Спеціальна конфіскація

В Україні планують запровадити "спеціальну конфіскацію". Суд зможе конфіскувати переписану на тещу квартиру або подаровані дружині діаманти. Якщо гроші на ці покупки ви отримали злочинним шляхом. Нажите незаконно відберуть, навіть якщо людину не зможуть посадити за ґрати, приміром, за станом здоров'я. Спеціальна конфіскація застосовуватиметься до майна, отриманого незаконним шляхом. Це можуть бути гроші, які направлялись на вчинення злочину або як матеріальна нагорода за його вчинення. Приміром, злочинець викрадає коштовності, продає їх і на отримані гроші купує маєток та дарує тещі. Звичайна конфіскація тут безсила. Спеціальна може відібрати подарунок щедрого зятя. Якщо майно передано третій особі, яка мала б знати, що це майно отримано злочинним шляхом, то вона позбувається цього майна. Переписування майна на родичів чи друзів тепер не застрахує злочинця. Неосудність за станом здоров'я чи віком - теж не перешкода для спеціальної конфіскації. Головна вимога – докази кримінальності статків. Боротьба з відмиванням грошей – вимога європейської спільноти

Випадки застосування спеціальної конфіскації

1. Спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно:

1) одержані внаслідок вчинення злочину та/або є доходами від такого майна;

2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення злочину, фінансування та/або матеріального забезпечення злочину або винагороди за його вчинення;

3) були предметом злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави;

4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

2. У разі якщо гроші, цінності та інше майно, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, були повністю або частково перетворені в інше майно, спеціальній конфіскації підлягає повністю або частково перетворене майно. Якщо конфіскація грошей, цінностей та іншого майна, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, на момент прийняття судом рішення про спеціальну конфіскацію неможлива внаслідок їх використання або неможливості виділення з набутого законним шляхом майна, або відчуження, або з інших причин, суд виносить рішення про конфіскацію грошової суми, що відповідає вартості такого майна.

3. Спеціальна конфіскація застосовується також у разі, коли особа не підлягає кримінальній відповідальності у зв’язку з недосягненням віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, або неосудністю, або звільняється від кримінальної відповідальності чи покарання з підстав, передбачених цим Кодексом, крім звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.

4. Гроші, цінності та інше майно, зазначені в цій статті, передані особою, яка вчинила злочин або суспільно небезпечне діяння, що містить ознаки злочину, передбаченого цим Кодексом, іншій фізичній або юридичній особі, підлягають спеціальній конфіскації, якщо особа, яка прийняла майно, знала або повинна була знати, що таке майно одержано внаслідок вчинення злочину, передбаченого статтею 354 та статтями 364, 364 -¹, 365 -², 368-369 -² розділу XVII Особливої частини цього Кодексу, або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого зазначеними статтями.

5. Спеціальна конфіскація не застосовується до грошей, цінностей та іншого майна, зазначених у цій статті, які згідно із законом підлягають поверненню власнику (законному володільцю) або призначені для відшкодування шкоди, завданої злочином.

73.

Амністія та помилування

1. Звільнення від відбування покарання застосовується виключно судом. Винятки становлять випадки звільнення від покарання, тобто усунення застосування кримінального закону у зазначеному випадку (dispensatio legis), що застосовуються в порядку амністії або помилування.

У статтях 74, 85–87 КК визначається можливість звільнення особи від покарання чи пом’якшення призначеного покарання в порядку амністії або помилування.

На відміну від КК України в КК Російської Федерації інститут амністії та помилування виокремлено в окрему главу 13, чим підкреслюється їх важливість.

Оскільки і амністія, і помилування здійснюється не судом, а відповідно суб’єктами органів вищої державної влади, це дозволяє віднести їх скоріше до державно-правового, ніж до кримінально-правового інституту.

Відповідно до ст. 92 Конституції України, Закону України «Про застосування амністії в Україні»1 (зі змінами і доповненнями) амністія оголошується спеціальним законом про амністію, який приймається Верховною Радою України в кожному конкретному випадку, а порядок здійснення помилування міститься в Указі Президента, яким затверджено Положення про порядок здійснення помилування від 12 квітня 2000 року №588/2000.

До прийняття чинної Конституції України укази про амністію видавав Президент України (наприклад, Указ Президента України «Про амністію учасників війни в Афганістані та воєнних конфліктів в інших зарубіжних країнах» 1994 р.).

2. Поняття «амністія» – грецького походження, означає забуття, прощення, здійснюване актом верховної влади.

Амністія являє собою повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів.

Отже, чинність закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня вступу його в силу, тобто не тільки на засуджених, а й на осіб, що вчинили суспільно небезпечні діяння, які ще не були предметом судового розгляду. Тому акт амністії може полягати у звільненні від покарання (основного і додаткового), скороченні строку покарання, звільненні від додаткового покарання.

Як правило, акт амністії видається з приводу знаменних дат і розглядається в нерозривному зв’язку з правовою і політичною ситуацією, є проявом гуманізму держави.

У стародавні часи амністія оголошувалася на честь релігійних свят. З часом стали традиційними амністії з приводу сходження на престол, видужання царя чи членів його родини, народження спадкоємця тощо, пізніше імператори до таких приводів додали амністії на честь перемоги в боях. У радянський час амністії видавалися на честь знаменних подій (наприклад, у зв’язку з 40-річчям перемоги у Великій Вітчизняній війні).

За роки незалежності нашої держави, станом на 2003 рік, було проголошено тринадцять амністій: сім – Указами Президента України, шість – законами Верховної Ради України.

Умови та інші обставини, з урахуванням яких застосовується амністія, в кожному конкретному випадку визначаються самим актом амністії.

Закон розрізняє три види амністії: повну, коли передбачається повне звільнення зазначених у законі осіб від кримінальної відповідальності чи від відбування покарання часткову — при частковому звільненні зазначених у законі осіб від відбування призначеного судом покарання умовну, яка застосовується у виключних випадках, з метою припинення суспільно небезпечних групових проявів, і поширюється на діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов’язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених у законі про амністію.

Таким чином, згідно з чинним законодавством до особи, яка вчинила злочин, може бути застосований один із таких видів амністії:

а) відмова в порушенні кримінальної справи (п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК)

б) закриття кримінальної справи (п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК)

в) звільнення від відбування основного і додаткового покарання (ч. 2 ст. 86 КК- ст. 5 Закону України «Про застосування амністії в Україні»)

г) звільнення від невідбутої частини основного і додаткового покарання (ч. 2 ст. 86 КК)

ґ) звільнення від основного покарання із залишенням додаткових мір покарання (ст. 5 Закону України «Про застосування амністії в Україні»)

д) заміна покарання або його невідбутої частини більш м’яким покаранням (ч. 3 ст. 86 КК).

Положення закону про амністію, які не відповідають переліченим вимогам, не мають юридичної сили і застосуванню не підлягають.

Амністія не звільняє від обов’язку відшкодувати шкоду, заподіяну злочином, покладеного на винну особу вироком або рішенням суду.

Дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на злочини, що тривають або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняття закону про амністію.

Судимість не може бути знята за законом про амністію. Питання про погашення або зняття судимості щодо осіб, до яких застосовано амністію, вирішується відповідно до положень статей 88–91 КК, виходячи із виду і строку фактично відбутого винним покарання.

Закони про амністію, за винятком законів про умовну амністію, можуть прийматися не частіше одного разу протягом календарного року. Особи, які відповідно до закону про амністію підлягають звільненню від відбування (подальшого відбування) покарання, звільняються не пізніше трьох місяців після опублікування відповідного закону.

Особи, щодо яких відповідно до закону про амністію застосовується скорочення строку покарання, мають бути офіційно поінформовані про нове обчислення строку покарання і дату закінчення відбування покарання протягом місяця після опублікування закону про амністію.

Не допускається застосування амністії: а) до осіб, яким смертну кару в порядку помилування замінено на довічне позбавлення волі, і до осіб, яких засуджено до довічного позбавлення волі б) до осіб, які мають дві та більше судимостей за вчинення умисних тяжких чи особливо тяжких злочинів в) до осіб, яких засуджено за особливо небезпечні злочини проти держави, бандитизм, умисне вбивство за обставин, що обтяжують відповідальність г) до осіб, яких засуджено за вчинення умисного тяжкого чи особливо тяжкого злочину і які відбули менше половини призначеного вироком суду основного покарання.

Законом про амністію можуть бути встановлені й інші категорії осіб, на яких амністія не поширюється (наприклад, такі, які раніше звільнялися від покарання за актом амністії, є злісними порушниками режиму відбування покарання та ін.).

Закриття справи внаслідок акта амністії не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує. Тоді провадження у справі продовжується у звичайному порядку (ч. 4 ст. 6 КПК України) і підлягає судовому розгляду. За доведеності вини особи суд виносить обвинувальний вирок і відповідно до акта про амністію звільняє засудженого від покарання.

Відповідно до ст. 44 КК України звільнення від кримінальної відповідальності за актом амністії здійснюються виключно судом.

Цікавим є те, що за законодавством РФ звільнення від кримінальної відповідальності за актом амністії здійснюють різноманітні органи (виправні установи, органи дізнання, суд, органи внутрішніх справ).

3. Виходячи із принципу гуманізації суспільних відносин, Конституція України (п. 27 ст. 106), а за нею ст. 87 КК зазначають, що Президент України здійснює помилування щодо індивідуально визначеної особи.

У Конституціях СРСР 1936 і 1977 років у п. «к» ст. 49 і п. 11 ст. 121 було зазначено про помилування як про виключну компетенцію Президії Верховної Ради СРСР.

Цікавим є той факт, що у Конституції України, як і в радянських конституціях, про помилування йдеться, лише, як про повноваження державних органів. У цьому контексті Конституція Російської Федерації 1993 р., використала формулювання, яким встановила право громадян на клопотання про помилування.

Помилування — акт глави держави, за яким певна особа (чи кілька осіб) повністю або частково звільняється від відповідальності чи покарання (незалежно від тяжкості злочину вчиненого ними), чи до неї застосовується більш м’яке покарання, або ж з особи знімається судимість.

Згідно зі ст. 44 КК актом помилування особа звільняється як від відповідальності, так і від покарання.

Акт помилування не має нормативного характеру, оскільки він розрахований на застосування тільки в одному конкретному випадку — щодо конкретного засудженого.

Особливістю акта помилування є його персоніфікованість – в ньому зазначаються конкретні імена і прізвища помилуваних осіб.

Порядок здійснення помилування встановлено Указом Президента України, яким затверджено Положення про порядок здійснення помилування» від 12 квітня 2000 року №588/2000. Відповідно до нього помилування має місце щодо індивідуально визначеної особи, зазначеної в акті про помилування.

Помилування засуджених здійснюється у вигляді:

а) заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п’яти років (ч. 2 ст. 87)

б) повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання

в) заміни покарання або його невідбутої частини більш м’яким покаранням

г) зняття судимості.

Право на клопотання про помилування має особа, яка:

а) засуджена судом України і відбуває покарання в Україні

б) засуджена судом іноземної держави і передана для відбування покарання в Україну без умови про незастосування по милування

в) засуджена в Україні та передана для відбування покарання іноземній державі, якщо відповідна установа цієї держави погодилася визнати і виконати прийняте в Україні рішення про помилування

г) відбула покарання в Україні.

Крім того, право на подання клопотання про помилування мають, зокрема, захисник, батьки, дружина (чоловік), діти, законний представник засудженого, громадські організації тощо.

Помилування не ставиться в залежність ні від ступеня суспільної небезпечності особи засудженого, ні від тяжкості вчиненого ним злочину і суворості призначеного йому покарання. Тому акти про помилування можуть видаватися і щодо осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. При цьому, якщо особа була засуджена за вчинення тяжкого (та особливо тяжкого) злочину до покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк, прохання про її помилування може бути подано тільки після фактичного відбуття нею не менше половини строку призначеного покарання, а у разі засудження до довічного позбавлення волі — лише після фактичного відбуття не менше п’ятнадцяти років.

Відповідно до згаданого положення підготовку матеріалів для розгляду клопотань про помилування та з’ясування ставлення засудженого до помилування здійснює управління з питань помилування Адміністрації Президента України.

Підготовлені управлінням з питань помилування матеріали попередньо розглядаються Комісією при Президентові України у питаннях помилування.

Розглянувши клопотання про помилування і матеріали, підготовлені Управлінням з питань помилування, Комісія вносить Президентові України пропозицію про застосування помилування. Про клопотання, в яких Комісією не знайдено підстав для помилування, управління з питань помилування інформує Президента України.

У разі відмови в задоволенні прохання про помилування особи, засудженої за тяжкий або особливо тяжкий злочин, за відсутності нових обставин, що заслуговують на увагу, ця особа може звернутися з повторним проханням, як правило, не раніше ніж через рік, а особа, засуджена за інші злочини, — не раніше ніж через шість місяців із часу відмови в задоволенні прохання.

Згідно з п. 12 згаданого Положення, затвердженого Указом Президента, під час розгляду клопотань про помилування враховуються: характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа засудженого, його поведінка, ставлення до праці, участь у громадському житті в місцях відбування покарання, строк відбутого покарання та інші обставини думка керівника установи виконання покарань або іншого органу, який відає виконанням вироку, спостережної комісії, служби у справах неповнолітніх, громадських організацій і трудових колективів, а в необхідних випадках також думка місцевого органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування.

Особа, яку раніше було неодноразово (два і більше разів) засуджено за вчинення умисних злочинів або до якої раніше було застосовано амністію, помилування, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміну невідбутої частини покарання більш м’яким, звільнення від відбування покарання з випробуванням, якщо вона до погашення чи зняття судимості знову вчинила умисний злочин, може бути помилувана лише у виняткових випадках.

Норми Указу Президента України про помилування є нормами прямої дії й не потребують прийняття додаткових рішень судом, як у випадку із амністією.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК України кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю у зв’язку із помилуванням конкретних осіб.

Закриття справи на підставі акта помилування не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує. У цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку.

За своєю юридичною природою помилування є не реабілітацією, а лише звільненням від покарання. Воно не усуває самого факту вчинення злочину: якщо особа після звільнення від покарання за помилуванням вчинить новий злочин, це буде основою для визнання повторності та рецидиву.

4. Помилування й амністія, незважаючи на очевидну схожість, мають такі відмінності:

– акт про помилування є юридичною підставою для звільнення особи від покарання, тоді як для застосування амністії необхідний акт відповідного органу, на який покладено обов’язок з реалізації положень закону про амністію

– помилування не має загальнонормативного характеру, а являє собою акт застосування права в конкретному випадку

– помилування має разовий характер, тоді як застосування амністії – це досить тривалий період, що вимагає зусиль уповноважених органів: міліції, суду, прокуратури, органів, що відають виконанням вироку

– закон про амністію приймається щодо неперсоніфікованого кола осіб, а помилування інколи називають персоніфікованою амністією, приймають щодо конкретних осіб

– прийняття закону про амністію, як правило, приурочене до певної святкової дати для всієї держави, а акт про помилування, який видається президентом, такої прив’язки не має

– клопотання про помилування завжди походить від самого засудженого, його родичів, спостережних комісій, адміністрації установи виконання покарань. Акти ж амністії завжди видаються з ініціативи органів вищої державної влади, уповноважених їх видавати.

Спільним для амністії та помилування є те, що вони не ставлять під сумнів рішення суду і не реабілітують осіб, а є лише проявом реалізації принципів гуманізму та економії кримінально-правової репресії з боку органів вищої державної влади.

Дата добавления: 2015-08-13