Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

ІІ. Духовна педагогіка

Читайте также:
  1. БЛИЗОСТЬ НЕВЕСТЫ И ДУХОВНАЯ ВОЙНА
  2. Власть светская и власть духовная.
  3. Глава 16 ДУХОВНАЯ ТЕХНОЛОГИЯ
  4. Глава 2. «Духовная» миссия ростовщиков
  5. ДОЛГИ КАК ДУХОВНАЯ БОЛЕЗНЬ
  6. Домашняя жизнь, духовная зрелость, общественная репутация
  7. Духовная власть

І. НАРОДНА ПЕДАГОГІКА

Уперше цей термін запровадив український педагог Олександр Духнович (1803-1900 рр.).

Народна педагогіка – галузь педагогічних знань і досвіду народу, що виявляється в домінуючих у нього поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання. У 60-ті роки ХХ ст. у педагогічну науку запроваджено термін “етнопедагогіка” – галузь педагогіки, яка досліджує можливості й ефективні шляхи реалізації прогресивних педагогічних ідей конкретного народу в сучасній науково-педагогічній практиці, способи встановлення контактів народної педагогічної мудрості з педагогічною наукою, аналізує педагогічне значення явищ народного життя і визначає їх відповідність сучасним завданням виховання.

Важливими складовими народної педагогіки є:

- родинна педагогіка; - педагогічна деонтологія; - педагогіка народного календаря.

Своєрідним феноменом народної педагогіки є козацька педагогіка – знання і досвід формування козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво-вираженою національною свідомістю, твердою волею і характером.

ІІ. ДУХОВНА ПЕДАГОГІКА

Духовна педагогіка – галузь педагогічних знань і досвіду з виховання і навчання особистості засобами релігії.

3. світська педагогіка. Особливість світської педагогіки полягає у науковому погляді на проблему навчання і виховання дітей, відповідному аналізі педагогічної практики, обґрунтуванні раціональних форм і методів її вдосконалення.

Педагогіка розвивалась і як практика, що допомагає вирішувати складні педагогічні проблеми навчально-виховного процесу, і як мистецтво, що потребує творчого натхнення вчителя, майстерності педагогічного впливу.Знання педагогічної науки автоматично не забезпечує успіху викладацької діяльності. Для цього викладач, майстер виробничого навчання має не лише глибоко засвоїти теорію, а й оволодіти методикою і технікою педагогічного процесу. Тому педагогічна практика ґрунтується не тільки на науці про виховання, а й на творчому натхненні, мистецтві вчителя.

Джерелами розвитку педагогіки є:

- педагогічна спадщина минулого; - сучасні педагогічні дослідження; - передовий педагогічний досвід.

Отже, вітчизняна педагогіка пройшла такі стадії розвитку.

1.народна педагогіка – галузь педагогічних знань і досвіду народу, що проявляється в домінуючих поглядах на мету, завдання, засоби, методи і результати виховання й навчання. Вперше цей термін ввів О. В. Духнович. Нещодавно в педагогічній науці з'явився термін «етнопедагогіка», автор якого – Г. Н. Волков. Якщо поняття «народна педагогіка» включає в себе емпіричні педагогічні знання без належності до конкретної етнічної спільноти, то поняття «етнопедагогіка» пов'язане з конкретною етнічною належністю педагогічних традицій;

2.козацька педагогіка частина народної педагогіки – теорія і практика виховання й навчання підростаючого покоління в Запорізькій Січі, спрямована на формування синівської вірності рідній землі, незалежній Україні;

3.духовна педагогіка – це галузь педагогічних знань і досвіду виховання й навчання особистості засобами релігії;

ІІІ..СВІТСЬКА ПЕДАГОГІКА – це: 1) наука, яка має свої закономірності; 2) практика, яка вказує застосування теоретичних положень; 3) мистецтво, яке вимагає творчого натхнення вчителя.

Відповідно, основними джерелами педагогіки є:

1. педагогічна спадщина минулого; 2.передовий педагогічний досвід; 3.народна п-ка;

4.педагогічні дослідження.

Педагогічна спадщина минулого представлена працями педагогів-класиків, монографіями та статтями видатних учених, педагогів-новаторів. Наприклад, безцінними для педагогічної теорії та практики, формування національної системи освіти та виховання є праці Я. А. Коменського, К. Д. Ушинського, А. С. Макаренка, В. О. Сухомлинського та інших. Серед джерел педагогічної теорії слід виокремити роботи видатних учених 50-70-х років XX століття А. М. Арсеньєва, М. І. Болдирєва, В. Ю. Гмурмана, Л. І. Но-викової, Л. В. Занкова, Ф. Ф. Корольова та багатьох інших. Джерелами практичної педагогіки за певних умов можуть бути художні твори про дитинство, школу, вчителів, що належать класикам літератури. У 80-х роках XX століття в Радянському Союзі широко відомими стали книжки педагогів-новаторів В. Ф. Шаталова, М. П. Щетиніна, С. М. Лисенкової, Є. В. Ілліна та інших. В них викладено передовий педагогічний досвід. Є три види узагальнення і поширення досвіду кращих педагогів: педагогічна інформація, педагогічне вибіркове та масове поширення досвіду. Педагогіка, як і будь-яка інша наука, не може само-розвиватися, самовдосконалюватися без усебічних і глибоких досліджень, які допомагають відкривати й уточнювати її закони та закономірності віднаходити нові аспекти їх реалізації

3. Категорії педагогіки

 

Основними категоріями педагогіки є:

- формування особиcтості,

- виховання,

- освіта,

- навчання.

Під формуванням особи мають на увазі процес розвитку людини як залежно від цілеспрямованих впливів, так і різноманітних впливів навколишнього середовища. У сучасній зарубіжній педагогіці перша група дій на людину часто позначається терміном «інтенціональне виховання», друга — «функціональне виховання».

Педагогічна технологія — сукупність форм, методів, способів, прийомів навчальних та виховних засобів, системно використовуваних в освітньому процесі, на основі декларованих педагогічних для психолого-педагогічних установок.

Освіта

Освітою називається процес і результат засвоєння системи знань, вироблення вмінь і навичок, що забезпечує кінець кінцем певний рівень розвитку пізнавальних потреб і здібностей людини і його підготовку до того або іншого виду практичної діяльності. Розрізняють загальну й спеціальну освіту. Загальна освіта забезпечує кожній людині такі знання, уміння і навички, які необхідні їй для всебічного розвитку і є базовими для отримання надалі спеціальної освіти, що має своєю метою підготовку до професійної діяльності. За рівнем і обсягом змісту як загальна, так і спеціальна освіта може бути початковою, середньою або вищою. Невід'ємною частиною загальної освіти є політехнічна освіта.


Дата добавления: 2015-08-18; просмотров: 528 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Метод педагогічного дослідження – це шлях, спосіб вивчення педагогічних процесів і явищ, розв'язання науково-педагогічних проблем. | Особливості спартанської, афінської систем виховання | Спартанська система | Загальнопедагогічні ідеї Я. А. Коменського. Обґрунтування педагогіки як окремої науки | Вчення Я.А.Коменського про школу | Організація навчання. Обґрунтування класно-урочної системи | Вимоги до підручників. Підручники Я.А.Коменського | Я.А.Коменський про вчителя та вимоги до нього | Поняття про особистість та її розвиток. | Прийоми створення виховуючих ситуацій поділяють на творчі та гальмуючі. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
ВАООНВТ и переход к независимости| Навчання

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.008 сек.)