Зміст опіки і піклування

Якщо зважати на те, що опука і піклування – правовідносини, то їх змістом є суб’єктивні права та юридичні обов’язки їх учасників. Новим цивільним законодавством вони конкретизовані. Це досягнуто двома засобами: уточнення повноважень опікунів та піклувальників і можливістю підопічних звернутися до органу опіки і піклування у тому разі, коли опікуни чи піклувальними зловживають своїми правами чи їх перевищують.

Права та обов’язки опікуна і піклувальника поділяються на дві групи: особисті і майнові. В особистих правах власне й підкреслюється домашній та сімейних характер цих цивільно-правових інститутів. Відповідно до ст. 67 ЦКУ опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. Додатково, опікун малолітньої особи зобов'язаний дбати про її виховання, навчання та розвиток. Він має право вимагати повернення підопічного від осіб, які тримають його без законної підстави.

У сфері побутовій та, зокрема, майнового обороту опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного. Іншими словами, він повністю заміщає у майновій сфері підопічного за виключенням тих, випадків коли чинним законодавством малолітньому дозволено учиняти дрібні побутові угоди самостійно. Опікун вправі дозволити підопічному вийти за межі цих угод, наприклад дати згоду щоб підопічний на власні чи виділені йому кошти самостійно придбав для себе необхідний йому одяг, оргзасоби (оргтехніку) тощо.

У той же час опікун зобов'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.

Чинним законодавством встановлені обмеження щодо можливості опікуна учиняти певні правочини. Відповідно до ст. 68 ЦКУ опікун, його дружина, чоловік та близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договорів, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування за договором позички.

Опікун не може здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов'язуватися від його імені порукою.

Крім цього опікун самостійно не може відмовитися від спадщини на користь підопічного.

Права та обов'язки піклувальника конкретизовані у ст.69 ЦКУ. Перш за все піклувальник над неповнолітньою особою зобов'язаний дбати про створення для неї необхідних побутових умов, про її виховання, навчання та розвиток. Таким чином, цивільне законодавство віддає першість немайновим правам особи.

Піклувальник над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, зобов'язаний дбати про її лікування, створення необхідних побутових умов. Звичайно, що ця група зобов’язань потребує певних матеріальних затрат.

У майновій сфері піклувальник дає згоду на вчинення підопічним правочинів відповідно до статей 32 та 37 ЦКУ. Відповідно, учинений без його згоди правочин може бути у встановленому порядку судом визнаний недійсним.

Піклувальник зобов'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного. У зв’язку з тим він вправі звертатись до порушників прав із вимогами, а в разі їх ігнорування з позовами.

У той же час ЦКУ визначені правочини, на вчинення яких піклувальник не може давати згоду. Так, піклувальник не може давати згоду на укладення договорів між підопічним та своєю дружиною (своїм чоловіком) або своїми близькими родичами, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування на підставі договору позички. Тим самим майнові права та інтереси підопічних беруться під охорону цивільного законодавства.

В ст. 71 ЦКУ визначено правочини, які вчиняються з дозволу органу опіки та піклування. Так, опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування:

1) відмовитися від майнових прав підопічного;

2) видавати письмові зобов'язання від імені підопічного;

3) укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;

4) укладати договори щодо іншого цінного майна.

Піклувальник має право дати згоду на вчинення зазначених правочинів, лише з дозволу органу опіки та піклування.

Із введення у практику інституту довірчого управління майном виникла потреба врегулювання відносини при переданні майна підопічного чи його частини у довірче управління майном особи. Такі відносини виникають за наявності у власності підопічного нерухомості та іншого цінного майна, наприклад цінних паперів. Вони потребують кваліфікованого здійснення повноважень власника, що для підопічного вельми проблематично за юридичних (ці правочини вони не можуть учиняти, та психологічного (не здатні усвідомлювати) причин.

Тож опікун зобов'язаний дбати про збереження та використання майна підопічного в його інтересах. Якщо малолітня особа може самостійно визначити свої потреби та інтереси, опікун, здійснюючи управління її майном, повинен враховувати її бажання.

Опікун самостійно здійснює витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного, за рахунок пенсії, аліментів, доходів від майна підопічного тощо. Якщо підопічний є власником нерухомого майна або майна, яке потребує постійного управління, опікун може з дозволу органу опіки та піклування управляти цим майном або передати його за договором в управління іншій особі.

Утримання підопічного та здійснення повноважень опікуна та піклувальника так чи інакше потребує певних матеріальних витрат. Згідно принципу “опікун та підопічні не зобов’язані утримувати один одного” у ст. 73 ЦКУ передбачено право опікуна та піклувальника на плату за виконання ними своїх обов'язків. Так джерелами матеріального забезпечення підопічних згідно чинного законодавства є пенсії (наприклад у зв’язку із втратою годувальника), стипендії, допомоги та інші соціальні виплати, аліменти, заробітна плата, доходи він довірчого та іншого управління їх майном, доходи від належних цінних паперів чи корпоративних прав, відсотки по вкладам. Ці доходи можуть витрачатися опікунами і піклувальниками виключно на користь інтересів підопічних і під контролем органу опіки та піклування.

Зазвичай виконання обов’язків опікуна та піклувальника хоча і є підзвітними та підконтрольними із сторони органа опіки та піклування, але вони здебільше засновані на почутті родинного чи громадянського обов’язку. Тому виплати винагороди не передбачено. Але ЦКУ встановлює правову основу для платного виконання таких обов’язків. Безпосередньо відповідно до ст. 73 ЦКУ підстави виникнення права на оплату послуг опікуна та піклувальника, її розмір та порядок виплати встановлюються КМУ.

Особливим видом опіки є опіка над майном. Така опіка встановлюється над майном особи, яка визнана безвісти відсутньою, а також над майном особи, над якою встановлено опіку чи піклування, якщо у неї є майно, що знаходиться в іншій місцевості. У такому випадку опіка над цим майном встановлюється органом опіки та піклування за місцезнаходженням майна.

Опіка над майном встановлюється також в інших випадках, встановлених законом.

6. Звільнення опікуна та піклувальника та припинення опіки

Звільнення з опіки та піклування безпосередньо зв’язується із рядом обставин: певним строком, особливостями особистостей підопічного, а також опікуна й піклувальника чи інших передбачених в законі чинників. ЦКУ і ст.75 передбачено інститут звільнення опікуна та піклувальника та припинення опіки. Вони включають в себе підстави та порядок. Відповідно звільнення може бути добровільним чи примусовим. Так, орган опіки та піклування за заявою особи звільняє її від повноважень опікуна або піклувальника. Така заява розглядається органом опіки та піклування протягом одного місяця. Але особа виконує повноваження опікуна або піклувальника до винесення рішення про звільнення її від повноважень опікуна або піклувальника чи до закінчення місячного строку від дня подання заяви, якщо вона не була розглянута протягом цього строку.

Орган опіки та піклування може звільнити піклувальника від його повноважень за заявою особи, над якою встановлено піклування. Такі причини можуть бути внутрішнього або зовнішнього характеру. Здебільше – це психологічна несумісність суб’єктів, зловживання правами опікуна чи піклувальника, інколи відсутність елементарних навиків.

Також, за заявою органу опіки та піклування суд може звільнити особу від повноважень опікуна або піклувальника у разі невиконання нею своїх обов'язків, а також у разі поміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров'я або закладу соціального захисту.

Звільнюється від судової опіки та піклування: малолітній від опіки, а неповнолітній від піклування в разі повернення їх батькам чи при усиновленні у встановленому порядку. Тут, власне міняється піклувальник і ним стають батьки чи усиновителі. Сама законна опіка чи піклування залишаються. Відповідно до ст.76 ЦКУ опіка припиняється у разі передачі малолітньої особи батькам (усиновлювачам).

Опіка припиняється природним шляхом - у разі досягнення підопічним чотирнадцяти років. У цьому разі особа, яка здійснювала обов'язки опікуна, стає піклувальником без спеціального рішення щодо цього.

Опіка припиняється у разі поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною.

Аналогічно законом визначено підстави для припинення піклування. Зокрема, піклування припиняється у разі:

1) досягнення фізичною особою повноліття;

2) реєстрації шлюбу неповнолітньої особи;

1) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

2) поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена.

Передбачене ст. 78 ЦКУ надання дієздатній фізичній особі допомоги у здійсненні її прав та виконанні обов'язків є новелою ЦКУ. Мова по суті йде про патронат над повнолітніми та повністю дієздатними фізичними особами котрі за станом свого здоров’я не можуть самостійно здійснювати та захищати свої права й виконувати взяті чи покладені законом юридичні обов’язки. Це здебільше хворі люди, котрі не здатні пересуватися і самостійно себе обслуговувати. Сюди також відносяться особи престарілі чи інваліди у яких відсутні особи. які за законом повинні їх утримувати та надавати допомогу. Відповідно до вказаної стаття дієздатна фізична особа, яка за станом здоров'я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки, має право обрати собі помічника. Розуміється, що помічником може бути дієздатна фізична особа.

Призначення помічника має свій порядок. Оскільки мова йде про повністю дієздатних осіб, то особа такого помічника призначається виключно тим, хто потребує допомоги. За заявою особи, яка потребує допомоги, ім'я її помічника реєструється органом опіки та піклування, про що видається відповідний документ, зразок якого встановлює Міністерство юстиції України.

Законом змодельовано зміст цивільного патронату. Так, помічник має право на одержання пенсії, аліментів, заробітної плати, поштової кореспонденції, що належать фізичній особі, яка потребує допомоги. Він має право вчиняти дрібні побутові правочини в інтересах особи, яка потребує допомоги, відповідно до наданих йому повноважень. Помічник представляє особу в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування та організаціях, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення.

У той же час, помічник може представляти фізичну особу в суді лише на підставі окремої довіреності.

За загальним правилом, послуги помічника є оплатними, якщо інше не визначено за домовленістю сторін.

Помічник може бути у будь-який час відкликаний особою, яка потребувала допомоги. У цьому разі повноваження помічника припиняються. На відносини патронату поширюються правила про опіку та піклування.

Цивільне законодавство передбачає можливість оскарження дій опікуна, рішень органу опіки та піклування. Звідси дії опікуна можуть бути оскаржені заінтересованою особою, в тому числі родичами підопічного, до органу опіки та піклування або до суду. Рішення органу опіки та піклування може бути оскаржено до відповідного органу, якому підпорядкований орган опіки та піклування, або до суду.

Контрольні питання:

1. Значення опіки та піклування.

2. Поняття опіки та порядок її встановлення.

3. Поняття піклування та порядок її встановлення.

4. Відмінність опуки та піклування.

5. Вимоги до опікуна та піклувальника.

6. Повноваження опікуна.

7. Повноваження піклувальника.

8. Припинення опіки.

9. Припинення піклування.

10. Надання допомоги у здійсненні цивільних прав та обов’язків.

11. Порядок призначення помічника.

Лекція 11. Загальні положення про юридичні особи (Мічурін Є.О.)

План:

1.Поняття та ознаки юридичної особи.

2.Доктрина юридичної особи.

3. Право- та дієздатність юридичної особи.

4. Види юридичних осіб.

5.Організаційно - правові форми юридичних осіб.

6.Філії та представництва юридичної особи.

Нормативні акти: Конституція України; ЦКУ; ГКУ, ЦК УРСР, ЗУ “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” (Відомості Верховної Ради України, 2003, N 31-32, ст.263); ЗУ “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”; ЗУ “Про підприємства”; ЗУ “Про господарські товариства”; ЗУ “Про підприємництво”; Цивільний кодекс України: Коментар.-Х: ТОВ “Одіссей”, 2003. -856с., Положення про національний заклад (установу) України. Указ Президента України від 16 червня 1995р. №70. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. Ред. Я.М.Шевченко. –К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2004. Ч.1. - 692с.

Література: Борисова В. Теорії сутності юридичної особи: історія і сучасність / Вісник Академії правових наук-№27.-С.117, Братусь С.Н. Субъекты гражданского права. М., 1950; Венедиктов А.В. Правовая природа государственного предприятия. Л.., 1928; Гайворонський В. Інститут юридичної особи в проекті цивільного кодексу України / Вісник Академії правових наук.-№21.-С.89, Годяк А.І. Органи внутрішніх справ як юридична особа в цивільних правовідносинах //Тернопільська академія народного господарства. Актуальні проблеми правознавства. Науковий збірник юридичного інституту ТАНГ. Віпуск 1. Тернопіль.ЮІ.ТАНГ. 2000. –С.80-88, Грешников И.П. Субъекты гражданского права // С.-Петербург. Юридический центр. 331 с.; Проблеми юридичної особи у цивільному праві України: Матеріали наук.-практич. Конф., присвяченій памяті проф.. О.А.Пушкіна, Харків, 21 травня 2004р. Х., НУВС; ХЕПУ; Прометей_прес. -2004, -188с., Трубецкой Е.Н. Лекции по энциклопедии права. М., 1917; Мічурін Є.О. Юридичні особи за Цивільним кодексом України // Мала енциклопедія нотаріуса, №2, 2003, с. 12-20., Скловский К.И. Собственность в гражданском праве // М.: Дело. – 2000; Толстой Ю.К. Содержание и гражданско-правовая защита права собственности в СССР. Л. 1955; Иоффе О.С. Развитие цивилистической мысли в СССР. Ч. 1. Л., 1975; Толстой Ю.К. Содержание и гражданско-правовая защита права собственности в СССР. М.; Толстой Ю.К. К разработке теории юридического лица. // Проблемы современного гражданского права. М.: Городец. 2000; Шишка Р.Б. Новий погляд на підприємницьку правосуб’єктність // Вісник Університету внутрішніх справ. - № 3-4. – 1998. – с. 266-272;

Новицкий И.Б. Римское право. М. 1993; Римское право / под ред. И.Б. Новицкого и И.С.Петровского; Мотылева В.Я. Римское право. // М.:Юнита, 1999; Гражданское право Украины. Ч. 1. Под редакцией Пушкина А.А., Самойленко В.М., Х.: Основа, 1996, 438 с.; Шершеневич Г.Ф. Учебник торгового права. (По изданию 1914 г.) // М.: Спарк. – 1994, 335 с; Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1907 г.). М.: Спарк, 1995. – 556 с.; Гражданское право. Учебник. 2-е издание. / Под ред. Е.А.Суханова. М.: 1998. Т.1; Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. Ред Я.М.Шевченко.-Т.1. Загальна частина. К.: Вид. Дім “Ін Юре”, -2003, 520с., Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. /О.В.Дзера (кер. авт. кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. –2-е вид., допов. і перероб. - К., Юрінком Інтер, - Кн.1 2004, 736с.

Ключова термінологія: юридична особа, правосубєктність юридичної особи, сутність юридичної особи, організаційно-правова форма, способи та порядок створення юридичної особи.

1. Поняття та ознаки юридичної особи (разом з Р.Б.Шишкою)

Поряд з фізичними особами суб’єктами цивільного права визнаються юридичні особи. Юридичні особи – спеціальна юридична конструкція, яка надає можливість виражати колективний інтерес фізичних осіб від імені однієї особи і тим персоніфікувати цивільні відносини. За допомогою конструкції юридичної особи досягається значні масштаби концентрації майна фізичних чи створених фізичними особами юридичних осіб, його формалізація, що проявляється у конструкції підприємства як майнового комплексу (ст. 191 ЦКУ) та обов’язковості його обліку, конкретизується носій суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, не допускається перенесення природних прав людини на організації, через статистику із тіні виводяться реальні результати діяльності, що надає достатні дані для управління суспільними процесами.

Загалом поява юридичної особи як суб’єкта цивільного та іншого права детермінована розвитком товарно-грошових відносин, суспільним розподілом праці, необхідністю включення у цивільних облік публічного майна (майна держави та органів самоуправління), кооперації у задоволенні особистих немайнових та майнових інтересів фізичних осіб.

Юридичні особи виконують у суспільстві певні функції:

- формалізують правову форму реалізації інтересів їх засновників і упорядковують правові зв’язки між ними та самою юридичною особою;

- юридично оформляють відособлення майна від власника, а також слугують об’єднанню та мобілізації капіталу;

- виражає інтереси держави та територіальних громад при здійсненню нею своїх повноважень у громадянському суспільстві;

- слугує мінімізації ризиків;

- полегшує участь в майновому обороті;

- полегшує здійснення фіскальної політики держави.

Легальне поняття юридичної особи надано у ст. 80 Цивільного кодексу України. Згідно з цим юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Варто зауважити, що на відміну від ст. 23 ЦК УРСР 1963р. у цьому визначенні не міститься розгорнутого визначення юридичної особи, а вказуються найбільш суттєві ознаки щодо сутності та легальності. Ми солідарні у тому, що навряд чи доцільно змінювати виправданий теорією і практикою перелік ознак юридичної особи.

В юридичній літературі підхіл до ознак юридичної особи відображає різні етапи становлення вчень та легального поняття. О.О.Красавчиков поділив ознаки юридичної особи на дві групи: матеріальні (внітрішня організаційна єдність та зовнішня автономнія (самостійність),економічна єдність та відособленність майна, керівна єдність, функціональна єдність) та правові ознаки (законність утворення юридичної особи. здатність організації від свого імені приймати участь у цивільних правовідносинах, здатність нести самостійну майнову відповідальність, наявність стату (положення)[189]. В основному позиції розділились на визначення ознак юридичної особи та ознак індивідуалізації. Проте є низка підходів, що засновуються на виділенні первинних та похідних ознак юридичної особи.

Традиційно виділяють наступні ознаки юридичної особи:

1. організаційна єдність означає, що юридична особа є єдиним цілим. Вона є так би мовити єдиним організмом, який має певну структуру, де кожен елемент виконує свою функцію, що спрямована на досягнення цілей юридичної особи. Така єдність закріплена в статутних документах юридичної особи (статуті, установчому договорі).

В доктрині цивільного права під нею розуміють особливу систему відносин, завдяки яким юридично особа стає єдиним цілим. А.Г.Калпін та О.І. Масляєв вичленяють три компоненти, що характеризують організаційну єдність: наявність системи істотних соціальних звязків, через які люди обєднуються в єдине ціле; наявність внутрішньої структурної функціональної диференціації, наявність визначеної мети створення та функціонування[190].

Можна виділити дві складові структуризації юридичної особи:

- людський компонент який складається у свою чергу з двох нерівномірних у своїй суті груп осіб: засновників та колективу. Правове становище засновника визначається на загальному рівні як носія суверенітету та структуруючого волевиявлення юридичної особи детермінанта. Воля засновників як інвесторів є основною у формуванні волевиявлення юридичної особи. Остання як штучне утворення волі мати не може, а є провідником воли суверена: одноособового, корпоративного чи похідного. Перші два – представлені юридичними особами, третя – державою в особі її уповноважених органів. В основному створення, діяльність та припинення юридичної особи залежить від засновника. Саме він формує трудовий колектив.

Трудовий колектив формується на основі трудового договору (трудового контракту), прийняття на службу, зарахування на навчання чи на інших підставах, зокрема конкурсній основі. Кожна підстава виписана нормою права на загальному та спеціальному рівні. Тобто уже на стадії прийняття в трудовий колектив визначені певні правила (імперативи): підстави зарахування, строк участі, правове становище, засоби впливу на поведінку працівника, порядок, способи та форми охорони його прав тощо.

Члени кооперативу можуть бути штатними чи позаштатними, сусмісниками. Для деяких юридичних осіб, наприклад вищих навчальних закладів розрізняють постійний та перемінний склад. Кожен із штатних і позаштатних працівників юридичної особи виконує тільки свої функціональні обов’язки. Проте може проявляти розумну ініціативу поза межами своїх обов’язків.

Результати діяльності кожного із фізичних осіб впливають на загальні результати діяльності юридичної особи, як і загальні результати діяльності юридичної особи – на індивідуальне становище співробітників. Ці категорії є взаємопов’язаними і визначають престиж як самої юридичної особи так і причасність до неї. Професіоналізм працівників чи службовців впливає на загальні результати діяльності юридичної особи та її ділову репутацію;

- речевий компонент який складають наявне на праві власності майно, майнові права та обов’язки, що відображається на балансі юридичної особи. Зазвичай це проявляється у активах і пасивах юридичної особи. Активи бувають матеріальні і нематеріальні (майнові права інтелектуальної власності, права вимог). Виділяються основні та зворотні фонди. Деякі з фондів наділяються сугубо певним імперативним правовим режимом. Так фонд заробітної плати не можна витрачати на інші потреби. Виходячи з майнового аспекту, останнім часом в праві поширюється концепція, що підприємство можна розглядати не лише як суб’єкта права, а й як об’єкт права. Так, ч. 3 ст. 191 ЦК України вказує, що підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Висвітлення цього аспекту в праві важливо, передусім, для того, щоб забезпечити законодавчу можливість для підприємства бути об’єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів. Це й зроблено, до речі, у ч. 4 ст. 191 ЦК України.

Статутні документи, підтверджуючи єдність юридичної особи, закріплюють її структуру, цілі діяльності, компетенцію органів, регламентацію відносин усередині організації тощо;

2. участь в цивільному обігу від свого імені. Це означає, що юридична особа діє у цивільних відносинах саме від свого імені, а не від імені, наприклад, її засновників. Це здійснюється через персоніфікацію правового становища її засновників та індивідуалізацію юридичної особи. Тим самим підкреслюється різна правова природа прав засновників юридичної особи та самої юридичної особи. Також вказана ознака індивідуалізації передбачає для юридичної особи можливість від свого імені набувати цивільні права, нести обов’язки, виступати позивачем та відповідачем у суді, господарському суді, третейському суді;

3. має майно передбачає, що юридична особа має власне майно, за рахунок якого воно здатне виконувати поставлені статутні цілі та завдання. Відокремлення майна юридичної особи означає належність його саме цієї організації. Отже, це майно не належить ні засновнику юридичної особи, ні будь-яким іншим суб’єктам, а саме та лише юридичній особі.

Варто зазначити, що у проекті ЦК вказувалось наявність майна на праві власності чи майнових прав. Тим самим підкреслювались майнові гарантії участі юридичних осіб у зобов’язанням і особливо можливість притягнення їх до матеріальної відповідальності. Але у ЦК це не отримало прямої формалізації.

Ознака наявності майна в юридичної особи може бути виведена з ч.1 ст.81 ЦК України де встановлено що юридична особа може бути створена шляхом об’єднання осіб та (або) майна. Звідси для юридичної особи характерним є наявність майна. За такої конструкції одночасно допускаються юридичні особи, що не мають майна. Проте це скоріше є виключення із загального правила. Інакше ускладненим буде реалізація вимог ст. 96 ЦКУ про відповідальність юридичної особи.

Не менш значимим є встановлення мінімального статутного фонду для окремих видів юридичних осіб: акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю. Крім цього встановлені розміри статуних фондів для юридичних осіб в окремих галузях, наприклад банківській сфері, страхуванні. Для державних та комунальних юридичних осіб встановлено наділеня їх майном в момент заснування та щорічне бюджетне фінансування.

Засновники так чи інакше повинні наділити створювану ними юридичну особу певним майном хоча б для того щоб бути за легалізованою. Так чи інакше за реєстрацію, ліцензування, отримання дозволів на виготовлення печатки необхідно платити (мито, збори, витрати).

У процесі діяльності юридична особа повинна виконувати вимоги чинного законодавства (платити заробітну плату чи посадові оклади, сплачувати податки чи місцеві збори) підтримувати своє існування та оплачувати комунальні послуги інші платежі. Для цього юридична особа так чи інакше повинна мати майно у тім числі й грошові кошти.

В доктрині цивільного права висловлені заперечення проти самостійності такої ознаки, а вказується, що майнова самостійність не може бути самостійною ознакою юридичної особи за того, що вона – наслідок власної правосуб’єктності організації[191]. Зважаючи на вище зазначене такий висновок не має достатніх підстав. Більш того юридична особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності. Якщо полишити її майнової самостійності виникає низка проблем із притягненням без майнових юридичних осіб до відповідальності та забезпечення прав потерпілих від неправомірних шкідливих дій юридичних осіб.

4. несе самостійну відповідальність за своїми зобов’язаннями. Стаття 96 ЦК України передбачає, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. Особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєстрації. Юридична особа відповідає за зобов'язаннями її учасників (засновників), що пов'язані з її створенням, тільки у разі наступного схвалення їхніх дій відповідним органом юридичної особи.

Вказані вище чотири ознаки є “класичними” щодо характеристики юридичних осіб. Їх умовно можна визначити як матеріальні ознаки юридичної особи.

5. має процесуальну правосуб’єктність – здатність бути позивачем і відповідачем у суді. Це означає, що юридична особа може бути стороною у цивільному процесі, та особливо для комерційних юридичних осіб – у господарському процесі. У публічних звинуваченням юридична особа може висувати звинувачення, підтримувати їх та відповідати. Процесуальна правосуб’єктність за умови правомірності ведення своєї діяльності може бути і не реалізована.

6. легалізаційна ознака. Юридична особа має у встановленому порядку бути зареєстрована як така і отримати в разі необхідності спеціальні дозволи на здійснення своєї статутної діяльності[192]. Остання ознака є формальною на відміну від матеріальних та процесуальної, що вказані вище.

Кожна із зазначених ознак має своє призначення, а всі разом вони є конститутивними (утворюючими) правову конструкцію юридичної особи. На підставі наведеного юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, має майно може ним відповідати за своїми зобов’язаннями, наділена загальною цивільною правоздатністю і дієздатністю у тім числі й процесуальною, від свого імені набуває суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Дата добавления: 2015-08-18