Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Індивідуальна форма організації навчання.

Читайте также:
  1. Agrave; информационные потоки
  2. B. Эпоха Реформации и последующие годы
  3. I. Информационный блок о вреде курения
  4. I. Информация о больном и НПР
  5. I. Реформа пенсионной системы РФ.
  6. I. Теорія формальної освіти.
  7. I.6.1. Общая характеристика информационного обеспечения деятельности прокуратуры.

Вона належить до найбільш ранніх форм організації навчання, які історично склалися. Виникла у давній рабовласницькій державі (Вавилон, Єгипет, Китай, Індія та ін.). Ця форма навчання застосовувалася і в середньовічних церковних школах, в яких діти навчалися групами по 10—15 учнів. Всту­пали вони до школи в різний час і в різному віці. Різновіковість була настільки велика, що групу міг відвідувати як монастирський хлопчик, так і дорослий лицар. Хоч діти і сиділи в одній кімнаті, але навчання відбувалося різним темпом. Кожен вчив своє, а вчитель, викликаючи учня, займався з ним окремо. Колективна праця учнів мала місце тільки при заучуванні молитов хором. Отже, навчання мало індивідуальний характер.

Позитивні риси: можливість врахування у навчальному процесі рівня розвитку учня, його індивідуально-типологічних якостей, здібностей, темпу засвоєння матеріалу. Легко здійснюється управління процесом засвоєння знань.

Негативні риси: мала продуктивність праці вчителя: його знання, досвід, фізичні й духовні сили спрямовуються тільки на одного учня; відсутність такого соціального фону, на якому б учень зміг порівняти свої успіхи і невдачі; немає можливості застосувати метод прикладу; відсутність умов для колективної праці; у навчанні і вихованні учня фактично працює одна лінія спілкування "учитель-учень".

Класно-урочна система навчання. Автором її є великий чеський педагог Я. Коменський. Суть цієї системи він обґрунтував у "Великій ди­дактиці". Учений виходив із положення, що людина — це частинка при­роди, а тому на її навчання і виховання можна перенести ті законо­мірності, які діють у природі. Якщо в природі панує чіткий порядок, послідовність, систематичність, то й у навчанні дітей усі ці принципи теж повинні використовуватися. Вони і покладені в основу класно-урочної системи навчання.

Позитивні риси системи: ефективно використовуються знання, досвід, фізичні й духовні сили вчителя, система дає можливість охопи­ти навчанням і вихованням велику кількість дітей; створює умови для використання колективної праці; дає змогу виховувати у колективі і через колектив; у ній наявний соціальний фон, на якому учень може порівняти себе, свої успіхи і невдачі; можна використовувати метод прикладу; надає можливість створити чітку структуру навчального про­цесу, зробити його організованим, упорядкованим і т.д.

До характерних рис системи належать: сталий склад учнів класу; чіткий початок і кінець занять як упродовж робочого дня, так і всього року; єдина для всіх учнів класу навчальна тема, провідна роль учителя у навчально-виховному процесі.

Негативні риси системи: невеликі можливості для врахування в навчальному процесі індивідуально-типологічних якостей кожного учня, його задатків і здібностей, особливостей сприймання матеріа­лу, рівня розвитку; дуже малі можливості для здійснення управління процесом засвоєння знань щодо кожного конкретного учня; орієн­тація на "середнього" учня в просуванні його від незнання до знання, що виявляється в однакових для всіх цілях, змісті, методах і за­собах навчання. Використовуються лише такі лінії взаємодії, як "учитель - клас", "учитель - учень", у той же час як інші, наприк­лад "учень - учень", "група - учень", "клас - учень", "група - клас" використовуються рідко, що істотно знижує ефективність навчання і виховання.

Емерджентна властивість системи навчання — система знань із кожного навчального предмета у кожного учня як його власне надбання, піднятий рівень розумового розвитку та високий ступінь вихованості.
Реляційний вплив системної властивості вносить корекцію у фор­ми взаємодії учителя, учнів і предмета вивчення та структуру цих форм. Які характерні ознаки класно-урочної системи навчання? Систем­на властивість класно-урочної системи навчання може з´явитися лише за умови, що впродовж усього навчання зберігатиметься постійний склад учнів у кожній із вікових груп-класів.

Основна форма організації:
— урок, який є закінченою за змістом частиною процесу навчання, має однакову тривалість протягом усього періоду навчання. Чергування уроків здійснюється за твердим розкладом. Урок — це форма взаємодії
учителя і сталого складу учнів макрогрупи.

У межах кожного конкретного уроку можуть існувати різні взаємодії: учитель — клас, клас — група, учитель — учень, клас — учень, група — учень, учень - учень тощо.

Отже, класно-урочна форма організації навчання за усіма системними ознаками, за своєю суттю є системою навчання. Лекційно-семінарська форма організації навчання прямо не вимагає сталого складу учнів. До сталого складу учнів вона є просто індифйірентною, отже, є просто модифікацією класно-урочної системи навчання, для несталого - проста форма організації занять.Індивідуальна форма навчання не визначає ніякого впорядкування занять ні в часі, ні в просторі, не визначає ніякої організації заняття. Акцентує лише увагу на характері взаємодії між учителем і учнем, вона не є системою навчання, а є просто формою навчання.

В історії світової школи відома так звана предметно-урочна форма організації навчання. Вона не вимагає сталого складу учнів, тобто вся індиферентна стосовно учнів, тому не може мати відповідальності, точніше не може забезпечити конкретного учня чи учнів система знань, високим рівнем розумового розвитку та вихованістю, оскільки сам об´єкт і суб´єкт навчання є невизначеними.

Тому це лише форма організації занять: риси системи навчання даній формі організації навчання притаманні не всі, тому системою навчання її назвати важко.

Отже, ми маємо одну-єдину систему навчання — це класно-уроч­на, усі інші — це форми організації занять.

На хвилі критики класно-урочної системи навчання через відсутність умов для індивідуалізації та "абстрактну однорідність змісту навчання" виникла низка інших систем навчання, таких, як Мангеймівська, Дальтон-план, Батавія-план, Вінетка-план, Говард-план. Ці системи одержали свої назви від міст, де вони застосовувалися. Усі вони пов´язані зі спробами враховувати в процесі навчання індивідуальні відмінності учнів.

Лекційно-семінарська форма організації навчання. Сама назва вка­зує на те, що основними формами навчання є лекція і семінар, при­чому провідна роль належить лекції. Допускається використання ще й таких форм роботи, як лабораторні заняття, колоквіуми, а також різноманітні навчальні об´єднання, такі як, потоки, групи, підгру­пи, окремі учні. Можливість вільного варіювання ними є також од­нією з характерних рис цієї форми навчання. Лекційно-семінарська форма організації навчання виникла одночасно із появою вищих на­вчальних закладів. Вона є домінуючою у вищих навчальних закла­дах нині, а останнім часом набула широкого використання у загаль­ноосвітній школі, особливо у школах нового типу. Крім лекцій та семінарів, які є її дуже важливими компонентами, не менш важли­вою складовою є самостійна робота учнів чи студентів у період між ними. Саме цей вид роботи є сполучною ланкою між лекціями і се­мінарами. Виділимо позитивні та негативні риси цієї організацій­ної форми навчання.

Позитивні: охоплення навчанням великої кількості студентів і учнів; сприятливі умови для забезпечення високого наукового рівня вивчення матеріалу; економія часу, необхідного для вивчення матер­іалу; розподіл праці між учителем і учнем, що створює умови для кра­щого виконання своїх функцій кожним із них, ніж тоді, коли такого розподілу немає; полегшення розкриття логіки предмета і створення наукової перспективи; продуктивніше використання сучасних засобів навчання.

Негативні: стосунки між учасниками навчального процесу стають чисто функціональними, формальними; учні не взаємодіють між со­бою у процесі навчальної діяльності; відсутність умов для врахування індивідуальних відмінностей учнів, здійснення поточного контролю знань; на лекції учні отримують тільки інформацію, засвоєння якої > | відбувається через самостійну роботу та інші форми занять.

Усвідомлення вчителями позитивних та негативних рис урочної, індивідуальної та лекційно-семінарської форм організації навчання, а з, іншого боку, — посилена увага педагогічної громадськості до про­блем урахування в навчально-виховному процесі індивідуальних відмінностей школярів зумовили інтенсивний творчий пошук учителів у напрямі органічного поєднання позитивних якостей, рис усіх форм навчання в єдине ціле.

Розшифровуючи особливості кожної із названих форм, розгляне­мо перші дві, які, на думку автора класифікації, мають такі особливості.

Лекції: кожна з них може бути розрахована на один, два, іноді навіть на три уроки (залежно від обсягу навчального матеріалу і його склад­ності). Вона несе в собі блок-інформацію, тобто досить великий теоре­тичний матеріал у максимально узагальненому вигляді. Така лекція складається з трьох частин: вступу (своєрідної увертюри в сольному виконанні вчителя); розгляду навчального матеріалу (тут уже залуча­ються до активної роботи й учні, бо виклад нового — не переказ, а по­шук відповіді на проблемні запитання, що ґрунтуються на знаннях, набутих раніше); узагальнення конкретного матеріалу (на цьому етапі вважається доцільним головну роль дати учням, педагог має роль диригента). Лекцію клас конспектує обов´язково: стисла "формула" її що­разу проектується через кодоскоп.

Семінари: їхня кількість також залежить від обсягу й складності ма­теріалу. Серед різних форм навчання учні віддають перевагу семіна­рам. По-перше, тому, що вони найповніше враховують індивідуальність кожного учня, і, по-друге, тому, що на них найвідчутніша радість на­вчальної праці — наочний результат твоїх зусиль, учителя.

За допомогою кодоскопа проектується тема, девіз і конкретне зав­дання. Може бути три завдання, залежно від рівня підготовленості учнів: А — завдання для учнів з високим рівнем аналітико-синтетичного мислення, В — із середнім рівнем, С - з репродуктивним мислен­ням.

Кожен учень сам вибирає завдання. 15-20 хвилин для виконання завдання він має право використати всі наявні в кабінеті засоби: підруч­ник, конспект, додаткову літературу, наочність, порадитися з товари­шем. Учні засвоюють матеріал у класі, тож відпадає потреба в домашніх завданнях.


Дата добавления: 2015-08-18; просмотров: 136 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Принципи і прийоми виховання. | Завдання та основні шляхи розумового виховання. | Дидактика, її завдання, основні категорії і поняття | Поняття про закономірності, принципи і правила навчання | Принципи науковості, доступності і наочності навчання | Хар-ка наочних та практичних методів навчання. | Типи уроків. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Сучасні вимоги до уроку| ЗОНА НАЙБЛИЖЧОГО РОЗВИТКУ

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.009 сек.)