Ідея Університету. Антологія. визначальним чином не належить до первинних обов'язків Університету й не має нічого

визначальним чином не належить до первинних обов'язків Університету й не має нічого більш-менш спільного з ними. А в якому розумінні Університет невіддільний від науки й, отже, має бути так само — чи навіть більше — науковим дослідженням, ми побачимо трохи далі.

Найімовірніше, що на цю єретичну думку впаде злива нісе­нітниць, як завжди буває при будь-якій серйозній проблемі,

— буремна, мов темне, затягнуте чорними хмарами небо. Не
сумніваюся, що проти моїх тверджень можна висунути вагомі
заперечення; проте ще до того, як вони будуть чітко сформу­
льовані, станеться, як завжди, вулканічне виверження зая­
ложених банальних фраз, які переповнюють людину, коли
вона говорить щось не подумавши.

Ця ж університетська площина спонукає читача погоди­тися з тим, що не варто звалювати в одну купу три такі аж надміру відмінні речі: культуру, науку й інтелектуальну про­фесію. Погано, коли усі коти здаються нам сірими, бо це дає підстави звинувачувати нас у надмірній любові до нічної тем­ряви. -

Насамперед відокремимо професію від науки. Наука — це не будь-що. Наука не полягає в тому, щоб придбати собі мікроскоп чи обладнати лабораторію, але не полягає вона й у тому, щоб пояснити чи зрозуміти суть якоїсь науки. У своєму властивому й природному розумінні наука — це тільки дослі­дження: постановка проблем, праця над їхнім розв'язанням і доходження до якогось висновку. Щойно його досягнуто, будь-що інше, що з цим висновком відбувається,¹⁵ вже не наука. Тому наука — це не опанування якоїсь науки, не її викладан­ня, не її використання чи застосування. Мабуть, доцільніше,

— ми вже знаємо з якими застереженнями, — аби той, хто
зобов'язався навчати науки, сам був ученим. Але, кажуть, в
цьому немає необхідности, позаяк були і є блискучі викладачі,
які не є дослідниками, тобто науковцями. Досить, аби вони
знали свій предмет. Однак "знати" не означає "досліджува­
ти". Дослідження — це відкриття якоїсь істини чи навпаки:
доведення помилки. Знати — це просто добре розуміти цю
істину, володіти нею, вже раніше відкритою, досягнутою. На
початках науки, у стародавній Греції, коли вона ще майже не
сформувалася, наука не наражалася на той самий ризик, що

¹⁵ Я не беруся знову порушувати питання про нього, ще раз перетворюва­ти його на проблему (критикувати) і відтак повторювати весь той про­цес, до якого зводиться дослідження.

Хосе ОРТЕҐА-І-ҐАССЕТ

й тепер, — коли її змішують з чимсь, чим вона є. Зокрема слова, якими її позначали, свідчили про те, що достеменна сутність науки полягала в чистому пошукові, творчій праці, дослідженні. Ще сучасник Платона і навіть Арістотеля відчу­вав, що йому бракує терміна, який би відповідав — включно з його важливими двозначностями — нашому слову "наука". Він казав: "історія", "екзетасіс", "філософія", що означало, з тим чи іншим відтінком: "заняття", "практика", "дослід", "на­хил" — але не "володіння". Сама назва "філософія" виникла через потребу не плутати звичайну обізнаність у чомусь із тим видом нової діяльности, який означав не "міркувати знаючи", а "шукати якесь знання".¹⁶

Наука — це чи не найважливіше з того, що людина ро­бить і створює. Звісно, вона має більшу вагу, ніж Університет як інституція, де навчають. Тому що наука — це творчість, а педагогічна діяльність ставить собі за мету тільки навчати цієї творчости, передавати її, запроваджувати і засвоювати. Наука — це річ значна й дуже делікатна, і, хочемо ми того чи не хочемо, вона вилучає пересічну людину. Вона вимагає яко­гось дуже своєрідного покликання і доступна вкрай небага­тьом. Нині ж науковець стає таким собі сучасним ченцем.

Домагатися того, щоб нормальний студент був науковцем, — це сьогодні безглузда претензія, здатна лише, щоб прихо­вати (претензії приховують, як нежить та інші хвороби) ха­рактерно утопійну ваду багатьох попередніх поколінь. До того ж вона не є бажана — навіть в ідеалі. Наука — чи не най-значніший вид людської діяльности, але не єдиний. Є й інші, не менш важливі, й немає причини, аби саме наука заполони­ла людство, витіснивши все інше. Й передусім: це наука є чимось дуже значним, наука — а не науковець. Учений — це один зі способів людського існування, так само обмежений, як і будь-який інший, і навіть більше, ніж деякі уявні та можливі. Я не можу й не хочу заглиблюватися тепер в аналіз того, що таке учений. Це не та нагода, а дещо з того, що я сказав би, могло б завдати шкоди. Я згадаю тільки про най-відоміше, відзначивши, що надто часто справжнього науков­ця вважали, принаймні дотепер, не людиною, а якимсь ди­воглядом, маніяком, якщо не безумцем. Найважливіше, най-

¹⁶ Слово "епістема" дуже добре відповідає тій сукупності значень, яку ми пов'язуємо зі словом "пізнання". Щодо дивности, з огляду на її новиз­ну, назви "філософія", то згадайте Tusculanae disputationes Цицерона,

Дата добавления: 2015-08-13