Опорний конспект

1. Соціально-політичні передумови Великої хартії вільностей.

Історія створення Великої хартії вільностей вимагає перш за все виявлення суті тих соціально-політичних суперечностей, які на початку ХІІІ ст. привели до формування широкої антикоролівської опозиції.

Після норманського завоювання в Англії була утворена централізована держава із сильною королівською владою. Королю належали верховні права на всі землі країни, що забезпечувало йому владу над феодалами. В руках короля була зосереджена законодавча, судова і військова влада. Центром управління була королівська курія. Це був дорадчий орган із знаті і приближених короля. До вищих посадовців належали маршал (командуючий військом), камерарій (управляючий землями і майном короля), канцлер (керівник королівської канцелярії). Особливістю англійської держави стала відмова від війська, що складалося із військових дружин васалів короля. Генріх ІІ ввів для своїх васалів замість обов’язкової військової служби грошову повинність – так звані “щитові гроші”, на які утримувалося наймане військо. Зміцнила королівську владу і судова реформа Генріха ІІ.

Сильна королівська влада і централізація управління створювали сприятливі умови для крайніх проявів монархічної влади, для свавілля королівських урядовців. Це суперечило становій відособленості англійського суспільства, особливо соціальній позиції перів (їх було до 50 духовних – єпископів, архієпископів, абатів і до 50 світських – герцогів, маркізів, ерлів, віконтів, баронів).

На початку ХІІІ ст. король Іоанн Безземельний, який практикував введення надзвичайних податків і численні свавільні побори, вступив у відкритий конфлікт з більшістю перів. Останні об’єдналися із значною частиною всього вільного населення: рицарів (в цьому стані налічувалося до 6000 чол.), фрігольдерів, городян. Конфлікт ускладнювався позицією глави римо-католицької церкви папи Інокентія ІІІ. В 1205-1213 рр. папа виступав проти Іоанна, навіть відлучив його від церкви). Але влітку 1213 р. англійський король зробив ряд поступок і папа почав його підтримувати.

В 1215 р. барони і їх союзники виступили проти короля з майже 2-тисячною армією рицарів. Король змушений був відступити. 15 червня 1215 р. в долині Темзи неподалік містечка Раннімед була підписана Велика хартія вільностей (Magna Carta Libertatum). Хартія була вимушеною уступкою короля опозиційним силам, а не документом, який він добровільно дарував своїм підданим. Про це свідчить ряд положень хартії, зокрема ст. 61, яка вказує першопричину появи хартії: “умиротворення розбрату, який народився між нами (королем) і баронами нашими”. Хартія встановила нові принципи взаємовідносин королівської влади з основними станами Англії. Первісно підписаний королем текст мав 39 статей, пізніше він збільшився до 63 статей і став основою для формування нової, станової монархії.

2. Велика хартія вільностей про правове становище різних суспільних груп.

а) Хартія і церква.

Хартія відкривається і завершується статтями, які проголошують повну свободу англійської церкви і права духовенства (ст. 1, 63). Особливо підкреслювалася недоторканість володіння церквою своїми правами і вільностями, перш за все свободою виборів кліру. Поява цих положень у Хартії була зумовлена як політичними претензіями церкви, так і її пануючою релігійною ідеологією про підкорення королівської волі богу, божественну справедливість.

б) Хартія і барони.

Більшість статей хартії стосується васально-ленних відносин короля і баронів. Лени оголошувалися вільно успадковуваними володіннями, обмежувалися розміри платежів при передачі ленів у спадок (вперше в історії Англії фіксується сума “справедливого рельєфу” ст. 2, 3). Ст. 4, 5, 37, 46 стосуються феодальної опіки, ст. 6 – одруження спадкоємців, ст. 7-8 охороняють права баронських вдів. У ст. 9, 10, 11 і 26 врегульовуються питання уплати боргу королю. Барони були зобов’язані надавати королю грошову допомогу (“щитові гроші“) лише при викупі короля із полону, при посвяченні в рицарі його старшого сина і при видачі заміж його старшої дочки від першого шлюбу. Це могло відбуватися лише за згодою Великої ради королівства, яка мала складатися з баронів, вищого духовенства та всіх безпосередніх васалів короля.

Баронів могли судити лише “судом рівних”, тобто судом перів. Король не міг заарештовувати, ув’язнювати баронів, позбавляти їх майна, оголошувати поза законом без вироку суду перів (ст. 52).

Деякі із “баронських” статей хартії мали загальнополітичний характер. Найбільш відверто політичні претензії баронства виражені в ст. 61, яка передбачала обмеження королівської влади радою 25 баронів. Ця рада отримувала право всіма засобами, аж до застосування озброєної сили (але не посягаючи на особу короля і його сім’ю), змушувати короля виконувати постанови хартії.

в) Хартія та інші стани.

Статей, що відображали інтереси інших членів опозиції 1215 р., в хартії небагато. Про права рицарів у найбільш загальному вигляді йдеться у ст. 16 і 60, де говориться про відбування за рицарський лен тільки встановленої служби і про те, що положення хартії, які стосуються взаємовідносин короля з його васалами стосуються і відносин баронів з їх васалами. Матеріальні інтереси дрібних і середніх фрігольдерів закріплені в ст. 15, 16, 27, 29 і 60, де була зафіксована обіцянка не обмежувати їх непосильними податками і штрафами. Інтереси міщан і купців відображені в ст. 12, 13, 33, 35 і 41. За містами підтверджувалися їх давні вільності та звичаї. Купцям дозволялося вільне і безпечне пересування та торгівля без стягування незаконного мита. Встановлювалася єдність мір і ваг, важливих для розвитку торгівлі.

3. Велика хартія вільностей про впорядкування судово-адміністративного апарату.

Тема правосуддя – одна із центральних у хартії. Їй присвячені ст. 17-22, 21, 34, 36, 38-40, 45, 52, 54-57. Вони підтверджували і закріплювали судово-адміністративні інститути, що вже сформувалися (особливо в період реформи Генріха ІІ), обмежували сваволю чиновників і суддів у центрі і на місцях. Саме ці статті відображали в основному одностайні і найбільш однозначні вимоги опозиції, як серед баронів, так і рицарів, фрігольдерів та міщан. Так, у ст. 20 записано, що вільна людина за провину буде штрафуватися відповідно до провини, але її основне майно мало залишатися недоторканим. Згідно ст. 38 чиновникам заборонялося притягувати когось до відповідальності на підставі лише усної заяви і без свідків, що заслуговували довір’я. В ст. 45 король обіцяв не призначати на посади суддів, констеблів, шерифів і бейліфів осіб, які не знали законів Англії і не бажали добровільно дотримуватися їх. Король також зобов’язувався “нікому не продавати права і справедливості” (ст. 40), заборонялося стягувати самовільне і непропорційне мито. Ст. 18-20, 38 офіційно закріпили порядок розслідування цивільних і кримінальних справ з допомогою присяжних.

Найвідоміша стаття Великої хартії вільностей – стаття 39, направлена проти свавільних дій короля, незаконних арештів, накладення покарань адміністративним розпорядженням без суду, свавільного позбавлення прав володіння майном, перш за все землею. Розбіжності в оцінці цієї статті стосувалися передусім питання про те, на кого поширювалися її гарантії: на всіх вільних англійців чи тільки на баронів? Вираз про “суд рівних“ (перів) стосувався, безсумнівно, тільки баронів, означаючи їх захист від незаконних посягань з боку короля. Вимога ж суду “законами країни” означала визнання правосуддя, передбаченого загальним правом Англії. Вона стосувалася всіх вільних людей країни, закріплюючи тим самим принцип, – “нема покарання без суду”, що стало важливим кроком до майбутнього утвердження інституту прав людини в Англії.

4. Історичне значення Великої хартії вільностей.

Велика хартія вільностей не стала законом чи програмним документом уряду Іоанна Безземельного. Юридичну силу вона мала лише кілька місяців (у серпні папа римський, що помирився з Іоанном, анулював її своєю буллою). В 1216 р. Іоанн помер, не виконавши обіцянок. Ряд баронів, залишаючись вірними королю, відкрито ігнорував хартію, не відмовляючись, правда, від записаних у ній прав і привілеїв. Сумніви у визнанні хартії як діючого джерела права зумовили потребу періодичного підтвердження. Перше таке підтвердження відбулося вже в 1216 р. від імені малолітнього Генріха ІІІ. Друге перевидання документа відбулося в 1217 р. (до варіанту 1216 р. були внесені незначні зміни). Останнє перевидання хартії відбулося в 1225 р. Однак в силу сумнівів у її законності була знову підтверджена королем після досягнення ним повноліття в 1237 р. Ще раз текст хартії був визнаний і проведений через парламент Едуардом І у 1297 р. (в латинській редакції він отримав тоді назву “Статут про заборону податків”). У цьому акті було проголошено, що ніякі податки, пільги і збори не будуть надаватися і стягуватися без волі і спільної згоди архієпископів, єпископів, графів, баронів, міщан та інших вільних людей країни.

Далі хартія постійно модифікувалась, її зміст тлумачився і змінювався відповідно до нових історичних умов. Особливу увагу привертала ст. 39. Між 1331 і 1363 рр. парламент багато разів інтерпретував цю статтю, надавши їй майже сучасного звучання. Так, “законний вирок рівних” отримав трактування “судова процедура з участю суду присяжних“; термін “закон країни” набув вигляду “належної правової процедури”; слова “ні одна вільна людина” були спочатку замінені словом “ніхто”, а потім словами “ні одна людина, до якого б стану вона не належала”.

Доля хартії продемонструвала безперспективність баронських претензій і незворотність процесу державної централізації Англії. З політичних інститутів, передбачених хартією, утвердилася тільки Велика рада королівства, яка з середини ХІІ ст. стала часто іменуватися парламентом, хоча тоді вона не була ще ні становим, ні представницьким органом.

Положення Великої хартії вільностей набули особливого політичного значення в період підготовки і проведення революції середини ХVІІ ст. в Англії. Вона стала головним аргументом таких революційних документів як “Петиція про право” 1628 р., Велика ремонстрація 1641 р., як “великий аргумент” прав людини, як перший в Англії акт конституційного значення. Російський письменник М.Карамзін у “Листах російського мандрівника” (1790 р.) так відгукнувся про хартію після знайомства з нею: “Запитайте в англійця, у чому її головні висновки? Він скаже: “Я живу, де хочу; упевнений у тому, що маю; не боюся нічого окрім законів…”.

Дата добавления: 2015-08-05