Романський стиль

В X-XII ст. (а в деяких місцях - і в XIII ст.) в мистецтві Західної Європи панував так званий романський стиль, що став одним з важливих етапів розвитку середньовічного мистецтва. Романський стиль ввібрав в себе елементи пізньоантичного і меровінгского мистецтва, культури «Каролінгського відродження», а також мистецтва епохи Великого переселення народів, Візантії та мусульманських країн Близького Сходу. Формування романського стилю було зумовлене розвитком феодальних відносин і ідеологією католицької церкви. У області культової архітектури головними розповсюджувачами романського стилю були монастирські ордени, а будівельниками, живописцями, скульпторами і декораторами рукописів - ченці. Лише в кінці XI ст. стали з'являтися мандрівні артілі каменотесів-мирян.

Окремі романські споруди та комплекси (монастирі, церкви, замки) зазвичай зводилися серед сільського ландшафту і панували над округою, як земне подобу «Граду божого» або наочне вираження могутності феодального владики. Романські споруди гармонували з природним оточенням, їх компактні форми і ясні силуети як би повторювали і узагальнювали природний рельєф, а місцевий камінь, найчастіше служив матеріалом, органічно поєднувався з грунтом і зеленню. Зовнішність будівель виконаний спокійною і урочистій сили. Характерними особливостями споруд романського стилю були масивні стіни, ваговитість яких підкреслювалася вузькими прорізами вікон і східчасто поглибленими порталами (входами), а також високі вежі, які стали одним з головних елементів архітектурної композиції. Романські будівля являло собою систему простих стереометричних обсягів (кубів, паралелепіпедів, призм, циліндрів), поверхня яких розчленовувалися лопатками, аркатурним фризами і галереями, рітмізірующімі масив стіни, але не такими, що порушують його монолітної цілісності. Храми розвивали успадковані від ранньохристиянського зодчества типи базилікальною і центричної церкви; в базилікального храмах в місці перетину трансепта з поздовжніми нефами зводилися світловий ліхтар або башта. Кожна з головних частин храму представляла собою окрему просторову клітинку, як всередині, так і зовні чітко відокремлену від інших. В інтер'єрі мірні ритми поділяють нефи аркад і підпружних арок викликали відчуття стійкості конструкції, це враження посилювалося склепіннями (переважно циліндричними, хрестовими, хрестово-реберних, рідше - куполами), які прийшли в романський стиль на зміну дерев'яним перекриттям і спочатку з'явилися в бічних нефах.

Якщо в ранньому романському стилі головну роль у декорі грала настінний живопис, то в Наприкінці XI - початку XII ст., коли склепіння і стіни знайшли більш складну конфігурацію, провідним видом храмового декору стали монументальні рельєфи, прикрашали портали, а часто і всю фасадну стіну, в інтер'єрі ж зосереджені на капітелях колон. У зрілому романському стилі плоский рельєф змінюється більш високим, насиченим світлотіньові ефектами, але незмінно зберігає органічний зв'язок зі стіною.

В епоху романського стилю розцвіла книжкова мініатюра, а також декоративно-прикладне мистецтво: лиття, карбування, різьба по кості, емальерное справа, художнє ткацтво, ювелірне мистецтво.

В романської живопису та скульптурі центральне місце займали теми, пов'язані з поданням про безмежному і грізному Божому могутність (Христос у славі, Страшний суд і т.п.). У строго симетричних релігійних композиціях домінувала фігура Христа; розповідні цикли (на біблійні і євангельські сюжети) брали більш вільний і динамічний характер. Для романської пластики типові відхилення від реальних пропорцій, завдяки яким людський образ часто стає носієм перебільшено експресивного жесту або частиною орнаменту, не втрачаючи при цьому духовної виразності. У всіх видах романського мистецтва важливу роль грав орнамент, геометричний або складений з мотивів флори і фауни.

Дата добавления: 2015-08-05