Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Структура відносин при представництві.

Читайте также:
  1. I. Общая структура Ig
  2. II. Структура и состав кадастровых сведений Реестра объектов недвижимости
  3. II. СТРУКТУРА КРИЗИСА
  4. III. Структура и управление отделом
  5. III. Структура регионального центра социального преображения
  6. III. Структура управления службой (отделом)
  7. IV. Организационная структура Совета

При представництві прийнято розрізняти його структуру – побудову правових зв’язків між його суб’єктами. При уважному аналізі змісту правових зв’язків доцільно виділити внутрішню і зовнішню гілки правовідносин.

Внутрішня представлена зв’язками між представником та представляємим. Здебільшого це фідуціарний бік представницьких правовідносин. Він побудований на довірі між сторонами правовідносин чи виконанні професійних, батьківських чи законних правових обов’язків. В даному разі навіть закон визначає коло тих представників, які повинні і можуть представляти інтереси осіб. Це батьки чи професіонали. Коли представництво засновується на трудових правовідносинах і зокрема в силу виконання трудових обов’язків воно теж має подібну фідуціарні основу. Власник чи уповноважений ним орган будь-кому свої повноваження не передасть, а лише тим особам які заслуговують довіри та мають достатній для цього професійний рівень.

Коли представництво засноване на договорі само собою розуміються особливі довірчі стосунки між суб’єктами внутрішнього представництва. Це ж стосується представництва без повноважень коли особа заздалегідь не мала повноважень на вчинення певних правочинів на користь іншої особи, але усвідомлює це.

Зовнішня гілка представницьких правовідносин складається між представником та третьою особою. Цю особу з якою представник повинен вступити у цивільні правовідносини задля виконання доручення представляємого він може обрати:

1. Самостійно;

2. За вказівкою представляємого, отримати гроші за місцем його роботи;

3. За вказівкою закону, бо лише цей орган має та здійснює такі повноваження. Адвокат може захищати інтереси свого клієнта лише у певних судах та певних органах. Крім цього право представляти інтереси сторін у цивільному процесі надано всім особам, які мають вищу юридичну освіту, що спричинило неоднозначне сприйняття такої новели у адвокатському середовищі.

У відносинах представництва загальноприйнято виділяти три суб'єкти: представник, особа, яку представляють та третя особа.

Представник це дієздатна фізична або здебільше спеціалізована юридична особа, що наділені повноваженнями здійснювати правочини в інтересах та від імені особи, яку представляють. Фізична особа, яка є представником, повинна маги повну дієздатність, яка виникає при досягненні повноліття (тобто 18 років), або у більш ранньому віці при вступі в шлюб (ст.22 СКУ). Як виняток, представниками можуть бути частково дієздатні громадяни (при досягненні 16-ти річного віку) в силу трудового договору (ст.188 КЗпроП України) чи в силу відносин членства у кооперативі.

Відповідно не можуть бути представниками громадяни, які визнані судом недієздатними (ст. 39 ЦКУ). Із смислу і призначення інститутів опіки та піклування не можуть бути представниками також особи, над якими встановлена опіка чи піклування. Обмежені в дієздатності мають право бути представниками лише за згоди опікуна (ч.3 ст.37 ЦКУ). Окрім того, спеціальним законодавством можуть вводитися обмеження у виконанні представницьких функцій для окремих категорій громадян, хоча й повністю дієздатних. Так, наприклад, відповідно до ст.116 ЦПК України не можуть бути представниками в суді особи, що виключені із колегії адвокатів, судді, слідчі і прокурори, окрім випадків, коли вони діють як батьки, опікуни, піклувальники або представники відповідного суду чи органу прокуратури, що є стороною в справі.

Юридичні особи, які мають спеціальну правоздатність, також можуть виконувати функції представництва, але якщо це не суперечить їх статутним завданням. Причому для одних юридичних осіб представництво може носити основний характер їх діяльності (наприклад, представництво у суді по цивільним справам), а для інших - додатковий. Так, відповідно до статті 20 Закону України «Про об'єднання громадян» об'єднання громадян користуються правом представляти і захищати свої законні інтереси і законні інтереси своїх членів (учасників) у державних і громадських органах. Комерційні юридичні особи, що мають загальну правоздатність, мають право виконувати функції представництва від імені громадян чи організацій, що не займаються підприємницькою діяльністю, не маючи спеціальної вказівки в установчих документах, за умови, що здійснення представником того чи іншого правочину не погребує отримання ліцензії. Таке представництво має назву некомерційне. Якщо ж комерційна юридична особа, що має спеціальну правоздатність, виконує функції представника від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері господарської діяльності у вигляді промислу, то таке представництво йменується комерційним представництвом і на нього будуть розповсюджуватися спеціальні правила ст.244 ЦК України, про що буде йти мова далі.

Діяльність представника повинна бути правомірною, спрямованою на досягнення певного наперед визначеного наслідку: встановлення, зміни та припинення цивільних прав і юридичних обов’язків для представляє мого.

Особа, яку представляють (представляє мий) це будь-який суб'єкт цивільного права, від імені та в інтересах якого представник здійснює правочини. У якості особи, яку представляють, може виступати будь-яка правоздатна особа, тобто громадянин - з моменту народження, а юридична особа - з моменту утворення в установленому законом порядку. Можливе також представництво держави в цілому, як суб'єкта цивільного права, а також її територіальних утворень (наприклад, АРК).

Третя особа - громадянин, або юридична особа, з якими внаслідок дій представника встановлюються, змінюються або припиняються цивільні права та обов'язки. Третьою особою може бути будь-яка особа, яка має цивільну правосуб’єктність. При тому ці особи можуть бути особами приватного, а можуть бути особами публічного права. Наприклад при отриманні різних дозволів для осіб, яких представляють, і якщо за законом особиста присутність у отриманні такого дозволу не потрібна.

Представництво потрібно відрізняти від зовнішньо схожих, але маючих іншу юридичну природу дій учасників цивільних правовідносин. Так у відповідності до ч.2 ст. 238 ЦК України не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, зле від власного Імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочині. Коло цих осіб доволі широке, але серед них можна виділити тих, що найбільш часто зустрічаються.

Посланець (посильний, кур'єр), на відміну від представника лише передає волевиявлення (тобто передає документи, інформацію чи згоду на укладання правочину) від одної особи до іншої, і ніякого свого власного волевиявлення не виражає. Часто посланець навіть не знає змісту документу. Звідси виходить, що посланцем може бути також і не повністю дієздатна особа, чи навіть тварина або птах, що недопустимо при представництві. Юридичні дії, що мають вольовий характер, представник учиняє від свого імені. Він знаходить потенціальних партнерів, проводить переговори з ними про укладання угод, збирає та представляє інформацію про укладання угод, готує проект договору, надсилає проект зацікавленим сторонам чи допомагає їм зустрітися. Він може представляти інтереси двох сторін одночасно, але, на відміну від представника, ніяких юридичних дій, що породжують змінюють чи припиняють права та обов'язки для третіх осіб посередник не проводить, тобто на стадії підписання угоди участь посередника припиняється[400]

Конкурсний управляючий згідно ЗУ “Про відновлення платежеспроможності боржника або визнання його банкрутом” (при банкротстві) розпоряджається майном боржника та виконує ряд інших дій від свого імені в інтересах кредиторів підприємства-боржннка.

Виконавець заповіту (ст.1290 ЦКУ) - особа, на яку покладено обов'язок по виконанню заповіту. Після смерті заповідача виконавець заповіту від свого імені виконує дії, в результаті яких цивільно-правові наслідки виникають у третіх осіб.

Рукоприкладач (ч.4 ст.207 ЦКУ) - особа, яка допомагає в оформленні угоди, підписує її за особу, яка не може це зробити власноруч внаслідок фізичної вади, хвороби, або з будь-яких інших причин. На відміну від представника рукоприкладач не висловлює свого волевиявлення, а лише підтверджує волевиявлення іншої фізичної особи на укладання правочину.

Комісіонер - особа, яка укладає угоди в інтересах комітента. Однак комісіонер вчиняє угоди від свого імені (ст. 1011 ЦКУ), а представник діє від імені особи, яку представляє.

 

3. Підстави виникнення та види представництва

 

Представництво як таке засноване на трансдієздатності – здатності бути представником тих, кого особа повинна представляти. Безпосередніми Підставами виникнення представництва як різновиду правочину є також юридичні факти. Відповідно до ч.З ст. 237 ЦКУ представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Таким чином, якщо дати коментарій даній статті, то слід виділити наступні підстави виникнення представництва:

1) юридичні факти, що вказані у законі. Наприклад, батьки в силу походження від них дітей та реєстрації їх як таких в органах РАГСу є законними представниками своїх дітей і виступають на захист їх прав та обов'язків у зносинах з будь-якими фізичними та юридичними особами, у тому числі і у суді, не маючи на те спеціальних повноважень;

2) акт уповноваженого органу, який приписує особі діяти у якості представника інших осіб. Наприклад, це може бути акт державного органу чи органу місцевого самоврядування, за допомогою якого особу назначають на посаду, що потребує виконання представницьких функцій. Особливим актом є ухвала суду якою підсудній особі призначається захисник;

3) договір, в силу якого у однієї особи виникають повноваження представництва по відношенню до іншої. Прикладом такого договору є договір доручення.

4)факт, присутність якого в силу закону достатньо для того, щоб виникли повноваження у однієї особи бути представником іншої. Наприклад, продавець у роздрібній торгівлі, касир і т.п.

В залежності від того на чому ґрунтуються повноваження представника (закон, адміністративний акт чи довіреність) прийнято розрізняти такі види представництва:

1) представництво, яке виникає на підставі закону;

2) представництво, яке виникає на підставі адміністративного акту;

3) представництво, яке виникає на підставі укладення договору.

Розглянемо їх більш детально. Першим з таких названо представництво за законом (ст.242 ЦКУ). Характерними ознаками представництва, яке виникає на підставі закону (так зване законне представництво) є те, що особа, яку представляють, не бере участі у призначенні представника, а повноваження представника безпосередньо визначаються законом. Так, згідно ч.1 ст. 242 ЦКУ батьки (усиновителі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей. Опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною (ч.2 ст.242 ЦК України). Разом з тим опікун призначається органом опуки і піклування, тобто на основі адміністративного акту. Тому відносини представництво опікуна до законного на наш погляд є невиправданим. Одне коли батьки є одночасно і опікунами своїх малолітніх дітей, інше – коли опікун призначається органом опіки та піклування. Таким чином коли ми говоримо про батьків як опікунів, то їх представницькі повноваження охоплюються ч. 1 ст. 242 ЦКУ.

Законним представником у встановлених законом випадках може бути інша особа. Це характерно для сімейно правових відносин де за відсутності батьків обов’язки по представництву покладаються на інших осіб.

Різновидом законного представництва також є статутне представництво, за яким представниками виступають уповноважені організації, у статуті чи положенні яких записано право представляти інтереси членів цих організацій. Наприклад, профсоюзи, їх об'єднання (асоціації), первинні профсоюзні організації та їх органи представляють та захищають права та інтереси членів профсоюзів у питаннях індивідуальних та пов'язаних з ними трудових відносин, а у сфері колективних прав та інтересів – вищевказані права та інтереси працівників незалежно від членства в профсоюзах у випадках наділення їх повноваженнями на представництво в установленому порядку (ЗУ «Про профсоюзи»).

Характерними ознаками представництва, яке виникає на підставі

адміністративного акту є те, що представник зобов'язаний діяти від імені особи, яку він представляє незалежно від своєї волі в силу адміністративного акту останньої. Досить часто таке представництво має місце тоді, коли орган юридичної особи видає наказ про призначення працівника на посаду, яка пов'язана з виконанням певних представницьких функцій, зокрема укладення угод, відстоювання інтересів у суді і т.п. Повноваження такого представника окреслені адміністративним актом або посадовою інструкцією працівника. Іноді такі повноваження виникають з обстановки, в якій діє представник (продавець, касир і т.п.).

Представництво, що виникає на підставі закону або адміністративного акту також прийнято називати обов'язковим представництвом, тому що воно не залежить від волі представника.

На відміну від першій двох видів представництва, представництво, що виникає на підставі укладення договору прийнято називати добровільним представництвом. Це означає, що на здійснення повноважень представника, потрібна не лише згода особи. Інтереси якої будуть представляти, а й згода тої особи, яка буде представляти ці інтереси, тобто згода самого представника. Між особою, інтереси якої потрібно представляти, та представником укладається договір, який окреслює їх «внутрішні взаємовідносини» (як приклад, це договір доручення).

Разом з тим на наш погляд тут доцільно виділити правочинне представництво, яке засновується лише на факті видачі довіреності і безпосередньо договірне представництво, яке засновується на договорі доручення, брокерського обслуговування тощо. Такий підхід зумовлений тим, що хоча в основі видання довіреності і є домовленість сторін (у широкому розумінні договір), але видача довіреності не охоплюється ознаками договору. Вони співвідносяться між собою як загальне правочинне представництво та безпосередньо спеціальне (договірне).

Не дивлячись на те, що ЦКУ не виділяє спеціально судове представництво є всі підстави для того щоб його виділити у окремий вид. Відповідно до чинного кримінально-процесуального законодавства з моменту затримання особи їй надається правова допомога. Адвокат представляє інтереси затриманих у процесі проведення процесуальних дій. Таке представництво здійснюється у процесі правозастосовчої діяльності.

Думається доцільним особливо виділити процесуальне представництво. Адвокат чи захисник переважно здійснює представницькі повноваження у сфері здійснення правоохоронної, а якщо справа передається до суду то і судової процесуальної діяльності.

В науці цивільного права виділяється: представництво пряме зя якого представник діє в інтересах і від імені іншої особи та приховане – представник діє в інтересах іншої особи але від свого імені; представництво правильне, що здійснюється відповідно до угоди між представником і тим кого представляють, та згідно вимог закону та неправильне представництво – таке, де порушено умоваи договору про представництво або вимоги закону[401].

Цивільний кодекс України виділяє так зване комерційне представництво, яке можна назвати різновидом добровільного представництва. Комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності (ч.1 ст. 243 ЦКУ). Особливістю комерційного представництва є те, що за згодою сторін та у випадках встановлених законом допускається представництво одночасно кількох сторін (ч.2 ст. 243 ЦКУ). Комерційний представник повинен тримати у секреті комерційну таємницю, яка стала йому відома у процесі укладання правочинів. Повноваження комерційного представника можуть бути підтверджені письмовим договором між ним та особою, яку він представляє або довіреністю.

Різновидом комерційного представництва є представництво на біржах. Брокери та ділери – професійні представники. Професійними представниками є й адвокати. Представники у справах інтелектуальної власності (патентні довіренні) представляють інтереси своїх клієнтів у відомстві, укладенні ліцензійних договорів, а в разі виникнення спорів в судах.

Виходячи із ст.241 ЦКУ, відповідно до якої правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою можна виділити представництво без повноважень. Воно базується на гесторських засадах.


Дата добавления: 2015-08-18; просмотров: 123 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Види цінних паперів | Характеристика окремих видів цінних паперів | Види інформації як об’єкта цивільних правовідносин | Поняття та види правочинів | Способи вираження волі в правочинах | Форма правочинів | Умови дійсності правочинів | Поняття та ознаки недійсних правочинів | Види недійсних правочинів | Порядок і наслідки визнання правочину недійсними |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Поняття та значення представництва| Повноваження представника

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.01 сек.)