

Відрядження за кордон мас свої особливості. Воно здійсню­ється відповідно до наказу (розпорядження) керівника підпри­ємства після затвердження завдання, в якому визначаються мета виїзду, строк, умови перебування за кордоном (у разі по­їздки за запрошенням подається його копія з перекладом), і кошторису витрат. Строк відрядження визначається керівни­ком, але не може перевищувати 60 календарних днів.

Інструкцією передбачено, що термін відрядження працівни­ків, які направляються за кордон за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) для здійснення монтажних, ремонт­них, проектних, проектно-пошукових, будівельних, будівельно-монтажних і пусконаладних робіт, техмонтажу та авторського нагляду під час будівництва, обслуговування та забезпечення функціонування національних експозицій на міжнародних ви­ставках, не повинен перевищувати одного року.

На відрядження видається аванс у національній валюті кра­їни відрядження або у вільно конвертованій валюті. Для при­дбання квитків для проїзду по Україні можуть бути видані гривні. Наприклад, працівник виїжджає з /Дніпропетровська у Берлін. Йому потрібно доїхати до Києва, а із Києва (Борис­піль) вилетіти літаком у Берлін. Отже, в такому разі оплата за проїзд із Дніпропетровська до Києва буде у гривнях. У гривнях також будуть добові (ЗО гри за добу) до того часу, коли праців­ник має пройти митний контроль. За дні перетину кордону України (в обох напрямах) відповідно з датами відміток у за­кордонному паспорті, добові витрати відшкодовуються за нор­мами, встановленими для відряджень за кордон.

Якщо працівник одержав аванс на відрядження за кордон, але не виїхав, він повинен протягом трьох робочих днів з дня прийняття рішення про відміну поїздки повернути до каси під­приємства раніше виданий аванс в тих грошових одиницях, в яких був одержаний. Підприємство ці кошти протягом п'яти робочих днів мас повернути в банк.

У разі неповернення цих коштів з працівника стягується заборгованість в еквівалентній потрійній вартості іноземної валюти, перерахованій у гривні за курсом Національного бан­ку України на день погашения заборгованості. Стягнуті суми спрямовуються на відшкодування збитків, завданих підпри­ємству, а решта перераховується до Державного бюджету України.

Якщо працівник після повернення із відрядження повертає в касу невикористану іноземну валюту, то вираховують і відоб-ражають курсові різниці за нею.

У разі відрядження за кордон на службовому автомобілі ви­трати на пально-мастильні матеріали відшкодовуються відпо­відно до діючих норм за кілометр пробігу та затвердженого маршруту. Відшкодовуються також інші витрати, пов'язані з технічним обслуговуванням, стоянкою та паркуванням служ­бового автомобіля, оплатою вартості страхового поліса. Від­шкодовуються збори за проїзд ґрунтовими, шосейними дорога­ми та водними переправами. Документи, що підтверджують вартість витрат, проведених за кордоном, оформляються відпо­відно до законодавства країни відрядження.

Якщо для остаточного розрахунку за відрядження необхід­но виплатити додаткові кошти, то виплата здійснюється в на­ціональній валюті України за обмінним курсом гривні на день погашення заборгованості.

4.3. Форми безготівкових розрахунків

Є дві форми розрахунків: готівкова і безготівкова.

Готівкові розрахунки — платежі готівкою підприємств (підприємців) та фізичних осіб за реалізовану продукцію (това­ри, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (това­рів, робіт, послуг) та іншого майна.

При здійсненні розрахунків готівкою підприємства — отри­мувачі платежу зобов'язані надавати підприємствам-платни-кам податкову накладну, рахунок-фактуру, товарний чек, акт виконаних робіт, квитанцію прибуткового касового ордера, касовий чек та інші документи, які б підтверджували факт ви­трати готівки. Готівкові розрахунки здійснюються відповідно до "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", яке затверджене постановою Правління На­ціонального банку України 15 грудня 2004 р. № 637.

Безготівкові розрахунки — перерахування певної суми з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізич­них осіб коштів, внесених ними готівкою в касу банку, на ра­хунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Розрахунки між підприємствами та організаціями здійсню­ються, як правило, у безготівковій формі через банк, що визна­чено "Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в на­ціональній валюті", яка затверджена постановою Правління Національного банку України 21 січня 2004 р. № 22.

Безготівкові розрахунки проводять з використанням пла­тіжних інструментів у формі:

— платіжного доручення;

— меморіального ордера;

— платіжної вимоги-доручення;

— платіжної вимоги;

— розрахункового чека;

— акредитива;

— банківських платіжних карток;

— інкасових доручень;

— векселів.

Підприємства вільно обирають форми розрахунків, закріп­люють їх в договорах, угодах чи окремих домовленостях.

Для проведення розрахунків у платіжних документах потріб­но проставити номери рахунків партнерів, назви банків та їх коди, ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром під­приємств та організацій України. В документах суми платежу вказують цифрами та літерами, зазначають мотив для перераху­вання чи отримання грошей (номери та дати договору, товарно-транспортних документів, найменування товарів та послуг то­що), ставлять підписи особи платників, зразки яких є у банку, та ставлять печатку на першому примірнику, на підставі якого банк проводить списання грошей з рахунку платника.

Розрахункові платіжні документи виписують з використан­ням технічних засобів за один раз під копіювальний папір у кількості примірників, потрібних банку та всім сторонам, які беруть участь у розрахунках. Виправлення і підчистки у розра­хункових документах не допустимі. Клієнт, виходячи із своїх технічних можливостей, може подавати до банку розрахункові документи як у паперовій формі, так і у вигляді електронних документів.

Найбільш поширені розрахунки платіжними дорученнями. Платіжне доручення — розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про спи­сання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перераху­вання на рахунок отримувача. Платіжне доручення виписує платник для перерахування визначеної суми зі свого рахунку на рахунок одери-сувача. Платник подає платіжне доручення в банк, який його обслуговує. Воно приймається до виконання протягом 10 днів з дати заповнення тільки в сумі, яка молсе

бути сплачена за наявними коштами на рахунку або за раху­нок кредиту.

У разі рівномірних і постійних поставок між постачальни-ками і покупцями розрахунки між ними можуть здійснюва­тись у порядку планових платежів на підставі договорів, угод з використанням платіжних доручень. В договорі передбача­ється розмір та строки перерахування грошей і порядок звірен­ня та завершення розрахунків.

Платіжні доручення застосовуються для здійснення пла­тежів:

— за фактично відвантажену/продану продукцію (викона-

ні роботи, надані послуги тощо); — у порядку попередньої оплати — якщо такий порядок розрахунків установлено законодавством України та/або обумовлено в договорі; — для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств; — для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їх рахунки, що відкриті в банках;

— для сплати податків і зборів, обов'язкових платежів до
бюджетів та/або державних цільових фондів;

— в інших випадках відповідно до укладених договорів та
законодавства України.

Перерахування коштів (крім сплати податків і зборів) по­винне здійснюватись на підставі, підтвердженій документа­ми, якими можуть бути договір, акт виконаних робіт, наклад­на, рахунок-фактура, товарно-транспортпа накладна, лист, наказ тощо.

Для заповнення платіжного доручення потрібно знати таку інформацію про одерясувача: найменування одержувача і йо­го код, назву банку, його місцезнаходження і код (МФО), но­мер рахунку одержувача. Про себе платник записує аналогіч­ні дані.

Виписані платіжні доручення нумерують порядковим номе­ром з початку року і реєструють у журналі.

Факт списання коштів з рахунку платника документально оформляється меморіальним ордером для:

— часткової оплати розрахункових документів;

— документального підтвердження операцій з перерахуван­ня з банківських рахунків на користь клієнтів-одержувачів, унесених у касу банку коштів;

— перерахування коштів, зарахованих на рахунок "Кре­дитові суми до з'ясування";

— перерахування банком коштів для вжиття заходів щодо виконання рішення (ухвали) суду;

— виконання банком платіжних доручень платника в до­вільній формі;

— перерахування банком коштів при закритті акредитива.
Платіжні вимоги-доручення можуть застосовуватися в

розрахунках всіма учасниками безготівкових розрахунків. Платіжна вимога-доручення — розрахунковий документ, що містить вимогу отримувача безпосередньо до платника сплати­ти суму грошей та доручення платника банку, що його обслуго­вує, здійснити переказ визначеної платником суми грошей зі свого рахунку на рахунок отримувача.

Цей документ складається з двох частин:

1) верхньої — вимоги отримувача безпосередньо до платни­ка про сплату визначеної суми коштів;

2) нижньої — доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку визначеної ним суми коштів та перерахування її па рахунок отримувача.

Верхня частина вимоги-доручення оформляється отримува­чем коштів і передається безпосередньо платнику не менше німе у двох примірниках. Доставку вимог-доручень до платни­ка може здійснювати банк отримувача через банк платника на договірних умовах. У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює її нижню частину і подає до банку, що його обслуговує.

Дата добавления: 2015-08-13