Схема 8.1

СТАТИСТИЧНЕ ВИВЧЕННЯ СТРУКТУРИ, ПОВЕДІНКИ І РЕЗУЛЬТАТУ ПОВЕДІНКИ ПРОДАВЦІВ

Ø Методи оцінювання структури продавців для визначення типу ринку.

Ø Визначення межі ринку товару і конкурентної позиції виробника.

Ø Напрями статистичного вивчення поведінки виробників.

Ø Показники результату поведінки виробників.

Ø Методи аналізу і прогнозування пропозиції товарів і послуг.

8.1. Методи оцінювання структури продавців для визначення типу ринку

Аналіз структури ринку необхідний для прийняття рішень про поведінку продавців. Аналіз передбачає порівнянність даних, які характеризують структуру попиту і пропозиції. Структуризація ринку здійснюється за допомогою методів групування. У прикладному аналізі вибір методу групування залежить від поставлених завдань дослідження. Ринок як сукупність відносин між продавцями та покупцями піддається логічній класифікації за типами залежно від мети і використаних критеріїв. Критеріями можуть бути:

· ступінь свободи –– розрізняють регульовані і нерегульовані ринки за цінами з боку держави;

· однорідність ринку –– розрізняють досконалі і недосконалі ринки. Досконалий — це ринок, на якому існують єдині умови реалізації однорідних товарів; недосконалий ринок має різні умови їх реалізації;

· кількість продавців і покупців;

· значущість учасників ринку — тобто їх розмір або ринкова частка.

Комбінація цих критеріїв дає різну кількість можливих типів ринку (схема 8.1).

Схема 8.1

ОСНОВНІ ТИПИ РИНКІВ ЗА КІЛЬКІСТЮ ПРОДАВЦІВ І ПОКУПЦІВ

Продавці (виробники)	Покупці (споживачі)
Багато	Кілька	Один
Багато	Конкуренція	Олігополія	Монополія
Кілька	Олігополія	Двостороння олігополія	Обмежена монополія
Один	Монополія	Обмежена монополія	Двостороння монополія

Вивчення будь-якого ринку починають з аналізу досконалої конкуренції, переходячи потім до вивчення недосконалої конкуренції.

Конкуренція — це захоплення більшої частки ринку і за рахунок збільшення обсягів реалізації отримання більшого прибутку. Існує цінова і нецінова конкуренція (засоби реклами, підвищення якості товару, послуги, обслуговування та ін.). На конкурентному ринку кількість виробників, які продають однорідний продукт, настільки велика, а частка конкретного виробника на ринку настільки мала, що ніякий виробник не в змозі поодинці суттєво вплинути на ціну товару, змінюючи обсяг реалізації. Конкуренція може вивчатись за окремими товарними ринками, за видами економічної діяльності, за підприємствами, за країнами.

Для характеристики ринкової структури необхідна багаторівнева інформація, використання якої дає змогу проводити аналіз таких структур:

· структури товарного ринку за виробниками (підприємствами);

· структури одного підприємства за видами діяльності;

· структури ринку за видами економічної діяльності;

· структури ринку за секторами економіки.

Перший тип інформації про ринкову структуру, тобто за окремими товарними ринками, дозволяє визначити рівень концентрації ознаки, яка вивчається, за елементами сукупності чи оцінити нерівномірність розподілу. Ознакою, як правило, виступає обсяг продажу, за яким визначається рівень концентрації, що характеризує стан структури ринку за короткий період часу на заданий момент. Концентрація вимірюється кількома показниками: CR, коефіцієнтом Херфіндаля—Хіршмана, коефіцієнтом Джині, кривою Лоренца та ін.

Коефіцієнт концентрації лідерів ринку CR, що визначається як сумарна частка (у відсотках) обсягу реалізації кількох продавців від загального обсягу реалізації галузі, ранжованих за частками ринку –– від найбільшої до найменшої. Так, для галузі, де 100 продавців, вельми істотним є розподіл сил: контролює кожний виробник 1 % галузевого виробництва чи 4 підприємства контролюють 80 %, а решта, 96 підприємств — відповідно 20 %.

Коефіцієнти концентрації CR (Сoncentration Ratio) розраховуються національною статистикою США і Франції для 4, 8, 20 і 100 підприємств провідних галузей; у Німеччині, Англії, Канаді — для 3, 6, 10 підприємств. У країнах з перехідної економікою переважає визначення CR ₄ як показника чотиричасткової конкуренції:

Саме CR ₄ використовувався раніше в США для прийняття рішень стосовно регулювання процесів злиття і поглинання підприємств у різних галузях. Перевищення показником чотири часткової концентрації рівня 70 % приводило до введення обмежень на ці процеси.

Коефіцієнти концентрації CR у ФРН використовуються для визначення монопольного становища на ринку:

· якщо на одне підприємство припадає понад 33 % усього обсягу реалізації на ринку;

· якщо на 2—3 підприємства припадає понад 50 % усього обсягу реалізації;

· якщо на 4—5 підприємств припадає понад 67 % усього обсягу реалізації.

В Україні згідно з чинним законодавством монопольним вважається становище підприємства, яке має ринкову частку понад 35 % від усього обсягу реалізації.

Але коефіцієнт CR має один суттєвий недолік: нечутливість до різних варіантів розподілу часток між конкурентами, що зумовило використання у статистичній практиці іншого показника — коефіцієнту концентрації Херфіндаля—Хіршмана К_ХХ, який являє собою суму квадратів ринкових часток (у відсотках) конкурентів:

Значення K_ХХ міститься в межах від 0 до 10000 % (100 · 100). Цей коефіцієнт враховує як кількість підприємств, так і нерівність їх становища за часткою ринку і публікується, наприклад, в США з 1982 р. за усіма видами промислової діяльності. Кількісні значення цього коефіцієнту визначаються за такою схемою:

0 — конкуренція відсутня через відсутність продавців на даному ринку;

0—2000 — досконала або чиста конкуренція (багато дрібних продавців подібного товарного асортименту, які працюють за вузьким діапазоном цін);

2000—4000 — монополістична конкуренція (багато продавців, які працюють у широкому діапазоні цін, серед яких виокремлюється підмножина найбільших);

4000—8000 — олігополістична конкуренція (невелика кількість продавців, які чутливо реагують на зміну цін);

8000—10 000 — чиста монополія (відсутність товарної конкуренції через наявність тільки одного продавця).

Коефіцієнт Херфіндаля—Хіршмана почав використовуватися замість CR у статистичній практиці розвинутих і перехідних економіках для антимонопольного регулювання. У більшості розвинутих країн організовано регулярне систематичне спостереження за зміною ринкових структур і процесами концентрації у промисловості. Це спостереження проводиться на рівні галузей, підгалузей, товарних груп і класів продуктів, що дає змогу здійснювати моніторинг за співвідношенням сил конкуруючих підприємств на конкретних ринках товарів та послуг.

Коефіцієнт Джині являє собою кількісну інтерпретацію широко відомої кривої Лоренца, добре ілюструє нерівномірність розподілу, але слабо реагує на зміну одиниць сукупності, що зумовило використання у статистичній практиці коефіцієнта Джині переважно для вивчення концентрації розподілу населення за доходами (витратами) і проведення за цим показником міжнародних зіставлень.

Підприємство, продукт якого має багатопрофільний характер, на якому використовуються різні технології, а товари продаються на різних ринках, характеризується організаційною структурою, побудованою за продуктовим принципом.

Поточний стан статистичного спостереження підприємств не дає змоги достатньою мірою визначати структуру товарного ринку тільки на підставі статистичної звітності, що зумовлює необхідність використання інших методів: опитувань підприємств, опитувань ринкових агентів, поглиблених маркетингових досліджень конкретного товарного ринку.

Досвід аналізу товарних ринків показав, що використання даних про обсяги виробництва є недостатнім для вивчення конкуренції. Необхідно залучати з цією метою різних учасників ринку: переробні підприємства; постачальників давальницької сировини; товарні біржі; підприємства оптової і роздрібної торгівлі та ін.

Другий тип інформації, яка відображається у статистичній звітності за формою № 1-підприємство (річна), дає змогу оцінити структурні зміни на підприємстві за такими напрямами:

· злиття підприємств в одне зі збереженням звітуючого;

· злиття-поглинання своїх дочірніх компаній;

· поділу підприємства на кілька підприємств;

· часткове зменшення активів шляхом їх передачі, продажу;

· часткове збільшення активів шляхом їх отримання, купівлі;

· взяття в оренду основних засобів іншого підприємства;

· передача в оренду основних засобів власного підприємства;

· структура випуску за видами діяльності та ін.

Статистична звітність підприємств ґрунтується на реєстрі, який використовується також для проведення вибіркових обстежень та виявлення недіючих підприємств. Регулярна статистична звітність підприємств доповнюється економічними переписами та вибірковими обстеженнями як контрольний засіб перевірки інформації, уточнення кола підприємств та виду їхньої діяльності за КВЕД. Основні види економічної діяльності підприємств можуть бути такі: видобувна, обробна, виробництво послуг.

Необхідно назвати три головних інструменти, які забезпечують основу статистики підприємств:

1) наявність класифікації видів економічної діяльності (КВЕД) і номенклатури продуктів (товарів та послуг);

2) наявність єдиного державного реєстру підприємств, організацій, установ (ЄДРПОУ), який дає змогу планувати вибіркові спостереження за різними критеріями: регіон, розмір підприємства (мале, середнє, велике), економічна діяльність. Поняття основної економічної діяльності закодовано в реєстрі. На показник «валова додана вартість» не впливає поділ чи злиття підприємств, тому під основною діяльністю, як правило, розуміється та, на яку припадає найбільша частка доданої вартості у випуску підприємства;

3) існування гармонізованої системи бухгалтерського і статистичного обліку — введення з 2000 року загального плану бухгалтерських рахунків, які дають змогу агрегувати дані за видами діяльності та за секторами для складання національних рахунків.

Структурні підрозділи підприємства відповідають за асортиментну групу продуктів. Кожний підрозділ має свою стратегію, конкретний цільовий ринок, конкурентів, ресурсний потенціал, а також керівників і контролюючих ланок. Концепцію структурних господарських підрозділів було розроблено на замовлення компанії «General Electric» в 1971 році. Вона допомагає виявляти найбільш перспективні підрозділи, загальнокорпоративні ресурси з урахуванням пріоритетів.

Головні завдання річного статистичного обстеження підприємств такі: а) надання даних про структуру виробничої системи на мікрорівні; б) проведення аналізу головних показників економічної діяльності; в) управління системою вибіркових і суцільних методів спостереження.

Розбіжності ринкових структур, які спостерігаються за видами діяльності, зумовлюються ефектом масштабу. Високий рівень концентрації може виникати завдяки ефекту масштабу, згідно з яким великі виробники виробляють товар з нижчими витратами. Ефект масштабу можна аналізувати у трьох аспектах:

· ефект масштабу від випуску одного виду продукту;

· ефект масштабу від випуску продукції одного підприємства;

· ефект масштабу від випуску продукції кількома підприємствами.

Третім типом інформації про структуру національного ринку є таблиця «Витрати—Випуск», за допомогою якої проводиться структурний аналіз за видами економічної діяльності. Метою цього аналізу є відповідь на запитання: хто чим займається, хто що виробляє? Аналіз структури за видами діяльності покликаний дати можливість найкраще описати різні види діяльності, здійснювані підприємствами. Ідентифікація різних видів діяльності підприємства залишається однією з головних цілей річних структурних обстежень підприємств.

Поняття «сектор» не збігається з поняттям «галузь». Сектор охоплює підприємства, які здійснюють одну і ту саму основну діяльність, тоді як галузь (вид економічної діяльності) включає в себе сукупність підрозділів підприємств, які зайняті одним і тим же видом діяльності.

Четвертий тип інформації — національні рахунки — дає змогу проводити аналіз структури національного ринку за секторами економіки. Мета цього аналізу — описування відносної ролі різних секторів за критеріями для різних аспектів діяльності підприємства:

· виробляти;

· реалізувати;

· інвестувати;

· наймати працівників;

· виплачувати винагороду.

Для цього описування використовуються такі абсолютні показники, як кількість підприємств, обсяг реалізації, додана вартість, проміжне споживання, товарна і реалізована продукція, чисельність працівників, у тому числі найманих, інвестиції в матеріальні і нематеріальні активи, експорт та ін. Ще одну категорію показників, важливих для структурного аналізу за секторами, становлять відносні показники (коефіцієнти), які виражають співвідношення між окремими економічними показниками. До головних слід віднести обсяг реалізації на одного зайнятого; додану вартість на одного зайнятого; норму доданої вартості, яка визначається відношенням доданої вартості до обсягу реалізації; норму інвестицій (інвестиції щодо доданої вартості) та ін.

Вищевикладені методичні підходи до вивчення структури виробничої системи від мікро- до макрорівня розглядалися у статиці, тобто за один період. Але користувачам структурної статистики все більше потрібна інформація про те, як розвивається сектор, вид діяльності, підприємство чи окремий товарний ринок, чи відрізнялась динаміка норми доданої вартості або норми інвестицій, наприклад у добувних і обробних галузях та ін. З цією метою використовується індексний метод і проводиться аналіз структури в динаміці.

8.2. Визначення межі ринку товару і конкурентної позиції виробника

Вивчення діяльності конкурентів на ринку передбачає відповідь на такі запитання: 1) яку частку на ринку посідають конкуренти за окремими товарами? 2) який рівень монополізації на ринку? 3) чи відбувається посилення монопольної влади на ринку? Такий підхід зумовлюється тим, що ринкові частки виробників однорідного продукту та норма прибутку є найбільш інформативними змінними. Але ринкова частка обсягу продажу не є єдиною ознакою для визначення концентрації ринку. На практиці існують розглянуті далі варіанти розрахунків часток ринку за такими ознаками:

· часткою ринку за вартістю основних засобів;

· часткою ринку за чисельністю найманих працівників;

· часткою ринку за виробничими потужностями;

· часткою ринку за обсягом виробництва у натуральному і вартісному виразі;

· часткою ринку за прибутком.

Присутність на ринку сильніших конкурентів за потужністю, ресурсами та іншими перевагами може бути непереборною перешкодою для збуту, тому необхідні дослідження кількості та розмірів підприємства як факторів, що впливають на рівень конкуренції.

Частка ринку відбиває такі структурні зміни, як ступінь конкуренції суб’єктів, що діють на ринку, та прихід на ринок нових конкурентів. За міжнародною практикою конкуренція вивчається між продуктами або продуктовими лініями, а для визначення монополії розраховується частка окремого товарного ринку не у вартісному, а в натуральному виразі. Аналіз конкуренції між продуктами (товарами і послугами) зумовлюється значущістю обсягу виробництва за видом економічної діяльності.

Для антимонопольних органів інформація державної статистики часто виявляється недостатньою, особливо в тих випадках, коли відповідь на запитання про застосування або незастосування санкцій залежить від чіткого визначення меж ринку, що розглядається. Через це фахівці антимонопольних органів набагато більше приділяють уваги аналізу недержавної, відомчої статистики, а також результатам спеціальних досліджень.

Перш ніж вимірювати концентрацію ринку і вибирати показник концентрації, необхідно коректно визначити ринок. Якщо до нього включити виробників, які не є реальними конкурентами, то показник концентрації буде заниженим. Якщо ринок визначено дуже вузько з вилученням вагомих конкурентів, то показник концентрації буде завищеним.

Для вивчення рівня концентрації ринку використовується система класифікації продуктів. Базовою є система Міжнародної класифікації видів економічної діяльності (ISIC), на підставі якої розроблено європейську і національну класифікації видів економічної діяльності. На основі КВЕД розроблено класифікацію товарів та послуг для внутрішнього ринку, гармонізовану з класифікацією товарів та послуг для зовнішньої торгівлі (УКТЗЕД). Статистичні щоквартальні і річні публікації за УКТЗЕД місять інформацію на рівні чотирьох із десяти знаків номенклатурної групи товарів чи послуг, а в перспективі за вимогами Євростату потрібно надавати інформацію Держкомстатом України на рівні шести знаків. У США, наприклад, показники концентрації було надруковано не тільки за всіма промисловими видами діяльності (а їх було 450), а й за 1500 п’ятизначними продуктовими класами. За семизначним продуктовим класом або окремим товарним ринком промисловий перепис у США виокремив 11 000 найменувань, але показники концентрації за ними не було опубліковано.

Розрахунок частки ринку за продуктовими класами чи окремими товарними ринками не завжди відповідає критерію визначення ринку. Визначення ринку має враховувати можливості заміни товарів як у споживанні, так і у виробництві.

Наявність товарів-замінників, або субститутів, можна виявити за допомогою коефіцієнта перехресної еластичності цін (який має бути додатним):

де — ціна товару А відповідно в базисному і поточному періодах;

— ціна товару Б відповідно в базисному і поточному періодах.

Це пов’язано з тим, що ціни на товари утворюють взаємозв’язану систему, де зміна одних (базових) цін викликає зміну інших цін.

Перехресна еластичність цін — це зміна у відсотках ціни одного із взаємозалежних товарів внаслідок зміни ціни іншого товару на один відсоток. На практиці перехресна еластичність цін характерна для обмеженої кількості товарів. Для визначення межі ринку можна скористатися і коефіцієнтом перехресної еластичності попиту на продукт (товар чи послугу), який також має бути додатним і більшим від одиниці.

Визначаючи частку ринку, необхідно враховувати також іноземних конкурентів або імпорт. Недоврахування конкуренції з боку імпорту завищує оцінку ринкової влади монополії.

Отже, коефіцієнти концентрації недооціюють справжній рівень монополії в тих випадках, коли при визначенні межі ринків включаються товари, які не є замінниками; коли ринки фактично є локальними чи регіональними, а не національними. Рівень монополії завищується, коли товари-замінники виключаються із визначення межі ринку і коли не враховується імпорт. Зауважимо, що за дослідженнями зарубіжних фахівців рівень прибутковості від’ємно пов’язаний з надходженням імпорту.

Аналіз ринкової частки як фактору, що визначає конкурентні переваги і прибутковість, було запропоновано Boston Consulting Group (БКТ) при розробці корпоративної стратегії розвитку за допомогою матриці «темпи зростання обсягу реалізації — конкурентна позиція на ринку». Конкурентна позиція (Кп) виробника характеризується не ринковою часткою, а співвідношенням ринкової частки і -го виробника до ринкової частки найбільшого конкурента:

де — ринкова частка і -го виробника; — ринкова частка найбільшого конкурента.

Конкуренція забезпечується інноваціями, інвестиціями, різноманітністю продуктів та їхньою якістю.

8.3. Напрями статистичного вивчення поведінки виробників

Поведінка підприємств-виробників може характеризуватись еластичністю пропозиції від ціни; злиттям підприємств і посиленням монопольної влади; впливом податків і субсидій на ціну товару монополіста і на ціну товару підприємств конкурентних галузей; інноваціями; інвестиціями і дивідендною політикою підприємства; диверсифікацією виробництва; виходом на міжнародний ринок; діловою активністю; тіньовою діяльністю.

Еластичність пропозиції від ціни. Еластичність пропозиції від ціни характеризує відсоткову зміну обсягу пропозиції від ціни зі зміною ціни на один відсоток. Закон пропозиції, як відомо з економічної теорії, свідчить про те, що виробники прагнуть виробити і продати більшу кількість товарів за вищою ціною.

Рівень ціни може змінюватися під впливом багатьох факторів. Нижня межа ціни визначається валовими витратами, які поділяються на постійні (оплата оренди, заробітна плата АУП та ін.) та змінні (витрати сировини, електроенергії та ін.). Верхня, максимальна межа ціни визначається кінцевим попитом.

Найважливіші фактори еластичності пропозиції від ціни такі: період (довгостроковий чи короткостроковий); ціни на фактори виробництва (праця та капітал) та еластичність їх заміни; характеристика ресурсу (вичерпний, наприклад нафта, кількість якої фіксована, а тому ціна буде на неї в майбутньому постійно підвищуватися, і невичерпний ресурс); витрати виробництва (постійні, які нееластичні від зміни обсягів виробництва, та змінні, які еластичні від них); коефіцієнт використання виробничих потужностей, зміна кількості учасників або структури ринку; знижки ціни на товари чи послуги.

Головним фактором цінової еластичності пропозиції є замінність ресурсів, необхідних для виробництва товарів чи послуг: чим вища замінність факторів виробництва, тим еластичніша його пропозиція. З наближенням до відповідності структури пропозиції структурі попиту цінова еластичність пропозиції підвищується.

Цінова еластичність пропозиції має важливе значення при визначенні податкової політики уряду. За допомогою цього коефіцієнта можна визначити, яку частку податку на додану вартість або обсяг реалізації реально сплачуватимуть підприємці зі свого прибутку, а яку — споживачі, погоджуючись на високу ціну товару. Якщо пропозиція еластична за ціною, то більша частка податку припадає на споживача, а якщо нееластична — то на виробника.

Одним із заходів регулювання монопольної влади на ринку є встановлення граничного рівня для ціни, яку може призначити монополіст. На конкурентному ринку встановлення граничного рівня ціни призведе до зменшення поставки кількості товару, а на монопольному ринку, навпаки, може призвести до збільшення випуску і пропозиції. Але і в першому, і в другому випадках все одно виявиться дефіцит продукту.

Ціни завжди нижчі за наявності конкуренції, але монополія завжди перекладає на покупців меншу частку податку, а більшу частку сплачує сама (табл. 8.1).

Таблиця 8.1

ЧАСТКА ПОДАТКІВ, ЯКУ СПЛАЧУВАЛИ ГАЛУЗІ МОНОПОЛІСТИ І КОНКУРЕНТНІ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ у 2000 році, %

№ з/п	Показник	Галузі монополісти	Конкурентні галузі	Усі види економічної діяльності
Нафтопереробка	Теплопостачання	Харчова промисловість	Транспорт
	Оплата праці найманих працівників	9,1	32,2	30,9	37,2	42,3
	Податки на виробництво та імпорт	73,0	61,0	54,1	13,0	18,6
	Субсидії на виробництво	—	– 19,4	—	– 1,6	– 1,9
	Валовий прибуток, змішаний дохід	17,9	26,2	15,0	51,4	41,0
	Валовий внутрішній продукт	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0

Джерело: Таблиця «Витрати—Випуск» економіки України за 2000 р. в цінах споживачів // Статистичий збірник ДКСУ, 2002.

Водночас конкурентні галузі сплачують меншу частку податків і перекладають їх сплату на покупців (див. табл. 8.1).

Дія субсидії на випуск монополіста виявляється у зниженні ціни для покупців. Але якщо ринкова ціна за умови конкуренції зменшується на всю суму субсидії, то монополісти перекладають на покупців меншу частку субсидій. Взагалі монополія менш чутлива до субсидій, ніж конкурентна галузь.

Практичне застосування цінової еластичності пропозиції допомагає з’ясувати поведінку виробника, здійснювати державне регулювання цін за допомогою податків і субсидій та ін.

У сучасній економічній науці може бути використаний також коефіцієнт еластичності пропозиції: за ставкою відсотку на кредити, який буде характеризувати зміну пропозиції у відсотках від зміни ціни грошей на один відсоток та ін.

Злиття підприємств і визначення межі монопольної влади на ринку. Злиття підприємств — це така форма об’єднання двох або кілька підприємств, за якої одна з них зберігає свій юридичний статус. Внаслідок злиття виникає економічний ефект, який називається синергізмом, тобто вартість новоутвореного підприємства стає більшою, ніж проста сума вартостей двох окремих фірм. Причин злиття підприємств багато: намагання поліпшити менеджмент, знизити собівартість продукції, створити нові виробничі потужності, зменшити витрати на збут товарів, досягти економії на податках та ін. Придбання підприємства пов’язане з оцінюванням таких його головних показників, як доходи на акцію, ринкова ціна акцій, операційний та фінансовий ризик. Мета аналізу злиття —оцінити ризик, пов’язаний із злиттям підприємств, та ступінь посилення монопольної влади.

Згідно зі статистичною формою № 1-Підприємництво організаційна поведінка та життєвий цикл підприємства відстежуються за такими напрямами із зазначенням дати події:

· створення підприємства, яке відбувалося шляхом заснування нового; злиття підприємств в одне; поділу підприємства на кілька; поновлення діяльності раніше існуючого підприємства; в інший спосіб;

· структурні зміни на підприємстві: злиття підприємства в одне зі збереженням існуючого; злиття-поглинання своїх дочірніх компаній; поділ підприємства на кілька; часткове зменшення активів шляхом їх передачі, продажу; часткове збільшення активів шляхом їх отримання, купівлі; взяття в оренду основних засобів іншого підприємства; передача в оренду основних засобів свого підприємства; інші;

· припинення діяльності підприємства в результаті злиття підприємств в одне; злиття-поглинання своїх дочірніх компаній; поділу підприємства на кілька; тимчасового призупинення виробництва; повної ліквідації підприємства; перебування підприємства у процесі ліквідації; інших заходів.

Прийняття більшості рішень з питань конкурентної політики, як правило, обґрунтовується аналізом відповідних товарних ринків. Без аналізу товарного ринку неможливо встановити порушення антимонопольного законодавства конкретним виробником. Завдання визначати монопольне становище на ринку окремих суб’єктів господарювання покладено на органи Антимонопольного комітету відповідно до статті 8 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» та п. 4 «Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України». Монопольне становище визначається відповідно до Методики визначення монопольного становища суб’єктів господарювання на ринку, за якою встановлено таку послідовність дослідження: установлення суб’єкта господарювання; визначення переліку товарів, які ним виробляються (продаються); складання переліку товарів, щодо яких має визначатися монопольне становище; визначення товарних меж ринку; визначення територіальних (географічних) меж ринку; визначення часових меж ринку; визначення загальних обсягів товарів, які обертаються на ринку; складання переліку основних продавців (покупців); розрахунок часток суб’єктів господарювання на ринку; складання переліку потенційних конкурентів; визначення бар’єрів вступу на ринок та виходу з ринку; визначення монопольного становища на ринку.

Законом України «Про захист економічної конкуренції» від 03.03.2002 р. суттєво розширено перелік ознак монопольного становища, за яким монопольним вважається становище кожного з кількох суб’єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

· сукупна частка не більш ніж трьох суб’єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 %;

· сукупна частка не більш ніж п’яти суб’єктів господарювання з найбільшими частками на ринку, перевищує 70 %.

Монополізація товарного ринку може мати місце у світовому масштабі (наприклад, компанія «Де Бірс» з видобутку і поставляння необроблених діамантів), в окремій країні, у регіоні, на місцевому рівні.

У світовій практиці, зокрема у США, для характеристики посилення монопольної влади продавців внаслідок злиття використовують коефіцієнт Херфіндаля-Хіршмана так:

1) визначається коефіцієнт K _ХХ до злиття підприємств і, якщо його значення менше за 1000, заборона на злиття не вводиться;

2) розраховується сукупна частка ринку підприємств, злиття яких передбачається;

3) від квадрата цієї сукупної частки ринку віднімаються квадрати часток ринку підприємств до їх злиття; якщо різниця між ними перевищить 100 пунктів у разі, коли значення коефіцієнту Херфіндаля-Хіршмана перевищує 1800, буде введено заборону на злиття цих підприємств внаслідок посилення монопольної влади на ринку.

Приклад. Є такі показники розвитку ринку кондитерських виробів в Україні (табл. 8.2).

Таблиця 8.2

частки ринку підприємств Із реалізації кондитерських виробів

Підприємство	Частка ринку, %	Квадрат частки ринку	Підприємство	Частка ринку, %	Квадрат частки ринку
	15,78	249,08		2,69	7,22
	14,13	199,59		2,52	6,37
	10,99	120,75		1,90	3,59
	7,96	63,29		1,71	2,91
	7,25	52,62		0,90	0,81
	6,28	39,45		0,64	0,41
	5,98	35,71		0,58	0,34
	4,32	18,64		0,54	0,29
	3,69	13,59		0,19	0,04
	3,26	10,62		0,16	0,03
	2,89	8,35		0,06	0,00
	2,85	8,10	Усього	100,0	849,4
	2,76	7,60	––	––	––

Передбачається злиття підприємств № 1 та № 20. Коефіцієнт Херфіндаля-Хіршмана до злиття становив 849,4. Сукупна частка ринку підприємств № 1 та № 20 дорівнює 15,78 + 0,58 = 16,36, а її квадрат 16,36² = 267,65. Тоді 267,65 – (249,08 + 0,34) = 267,65 – 249,42 = + 18,23, тобто ця різниця не перевищує 100 пунктів коефіцієнту Херфіндаля-Хіршмана. Отже, заборону на злиття підприємств № 1 та № 20 не буде введено, що й відбулося на практиці: концерн «Укрпромінвест» (підприємство № 1) з найбільшою часткою на ринку поглинуло підприємство № 20 (Кременчуцька кондитерська фабрика). Після «Укрпромінвест» лідирують на ринку концерн «АВК» (2-ге підприємство), Львівська фабрика «Світоч» (3-тє підприємство).

Ринок вважається нормальним для конкуренції, якщо коефіцієнт Херфіндаля-Хіршмана міститься в межах 1000 < K _XX < 1800. Якщо значення K _XX на ринку певного товару перевищує 1800, то в разі злиття підприємств перевищення квадрата їх часток більш ніж на 100 пунктів свідчить про посилення монопольної влади на ринку, а отже, потрібно заборонити їх злиття для забезпечення умов конкуренції.

Наслідками злиття підприємств можуть бути диверсифікація виробництва; зміна номінальної і ринкової вартості акцій; зміна показників ефективності фінансової діяльності та ін.

Інноваційна та інвестиційна активність. Інноваційні зміни у виробництві характеризують застосування людських знань для економічного розвитку. Фундаментальна програма «Україна-2010» одним із пріоритетів економічної політики називає «перехід до інноваційного вектора розвитку», а державну інноваційну політику вважає однією з найважливіших підойм виведення України з кризи і забезпечення її динамічного зростання.

Підприємці вирізняються інноваційним типом мислення, а успішний їхній бізнес ґрунтується на тезі: «особистість — ідея — інвестиції».

У статистичній формі звітності № 1-підприємництво (річна) відображаються такі показники інноваційної діяльності:

а) витрати підприємств на інновації та інформатизацію;

б) показники патентно-ліцензійної діяльності підприємств;

в) показники оновлення продукції машинобудування.

Напрями та рівень інноваційної активності підприємств ілюструє табл. 8.3.

Таблиця 8.3

ІННОВАЦІЙНА АКТИВНІСТЬ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ У 2000 році

Напрям проведеної інновації	Всього підприємств	У % до кількості підприємств, що здійснювали інноваційну діяльність
Обстежено промислових підприємств, одиниць		´
Із них здійснювали інноваційну діяльність		18,0
У тому числі за напрямами:
· дослідження і розробка		25,6
· придбання прав на патенти, ліцензій на використання об’єктів промислової власності		3,6
· придбання безпатентних ліцензій ноу-хау, технологій тощо		3,2
· придбання засобів виробництва		33,1
· технологічна підготовка виробництва		28,0
· маркетинг, реклама		25,7

Аналіз даних табл. 8.3 показав, що в 2000 році лише 1,7 тис. підприємств або 18 % загальної кількості обстежених підприємств промисловості виконували інноваційні роботи. Найбільша сприйнятливість до інновацій спостерігалась на підприємствах медичної промисловості, де інноваційні роботи виконувало кожне друге підприємство, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості, чорної металургії — кожне третє, машинобудування та металообробки, хімічної та нафтохімічної, легкої промисловості — кожне четверте. Низький рівень інноваційної активності підприємств електроенергетики, паливної, поліграфічної промисловості, промисловості будівельних матеріалів.

Маркетингові дослідження та рекламу продукції з метою пошуку нових ринків її реалізації як на території України, так і за її межами активніше проводили середні і великі підприємства з чисельністю працюючих від 500 до 5000 осіб. Сума коштів, витрачених усіма підприємствами на маркетингові дослідження становила в 2000 році 82,1 млн грн, або 4,7 % загального обсягу інноваційних витрат підприємств України.

До об’єктів промислової власності належать винаходи, корисні моделі, промислові зразки.

Винахід, корисна модель — результат творчої діяльності людини в будь-якій галузі технології. Об’єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин, рослини і тварини) або спосіб. Термін «корисна модель» застосовується до деяких технічних рішень, а саме до рішень у галузі механіки. Тому об’єктом корисної моделі може бути конструктивне виконання пристрою.

Промисловий зразок — результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання. Промисловим зразком визначається художньо-конструкторське вирішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд, відповідає вимогам новизни і придатне для виробництва промисловим способом.

Раціоналізаторська пропозиція — пропозиція, що є новою і корисною для підприємства, якому вона подана, та передбачає створення чи зміну конструкції виробів, технології виробництва, складу матеріалу або техніки, що застосовується.

Ліцензійна угода — це угода, за якою одна із сторін (ліцензіар) надає іншій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об’єкта інтелектуальної власності. Об’єктами інтелектуальної власності, що передаються за ліцензійною угодою, є винахід, корисна модель, промисловий зразок, ноу-хау, інжиніринг.

Ноу-хау — конфіденційна інформація технічного, економічного, адміністративного, фінансового характеру, що є власністю ліцензіара та недоступна будь-якій особі під час використання патенту або в результаті простого виявлення.

Інжиніринг — здійснення за контрактом із замовником ряду робіт і надання послуг, включаючи складання технічних завдань, проведення наукових досліджень, розробку технічної документації, консультації та авторський нагляд під час монтажу, пусконалагоджувальних робіт, консультації економічного, фінансового або іншого характеру.

До інтелектуальної власності належить також авторське право на літературні, музичні, художні, фотографічні, кінематографічні і аудіовізуальні твори.

В обліку та статистичній звітності інтелектуальна власність — це нематеріальні активи. Існує Всесвітня організація інтелектуальної власності при ООН. Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) (World Intellectual Property Organization, WIPO) — міжнародна міжурядова організація, створена відповідно до Стокгольмської конвенції (1967). Місцезнаходження — Женева. Кількість країн-членів — понад 147.

Важливими показниками інноваційної активності є кількість патентів і ліцензій у розрахунку на 1000 жителів, сальдо зовнішньої торгівлі (за патентами, ліцензіями, високотехнологічною продукцією), ресурсо- і науковомісткість продукції.

Рівень інноваційної активності визначає темпи розвитку національної економіки в цілому і конкурентоспроможність окремих товарів, підприємств і галузей.

Інновації мають міжгалузевий характер, пов’язані зі значними інвестиціями у формування нових галузей, підгалузей і напрямів техніки, а також зі значним ризиком. Тому на перших етапах освоєння інновацій необхідна пряма і опосередкована державна підтримка. Пряма — бюджетні асигнування, опосередкована — податкові і митні пільги, підтримка малого інноваційного бізнесу. Розвиток ризикованого інноваційного підприємництва передбачає наявність венчурного капіталу як дієвого механізму правового захисту інтелектуальної власності.

Якщо для впровадження інновацій, розширення виробництва та його диверсифікації не вистачає власних коштів, то підприємства мають залучати інвестиційний капітал. Залучені кошти, щоб перетворитись на інвестиційний капітал, мають пройти через фінансовий ринок. Розрізняють, як відомо, інвестиції прямі і портфельні, валові і чисті. Прямий інвестор зорієнтований на одержання частки прибутку підприємства у вигляді дивідендів, відсотків за облігаціями, на одержання права контролю за господарською діяльністю. Портфельні інвестиції не дають права контролю за господарською діяльністю.

Головним джерелом інформації про обсяг інвестицій є обов’язкова статистична звітність підприємств.

Валові інвестиції, які включають у себе амортизаційні відрахування в основний капітал та в невироблені активи, які були здійснені підприємством за рік, відображаються за статистичною формою звітності № 1-підприємництво (річна) за такими показниками:

1. Валові інвестиції в матеріальні активи, у тому числі:

1.1. На капітальне будівництво (витрати на будівельні і монтажні роботи, витрати на закінчений ремонт основних засобів (будівель, споруд, машин та обладнання));

1.2. Капітальні витрати на поліпшення земель;

1.3. На придбання раніше існуючих основних засобів;

1.4. На придбання (виготовлення) нових основних засобів (будівель, споруд, машин та обладнання, транспортних засобів, інструментів, приладів, інвентарю, робочої та продуктивної худоби; багаторічних насаджень; інших засобів).

2. Валові інвестиції в нематеріальний основний капітал (геологорозвідувальні роботи, програмне забезпечення, оригінали літературних та художніх творів, придбаних для тиражування та ін.).

3. Валові інвестиції в основний капітал, всього (п. 1 + п. 2), з них:

3.1. Витрати, пов’язані з передачею права власності на існуючий основний капітал;

3.2. Валові інвестиції в невироблені активи (у матеріальні активи — земля та об’єкти природокористування; у нематеріальні активи — патенти, ліцензії, торговельні знаки, ін.; витрати, пов’язані з передачею права власності на невироблені активи).

4. Вибуття основного капіталу.

5. Вибуття невироблених активів.

6. Залучення іноземних інвестицій.

Більшість інвестицій в економіці припадає на підприємства. Домашні господарства здійснюють інвестиції в житлове будівництво. До загального обсягу інвестицій також додають інвестиції в матеріальні запаси — зміну вхідних та вихідних ресурсів процесу виробництва. Інвестиції в запаси розглядають як міру порушення рівноваги між попитом і пропозицією.

Інвестиції в запаси — це поповнення або зменшення запасів, яке має дві компоненти: 1) зміну запасів матеріальних оборотних активів та 2) придбання за відкиданням вибуття цінностей (чисте придбання цінностей).

Зміну запасів матеріальних оборотних активів Держкомстат визначає на підставі квартальних балансових звітів підприємств та організацій, зокрема статей про виробничі запаси, обсяг незавершеного будівництва, запаси готової продукції та товарів. Додатково оцінюють зміну запасів на сількогосподарських підприємствах.

Якщо прибуток підприємств витрачається на поповнення оборотних активів, а не на валове нагромадження основного капіталу, то такий прибуток перетворюється на джерело простого, а не розширеного виробництва, внаслідок чого постає реальна загроза знищення вітчизняного виробництва.

Основним аналітичним показником інвестиційної активності підприємств є рівень інвестування:

Інвестиційна політика підприємства є частиною її загальної стратегії, яку спрямовано на приріст активів з метою отримання в майбутньому прибутку. Тому стратегічний план повинен містити в своїй основі прогноз ефективності проекту.

Для прогнозу інвестицій потрібно обґрунтувати ефективність варіантів проектів і вибрати з них найкращий. Для цих цілей найчастіше використовуються:

· метод потоку грошової готівки;

· метод норми рентабельності капіталу;

· метод дисконтування коштів.

Метод потоку грошової готівки є з них найпростішим. Він ґрунтується на застосуванні даних про початкові інвестиції і термін окупності. Метод передбачає розрахунок суми прибутку за роками експлуатації об’єкта. Ця сума і є підсумковим економічним ефектом від вкладання інвестицій.

Приклад. Визначити термін окупності інвестицій. Відомо, що обсяг інвестицій у проект становить 40 тис. грн. Прогнозується річний дохід від інвестицій у розмірі 30 тис. грн, в тому числі витрати становитимуть 25 тис. грн.

Розв’язання: Визначається:

1) прогноз річного прибутку:

(тис. грн);

2) період повернення інвестицій:

(років).

Висновки: інвестиції окупляться через 8 років експлуатації об’єкта.

Переваги цього методу: а) простота розрахунків; б) можливість ранжування проектів залежно від терміну окупності; в) визначеність суми інвестицій. Але недоліками методу потоку грошової готівки є те, що а) недооцінюється прибутковість як віддача від вкладених інвестицій; б) однакова оцінка основного капіталу в перший і восьмий роки експлуатації. Тому для підвищення точності розрахунків рекомендується враховувати також амортизацію і можливості її використання.

Метод норми рентабельності капіталу ґрунтується на врахуванні ефективності інвестиційних проектів.

Приклад. Вибрати ефективніший проект вкладення капіталу для підприємства. Дані, які характеризують показники варіантів проектів, наведено в табл. 8.4.

Таблиця 8.4

ПОКАЗНИКИ ДВОХ ПРОЕКТІВ ВКЛАДЕННЯ КАПІТАЛУ ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВА

Показники	Проект А	Проект Б
1. Обсяг капітальних вкладень, тис. грн		10 000
2. Річний прибуток, тис. грн
3. Рентабельність капіталу (інвестицій), % (ряд. 2: ряд. 1 · 100 %)

Як видно з табл. 8.4 за проектом А вища рентабельність капіталу, а за проектом Б — більший прибуток. Заключний вибір проекту залежатиме від мети підприємства: потрібна йому більша сума прибутку чи вища рентабельність.

Наведений розрахунок рекомендується доповнити аналізом варіантів прибутку при різній ціні капіталу, тобто з урахуванням дисконтування. Дисконтування — це приведення економічних показників різних років до порівнянного вигляду за часом. Відповідно, дисконтована вартість — це оцінка майбутніх доходів у поточних цінах.

Таким чином, метод дисконтування коштів побудований на приведенні суми майбутнього прибутку в поточні вимірники і зіставленні її із сумою інвестицій: у разі перевищення прибутку над інвестиціями можна говорити про доцільність (ефективність) вкладень капіталу (інвестицій) в об’єкт; у разі перевищення інвестицій — навпаки. Існує кілька варіантів цього методу. Але всі вони побудовані на тому припущенні, що гроші, які отримуватимуться в майбутньому, матимуть меншу вартість, ніж сьогодні. Це пов’язано з тим, що сума інвестицій, яка є тепер, зменшуватиметься під впливом різних факторів (передусім — інфляції) і відсотка на позичковий капітал.

Використовується така формула складного відсотка для визначення дисконтованої вартості:

де — дисконтована вартість майбутнього прибутку в поточному вимірюванні; — майбутній прибуток; — дисконтний коефіцієнт, який містить індекс зміни цін, відсоткову ставку на позичковий капітал та ін.; — кількість років.

Приклад. Визначити доцільність інвестування проекту. Сума необхідних інвестицій становить 250 тис. грн. Через 3 роки експлуатації об’єкта можна буде отримати сумарний прибуток в розмірі 320 тис. грн. Дисконтний коефіцієнт в середньому за рік становить 22 %.

Розв’язання: Майбутні доходи проекту в поточних цінах можуть бути:

(тис. грн).

Висновок: Вклавши в проект інвестицій на суму 250 тис. грн можна буде від них отримати через 3 роки прибуток на суму 177,2 тис. грн, що не дає підстави оцінити даний проект як ефективний.

Більшість інвестиційних проектів включають в себе різний потік доходів за періодами. Тому бажано, щоб розрахунки дисконтованої вартості не були досить прямолінійними. Так, коли відомо, що відсоткова ставка протягом трьох років становить щорічно 10 % (але і вона може бути різною), то дисконтний коефіцієнт для кожного року буде такий:

1-й рік

2-й рік

3-й рік і т. д.

Приклад. Розрахувати дисконтовану суму прибутку в розмірі 12 тис. грн, яка отримується від вкладання інвестицій у проект протягом трьох років. Очікувану щорічну дисконтовану суму прибутку наведено в табл. 8.5.

Таблиця 8.5

ДИСКОНТОВАНА СУМА ПРИБУТКУ ВІД ІНВЕСТИЦІЙ В ПРОЕКТ ПО ПІДПРИЄМСТВУ ЗА ТРИ РОКИ

Порядковий номер року	Прибуток, тис. грн	Дисконтний коефіцієнт	Дисконтована сума прибутку, тис. грн
		0,909	3,636
		0,826	4,956
		0,751	1,502
Усього			10,094

Висновок: Якщо сума прибутку за три роки 12 тис. грн, то її дисконтована вартість дорівнюватиме лише 10,094 тис. грн.

Таким чином, деяке ускладнення методу дисконтування за рахунок диференціації дисконтних коефіцієнтів дає змогу підвищити точність прогнозних розрахунків з інвестицій.

Існують певні особливості формування інвестиційних ресурсів акціонерних підприємств. Акціонерам надається свобода у виборі між виплатою дивідендів та їх реінвестуванням, тобто капіталізацією доходів. Дивіденд — це дохід, одержаний власником акції (звичайної чи привілейованої) за рахунок прибутку акціонерного товариства. Дивіденд на звичайну акцію не фіксується, і його розмір прямо пропорційний до прибутку. Дивіденд на привілейовані акції визначається наперед і не залежить від розміру прибутку. Дивіденди традиційно виражаються у відсотках від номінальної вартості звичайної акції, а останніми роками — в абсолютній сумі грошей на одну акцію. Дивіденд, який виплачується цінними паперами, — це метод виплати дивідендів не грошима, а випуском додаткових акцій, у результаті чого підприємство має перевести грошові кошти з рахунку нерозподіленого чистого прибутку на рахунок капіталу.

Різкі зміни розміру дивідендів свідчать про зміну ринкової кон’юнктури, про повороти в тенденціях господарського розвитку. У розвинутих країнах на базі динаміки середніх курсів акцій найбільших компаній встановлюються агреговані статистичні показники, які використовуються для оцінювання економічної кон’юнктури. Найвідоміші такі фондові індекси: індекс Доу-Джонса (Нью-Йоркська фондова біржа); індекс Ніккей (Токійська фондова біржа); індекс DAX-30 (Франкфуртська фондова біржа); індекс FTSE-100 (Лондонська фондова біржа); індекс САС-40 (Паризька) та ін.

В Україні фондовий ринок розвинений ще недостатньо, тому індекс фондової біржі не розраховується (поки що нам не відомо).

У цілому інноваційна та інвестиційна поведінка підприємств визначає надалі напрями розширення виробництва, яке може здійснюватись такими шляхами:

1) розширення виробництва підприємством «вглиб» — сегментація існуючих ринків з метою охоплення своїми продуктами нових груп покупців;

2) розширення виробництва підприємством «вшир» — диверсифікація виробництва, тобто поповнення виробничої програми новими видами продуктів;

3) розширення виробництва підприємством «через кордони» — інтернаціоналізація виробництва через освоєння нових зовнішніх ринків;

4) кількісне зростання — збільшення обсягу незмінної номенклатури товарів для старого ринку.

Збільшення обсягів виробництва і реалізації призводить і до збільшення прибутку. Але існують певні особливості росту малих, середніх і великих підприємств. Основна спрямованість розвитку малих підприємств — це мінімізація гостроти конкуренції з великими підприємствами та максимальне використання своєї гнучкості, щоб перебудовувати власну виробничу програму під «пресом» ринку. Середні підприємства втриматися на ринку між лещатами великих і малих підприємств можуть лише за допомогою нішової спеціалізації. Великі підприємства на відміну від інших мають змогу здійснювати масове стандартизоване виробництво, а також розширювати сферу своєї діяльності за рахунок диверсифікації виробництва, але мають обмежену гнучкість.

Статистика вивчає фактори, які обмежують інвестиції, на підставі вибіркового опитування керівників підприємств при обстеженні їх ділової активності з подальшою публікацією результатів в «Бюлетені обстежень ділової активності підприємств України», який виходить щоквартально.

Кожна фаза ділового циклу супроводжується переливом капіталу. Так, за наявності спаду виробництва товарів і послуг та загрози банкрутства виникає перелив капіталу зі сфери виробництва у сферу торгівлі, все частішими стають валютні та спекулятивні операції. Такий перелив капіталу здійснює вагомий вплив на структуру ринку і на вибір підприємцями виду діяльності. Навпаки, у разі переливу капіталу зі сфери торгівлі у сферу виробництва відбувається стабілізація ринку і підприємці можуть брати активну участь на ринку. Отже, інвестиційна політики та активізація механізму інвестицій стають одним із головних факторів підйому промислового виробництва і економіки в цілому.

Теорія ділового циклу за визначенням Ф. Хаєка[1], ґрунтується на постулаті, що ціни на товари і послуги в період економічного піднесення зростають швидше, ніж номінальна заробітна плата, у зв’язку з чим реальна заробітна плата зменшується.

Це створює умови для зростання зайнятості населення, оскільки підприємці надають перевагу дешевій робочій силі, яка замінює інший фактор виробництва — речовий капітал (машини, механізми та ін.). За цих умов попит на інвестиції (попит на гроші) знижується, що призводить до спаду виробництва. Навпаки, за умов кризи економіки номінальна заробітна плата зменшується повільніше, ніж знижуються ціни, що приводить до підвищення рівня реальної заробітної плати. За цих умов попит на робочу силу як фактор виробництва зменшується і, відповідно, підвищується попит на інвестиційні ресурси, тобто зростає інвестиційна активність. Таким чином, в основу ділового циклу підприємств покладаються інвестиції. Коливання інвестиційної активності підприємств значною мірою залежать також від неринкових чинників, а саме — політики держави, наявності тіньової економіки.

Окремо взяте підприємство, незалежно від його підпорядкування та місцезнаходження, може бути інвестиційно привабливим.

Агентством з питань запобігання банкрутству підприємств і організацій розроблено методику інтегрального оцінювання інвестиційної привабливості підприємств.

Індекси ділової активності. Аналізуючи ділову активність підприємств, маркетологи, зазвичай, використовують матричний аналіз, який дає змогу оцінити якість управління. Ідеться, зокрема, про матрицю «зростання/частка ринку», матрицю «привабливість галузі/позиція в конкуренції» та ін., які у статистичній практиці з огляду на конфіденційність інформації підприємств реалізувати складно. Сучасним варіантом оцінювання ділової активності є використання індексів ділової активності підприємств на ринку окремих товарів, які дають змогу визначити збалансованість чи розбалансованість певного товарного ринку і визначити вид ринку за таким співвідношенням індексів (І):

Крім розрахункових індексів ділової активності можна використати дані спеціального статистичного моніторингу вибіркового обстеження ділової активності підприємств.

В Україні 1997 року ДКСУ сформовано масив постійних респондентів (адміністративно-управлінського персоналу підприємств промисловості, сільського господарства, будівництва, торгівлі, транспорту) для регулярного обстеження ділової активності підприємств за європейською методикою. За результатами обстежень щоквартально видається «Бюлетень ділової активності підприємств України».

Методи визначення тіньової діяльності. Тіньова економіка, за визначенням системи національних рахунків (СНР ООН 1993 р.), охоплює як тіньову економічну діяльність, пов’язану з виробництвом товарів та послуг, так і незаконний перерозподіл доходів і активів. СНС ООН 1993 року рекомендує обліковувати тіньову економіку в межах концепції виробництва, що дає змогу збалансувати виробництво та використання валового внутрішнього продукту. Методологічним центром вивчення тіньової економіки у світі є міжнародна організація праці (МОП). До тіньової економіки належать приховане виробництво; нелегальна діяльність; неформальна або неофіційна діяльність.

Приховане виробництво включає в себе законну діяльність, яка приховується або призменшується з метою ухилення від сплати податків, внесків до соціальних фондів, виконання адміністративних зобов’язань (дотримання законодавства з праці, техніки безпеки та ін.).

Нелегальна діяльність охоплює ті підприємства, які зайняті незаконним виробництвом чи збутом, а також підприємства, які не мають права здійснювати даний від діяльності.

Неформальна діяльність здійснюється некорпоративними підприємствами, які належать домашнім господарствам.

У світовій статистичній практиці запропоновано багато різних методів вимірювання тіньової економіки, дискусії з цих проблем тривають в економічній літературі. Це пов’язано з тим, що кожний метод придатний для оцінювання тільки окремо взятої сфери тіньової економіки (наприклад, нефінансових і фінансових корпорацій, домашніх господарств та ін.).

Існуючі оцінки розмірів тіньової діяльності можна умовно поділити на дві групи: мікрометоди (прямі) і макрометоди (непрямі). До прямих методів належать: вибіркові опитування населення, експертів, вибіркові обстеження підприємств, метод за записами податкових книг та ін. До непрямих методів належать метод розбіжності взаємозв’язаних статистичних показників, наприклад «індекси витрат — індекси виробництва»; метод товарних потоків за таблицею «Витрати — Випуск»; метод за показником зайнятості населення в тіньовій економіці; метод попиту на готівкові гроші та ін.

З метою підвищення достовірності результатів доцільно використовувати багатоваріантні підходи для оцінювання одного й того самого явища, які ґрунтуються на різних джерелах інформації. Якщо кілька методів дають близькі один до одного результати, то оцінка розглядається як достатньо достовірна.

Нині в чинній системі статистики методологічно опрацьовано деякі з перелічених методів оцінювання тіньового сектору і відповідні показники, за якими доцільно здійснювати його моніторинг, а саме на основі аналізу:

1) споживання енергоносіїв та виробництво продукції (індекс реального виробництва продукції; індекс витрат енергоносіїв (палива, електроенергії, теплоенергії));

2) монетарних агрегатів та обороту споживчих товарів і послуг (грошова маса М2; готівка в обігу (грошова маса М0); М0/М2; споживчі витрати населення на товари та послуги; оборот товарів та послуг);

3) фінансових показників роботи підприємств (абсолютні значення і їх індекси):

Виробництво продукції в порівняльних цінах

Частка доданої вартості у випуску

Частка операційних витрат на 1 грн обсягу виробництва

Частка витрат на енергоносії

Чисельність зайнятих

Використання робочого часу

Заробітна плата

У тому числі натуроплата

Частка податків, сплачених і нарахованих

Кредиторська заборгованість

У тому числі до бюджету, із заробітної плати, до Пенсійного фонду,

Дебіторська заборгованість

Коефіцієнт платоспроможності

Коефіцієнт покриття

Коефіцієнт ліквідності

Моніторинг показників здійснюється на рівні країни в цілому, на рівні галузей (видів економічної діяльності), регіонів, типів підприємств, суб’єктів господарювання. Результатом розрахунків є оцінка рівня прихованих доходів та відповідних податкових платежів. За галузями (видами економічної діяльності) формуються умовні усереднені нормативи доходів, які є базою для порівняння однорідних підприємств. Після формування таких нормативів з’являється можливість проводити моніторинг відхилень відповідних показників у регіонах з метою визначення в них стану тіньового сектору. На першому етапі передбачається розв’язувати це завдання на рівні основних галузей із подальшим поглибленням та деталізацією видів економічної діяльності.

За видами доходів від тіньової діяльності розрізняють:

· тіньову діяльність, яка не включається до офіційних звітів за валовим внутрішнім продуктом (наприклад, будівництво нового житла, виробництво сільськогосподарської продукції для особистого споживання і т. ін.);

· товари і послуги, дані про які не включаються до офіційних звітів за валовим національним доходом (наприклад, дохід від недекларованої підприємницької діяльності, кінцеве споживання, що враховується як проміжне або як матеріальні витрати і т. ін.);

· доходи із різниці цін на товари і послуги;

· «приховані» доходи від перерозподілу товарів та послуг.

Розглянемо, наприклад, не прямий метод оцінювання обсягів тіньової діяльності підприємств на основі аналізу споживання енергоносіїв на виробництво. Існує пряма залежність між споживанням електроенергії та фізичним обсягом виробництва, тому аналіз «витрати — виробництво» за підприємствами і галузями потрібно проводити на таких засадах:

· враховувати не тільки витрати електроенергії, а також і інші види палива, що зумовлюється замінністю енергоносіїв;

Дата добавления: 2015-08-18