Статус Європейської ради

До складу Європейської Ради входить керівництво держав і (чи) урядів держав – членів ЄС, які очолюють виконавчу гілка влади, і навіть голова Європейської комісії. Кожного члена Європейської ради під час проведення сесії супроводжує глава відомства закордонних справ, а Голову комісії – член комісії, який відає питаннями зовнішніх економічних зв'язків.

Рішення проведення періодичних зустрічей голів держав та (чи) урядів - членів Європейських співтовариств булоофициализированно 1974 року на саміті НАТО у Фонтенбло мови у Франції. Керівники шести держав-членів вирішили зустрічатися щонайменше ніж тричі на рік до обговорення найважливіших питань розвиткуСообществ. Регулярність проведення таких зустрічей мотивувалася, передусім, необхідністю координації й узгодження зовнішньополітичних зусиль, оскільки питання зовнішньої політики України перебували поза веденняСообществ. Рішення саміту формально вони не мало юридично обов'язкового характеру.Принимаемое з урахуванням консенсусу, воно лише повідомляли комюніке про зустріч. Така процедура було використано щоб надати саміту особливого статусу, виключає його інкорпорацію до системи інститутів, передбачених установчими актами.Официализация статусу періодичних зустрічей керівників держав-членівСообществ і Голову Комісії було здійснено в 1986 року шляхом включення відповідного постанови в Єдиний європейський акт. Формула Єдиного європейського акта була повторена і трохи розширено в Договорі про Європейському союзі й відтворено в консолідованому тексті.

Європейська рада не включений установчими договорами до переліку інститутів ЄС. Його мають не політичний, а чи не правової характер. Відповідно, вони є нормативно-правовими актами і політична обов'язкові лише держав-членів, але з приватних осіб. Такі рішення не підлягають з самої своєї природи оспорювання через суд знову. Рішення Європейської Ради – це суть справи директивні вказівки, яким повинні слідувати і якими мають керуватись у своїй практичній діяльності уряду держав-членів й інститути ЄС.

За природою такі рішення ближчі один до рекомендаціям, ніж до обов'язковим нормативним правових актів. Це побічно випливає з тих постанов установчих договорів, які тією чи іншою мірою характеризують повноваження Європейської ради. Так, ст.17 Ніццького договору, яка зраджує аналогічну статтю Договору про ЄС, що передбачає формування спільної оборонної політики, встановлює, що вона мала б бути «перетворять на загальну оборону, якщо Європейська рада прийме таке рішення. І тут він рекомендувати державам-членам прийняти рішенні узгоджується зі своїми конституційнимитребованиями»[2]. Наведене становище як визначать конкретні повноваження Європейської ради (тільки він може затвердити рішення про спільну обороні), а й природу рішення (рекомендують державам-членам). На все важливі Союзу і доль інтеграції рішення обговорюються, погоджуються і втілюються до форми рекомендації, як державам-членам, і інститутам ЄС саме Європейською Радою.

Реальні повноваження Європейської ради можуть визначити як з урахуванням нормативних текстів, як під впливом аналізу практики своєї діяльності. Досвід підтверджує, у межах Європейської Ради приймаються все найважливіші політичні рішення з надзвичайному широким спектром питань. Це стосується всім сферам веденняСообществ та "Союзу. Європейська рада вирішує питання, пов'язані переходити до того що чи іншому етапу розвитку, приймає рішення, необхідних розробки та впровадження нових установчих актів, скликання міжурядових конференцій, розглядає і схвалює (або схвалює), намічені програми розвитку, вирішує питання, пов'язані з прийомом нових членів, визначає загальні орієнтири економічного, соціального і фінансового розвитку союзу, здійснює верховне керівництво загальної зовнішньої політикою, та політикою безпеки, оборонної політики, спрямовує і контролює здійснення співробітництво поліцій і пасажирських суден в кримінально-правової сфері.

Практично Європейська рада може взяти до розгляду будь-який важливе запитання життєдіяльності і еволюції Сообществ та "Союзу. Цьому, зокрема, сприяє формула, за якою в руки Європейської Ради передаються все спірні проблеми, виникаючі на рівні, зокрема лише на рівні Ради. Не перешкоджають такому порядку суворі правила дотримання кожним із інститутів закріпленої його компетенції. Цей принцип не порушується, оскільки Європейська рада своїми рішеннями не підміняє компетенцію окремих інститутів. Йдеться не іде у цьому разі нормативних правових актах. Їх виконання і наступне правове оформлення, у цьому необ-хідно, ввозяться відповідність до процедурою функціонування інших інститутів власності та порядком ухвалення ними нормативно-правових актів.

Важливі зміни у статус Європейської Ради пропонує внести Конституція ЄС. Головне зміна полягає у наділення Європейської Ради статусом інституту Союзу. Отже, змінюється юридична природа прийнятих рішень, структура, лад і процедура роботи Європейської Ради. Особливості статусу здійснення повноважень вищим керівним органом відбито у тому, що з відання Європейської ради вилучається законодавча функція. Прийняті їм нормативно-правові акти можуть наділятися лише у форму рішень. Для ухвалення який завжди потрібно консенсус, і, можливо застосування процедура прийняття рішень кваліфікованим більшістю голосів.

Дата добавления: 2015-08-05