Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Інформація для роздумів

Читайте также:
  1. Тема 3. Економічна інформація як об’єкт автоматизованої обробки
  2. Управлінська інформація

 

Це вже в наш час набуде поширення думка, що Україна, мовляв, ніколи не мала свого флоту – не більше не менше. Так‑таки і будуть стверджувати – не задумуючись, ігноруючи історичні факти. Мовляв, оскільки Україна кілька століть перебувала під скіпетром Російської імперії, тож і флоту в неї свого не було.

Так воно (справді так, що перебувала у складі імперської Росії) і трохи… не так. Навіть, більше не так. Бо хіба Україна, бодай і триста з гаком літ перебуваючи на правах колонії самодержавної Росії, не зробила свій внесок у справу становлення російського флоту? Не допомогла їй стати морською державою? А натомість маємо закостенілі імперські претензії на Чорноморський флот.

І за російсько‑самодержавних часів, і за радянських – червона імперія – піднімалася на котурни думка, що, мовляв, початок морської справи на наших теренах зроблено за часів… Петра І. Що Україна до нього немає аніякого відношення. Та й флоту в неї свого тодіяк і пізніше,не було. Усе зробиві створив флот у тому числі,старший брат…

Гм‑гм…

Про «старшого брата» (варіант: «сестру») ми вже наслухалися. А ось реальність щодо «старшинства» дещо інша. Навіть протилежна тому, що твердять адепти цивілізаторської буцімто місії Росії в українських справах. А фактиріч уперта. Та ще історичні.

Україна мала свій флот ще в далекі княжі часи, коли про Росію ніхто й чути тоді не чув.

Про населення – аборигенне, корінне, тубільне, коли хочете, автохтонне – Північного Причорномор'я та його морські походи писали ще античні автори.

Хоча б той же Таціт Публій Корнелій, історик і політичний діяч Стародавнього Риму. Автор «Історії» в 14 книгах та «Анналів» (116 книг) писавйого відомості відзначаються достовірністю і важливі як свідчення очевидця,про те, як населення Північного Причорномор'я, варвари на тодішнім сленгу, вправно будувало собі швидкохідні та надійні кораблі й успішно борознило Чорне море.

Їхні кораблікамари. Як пише Таціт, борти розташовувались близько один до одного, а нижче бортів корпус розширюється, варвари при будівництві кораблів не користуються ні мідними, ні залізними скрепами. Коли море бурхливе і хвилі високі, поверх бортів кладуть дошки, що утворюють щось подібне до даху і, захищені таким способом, барки легко маневрують. Гребти на них можна в будь‑який бік, ці судна закінчуються гострим носом і спереду і ззаду, тож: можуть у повній безпеці причалювати до берега і одним, і другим кінцем.

Ось де початок українського флоту! Принаймні, з достовірно відомих історичних джерел.

Уже в наші дні гідроархеологи зроблять багато відкриттів у басейні Дніпра. Року 1984‑го біля Хортиці знайдуть судно, датоване 1395–1475роками. Довжина його2,5 м, а ширина0,6 м. Висота50 см.

Це довбанка, зроблена із суцільного дерева, у відкритій частині заглибленнядля лав та укладки сіток і якоря. Корма дещо загострена. У верхній частині – майданчик для керманича.

Пізніше, у 1985 році там же знайдуть дубове судно X–XI cm. довжиною 11 м і шириною 65 см. За формами ці судна дуже схожі на козацькі чайкитільки трохи менші за розмірами. Але за мореходними якостями їм не поступалися. Це, власне, прообрази козацьких суден пізньої епохи. (До речі, скандинавські судна були теж схожими з козацькими чайками.)

Відкриймо «Повість врем 'яних літ» Нестора‑літописця. Там розповідається, як київський князь Олег ходив на греків на двох тисячах кораблях, кожний з яких вмішував до 40 воїнів! Така військово‑морська армада з успіхом виконала на Чорному морі своє завдання і здобула перемогу над могутньою тоді Візантією. І це був не поодинокий похід на Чорне море київських князів. Починаючи з IX cm. Київська Русь мала такий флот, що він здатен був діяти і в Середземномор'ї. Отже, нашому флоту вже давно перевалило за тисячу літ!

Після занепаду Київської Русі (татаро‑монгольське нашестя і його наслідки) український флот вдруге почав відроджуватися в часи Великого Литовського князівства, і особливо з появою на Дніпровському Низу козацтва. Спершу бродників, а потім і січовиків.

З кінця XII cm. козаки, долаючи простори Кара‑Деніза, почали робити успішні походи на узбережжя Османської імперії – у відповідь на її людоловство й поневолення безневинного населення.

Після Сагайдачного з 'явиться ціла когорта українських флотоводців, полковників Палія, Свічки, Мировича, Пашківського, Мокієвського, Козьменка, кошового Шарпила та багатьох інших, чиї славні імена загубилися в тумані історії. Свої чайки козаки будували біля Києва, на Січі, Перевалочній, Кодаку, Новобогородицьку, при усті Самари та Орелі і навіть нижче Очакова, в урочищі Стрільче – по суті на тодішній території противника.

Козаки з давніх‑давен були не лише добрими мореплавцями, а й майстерними корабелами. І це в ті часи, коли на головній російській верфі у Брянську (1690) ніхто не вмів будувати такі суднаяк і плавати на них. Брянський стольник Сильвестр Огибалов доносив у Москву, що його люди «струговому делу не обучены», тож цар Петро збирав їх з усіх усюд. У тім числі й запорожців, які вчили «старших братів», як будувати суднаразом з іноземними корабелами, хоча б голландськими.

Учили і будувати, і оснащувати їх, і на них плавати й воювати.

Року 1697‑го амбасадор Отто Плейє сповіщав свого імператора про ту допомогу, що її московитам виявляли запорожці, які вислали півтори тисячі козаків, очолюваних отаманами Морозом та Чалим, на чайках для підтримки з моря.

Якщо польський король Стефан Баторій лише формально своїми грамотами підтвердить дозвіл козакам будувати човни для Чорного моря, то Богдан Хмельницький (1649) підпише Договір між турецьким султаном і Військом Запорозьким та народом руським про торгівлю на Чорному морі.

У Договорі згадуються як торгові судна, так і військові. Здебільшого ці судна поєднували в собі функції як військових, так і торгових, водотоннажністю приблизно 1000 т, які могли вміщувати вантажу до 20–30 тонн. Це судно типу люгер – для каботажного плавання, а за кількістю гарматце корвет.

Саме запорожці допомагатимуть Росії утверджуватися на Чорному морі, Росія використовуватиме їхні верфі на Хортиці і козаків як умілих корабелів. Чи кодацьких лоцманів при проході порогів на Дніпрі. Катерина II видала тоді указ про створення державної лоцманської служби на порогах: «…записать в лоцманы 100 человек, употребя к сему преимущественно бывших запорожцев яко людей к проводу судов через пороги привыкших…»

Скільки триватимуть російсько‑турецькі війни, стільки й допомагатимуть російській армії запорожці, а їхня Дунайська флотилія здобуватиме славу російській зброї. (Між іншим, за списками морських екіпажів, 90 відсотків командного офіцерського складу мають іноземні прізвища, а 70 відсотків рядових набрані з України.)

«Без сумніву, сучасна Росія має право пишатися своїми здобутками, але при цьому не слід забувати хто і як їх для неї зробив,пише в Інтернеті український історик.Як власне і нам пора осмислити свої здобутки для чужих. Раз і назавжди позбутися комплексу меншовартості, який в нас так успішно виховали і закріпили на генному рівні. А це можливим стане лише тоді, коли ми відкинемо нав'язані нам чужі стереотипи, напишемо самі свою історію, ґрунтуючись виключно на здоровому глузді, національних інтересах і об'єктивних документальних даних. Слід раз і назавжди повернути викрадену російськими царедворцями славу і розвіяти міф про пріоритети Росії на Чорному морі».

 

За переказами у Військовій Скарбниці козаки ховали свій військовий скарб. Ось як свідчить Боплан:

«Розповідають, що козаки заховали тут у каналах безліч гармат і ніхто з поляків не знає цього місця, бо вони ніколи не бувають тут, а козаки з свого боку тримають це у великій таємниці».

Там же, у Військовій Скарбниці, у вузьких звивистих протоках, що їх маскували високі зарості очеретів та чагарі, стояла запорозька флотилія, її охороняли козацькі пікети, що були там розташовані.

Ще із свідчень Боплана:

«Тут загинуло чимало турецьких галер… які заблудилися між: островами і не могли знайти дороги, тим часом як козаки у своїх чайках стріляли в них з очерету. Відтоді галери не заходять у Дніпро далі як на 4–5 миль од гирла».

У Військовій Скарбниці козаки будували свої знамениті чайки.

На будівництві козацького флоту, як свідчать історичні дані, працювало 5–6 тисяч козаків одночасно. Шістдесят чоловікспеціальна бригада корабелівза 15 днів впорувалася з човном, що вже врочисто став зватися чайкою. Чи байдаком. («Ой заграй, заграй синеньке море, Та під тими байдаками, що пливуть козаки…» Т. Шевченко). Але назва утрадиційнилася як чайка. Мабуть, тому, що човен був такий же летючий на морі, як білокрилі чайки в небі…

Усі гуртом за 2–3 тижні споруджували 80–100 човнів… Ох і грало ж тоді козацьке серце, за зиму знудьгувавшись за морем бурхливим, часто навіть скаженим, але все одне любим молодецькому серцю, морем синім, котре Чорнепахне, пахне козакові мандрівочка до турків у гості. І що з того, що в турків воно Кара‑Деніз, зле, чорне море, що з того!

Човен виходив у довжину 20 метрів і в ширину чотири.

Та стільки ж у висоту.

Його перегороджували дошками та лавами, ставили щоглу, напинали заздалегідь пошиті вітрила, що залюбки ловитимуть вітер буйний. Так, наче лялечки, народжувалися у Військовій Скарбниці знамениті козацькі чайки, в піснях і в думах оспівані.

Ставили два стернана носі й на кормі, що забезпечували судну швидкість на поворотах. А вже тоді до бортів кріпили кочети на шістнадцять‑двадцять весел, ликом з липи або черешні прив 'язували снопи очерету до бортів – щоб чайка надійніше трималася на поверхні бурхливого моря. Верхньої палуби не було, тож човен навіть заповнений водою не тонув, утримувався на в 'язках очерету.

Екіпаж набирався здебільшого з вихідців придніпровських степів – чомусь з них виходили найкращі моряки, справжні «морські вовки степів», як називали їх турки. Хлопці та дядьки зодягали сорочки й червоні та малинові шаровари – оце й уся форма та екіпіровка. (Ну, ще прихоплювали шапку та сяку‑таку благеньку свитку від негоди.)

Озброювалися. На кожну чайку ставили чотири чи й більше фальконетів (дрібнокаліберні гармати), на лавах всідалися за весла п 'ятдесят чи сімдесят козаків, кожен з яких мав по дві рушниці, шаблю, п'ять‑сім фунтів пороху, свинець…

Чайку завантажували ядрами, порохом. Сухарів бочку, пшоняну кашу та борошнотеж у бочках. Розведене у воді, змішане з кашею, воно заміняло морякам і їжу, і напій. Смаку таке їдло не мало, як і вишуканості, але силу давало, а що ще треба козакові? Горілки ж – ні‑ні, бодай і грамини! Сухий закон!

А далі, як писатиме Поет:

 

У неділю вранці‑рано

Синє море грало,

Товариство кошового

На раді прохало:

«Благослови, отамане,

Турка пошукати

Та за Тендер погуляти,

Турка пошукати».

Чайки і байдаки спускали,

Гармати риштовали,

З широкого гирла Дніпрового випливали…

 

Похідний отаман давав знак, на валу Січі бухкали прощально гармати: щасливої дороги, морські вовки степів!

З піснями, з веселими гуками спускалися в пониззя Дніпра.

Гай‑гай, що то було за видовисько! Квітнув малиновими шликами козацьких шапок батько Дніпро, тріпотів білими вітрилами, майорів козацькими чайками, що їхню вервечку на першому човні вів наказний морський отаман, що й заміняв козацькій флотилії адмірала.

Перед гирлом Славути сторожко таїлися у плавнях. Пісні‑співи затихали.

Завмирали, поховавшись у численних протоках між стінами непроходимого очерету на своїх чайках – ночі очікували. З'яви в небі місяченька, сонця свого козацького…

При місяці вирушали далітихо‑тихо гребучи, ані стукоту весел, ані гомону – треба було мимо турків непоміченими зі своєю флотилією, – а це не просто, – прошмигнути. Хіба що на тій чи тій чайці, невтерпівшиде були добрі співуни, – тихо затягнуть:

 

Ой у лузі та ще й при березі

Червона калина…

Породила молода дівчина

Хорошого сина.

 

Того самого, якому не дала «ні щастя, ні долі». І вже бадьоріше виводили:

 

Розвивайся… сухий дубе, –

Завтра похід буде!

Собирайся, молодий козаче, –

Завтра похід буде!

 

А козак відповідав:

 

Я походу та ще й не боюся –

Зараз собер уся.

Я походу та й не боюся –

Зараз соберуся…

 

 


Дата добавления: 2015-08-18; просмотров: 101 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Весілля на запорозькому прикордонні | Частина восьма | Частина дев 'ята | Казочка про пана Коцького | Частина одинадцята | Епілог‑1 | Епілог‑2 | То який Сагайдачний проміняв жінку на тютюн та люльку? | А тут і Янка підвернулася – наче на замовлення | Чому в Еріха Ляссоти порогів тринадцять? |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Благослови, отамане… турка пошукати!| У морі козацькі чайки!!! Не спати!!!

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.014 сек.)