За наявності у особи невиключного права на використання аудіовізуальних творів вона не має права дозволяти або забороняти використання цих творів іншим особам.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Д." (далі – Телерадіокомпанія "Д.") звернулося до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія Л." (далі – Телерадіокомпанія "Л.") про стягнення компенсації і штрафу за порушення авторських прав, спонукання опублікувати інформацію про порушення авторських прав та повний текст судового рішення з даної справи.

Телерадіокомпанія "Л." подала зустрічний позов про визнання недійсним ліцензійного договору, укладеного суб'єктом підприємницької діяльності громадянином Р. та Телерадіокомпанією "Д.", а також додаткової угоди до цього договору; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – суб'єкт підприємницької діяльності Р. (далі – СПД).

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, у задоволенні позову Телерадіокомпанії "Д." до Телерадіокомпанії "Л." відмовлено; зустрічний позов задоволено частково, - визнано недійсним додаткову угоду від 28.07.2003 № 1 до ліцензійного договору від 25.07.2003 № 4.

Зазначені судові рішення щодо позову Телерадіокомпанії "Д." до Телерадіокомпанії "Л." з посиланням на приписи статей 15, 31-33 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі – Закон) мотивовано тим, що позивач не має виключного права на використання аудіовізуальних творів, а отже позбавлений права дозволяти або забороняти використання цих творів іншим особам.

Рішення судових інстанцій щодо зустрічного позову з посиланням на приписи статті 48 Цивільного кодексу Української РСР (далі – ЦК УРСР) мотивовано тим, що за оспорюваною угодою від 28.07.2003 № 1 до ліцензійного договору від 25.07.2003 № 4 ліцензіаром передано ліцензіатові право забороняти використання аудіовізуальних творів іншим особам, проте це право ліцензіар не отримав відповідно до раніше укладених ним авторських договорів.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України третя особа – СПД просив скасувати рішення місцевого та апеляційного господарських судів зі справи та прийняти нове рішення, яким припинити провадження за зустрічним позовом. З посиланням на припис пункту 1¹ частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України скаргу обґрунтовано відсутністю предмету спору за зустрічною вимогою, оскільки, на думку скаржника, наявність у Телерадіокомпанії "Д." права дозволяти або забороняти використання аудіовізуальних творів іншим особам не порушує інтересів Телерадіокомпанії "Л."

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- згідно з умовами договору від 13.06.2001 № 1/ФУ Федеральне державне унітарне підприємство "Союзмультфильм" передало товариству з обмеженою відповідальністю "Фокус Филмс ТВ" (далі –ТОВ "Фокус Филмс ТВ")правона транслювання в ефірі та публічне сповіщення в кабельних телемережах анімаційних фільмів, зазначених у додатку № 1 до цього договору, без права дозволяти або забороняти подібне використання аудіовізуальних творів іншим особам;

- на виконання договору від 01.03.2002 № 77 ТОВ "Фокус Филмс ТВ" передало компанії "АТХ-communication equipment" права на передачу в ефір та на публічне сповіщення в кабельних телемережах анімаційних фільмів, зазначених у додатку № 1 до цього договору;

- згідно з умовами договору від 11.04.2002 № 278/02-WX компанія "АТХ-communication equipment" передала СПД право на транслювання в ефірі та на публічне сповіщення в кабельних телемережах анімаційних фільмів, зазначених у додатку № 1 до цього договору;

- відповідно до умов ліцензійного договору від 25.07.2003 № 4 СПД як ліцензіаром було передано Телерадіокомпанії "Д." як ліцензіату право на одноразовий показ у кабельних телемережах мультиплікаційних фільмів, зазначених у додатку А, на території, визначеній у статті 2 цього Договору, з повтором не пізніше 24 годин після першої демонстрації;

- СПД та Телерадіокомпанією "Д." було укладено додаткову угоду від 28.07.2003 № 1 до ліцензійного договору від 25.07.2003 № 4, відповідно до умов якої ліцензіаром передано ліцензіату виключне право на дозвіл або заборону використання аудіовізуальних творів іншими особами та на звернення до суду за захистом порушеного авторського права.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання про наявність у Телерадіокомпанії "Д." виключного права на використання аудіовізуальних творів.

Попередніми судовими інстанціями з достатньою повнотою встановлено обставини, що входять до предмету доказування зі справи, та їм надано правильну юридичну оцінку.

В абзаці п'ятому статті 1 Закону визначено, що виключне право - це майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом.

Відповідно до статті 8 Закону до об'єктів авторського права віднесено, зокрема, аудіовізуальні твори.

Згідно з приписами статті 15 Закону до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать виключне право на використання твору та виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 цього Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

Відповідно до частини 2 статті 15 Закону виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.

Відповідно до частини 3 статті 15 Закону виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема, публічну демонстрацію і публічний показ.

У частині 1 статті 31 Закону визначено, що:

- автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором;

- майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

Згідно з частиною 1 статті 32 Закону автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору.

Згідно з частиною 2 цієї статті передача права на використання твору іншим особам може здійснюватися на основі авторського договору про передачу виключного права на використання твору або на основі авторського договору про передачу невиключного права на використання твору.

За авторським договором про передачу виключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має виключне авторське право) передає право використовувати твір певним способом і у встановлених межах тільки одній особі, якій ці права передаються, і надає цій особі право дозволяти або забороняти подібне використання твору іншим особам. При цьому за особою, яка передає виключне право на використання твору, залишається право на використання цього твору лише в частині прав, що не передаються (частина 3 статті 32 Закону).

За авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам (частина 4 статті 32 Закону).

Права на використання твору, що передаються за авторським договором, вважаються невиключними, якщо у договорі не передбачено передачі виключних прав на використання твору (частина 6 статті 32 Закону).

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" (в редакції Закону від 21.12.1993 № 3759-XII, чинній на час виникнення спірних правовідносин) телерадіоорганізації належить авторське право на створені нею передачі (фільми) і програми, а також авторські права, одержані відповідно до укладених нею договорів.

З огляду на викладені приписи норм авторського права та встановлені обставини справи попередні судові інстанції дійшли правильного висновку про наявність у Телерадіокомпанія "Д." невиключного права на використання аудіовізуальних творів, а отже Телерадіокомпанії "Д." не має права дозволяти або забороняти використання цих творів іншим особам. Тому оспорюваними судовими рішеннями обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову Телерадіокомпанія "Д." до Телерадіокомпанії "Л." та задоволено зустрічний позов.

Вищий господарський суд України визнав необґрунтованими доводи скаржника про необхідність припинення провадження у справі за зустрічним позовом на підставі пункту 1¹ частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки право використання Телерадіокомпанією "Л." аудіовізуальних творів оспорюється Телерадіокомпанією "Д.".

З урахуванням наведеного Вищий господарський суд України касаційну скаргу залишив без задоволення, а рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду - без змін.

У визначенні розміру компенсації за порушення авторського права належить враховувати суть порушення, необхідність судового захисту прав позивача, стан взаємовідносин сторін, мету створення твору, можливість його вільного використання, визначену за договором вартість робіт з його створення, кількість допущених порушень авторського права.

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Л." ЛТД (далі – Товариство "Л.") звернулося з позовом до акціонерного товариства закритого типу "У." (далі – Товариство "У.") простягнення 492 000 грн. компенсації за порушення авторського права та заборону розповсюдження об'єкта авторського права.

Рішенням місцевого господарського суду позов задоволено частково: стягнуто на користь позивача 355 500 грн. компенсації за порушення авторського права; в частині стягнення компенсації в сумі 136 500 грн. відмовлено; в частині вимог щодо заборони розповсюдження об'єкта авторського права провадження у справі припинено. Прийняте рішення щодо часткового задоволення вимог про стягнення компенсації за порушення авторського права мотивовано порушенням відповідачем майнових авторських прав позивача та необхідністю їх захисту, а щодо припинення провадження - відсутністю предмету спору в цій частині через припинення використання відповідачем спірного об'єкта авторського права.

Постановою апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції змінено в частині розміру грошової компенсації до стягнення – зменшено розмір компенсації, в іншій частині - залишено без змін. Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано невідповідністю розміру компенсації фактичним обставинам справи.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство "У." просить постанову апеляційного суду зі справи скасувати та залишити позов без розгляду. Своє прохання відповідач мотивує тим, що об'єкт спірних правовідносин не є об'єктом авторського права, оскільки з боку позивача мало місце лише виконання підрядних робіт на замовлення Товариства "У.".

Товариство "Л." також звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції внаслідок необґрунтованого зменшення суми компенсації та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

Перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи, правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг з огляду на таке.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:

- Товариство "Л." раніше виконувало роботи зі створення для Товариства "У." каталогу панчішних виробів жіночого асортименту на підставі договору від 02.04.2001;

- Товариство "У." усно звернулося до Товариство "Л." в грудні 2001 року із замовленням на створення каталогу панчішно-шкарпеткових виробів дитячого асортименту;

- письмове оформлення даного замовлення сторонами не проводилося (укладення необхідного договору не відбулося);

- 17.01.2002 директором Товариства "Л." видано розпорядження про виконання робіт зі створення каталогу панчішно-шкарпеткових виробів дитячого асортименту для Товариства "У.";

- згідно з цим розпорядженням працівники позивача мали виконати роботи з фотографування зразків виробів, підготовки фотографій в електронному вигляді, підготовки фонів каталогу, систематизації продукції за артикулами і віковими групами та створення макету каталогу;

- роботи, зазначені в розпорядженні від 17.01.2002, виконано, про що свідчать подані позивачем набір фотографій, роздруківка каталогу та електронна версія каталогу на компакт-диску;

- в результаті творчої інтелектуальної діяльності з виконання робіт згідно з наведеним переліком працівниками відповідача створено об'єкт авторського права – базу даних про продукцію дитячого асортименту панчішно-шкарпеткових виробів Товариства "У.";

- суб'єктами авторського права на фотографічні твори та створену базу даних є співавтори громадяни К. і М., чиєю спільною творчою працею створено твір;

- позивач як роботодавець на підставі статті 16 Закону України "Про авторське право і суміжні права" має виключне майнове право на службовий твір у вигляді фотографічних зображень та бази даних про продукцію дитячого асортименту панчішно-шкарпеткових виробів Товариства "У.";

- позивач передав створений каталог панчішно-шкарпеткових виробів відповідачеві, що сторони не заперечують;

- передачу каталогу позивач пояснює необхідністю його остаточного узгодження і затвердження, а відповідач стверджує, що отримав каталог на виконання укладеного сторонами договору від 30.12.2003;

- оформлення договірних відносин між сторонами з приводу спірного каталогу не здійснено, передача відповідачеві майнових прав на твір місця не мала;

- роботи зі створення каталогу відповідачем не оплачувалися;

- договір від 30.12.2003, на який посилається Товариство "У.", за своїм змістом та датою укладення не стосується спірного об'єкта авторського права, докази передачі твору за цим договором - відсутні;

- каталог панчішно-шкарпеткових виробів дитячого асортименту, майнові авторські права на який належать позивачеві, використовувався з метою реклами на електронному сайті Товариства "У." в період з 06.11.2003 по 19.04.2004, що підтверджується роздрукованою з нього інформацією від 13.02.2004 та від 19.04.2004, листом товариства з обмеженою відповідальністю "І." (провайдера Інтернет-послуг) від 12.07.2004 № 65, а також наявним у справі висновком спеціаліста;

- використання відповідачем зазначеного твору – бази даних – шляхом розміщення виготовленого електронним способом каталогу в мережі Інтернет відбулося без дозволу Товариства "Л." і на порушення його майнових авторських прав;

- на даний час спірний каталог на сайті Товариства "У." відсутній внаслідок його вилучення відповідачем.

При цьому апеляційний господарський суд, погодившись з висновками суду першої інстанції в частині встановлення обставин справи та їх правової оцінки, визнав завищеною суму грошової компенсації на користь Товариства "Л.".

Причиною даного спору було питання щодо правомірності використання Товариством "У." каталогу панчішно-шкарпеткових виробів дитячого асортименту, переданого йому Товариством "Л.".

Особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва – авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення - суміжні права – охороняє Закон України "Про авторське право і суміжні права" (далі – Закон).

Відповідно до пунктів 4, 10 частини першої статті 8 Закону об'єктами авторського права є твори в галузі науки, літератури і мистецтва, а саме: бази даних і фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії.

Частиною другою цієї статті передбачено, що охороні за цим Законом підлягають всі твори, зазначені у частині першій цієї статті, як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо).

Попередніми судовими інстанціями вірно встановлено, що спірний твір є продуктом творчої інтелектуальної діяльності, відповідає визначенню об'єктів авторського права, наведеному в статті 1 Закону, і не відноситься до об'єктів, що не охороняються (не є об'єктами авторського права), перелік яких містить стаття 10 згаданого Закону.

За таких обставин посилання Товариством "У." в касаційній скарзі на відсутність в даному випадку об'єкта авторського права є безпідставним.

Згідно з статтями 1, 16 Закону службовий твір – це твір, створений автором у порядку виконання службових обов'язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем; авторське особисте немайнове право на службовий твір належить його автору; виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.

Частиною першою статті 15 Закону передбачено, що до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: виключне право на використання твору; виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

Відповідно до статті 31 Закону автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

Як встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами, відповідачеві майнові права на створений каталог не передавалися.

Твердження Товариства "У." про правомірність використання ним об'єкта авторського права з посиланням на статтю 430 Цивільного кодексу України, відповідно до якої замовник є співвласником майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт, створений за замовленням, не може бути підставою для задоволення його вимог, оскільки цей Кодекс набрав чинності лише з 01.01.2004, тоді як авторське право на твір виникає з моменту і внаслідок факту його створення (стаття 11 Закону).

З огляду на наведене висновки попередніх судових інстанцій про те, що Товариство "Л." має майнові права на оспорюваний твір, а Товариство "У." неправомірно його використовувало є обґрунтованими.

Згідно з статтею 50 Закону порушенням авторського права, що дає підстави для судового захисту, є вчинення будь-якою особою дій, які порушують майнові права суб'єктів авторського права, визначені статтею 15 Закону, з урахуванням передбачених статтями 21-25, 42, 43 Закону обмежень майнових прав.

В даному випадку факт використання оспорюваного твору відповідачем не заперечується, а обмежень майнових прав позивача господарськими судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

Пунктом "г" частини першої статті 52 Закону передбачено, що за захистом свого авторського права суб'єкти авторського права мають право звертатися в установленому порядку до суду. При порушеннях будь-якою особою авторського права, передбачених статтею 50 Закону, суб'єкти авторського права мають право подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права, або виплату компенсацій.

Частиною другою цієї статті Закону передбачено, що суд має право постановити рішення про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу. При визначенні компенсації суд зобов'язаний у встановлених межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача.

Розмір компенсації (50 мінімальних заробітних плат) апеляційним господарським судом визначено правомірно, оскільки він враховує суть порушення, необхідність судового захисту прав позивача, стан взаємовідносин сторін, мету створення твору, обмежену можливість його вільного використання та визначену сторонами вартість подібних робіт за договором від 30.12.2003 (6 420 грн.).

З огляду на наведене касаційна інстанція не знайшла підстав для скасування постанови апеляційного господарського суду зі справи.

Водночас зазначену постанову було змінено на підставі частини першої статті 111¹⁰ Господарського процесуального кодексу України внаслідок порушення апеляційним судом приписів статті 84 цього Кодексу щодо визначення частини позову, в задоволенні якої судом відмовлено, оскільки, зменшивши суму компенсації з 355 500 грн. до 11 850 грн., суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення місцевого суду в частині відмови в стягненні 136 500 грн. (ціна позову - 492 000 грн.).

У зв'язку з викладеним Вищий господарський суд України касаційні скарги Товариства "У." та Товариства "Л." залишив без задоволення, а резолютивну частину постанови апеляційного господарського суду змінив відповідним чином.

У прийнятті судового рішення зі спору, пов'язаного з порушенням авторських прав, не є достатнім загальне посилання суду на використання твору позивачем: мають бути з'ясовані форма і спосіб використання кожного об'єкта такого права, а в разі представництва позивачем інтересів авторів – підстави такого представництва.

Державне підприємство "Українське агентство з авторських та суміжних прав (далі – ДП "Українське агентство з авторських та суміжних прав") звернулося до господарського суду з позовом до приватного підприємства "Телерадіокомпанія "Б." (далі - Телерадіокомпанія) про стягнення компенсації за порушення авторських прав.

Рішенням місцевого господарського суду у задоволенні позову відмовлено. Прийняте рішення обґрунтовано відсутністю порушення відповідачем авторських прав позивача.

Постановою апеляційного господарського суду рішення місцевого суду скасовано, позов задоволено. Постанову апеляційної інстанції вмотивовано встановленням факту порушення відповідачем авторських майнових прав на музичні твори шляхом їх публічного сповіщення через ретрансляцію програм організацій мовлення без укладення відповідного договору з позивачем та без виплати авторської винагороди.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України відповідач просив постанову апеляційного суду зі справи скасувати внаслідок її прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Обґрунтовуючи скаргу тим, що Телерадіокомпанія на підставі належним чином укладених угод здійснювала ретрансляцію програм організацій мовлення кількох телевізійних каналів, які є самостійними об'єктами суміжних прав, та відповідно до умов цих угод Телерадіокомпанія не мала права змінювати режим і обсяг мовлення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Музичний канал "О..." (далі – ТОВ "Музичний канал "О...") подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просило постанову апеляційного суду зі справи скасувати внаслідок її прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Своє прохання скаржник обґрунтовує тим, що ТОВ "Музичний канал "О..." як організація мовлення і суб'єкт суміжних прав має право вільно розпоряджатися створеними ним програмами, ретрансляцію яких відповідач зі справи здійснював правомірно, оскільки отримав необхідний дозвіл від належної особи - ТОВ "Музичний канал "О...".

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційних скарг з огляду на таке.

Судом першої інстанції у справі встановлено, що:

- ДП "Українське агентство з авторських та суміжних прав" укладено угоди на управління майновими правами авторів;

- 27.02.2004 Телерадіокомпанія, ретранслюючи програми належного ТОВ "Музичний канал "О..." телевізійного каналу та програми одного з центральних телевізійних каналів, використало музичні твори (пісні), інтереси авторів яких представляє позивач;

- позивачем як доказ порушення відповідачем прав авторів подано відеокасету з записом публічних показів музичних творів, при перегляді якої зафіксовано логотипи зазначених телевізійних каналів (будь-який інший логотип відсутній);

- подана позивачем відеокасета не може бути прийнята як належний доказ через поганий технічний стан відеозапису;

- Телерадіокомпанією укладено договір від 21.12.2001 № 91 на ретрансляцію телевізійних програм названого центрального телевізійного каналу та договір від 30.01.2004 № 348 на ретрансляцію телевізійних програм ТОВ "Музичний канал "О...";

- відповідно до підпункту 2.1.2 пункту 2 договору від 30.01.2004 № 348 саме ТОВ "Музичний канал "О..." взяло на себе зобов'язання з врегулювання правових відносин з власниками прав на інтелектуальну власність, програми яких використовуються телевізійним каналом, що належить ТОВ "Музичний канал "О...".

Судом апеляційної інстанції встановлено, що:

- відповідно до письмових договорів з вітчизняними авторами, договорів про взаємне представництво інтересів з іноземними авторсько-правовими організаціями ДП "Українське агентство з авторських та суміжних прав" отримало виключне право на території України дозволяти використання музичних творів (з текстом або без тексту), здійснювати збір авторської винагороди за використання таких творів шляхом публічного сповіщення та вчиняти інші дії, пов'язані з захистом прав авторів;

- 27.02.2004 у квартирі абонента відповідача в місті Севастополі зафіксовано публічне сповіщення музичних творів (без дозволу їх авторів та без укладення відповідних угод) у програмах телевізійного каналу що належить ТОВ "Музичний канал "О..." та названого центрального телевізійного каналу, які ретранслювала Телерадіокомпанія шляхом передачі по кабелю;

- відповідач 27.02.2004 використав музичні твори авторів, вказані в позовній заяві;

- розмір компенсації авторам у загальній сумі 75 840 грн. позивачем розраховано вірно, виходячи з мінімального розміру компенсації (десятикратний розмір мінімальної заробітної плати).

Апеляційним господарським судом відхилено клопотання Телерадіокомпанії про залучення до участі в справі інших відповідачів -ТОВ "Музичний канал "О..." та власника названого центрального телевізійного каналу.

Причиною спору в даній справі стало питання щодо наявності у відповідача обов'язку зі сплати авторської винагороди організації колективного управління майновими правами.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що відповідно до підпункту 2.1.2 пункту 2 договору від 30.01.2004 № 348, укладеного Телерадіокомпанією та ТОВ "Музичний канал "О...", саме ТОВ "Музичний канал "О..." взяло на себе зобов'язання з врегулювання правових відносин з власниками прав на інтелектуальну власність, програми яких використовуються належним йому телевізійним каналом.

За таких обставин апеляційний суд, вирішуючи спір, який стосується прав та обов'язків ТОВ "Музичний канал "О...", за відсутності підстав для залучення цього товариства до участі у справі як відповідача, на порушення вимог статті 27 Господарського процесуального кодексу України не залучив ТОВ "Музичний канал "О..." до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 111¹⁰ Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі.

Водночас стосовно суті спору касаційна інстанція вважає за необхідне зазначити таке.

Особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва – авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення - суміжні права охороняє Закон України "Про авторське право і суміжні права" (далі – Закон).

ДП "Українське агентство з авторських та суміжних прав" позовні вимоги обґрунтувало посиланням на неправомірне, на його думку, використання Телерадіокомпанією творів авторів (усього 16 творів і 25 авторів) шляхом їх публічного сповіщення внаслідок ретрансляції програм телевізійного каналу, що належить ТОВ "Музичний канал "О..." та названого центрального телевізійного каналу.

Відповідно до статті 47 Закону суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав можуть, зокрема, доручати управління своїми майновими правами на колективній основі відповідним державним організаціям, установчі документи яких передбачають здійснення функцій колективного управління майновими правами. Абзацом другим частини першої статті 48 Закону також передбачено, що організації колективного управління діють на основі статутів, що затверджуються в установленому порядку і в межах повноважень, одержаних від суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав. У частині третій статті 48 Закону зазначено, що повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі.

Закон також містить й самостійні заходи правового регулювання відносин щодо різних об'єктів авторського та суміжного права.

З огляду на викладене для правильного вирішення спору попереднім судовим інстанціям належало:

- встановити, які об'єкти авторського права з переліку, передбаченого статтею 8 Закону, на думку позивача, використано відповідачем неправомірно, з'ясувати повний перелік цих об'єктів, стосовно кожного з об'єктів дослідити питання щодо суб'єкта (суб'єктів) авторських прав та наявності у позивача правових підстав представляти інтереси кожного з авторів;

- з урахуванням меж даного позову встановити, при ретрансляції програм якого з двох телевізійних каналів (телеканалу ТОВ "Музичний канал "О..." чи названого центрального телеканалу), яким чином і які саме об'єкти авторського і (або) суміжного права (музичні твори з текстом чи без тексту, аудіовізуальні твори, передачі (програми) організацій мовлення чи інші) фактично використано відповідачем та з'ясувати, хто є суб'єктом авторських прав щодо кожного з цих об'єктів.

Ці обставини ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами не встановлено та не досліджено. Проте лише після їх з'ясування можливе вирішення питань про те, які правові норми підлягають застосуванню щодо кожного з визначених позивачем об'єктів, про наявність чи відсутність правових підстав для притягнення відповідача до відповідальності та про розмір відповідальності Телерадіокомпанії.

В свою чергу, не є встановленням відповідних фактів загальне посилання судових інстанцій на використання відповідачем творів, інтереси авторів яких представляє позивач, оскільки судами:

- не з'ясовано, в межах ретрансляції програм якого з двох телевізійних каналів і в якому вигляді відбулося використання кожного з об'єктів (яких саме) авторського права;

- не встановлено в межах даного позову вичерпний перелік усіх об'єктів і суб'єктів авторського права;

- не досліджено підстави представництва позивачем інтересів кожного з авторів щодо кожного з творів.

Враховуючи, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням приписів статей 4⁷, 43, 111¹⁰ Господарського процесуального права України, Вищий господарський суд України касаційні скарги Телерадіокомпанії та ТОВ "Музичний канал "О..." задовольнив частково: рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду скасував, а справу передав на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Назва підприємства, яка складається із зазначення організаційно-правової форми та абревіатури, не може вважатися твором у розумінні статті 8 Закону України"Про авторське і суміжні права"та бути зареєстрована як твір.

Закрите акціонерне товариство страхова компанія "Ф...Т" (далі – ЗАТ страхова компанія "Ф...Т") звернулося до господарського суду з позовом до державного підприємства "Українське агентство з авторських та суміжних прав" (далі – відповідач) про скасування державної реєстрації виключної правомочності закритого акціонерного товариства страхова компанія "Д...К" з іноземними інвестиціями (далі – ЗАТ страхова компанія "Д...К" з іноземними інвестиціями) на твір та визнання недійсним відповідного свідоцтва; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – ЗАТ страхова компанія "Д...К" з іноземними інвестиціями.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позов задоволено. Рішення та постанову мотивовано тим, що фірмове найменування не є твором у розумінні статті 8 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон), а ліцензійна угода відповідно до умов якої фізична особа – громадянин С. добровільно відмовився від майнових прав на слово-абревіатуру "Д...К" на користь ЗАТ страхова компанії "Д...К" з іноземними інвестиціями не може бути підставою для передачі виключних майнових прав та їх реєстрації за третьою особою зі справи.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України третя особа просила прийняті у справі рішення скасувати та припинити провадження у справі, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права. За твердженням скаржника, судові інстанції дійшли невірного висновку про те, що фірмове найменування не може бути захищене як об'єкт авторського права, оскільки стаття 8 Закону передбачає право реєстрації і інших творів, окрім зазначених у ній.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- 18.09.98 відповідач видав ЗАТ страхова компанія "Д...К" з іноземними інвестиціями свідоцтво про державну реєстрацію виключної правомочності на твір серія ВП № 252 – "Назва закритого акціонерного товариства страхової компанії "Д...К" з іноземними інвестиціями";

- словосполучення "Назва закритого акціонерного товариства страхова компанія "Д...К" з іноземними інвестиціями" не може бути об'єктом авторського права, оскільки не є твором у галузі літератури, науки або мистецтва;

- зареєстроване словосполучення є найменуванням ЗАТ страхова компанії "Д...К" з іноземними інвестиціями, під яким його зареєстровано в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, та використовується на його бланках, тобто фактично є комерційним найменуванням третьої особи;

- Державне агентство України з авторських і суміжних прав на момент видачі Свідоцтва про державну реєстрацію виключної правомочності особи на твір від 22.12.98 серія ВП № 252 не мало повноважень реєструвати фірмове чи комерційне найменування в якості твору;

- для здійснення державної реєстрації ЗАТ страхова компанія "Д...К" з іноземними інвестиціями не надала відповідачеві примірник авторського договору, а надала витяг з ліцензійної угоди про добровільну відмову громадянина С. від виключних майнових прав на використання твору прикладного мистецтва на користь третьої особи зі справи, який не містить інформації про перелік прав, що були передані автором.

Частиною першою статті 8 Закону передбачено, що об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва. Цим же пунктом передбачено невиключний перелік об'єктів, які можуть бути творами.

Попередніми судовими інстанціями правильно встановлено, що назва підприємства, яка складається з зазначення організаційно-правової форми та абревіатури, не може бути твором у розумінні статті 8 Закону, а отже, не може бути зареєстрована як твір.

Крім того, первинним суб'єктом авторського права є автор твору, який користується авторськими правами відповідно до законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 31 Закону передача майнових прав оформляється авторським договором із визначенням в ньому майнових прав, що передаються. При цьому майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

Статтею 4 Закону передбачено повноваження Установи у сфері охорони авторського права і суміжних прав, яка, зокрема, організує приймання і розгляд заявок на державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва, а також на реєстрацію договорів, які стосуються прав авторів на твори, і здійснення їх реєстрації;

Відповідно до підпункту 7 пункту 4 Положення про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.95 № 532, яке було чинним на час здійснення оскаржуваної реєстрації, для реєстрації виключного права особи на твір подається примірник авторського договору.

Як встановлено судовими інстанціями, третьою особою зі справи було надано для реєстрації витяг з ліцензійної угоди з фізичною особою, який не містив переліку відчужуваних майнових прав, а тому відповідно до приписів вищезазначеного Положення на підставі цього документу державна реєстрація авторського права на твір не можлива.

За таких обставин Вищий господарський суд України касаційну скаргу ЗАТ страхова компанія "Д...К" з іноземними інвестиціями залишив без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду - без змін.

Автори, твори яких увійшли як складова частина до аудіовізуального твору, зберігають авторське право кожний на свій твір і можуть самостійно використовувати його незалежно від аудіовізуального твору в цілому, якщо договором з організацією, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи з продюсером цього твору не передбачено інше.

Державне підприємство "Українське агентство з авторських та суміжних прав" (далі – ДП "Українське агентство з авторських та суміжних прав") звернулося з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Р." (далі – Товариство "Р.") та закритого акціонерного товариства "Т." (далі – Товариство "Т.") про стягнення компенсації і штрафу за порушення авторських прав та про зобов'язання Товариства "Т." опублікувати у визначеному періодичному виданні дані про допущені порушення авторських прав.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позов задоволено частково: з Товариства "Р." на користь ДП "Українське агентство з авторських та суміжних прав" стягнуто компенсацію за порушення майнових авторських прав та судові витрати, в іншій частині позову відмовлено. Названі судові акти попередніх судових інстанцій з посиланням на приписи статей 15, 32, 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі – Закон), статей 11, 14 Бернської конвенції про охорону художніх і літературних творів від 24.07.1971 мотивовано обов'язком Товариства "Р." сплатити позивачеві як власнику виключних майнових прав на музичні твори винагороду за публічне сповіщення цих творів.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство "Р." просило скасувати зазначені судові рішення місцевого і апеляційного господарських судів та припинити провадження у справі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права. Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що оскільки передбачена відповідним договором передача програм телеканалу "М1" за допомогою кабелю Товариства "Р." не є публічним сповіщенням твору в розумінні Закону, правові підстави для стягнення з компенсації за порушення майнових авторських прав відсутні. До того ж, на думку скаржника, ДП "Українське агентство з авторських та суміжних прав може звертатися з позовом лише від імені та в інтересах автора твору, в зв'язку з чим даний спір не може бути підвідомчим господарському суду.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- згідно з умовами договорів про управління майновими правами та взаємне представництво інтересів у галузі публічного виконання від 04.09.2000 № 26, від 01.09.2000, від 27.04.1997, від 07.02.2002, від 05.01.2003 № П1/3, щоукладеніДП "Українське агентство з авторських та суміжних прав" та деякими вітчизняними і іноземними колективними організаціями управління авторськими правами (некомерційне партнерство "Назависимое Агетство Авторских Прав", Російське авторське товариство, GSSELSCHAFT FUR MUSICALISHCE AUFFUHRUNGS-UND MECHANISCHE VERVIELFALTIGUNGSRECHTE, Авторське комунікаційне та консалтингове агентство, Українське музичне видавництво), а також договорів про управління майновими правами авторів від 31.08.2004 № 28328, від 31.08.2004 № 28321, від 29.04.2004 № 67939, які укладені позивачем зі справи та власниками авторських прав З. та Т., ДП "Українське агентство з авторських та суміжних прав" набуло виключні майнові права на визначені цими угодами музичні твори з текстом (далі – Музичні твори) з виключним правом переуступки цих прав на території України;

- розпорядженням Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України від 08.01.2002 № 31 на ДП "Українське агентство з авторських та суміжних прав" покладено функції з ведення моніторингу телерадіопростору України з метою виявлення фактів неправомірного використання творів літератури, мистецтва, кіно та телепрограм, музичних творів у теле- та радіопросторі на території України;

- згідно з наявним в матеріалах справи актом позивача від 23.08.2004, на поданій суду відеокасеті міститься запис трансляції, здійснений представниками ДП "Українське агентство з авторських та суміжних прав" на квартирі абонента Товариства "Р." з 8.05 год. по 16.05 год., яким зафіксовано факт публічного сповіщення Товариством "Р." аудіовізуальних творів шляхом трансляції програм каналу "М1" через належні цьому товариству канали мовлення в кабельній телемережі;

- ДП "Українське агентство з авторських та суміжних прав" не надавало Товариству "Р." дозволу на використання Музичних творів виключними майновими правами на які володіє відповідно до вищезазначених договорів;

- за умовами договорів від 01.08.2002 № 28/А, від 28.03.2003 № 4/А, від 04.06.2004 № 19.2/а, від 12.04.2002 № 17/а, від 15.01.2004 № 38/А, від 04.04.2003 № 6-1/А, від 12.11.2002 № 52/А, від 10.02.2003 № 1/А Товариство "Т." набуло невиключного права на передачу в ефір чи на публічне сповіщення в кабельній телемережі аудіовізуальних творів без права надання дозволу на таке використання аудіовізульних творів іншим особам;

- згідно з договором від 05.07.2002 № 126-к Товариство "Т." передало Товариству "Р." невиключне майнове право на ретрансляцію програм (зокрема, аудіовізуальних творів) телеканалу "М1".

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність порушення майнових авторських прав позивача.

Відповідно до приписів статті 15 Закону до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать виключне право на використання твору та виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 цього Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.

Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема, публічне сповіщення творів, тобто передачу за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гама-променів тощо), у тому числі з використанням супутників, чи передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших видів) творів, виконань, будь-яких звуків і (або) зображень, їх записів у фонограмах і відеограмах, програм організацій мовлення тощо, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення чи звуки не можуть бути сприйняті.

Аналогічні положення містяться у статті 11 bis Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, за приписами якої автори літературних і художніх творів користуються виключним правом дозволяти:

- передачу своїх творів в ефір або публічне повідомлення цих творів будь-яким іншим способом бездротової передачі знаків, звуків або зображень;

- будь-яке публічне повідомлення, чи то по дротах або засобами бездротового зв'язку повторно передаваного в ефір твору, якщо таке повідомлення здійснюється іншою організацією, ніж первинна.

Аналіз наведених норм національного законодавства України та міжнародного права свідчить про обов'язковість одержання відповідної згоди суб'єкта авторських прав як у випадку первинної передачі твору в ефір, так і для здійснення ретрансляції такого твору.

Разом з тим, як вбачається з встановлених попередніми інстанціями обставин справи, позивач володів виключними майновими авторськими правами на Музичні твори, в той час як Товариство "Р." здійснювало ретрансляцію аудіовізуальних творів - іншого об'єкта авторського права в розумінні статті 8 Закону.

Водночас статтею 17 Закону визначено, що якщо інше не передбачено у договорі про створення аудіовізуального твору, автори, які зробили внесок або зобов'язалися зробити внесок у створення аудіовізуального твору і передали майнові права організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи продюсеру аудіовізуального твору, не мають права заперечувати проти виконання цього твору, його відтворення, розповсюдження, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення, а також субтитрування і дублювання його тексту, крім права на окреме публічне виконання музичних творів, включених до аудіовізуального твору.

Автори, твори яких увійшли як складова частина до аудіовізуального твору (як тих, що існували раніше, так і створених у процесі роботи над аудіовізуальним твором), зберігають авторське право кожний на свій твір і можуть самостійно використовувати його незалежно від аудіовізуального твору в цілому, якщо договором з організацією, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи з продюсером аудіовізуального твору не передбачено інше.

Отже для того, щоб дійти обґрунтованого висновку про наявність або відсутність порушення майнових прав ДП позивача у зв'язку з публічним сповіщення Товариством "Р."аудіовізуальних творівшляхом трансляції програм каналу "М1", попереднім судовим інстанціям необхідно:

- встановити вичерпний перелік та вид сповіщених Товариством "Р." творів (музичних, аудіовізуальних тощо);

- дослідити співвідношення між сповіщеними Товариством "Р." аудіовізуальними творами та Музичними творами, виключними авторськими майновими правами на які володіє позивач, зокрема, з'ясувати, чи увійшли Музичні твори до аудіовізуальних творів як самостійні складові частини цих творів із збереженням майнових авторських прав за їх авторами, чи Музичні твори є, по суті, внеском їх авторів до створення аудіовізуальних творів з передачею виключних майнових прав на Музичні твори саме авторам аудіовізуальних творів.

Відповідно до частини 2 статті 32 Закону передача права на використання твору іншим особам може здійснюватися на основі авторського договору про передачу виключного права на використання твору або на основі авторського договору про передачу невиключного права на використання твору.

Відповідно до частини 4 цієї статті за авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам.

Частиною ж першою статті 31 Закону визначено, що майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.

З огляду на викладені законодавчі приписи та встановлені обставини справи попередні судові інстанції дійшли правильного висновку про наявність у Товариства "Т." невиключного правана використання аудіовізуальних творів без права надання дозволу на використання цих творів іншим особам.

Водночас за змістом частини п'ятої статті 15 Закону автор (чи інша особа, яка має авторське право) має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у формі одноразового (паушального) платежу, або відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів.

Однак попередні судові інстанції не дослідили визначеного договором про ретрансляцію програм каналу "М1" у кабельній телемережі від 05.07.2002 № 126-к порядку виплати авторської винагороди суб'єктам авторських прав, твори яких використовуються під час ретрансляції програм за цим договором (пункт 2.4 названого договору), а також обумовлений порядок розподілу відповідальності між відповідачами за порушення авторських прав третіх осіб під час сповіщення переданих Товариством "Т." програм (розділ 5 цього договору).

Касаційна інстанція відповідно до частини другої статті 111⁷ Господарського процесуального Кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене Вищий господарський суд України касаційну скаргу Товариства "Т." задовольнив: рішення місцевого господарського суду та постановуапеляційного господарського суду скасував, а справу передав на новий розгляд до місцевого господарського суду.

8. Вирішення питання про те, чи відбулося використання спірного твору шляхом його відтворення (повністю або частково) або переробки та чи мало місце створення похідного твору як самостійного об ' єкта авторського права потребує спеціальних знань, а отже призначення судової експертизи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр..." (далі – Товариство) звернулося до господарського суду з позовом до Міністерства охорони здоров'я (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – державне підприємство "Ц.") про припинення дій, що порушують авторські права, стягнення компенсації за порушення авторських прав та відшкодування моральної шкоди.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, у задоволенні позову відмовлено. Прийняті судові рішення мотивовано відсутністю порушень прав Товариства з боку Міністерства охорони здоров'я.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України позивач просив судові рішення зі справи скасувати внаслідок порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:

- 11.01.2002 Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України зареєстровано право авторів В. та Я. на твір " Науково-технічна документація: " Тендерна документація на закупівлю робіт ", " Тендерна документація на закупівлю товарів ", " Тендерна документація на закупівлю послуг ", "" Тендерні документи на закупівлю ", " Тендерна документація щодо здійснення процедури тендеру на закупівлю " (далі - Твір), про що видано відповідне свідоцтво від 17.01.2002 ПА № 5086;

- 11.11.2002 громадянами В. і Я. укладено авторський договір з громадською організацією "Центр тендерних процедур та бізнес планування", відповідно до умов якого автори передали названій громадській організації виключні майнові права на Твір, а саме: виключне право на використання Твору в будь-якій формі та у будь-який спосіб на території України; виключне право на дозвіл та заборону використання твору іншим особам з правом передачі зазначених виключних прав будь-яким третім особам на території України (пункти 1, 3, 5 цього Договору);

- 14.11.2002 громадською організацією "Центр тендерних процедур та бізнес планування" і Товариством укладено авторський договір, відповідно до умов якого позивач одержав виключні права на використання Твору на території України без обмежень за обсягом і способом використання та з правом укладення субліцензійних договорів з третіми особами на використання ними цього Твору (пункти 1, 3, 4);

- 03.06.2003 рішенням Державного департаменту інтелектуальної
власності Міністерства освіти і науки України згадані договори про передачу авторських прав зареєстровано (реєстраційні №№ 144 та 143 відповідно);

- авторські права громадян В. та Я. на Твір виникли 11.01.2002, що підтверджується датою їх реєстрації Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України та відсутністю доказів того, що вони виникли раніше;

- у 2001 році Міністерством економіки України спільно з Науково-дослідним економічним інститутом опубліковано "Збірник нормативно-правових актів та методичних матеріалів з питань державних закупівель", який містить зразок тендерної документації;

- у 2002 році Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України видано методичний посібник "Правові та практичні аспекти державних закупівель", в якому наведено коментар до положень Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", розглянуто принципи державних закупівель, питання щодо планування закупівель, оголошення торгів та інші питання з цього приводу;

- у 2003 році Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України видало методичний посібник "Правові та практичні аспекти державних закупівель" (випуск третій);

- у 2004 році Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України разом з Інформаційно-консультативним учбовим центром при торгово-промисловій палаті України видало посібник "Державні закупівлі. Збірник нормативно-правової та методичної літератури";

- відповідачем тендерну документацію розроблено самостійно, без використання Твору, на підставі зразків тендерної документації та методичних рекомендацій, наданих Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України;

- підготовлена відповідачем тендерна документація має іншу структуру, форму та зміст і не є повним відтворенням тендерної документації (Твору), на яку Товариство має виключні права на використання, а тому не може вважатися такою, що створена на порушення авторських прав позивача;

- висновки спеціалістів з дослідження об'єктів інтелектуальної власності від 13.08.2003 № 2114, від 02.06.2003 № 2115, від 13.02.2004 № 5497 щодо наявності ознак використання Твору Міністерством охорони здоров'я, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, не відповідають дійсності, оскільки не враховують фактичний зміст зареєстрованого Твору та наявні відмінності між змістом тендерної документації відповідача і змістом Твору;

- позивачем не доведено факту порушення відповідачем прав Товариства та не подано доказів того, що відповідач протягом 2003-2004 років копіював, запозичував істотні риси або цілий Твір.

Причиною даного спору стало питання щодо наявності в діях відповідача порушення авторських прав позивача.

Особисті немайнові права і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва – авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення - суміжні права охороняє Закон України "Про авторське право і суміжні права" (далі – Закон).

Відповідно до частини другої статті 11 Закону авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення, для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.

Статтею 7 Закону передбачено, що суб'єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій статті 8 Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права, а згідно з пунктом 1 частини першої згаданої статті 8 Закону об'єктами авторського права є літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо).

Згідно з частиною третьою статті 8 Закону передбачена Законом правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі.

Пункт 14 частини першої цієї статті Закону передбачає "похідний твір" як самостійний об'єкт авторського права.

Частиною першою статті 15 Закону визначено, що до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать виключне право на використання твору та виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

Частинами другою та третьою статті 15 Закону встановлено, що виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом, а відповідно до пунктів 1, 6 частини третьої статті 15 Закону виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема, відтворення творів, а також їх переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни.

Відповідно до пункту "а" статті 50 Закону порушенням авторського права, що дає підстави для судового захисту, є вчинення будь-якою особою дій, які порушують майнові права суб'єктів авторського права, визначені статтею 15 цього Закону, з урахуванням передбачених статтями 21-25 цього Закону обмежень майнових прав.

Товариство обґрунтовувало позовні вимоги тим, що відповідач з березня 2003 року по липень 2004 року провів 335 тендерів, для чого незаконно переробляв і використовував тендерну документацію, розроблену на підставі Твору, виключні майнові права на який належали позивачеві.

За таких обставин для правильного вирішення даного спору попередні судові інстанції мали:

- з'ясувати всі випадки протиправного (на думку Товариства) використання Твору відповідачем та встановити фактичні обставини стосовно кожного з них (зокрема, коли і які події відбувалися, чи мала місце розробка тендерної документації, правомірність якої оспорюється);

- щодо кожного з встановлених випадків з'ясувати у Товариства вид порушення його прав (відтворення Твору, переробка чи інше) та межі використання Міністерства охорони здоров'я Твору (в повному обсязі або частково, якщо частково, то визначити конкретні межі спірних частин);

- з метою встановлення наявності або відсутності порушення авторських прав позивача дослідити кожен з примірників тендерної документації, який позивач вважає виготовленим із порушенням його прав.

Проте цього ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами зроблено не було.

В основу прийнятих зі справи рішень попередні судові інстанції поклали висновок про те, що тендерну документацію відповідач розробив самостійно, без використання Твору, на підставі інших матеріалів.

Між тим, вирішення питань про те, чи відбулося в кожному окремому випадку з боку відповідача використання Твору шляхом його відтворення (повністю або частково) або переробки, чи мало місце створення похідного твору як самостійного об'єкту авторського права

Дата добавления: 2015-08-13