Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Перспективи розвитку страхового ринку.

Читайте также:
  1. Аномалії розвитку піхви
  2. Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» / Наук. кер. та заг. ред. О.Л.Кононко. – [3-тє вид., випр]. – К. : Світич, 2009. – 430 с.
  3. В ЗАКОН РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ "ОБ ОРГАНИЗАЦИИ СТРАХОВОГО
  4. В історії розвитку освіти сформувалися три основні типи на­вчання: догматичний, пояснювально-ілюстративний, проблемний.
  5. Виникнення страхування та основні етапи його розвитку.
  6. Виникнення, головні етапи розвитку та засоби художньої виразності мистецтва кінематографу.
  7. Виплата страхових сум і страхового відшкодування. Витрати на утримання страхової компанії.

Страховий ринок - це сфера економічних відносин, у процесі яких формуються попит і пропозиція на страхові послуги та здійснюється акт їх купівлі-продажу.

Страхова діяльність належить до найприбутковіших видів світового бізнесу.

Поняття «страховий ринок» у пострадянській економіці склалося на початку 90-х років.

Можна виокремити чотири основнічинники, які сприяли розвитку на ринку повноцінних суб'єктів страхування.

1. створення відносно великих страхових організацій союзного значення з широкою мережею периферійних філій, у тому числі й в Україні, що згодом перетворилися на самостійних юридич­них осіб. Так виникли теперішні компанії АСКА, «Славія» та інші страховики. Нині зв'язки з московськими холдингами лишаються зде­більшого у сфері перестрахування, хоча з кожним роком таких зв'язків стає дедалі менше.

2. створення комерційних страхових організацій на базі розміщених в Україні установ системи колишнього Держстраху.

Оскільки до кінця І 993 р. Держстрах залишався повністю держав­ною організацією, то в умовах слабкого розвитку на той час ринкового законодавства він був Істотно обмежений у можливостях підписання вигідних страхових угод, отримання доходів від інвестиційної діяль­ності. На державного страховика було покладено здійснення обов'язкового страхування, яке з більшості видів було збитковим. Це зумовило тенденцію переходу кваліфікованих працівників до інших компаній, створення держстрах! вськими працівниками стра-ховикІв-супутникІв, які певною мірою залучалися до страхування «вигідних» ризиків, запровадження тих видів страхування, яким не надавалося належної уваги в Держстраху.

3. створення страхових компаній комерційними, тор­говельними, банківськими та іншими підприємницькими структурами.

Перші роки самостійності української держави характеризувалися заснуванням багатьох банків, торговельних корпорацій, інвестиційних компаній, інших комерційних структур. Ці суб'єкти, розвиваючи свій бізнес, доходили висновку про необхідність здійснення страхування. Оскільки на страховому ринку ще не було великих надійних компаній. то структури в інших галузях бізнесу почали засновувати своїх стра­ховиків з метою власного обслуговування. Надалі страхові компанії такого типу почали працювати універсальніше, і не тільки в межах по­треб своїх засновників.

4. створення «кептивних» страховиків при галузях, підгалузях, сферах виробництва.

Окрім цих головних чинників на процес масового виникнення страхових компаній у 1990 — 1993 рр. впливали (щоправда, набагато менше) такі чинники:

• ініціатива науковців, фахівців, які запозичували досвід роботи страхового ринку в розвинених країнах;

• засновницька робота профспілок, громадських організацій;

• участь зарубіжних інвесторів.

Незважаючи на труднощі становлення нац. страхового ринку, обсяги страхових операцій помітно зростають. Це зумовлено тим, що реалізація в Укр. програми приватизації об’єктів держ. власності зумовила необхідність страхового захисту нових власників майна. За роки незалежності в Укр. створено законодавчу та нормативну базу страхування. Це дало можливість розбудувати страховий ринок на засадах конкуренції, що сприяє підвищенню якості надання страхових послуг. За станом на 01. 01. 2000 р. зареєстровано понад 260 страхових компаній, з яких майже 1/3 працює масштабно і ефективно. У 1999 р. страхові компанії зібрали 1164 млн. грн. страхових премій і виплатили 370 млн. грн. страхових сум. Приріст платежів 48% від надходжень 1998 р. Проте зараз рівень розвитку страхового ринку складає ще не більше 10% потенційних ризиків. Понад 2/3 страхових компаній мають статутний капітал нижче необхідного мінімального рівня. І лише 71 страхова компанія (або 27% від загальної кількості) має статутний капітал вище 1 млн. грн. Серйозну загрозу страхового ринку складає дедалі більше втручання керівників окремих держ. відомств з метою перерозподілу ринку страхування. Вимагає подальшого удосконалення держ. контроль за фінансовою надійністю страхових компаній.

Акумульовані страховими компаніями ресурси згідно з їх характером переважно використовуються для довготермінових виробничих капіталовкладень через ринок цінних паперів. У більшості економічно розвинених країн держава істотно впливає на національний страховий ринок через законодавство й уповноважені страхові організації, в яких вона володіє, як правило, значним пакетом акцій. Такі страховики проводять за дорученням держави специфічні види страхування та виконують роль своєрідного бар'єра для відпливу валюти по каналах страхування та перестрахування за кордон. Наприклад, компанії здійснюють страхування експортних кредитів, щоб заохотити національний експорт. У багатьох країнах закріплено законодавчу норму щодо обов'язкового передання уповноваженим страховим компаніям у перестрахування та співстрахування фіксованого відсотка всіх ризиків, які приймаються на страхування в даній країні. Останнім часом значно посилилася конкуренція між банківським та страховим бізнесом, і переможцями в цій конкурентній боротьбі часто виходять страхові компанії. Поширеним компромісним способом вирішення конкурентних суперечностей між страховими та банківськими установами стало злиття в тій чи іншій формі банківського й страхового бізнесу в єдиний конгломерат, який одночасно забезпечує банківські та страхові послуги. Реалією сьогодення стала активізація міжнародної діяльності страхових компаній (особливо в Європі зі створенням Європейського союзу), а саме злиття страхових компаній, які містяться в різних країнах, і відкриття нових філій за кордоном. З 16 червня 1999 року набула чинності Угода про партнерство між Україною та країнами Євросоюзу в частині банківської та страхової діяльності, яка передбачає, зокрема, створення для іноземних страховиків умов, не гірших за ті, що існують для страховиків-резидентів. У розвинених країнах страхування є одним із найважливіших секторів національної економіки і забезпечує перерозподіл 8-12 % валового внутрішнього продукту. Акумульовані через страхування грошові кошти є джерелом великихінвестицій. Український страховий ринок порівняно з провідними країнами, де він розвивається протягом кількох століть, ще молодий і перебуває у стадії формування. Тому його частка у вітчизняній економіці ще доволі мала. Зародження й розвиток страхового ринку України - процес, що має багато спільного з аналогічними процесами в інших пост-соціалістичних країнах. Проте нашій країні притаманні й деякі специфічні риси. Ухвалення Закону України "Про страхування", реалізація положень цього Закону через низку Постанов і Розпоряджень Кабінету Міністрів України, а також низка нормативних актів Укрст-рахнагляду посприяли створенню протягом 1996-1997 років законодавчого поля для розвитку страхування. Це, у свою чергу, дало змогу більш системно й комплексно підійти до розробки стратегії подальшого розвитку цієї галузі, яку було втілено в довгострокових цільових програмах. Пізніше було створено й зареєстровані об'єднання страховиків у вигляді Моторного, Морського, Авіаційного бюро, а також відповідний гарантійний фондз експортно-імпортних ризиків. Останнім часом значно поширилися зв'язки українських страхових компаній із зарубіжними партнерами, особливо із країнами СНД. Завдяки цьому збагатився вітчизняний досвід у страховій справі, зокрема в організації підприємницької діяльності страховиків.

 

Сутність і завдання маркетингу в страхуванні. План маркетингової діяльності. Інформаційне забезпечення маркетингових досліджень.

Особливе місце в діяльності страхової компанії відводиться маркетингу – методу дослідження страхового ринку і впливу на нього з метою отримання компанією якомога більшого прибутку.

Матретинг у страхуванні - це комплекс заходів, що мають на меті формування й постіцне вдосконалення діяльності страховика завдяки розробці конкурентоспроможних страхових продуктів для конкретних категорій споживачів, а також упровадженню раціональних форм реалізаціі цих продуктів і збору й аналізу інформаціі щодо ефективності діяльності страховикака.

Процес маркетингу містить такі дії:

1) формування попиту на страхові послуги задопомогою методів і засобів впливу на потенційних страхувальників:

* реклами

* комплексу організаційних заходів по укладанню договорів страхування

* диференціації тарифів на страхові послуги

2) задоволення страхових інтересів реалізується за допомогою високої культури страхового обслуговування, що підвищує попит на страхові послуги

Практично жодний з основних видів статутної діяльності страховика не лишається поза увагою служби маркетингу. Сфера її діяльності починається з пошуку чи вибору потенціцного клієнта страховика, визначення насущних потреб цього клієнта у страховому захисті та з¢ясування його платоспроможності. Далі служба маркетингу формує характеристики потрібного страхового продуту, пропозиції щодо його реалізації, збирає інформацію в середовищі фактичних споживачів страхових продуктів, розробляє рекомендації, спрямовані на вдосконаленн роботи страховика з метою закріплення та розвитку категорій клієнтів, пошуку нових потенціцних сегментів ринку.

Завдання службі маркетингу можуть ставитись в одній із таких форм:

• у формі проблеми – коли формулюється конкретна проблема в діяльності страховика і пропонується розробити варіанти її розвязання чи усунення причин, що призводять до неї;

• у формі задачі­ – на вибір оптимального варіанта з наявних можливих, за конкретним питанням у діяльності страховика;

• у формі запитів – щодо отримання експертної оцінки з конкртного питання.

При цьому зі службою маркетингу має бути чітко узгоджена доцільна глибина дослідження, терміни виконанняня, обсяг очікуваних матеріалів та конкретної допомоги, яка має бути надана.

Планування в маркетингу - це безперервний циклічний процес, мета якого - привести можливості підприємства у відповідність до умов ринку. План маркетингу складається, як правило, з таких розділів;

- опис короткострокових і довгострокових цілей підприємства;

- результати прогнозування ринків;

- опис маркетингових стратегій діяльності підприємства на кожному ринку; - опис процедур контролю над виконанням плану маркетингу.

План маркетингу є програмою дій, що має декілька варіантів. Різноманітний план дає можливість гнучко реагувати на зміни зовнішнього середовища, зводить до мінімуму неправильні дії персоналу за умови виникнення надзвичайних обставин.

Економічний зміст використання маркетингу полягає в прискоренні віддачі виробничих фондів підприємства, підвищенні мобільності виробництва і рівня конкурентоздатності товарів, своєчасному створенні нових товарів і прискоренні їх просування на ті зовнішні ринки, де може бути досягнутий максимальний комерційний ефект.

В умовах зростання конкуренції і боротьби за споживача виробники змушені вивчати конкретних потенційних споживачів, запити ринку і цілеспрямовано ставити завдання перед техніко-економічними розробками.

Головне в маркетинговій діяльності - розробка програм, їхнє основне завдання - дати можливість визначити оптимальну структуру виробництва, що орієнтується на одержання бажаного рівня прибутку.

Послідовність проведення маркетингового дослідження можна подати наступною схемою (рис.

Визначення проблем та формулювання цілей

Цілі дослідження можуть бути пошуковими та описовими.

Відбір джерел інформації: Вторинна інформація – це інформація, що зібрана й отримана іншою організацією з метою, відмінною від мети дослідження, що проводиться.

Первинна інформація – неопублікована інформація й дані, що збирає й обробляє сам дослідник безпосередньо для цілей дослідження, що проводиться.

Збирання інформації Планування та організація збирання первинної інформації є найбільш трудомістким етапом процесу маркетингових досліджень.

Імовірні процедури утворення вибіркових сукупностей

Випадковий відбір – відбір за допомогою лотереї, жеребу, таблиць випадкових чисел.

Механічний відбір – здійснюється шляхом поділу генеральної сукупності на однакові частини, вибору з кожної частини однієї одиниці.

Стратифікований відбір – здійснюється на основі розподілу числа обраних одиниць між стратами, які є в генеральній сукупності. З кожної страти вибирається певна кількість одиниць. Серійний метод – з генеральної сукупності вибираються не одиниці, а серії. Усередині серії здійснюється суцільне дослідження.

Багатоступеневий відбір – поєднання двох і більше способів відбору. Одиниця вибірки попередньої стадії утворює сукупність одиниць, що мають досліджуватися на наступній стадії. Аналіз зібраної інформації Систематизація первинної інформації зазвичай відбивається в класифікації варіантів відповідей, їхньому кодуванні й поданні в зручній для аналізу формі (найчастіше у вигляді таблиці). Аналіз інформації полягає в оцінці вже систематизованої інформації, як правило, з використанням статистичних методів. Остаточні результати аналізу нерідко подаються у формі рекомендацій, що являють собою засновані на оцінці зібраних даних пропозиції щодо дій фірми в майбутньому.

Завершальним етапом дослідження є подання звіту про його результати.

Презентація отриманих результатів Як правило, звіт про результати дослідження готується у двох варіантах: докладному й скороченому.

 


Дата добавления: 2015-08-10; просмотров: 175 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Місце страхування в системі економічних категорій. | Принципи страхування | Класифікація страхування, її значення. Класифікаційні ознаки. | Класифікація страхування за об`єктами. Поняття галузей страхування. | Класифікація страхування за статусом страхувальника: страхування юр осіб усіх форм власності та страхування громадян | Класифікація страхування за спеціалізацією страховика: загальні види страхування, страхування життя, перестрахування | Поняття ризику, основні хар-ки ризику, рівень ризику, частота ризику та розмір шкоди | Управління ризиком: ризик-менеджмент, виключення ризику, активне й пасивне запобігання ризику. | Специфіка ризиків у страх-ні відпов-ті (СВ). | Поняття страхового ринку, об’єкти та суб’єкти страхового ринку |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Страхові послуги як об’єкти взаємовідносин страховиків і страхувальників| Реалізація страхового продукту. Страхові договори, порядок їх підготовки й укладання. Права й обов'язки сторін. Контроль за виконанням договорів.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.014 сек.)