Село Петрівка Слов’янського району

Донецької області

Мій батько загинув на війні, і ми з мамою жили вдвох у селі Знаменка Слов’янського району. У нас був город, кури, качки, тому нам жилося легше, ніж іншим, особливо багатодітним сім’ям і старим людям. Мама працювала на швейній фабриці, отримувала хліб за продовольчою карткою - це також дуже підтримувало нас.

Восени та навесні ми, діти, збиралися всім селом і йшли до лісу. Збирали там гриби, ягоди, жолуді, коріння. Узимку 1947 року шукали на полях мерзлу картоплю. Хто міг, ходив на полювання, навіть птахів з рогатки стріляли. Іноді ми бігали до сусідського села. Там була пекарня і ми збирали крихти хліба, коли його різали.

Мама намагалася допомагати тим, кому було найважче. Пам’ятаю, вона давала мені щось із їжі, щоб я віднесла одній жінці, яка жила з маленькою дитиною.

Запам’яталася також сусідка Білицька Анна, яка дуже голодувала. Вона мала двох дітей, а чоловік не повернувся з фронту, і ніхто не знав, де він і що з ним сталося. Анна мало не щодня їздила до міста і намагалася у військкоматі дізнатися щось про чоловіка. Ось так у січні 1947 року вона поїхала і не повернулася - померла біля військкомату. Що сталося з дітьми - вже не пам’ятаю.

Записала Савчук О.

2001 р.

№ 10

Ставицька Тамара Василівна,

Місто Селидове Донецької області

Батько наш під час війни загинув, тож мама залишилась одна з трьома доньками. Жили ми тоді у м. Красноармійську Сталінської області.

Особисто я пережила голод дуже тяжко: постійно не доїдала, піклувалася про двох менших сестричок. А мені було тоді п’ятнадцять років. Мама працювала у швейній майстерні, довго була на роботі, приходила пізно.

Їсти не вистачало. Навесні 1947 року збирали лободу, варили буряки. Увечері готували суп, коли мама поверталася з роботи. Найсмачнішими були шматочки буряка, які ми ділили між собою. Мама часто віддавала свій шматочок нам. Проте ми не наїдалися. Їсти хотілося завжди, так хотілося, що вночі довго не могла заснути. А коли спала, то бачила завжди один і той же сон: на столі повно їжі і ми, не дивлячись один на одного, їмо.

Нашими сусідами були Федір Микитович та Анна Савелівна Силантьєви, люди вже похилого віку. Мали вони корову, стара вже була і молока не давала. Але ми їх вважали багатими - адже мали корову. Сусіди планували зарізати корову на Різдво, а до того часу протриматися на інших харчах. Але раптом, незадовго перед святом, корова здохла. Для наших сусідів - пенсіонерів це була трагедія. Вони почали після цього сильно голодувати, хворіли. Невдовзі померли. Спочатку з життя пішла бабуся, а потім і дідусь.

Записала Соколова Т.

2003 р.

№ 11

Плеханова Раїса Семенівна,

Дата добавления: 2015-07-26