Роберт Мертон

Вважав, що причиною аномалій може бути суперечність між цінностями, до яких прагне суспільство та можливостями окремих членів суспільства досягти їх за правилами, що встанов­лені в суспільстві. Це призводить до того, що особа, яка не має можливості отримати цігблага за усталеними правилами, на­магається їх отримати без правил.

Так, пропаганді загальноприйнятим в американському суспільстві цілям досягнення особистого успіху й добробуту протистоїть обмеженість доступу до соціально схвалених каналів здобуття освіти, професії, багатства, майна, статусу. Для нижчих прошарків залишається тільки один шлях до успіху -порушення правових норм. Особливо це стосується молоді, коли вона після "ідеального" виховання, потрапляє в "доросле" життя й зазнає розчарування.

Теорії Альберта Коена (1955) і Річарда Клоуарда і Ллойда Олина (1960), розглядають причини цього явища, підкреслюють значення конфлікту між цінностей і цілями переважаючого у суспільстві середнього шару, з одного боку, та можливостей підлітків із нижчих верств, які можуть дотримуватися цих цінностей і переслідувати це ще, - з іншого. Підлітки роблять делікти у тому, щоб домогтися певного статусу, соціального стану та престижу. Вони створюють власну культуру, свою, відділену від пануючій цивілізації, незалежну субкультуру із єдиною метою набути статусу серед однолітків.

23. Соціально-психологічні теорії злочинності. Загальна характеристика.

Теорію диференціального зв'язку розробив французький учений ГабмельТард (1843-1904). Пояснює звикання до злочинної поведінки дією психологічних механізмів навчання та насліду­вання. Злочинців він на­зивав своєрідним "соціальним експериментом" і висловлювався, що юридичні диспозиції мають будуватися на психологічній основі, а не на ршних покараннях за однакові злочини, що вважав несправедливим і спрощеним. Функція суду, на його думку, має зводитися до встановлення винуватості чи невинуватості обвину­ваченого, а ступінь його відповідальності має визначати спеціальна медична комісія.

Власне теорію диференціального зв'язку сформулював амери­канський учений Едвін Сатерленд (1883-1950) у праці "Прин­ципи кримінології". Теорія диференцшованих асоціацій полягає в тому, що особа засвоює злочинну поведінку не тому, що має до цього схильність, а тому що бачить більше прикладів кримшаль-ної поведінки. Відтак вона запозичує негативні моделі поведінки. Якби неповнолітній з дитинства мав інше коло спілкування, він став би іншою особою. Злочинні погляди та навички засвою­ються дитиною здебільшого при безпосередньому неформаль­ному спілкуванні (цьому також сприяє виховання в школі, відсутність психологічного контакту з батьками тощо).

Теорія небезпечного стану (клінічна кримінологія). (Р. Гарофало, Ж. Пінатель).

Згідно з цією теорією, у конкретних випадках злочин ви­никає на ґрунті певного психічного стану, що схиляє людину до конфлікту із соціальними нормами. Зазвичай, небезпечний стан є тимчасовим і відповідає внутрішній кризі, що змінюється емоційною байдужістю, після якої настає егоцентризм, а потім лабільність (нестійкість), яка може знову перерости в кризу.

Небезпечний стан діагностують спеціалісти. При цьому важ­ливу роль відіграє порівняння результатів дослідження особи з даними ситуації, в якій вона перебуває. При оцінюванні си­туації беруть до уваги, зокрема, матеріальні умови, вплив з боку оточення, наявність психотравмувальних факторів та ін. Діагноз визначає суворо індивідуальні профілактичні заходи.

Робота спеціалістів з переборювання небезпечного стану полягає в тому, щоб консультаційно допомогти людині, яка пере­живає стрес, спрямувати її поведінку в певні соціальні межі, до­помогти їй у розв'язанні проблем, відчути безпеку, проявити повагу до людини й надати їй підтримку. Важливе значення надається усуненню зайвих емоцій. На базі стаціонарів подається практична допомога з метою подолання небезпеч­ного кризового стану як особам, які утримуються в місцях по­збавлення волі, так і тим, хто перебуває на волі. На кримінологічну експертизу у формі прогнозу іїщивідуальної поведінки людини зважають при визначенні покарання за вчинений злочин, а також при вирішенні питання про звільнення від покарання.

24. Теорія навчання Г.-Ю. Айзенка.

Теорія Г. Ю. Айзенка. Побудована за ієрархічним типу і включає опис трехфакторной моделі псіходінаміч. властивостей (екстраверсія - інтроверсія, нейротизм і псіхотізм). Ці властивості Айзенк відносить до типів загального рівня ієрархічним. організації структури особистості На наступному рівні знаходяться риси, нижче - рівень звичних реакцій, реально що спостерігається поведінка.

Фактори II порядку Кеттелла відповідають першим двом чинникам Айзенка, який при дослідженні особистості також використовував методи оцінки, опитування, ситуаційні тести, Фізіолого. виміру, а також враховував роль спадковості.

Істотним внеском Айзенка в область факторного аналізу була розробка техніки критеріального аналізу, що дозволила максимально виділяти конкретні критеріальні групи ознак, наприклад диференціювати контингенту по нейротизм. Не менш важливим концептуальним положенням Айзенка є ідея про те, що спадковий фактор обумовлює відмінності людей за параметрами реактивності автономної нервової системи, швидкості і міцності умовних реакцій, т, тобто по генотипічну і фенотипова показниками, як основі індивідуальних відмінностей у проявах нейротизм, псіхотізма і екстраверсії -- інтроверсії. Реактивний індивід схильний при відповідних умовах до виникнення невротичних порушень, а індивіди, легко формують умовні реакції, демонструють інтровертність в поведінці. Люди з недостатньою здатністю до формування умовних реакцій і автономної реактивності, частіше за інших схильні до страхів, фобій, нав'язливий та ін невротичних симптомів. У цілому невротичне поведінка є результатом навчання, в основі якого лежать реакції страху і тривоги.

Вважаючи, що недосконалість психіатрії, діагнозів пов'язано з недостатньою особистісної психодіагностикою, Айзенк розробив для цієї мети опитувальники і відповідно скорегував методи лікування в психоневрології.

25. Теорія диференціальної асоціації Е. Сатерленда.

Вчення Є. Сатерленда про диференціальні асоціації (різні зв'язки). Відповідно до даної теорії злочинцями не народжуються, а стають у процесі багатогранних контактів особи у мікрогрупах: в сім'ї, на вулиці тощо. Домінування в таких групах антигромадських поглядів, установок і позицій призводить до злочинності.

26. Теорія контролю А. Рейса та М. Гоулда.

Теорії соціального контролю і нейтралізації. Прихильники теорій соціального контролю (докладніше про нього див в гол. 16) зосереджують увагу на реакції суспільства на девіантність і відповідної реакції девиантов на тиск соціального контролю.
А. Рейсі (1951), Ф. Най (1958), М. Гоулд (1963) виходили з ролі соціального контролю в протистоянні девіантної поведінки. Вони вважали, що законослухняному, конформної поведінки слід навчати. При успішній сімейної соціалізації людина не буде чинити протиправні діяння. Внутрішній контроль (самоконтроль) добре соціалізованого індивіда набагато ефективніший, ніж зовнішній, формального контролю.
Г. Сайкс і Д. Матза (1957) [54] звернулися до реакції правопорушника на запропоновані вимоги. На їхню думку, щоб уникнути санкцій девіантом вдаються до різного роду самовиправдання, «нейтралізації», причому кошти самовиправдання черпають з норм самого суспільства.

27. Теорія соціального зв’язку Е. Хірша.

Т. Хіріш у своїй книзі 1969 зауважив: «Ми всі тварини і тому всі, природно, здатні скоювати злочини» [56]. (Взагалі-то, тварини не роблять злочинів. Тут цитований автор явно виходить з буденних уявлень про «животности» і «звірства» [57].) Злочини відбуваються у результаті ослаблення соціальних зв'язків. Протистояти цьому можуть тісні узи, зв'язку соціальних груп, таких, як сім'я. Т. Хирши називає найбільш важливі елементи соціальних зв'язків: прихильність (симпатії), зобов'язання (ангажованість), залученість, віра (переконаність). Свою концепцію соціальних зв'язків Т. Хирши засновує на матеріалі проведених ним емпіричних досліджень (опитування-самозвіт 5,5 тис. учнів міських шкіл Сан-Франциско). Основний результат опитування: чим тісніше підліток пов'язаний з батьками, чим успішніше його навчання в школі, чим більше він втягнутий у конформні види діяльності, тим менші шанси стати девіантів. І навпаки.

28. Теорія інтеракції – теорія стигматизації Р. Куінна.

В обществе постоянно идет борьба за власть. В этой борьбе властные структуры используют криминализацию (провозглашение тех или иных действий преступными) в целях давления и подавления. «Криминализация – это скорее методика ослабления позиций противника, чем основанная на справедливости будничная работа по поддержанию контроля за преступностью» [68]. В руках властной структуры орудием борьбы выступает не только процесс криминализации нежелательных, с ее точки зрения, деяний, но и реализация уголовного запрета. И этот процесс носит избирательный характер: уголовный закон применяется против неугодных лиц и «молчит», когда дело касается «своих» (хорошо известная «селективность» полиции и уголовной юстиции).
Теория конфликта, по Р. Куинни, базируется на представлении о человеке и обществе как процессе, конфликте, власти и социальном действии. Конфликт между людьми, социальными структурами или элементами культуры является нормальным состоянием общественной жизни. Опыт учит, что мы не можем достичь согласия по всем или большинству ценностей и норм. Конфликт выполняет вполне определенные социальные функции, он делает больше для возрастания, чем для уменьшения адаптации и упорядочения социальных связей и групп. Власть есть базовая характеристика социальной организации. Конфликт и власть тесно переплетены в общественных представлениях. Преступление, с точки зрения Р. Куинни, это определение человеческого поведения, создаваемое уполномоченными агентами политической организации общества. «Преступление есть творение» (crime is created), подчеркивает он [69]. Социальная же реальность преступления есть сконструированное путем формулирования и применения уголовное определение (состав преступле-
ния. – Я. Г.), развитие поведенческих образцов (pattern), соответствующих этим определениям, и конструкция уголовных концепций.

29. Поняття злочинності, її характерні особливості.

злочинність - соціальне зумовлене, історично мінливе, порівняно масове та кримінологічне явище, що проявляє себе в системі кримінально-карних діянь на певній території за певний період часу, а також осіб, які їх вчинили.

Це явище зумовлю­валося розпадом суспільства на класи, появою приватної влас­ності та виникненням пов'язаних іх цим соціально-економіч­них суперечностей.

30. Ознаки злочинності.

Злочинність - явище негативне, що завдає шкоди суспільству загалом, так і конкретним його членам зокрема.

Злочинність є соціальним явищем, наслідком причин й умов, що мають соціальний характер. Злочинність - це дзеркальне відбиття тих негативних суперечностей, що існують в нашому суспільстві. Вона соціальна тому, що складається з дій, скоєних людьми в суспільстві проти інтересів всього суспільства чи певної його частини.

3. Злочинність є історично мінливим явищем. Це означає, що вона з'явилася на визначеному етапі розвитку людства та разом із суспільними відносинами змінювались поняття злочинного та незлочинного.

4. Злочинність є перехідним явищем. Необхідно пам'ятати, що злочинність - це система, яка має свою внутрішню логіку розвитку, а тому революційна зміна одного суспільного ладу
на інший не знищує її. Змінити психологію та поведінку людини раптово неможливо, для цього необхідний певний час. У такому аспекті злочинність завжди є перехідним явищем

5. Злочинність має кримінально-правову характеристику Поняття злочину - базового елемента поняття "злочинність" - дає кримінальне право. Коло злочинів, що її складають, визначає кримінальне законодавство. Тож декриміналізація чи криміналізація тих або тих діянь впливає на всі її показники.

6. Злочинність - не статистична сукупність злочинів, а власне явище.

7. Злочинність — це не механічна сукупність, а цілісна су­купність, система злочинів. Вона має визначені системні властивості, тобто стійкі взаємозалежності злочинів усередині цілісності та з іншими зовнішніми соціальними явищами.

8. Злочинності притаманна ознака самодетермінувального явища, тобто самовідтворення, що характерне для злочинності неповнолітніх, рецидивістів та ін.

9. Злочинність складається з конкретних злочинів, вчине­них на певній території у відповідний період часу

10. Злочинності притаманна іррегулярність. І ррегулярність стосовно злочинів проявляється в тому, що індивідуальні акти поведінки (крім співучасті), належні до масової сукупності,
здійснюються незалежно один від одного. Неможливо сказати заздалегідь, ким безпосередньо, коли та як буде вчинено злочин.

11. Злочинність має масовий характер. Стосовно злочин­ності це означає, що вона проявляється не в окремих злочинах, а в постійно наявній (тій, що зростає чи зменшується) сукуп­ності дій.

12. Злочинність характеризується стійкістю. Стійкість зло­чинності означає, що не можна чекати різких змін у її структурі за рівні короткі проміжки часу (місяць, квартал, рік). Такі по­рівняно масові явища не можуть змінюватися дуже швидко. Різкі коливання деяких показників швидше свідчать про недо­ліки обліку, ніж про реальні зміни в стані певного явища.

31. Кримінологічна характеристика злочинності.

Аналізуючи злочинність, її необхідно обмежувати й у часі, при­в'язувати до певного відрізка, періоду (рік, п'ятиріччя, 10, 15, 25 років і далі) в розвитку держави або окремих її регіонів, територій. Вона, отже, має і часову поширеність.

злочинність — це відносно ма­сове, історично мінливе соціальне явище, яке має певну терито­ріальну і часову поширеність, являє собою цілісну, засновану на статистичних закономірностях систему одиничних суспільно не­безпечних діянь, заборонених кримінальним законом.

32. Кількісні показники злочинності.

рівень (коефіцієнт) злочинності — це її кількісна характеристика, що вимірюється в абсолютних величинах сумою вчинених зло­чинів і осіб, які їх вчинили, за певний проміжок часу на визна­ченій території.

стан злочинності – це виражене в абсолютних показниках (цифрах) уся кількість вчинених на певній території за відповідний період часу злочинів і осіб, які їх скоїли.

33. Якісні показники злочинності.

динаміка злочинності - показник, який відображає зміну її рівня та структури протягом того чи того тимчасового періоду (рік, три роки та ін.).

географія злочинності - це розповсюдження її по різних регіонах (територіях) держави, областях, районах, містах, селищах.

структура злочинності - це внутрішня, притаманна їй ознака, що розкриває її будову, окремі складові частини в за­гальній їх сукупності за визначений відрізок часу та на ви­значеній території.

характер злочинності – показник, який зумовлюється кількістю найбільш небезпечних злочинів у структурі злочинності, а також тим, якою є характеристика осіб, які їх скоїли.

ціна злочинності – включає в себе три елементи: кримінально-правовий наслідок, шкоду та боротьбу зі злочинністю.

34. Поняття латентної злочинності.

латентна злочинність - це сукупність передбачених кримінальним законом діянь, які з різних причин не були взяті до уваги органами внутрішніх справ, прокуратурою, службою безпеки та судом.

35. Види латентної злочинності.

Види латентної злочинності:

схована	не виявлена правоохоронними органами через специфіку злочинів і ставлення до них потерпілих або з інших причин
прихована	не знаходить відображення в статистичних звітах у результаті неправомірн6их дій правоохоронних органів

Види латентності:

природна	природна латентність - це сукупність тих випадків, коли факт злочину був, але він не став відомим правоохоронним орга­нам. Наприклад, неповідомлення потерпілих про злочин.
штучна	штучна латентність - факт злочину відомий, але з різних причин правоохоронні органи не ставлять його на облік, щоби створити враження успішності боротьби зі злочинністю.
погранична	погранична латентність — факт злочину стався, але по­терпілий не усвідомлює цього (приміром, пожежі, кишенькові крадіжки).

36. Причини латентності злочинності.

об’єктивні	● середовище й обставини, в яких здійснюються злочини
суб’єктивні	· небезпечність особи, що скоїла злочин; · бажання приховати свою злочинну діяльність; · небажан­ня потерпілого повідомляти про злочин; · недоліки в роботі право­охоронних органів тощо.

37. Методи дослідження латентної злочинності.

загальні	● виявлення громадської думки про стан латентної злочинності; ● експертна оцінка при опиту­ванні спеціалістів; ● вивчення документів правоохоронних органів, фінансово-ревізійного контролю, медичних закладів та ін.
спеціальні	● аналіз динамічних рядів злочинів; ● дослідження періоду від їх вчинення до роз­криття та прийняття санкцій; ● екстраполяція; ● системно-структур­ний аналіз тощо.

38. Стан та тенденції злочинності в Україні на сучасному етапі.

Коефіцієнт злочинності та судимості на 100 тис. населення в 90-х рр. XX ст. виглядає таким чином: у 1990 р. вона, відповідно, становила 713 і 201, у 1991 р. - 780 і 209; 1992 р. - 921 і 221; 1993 р. -1034 і 293; 1994 р. - 1102 і 327; 1995 р. - 1208 і 413; 1996 р. - 1208 і 474; 1997 -1162 і 469; 1998 -1145 і 462; 1999 -1119 і 445; 2000 -1147 і 466; 2001 - 1018 і 473; 2002 - 910 і 431; 2004-1092 і 467 ⁴².

Найпоширенішим видом злочинності є загальнокримінальна корислива злочинність, яка складає 60-65 % від загальної кіль­кості вчинених злочинів. В 2004 р.⁴³ було виявлено 231632крадіжки, 60 946 - грабежів, 15 233 - шахрайства.

Підвищений ступінь суспільної небезпеки становить насиль­ницька злочинність, навіть не зважаючи на те, що її рівень в останні роки зменшується. В 2004 р. зареєстровано умисних вбивств та замахів - 3788 (динаміка в порівнянні з 2003 р. становить 6,3 %), умисних тяжких тілесних ушкоджень - 5855 (-7,0), незаконних позбавлення волі або викрадення людей -172 (-16,1), торгівлі людьми - 269 (-6,9), зґвалтувань - 964 (-8,00). Одним з найнебезпечніших видів злочинності є злочинність неповнолітніх. Адже особи, що вчиняють злочини в молодому віці, ймовірніше в майбутньому поповнюють "армію" реци­дивної злочинності.

Негативними тенденціями злочинності неповнолітніх є те, що зростає рівень її організованості, збільшується кількість зло­чинів, пов'язаних з наркотичними засобами, зростає технічна оснащеність неповнолітніх злочинців, вчиняються більш жорстокі та"безмотивацшні" злочини, порівняно зі злочинністю Дорослих.

Так, відповідно до статистичних даних, у 2004 р.⁴⁴ питома вага злочинності неповнолітніх загалом зареєстрованих злочинів становила: для вбивств — 5,5 %, тяжких тілесних ушкоджень -5,7 %, зґвалтувань - 9,7 %, розбоїв - 15,3 %, грабежів - 16,2 %, крадіжок - 13,5 %. Слід зазначити, що велика кількість зло­чинів, які вчиняють неповнолітні, залишається латентною через трактування діянь як віковою незрілістю неповнолітніх, їх бешкетством.

Найбільшу суспільну небезпеку становить організована злочинність. Протягом 2004 р. було виявлено 695 організова­них груп і злочинних ораиізацій, серед яких - 444 загально-кримінальної спрямованості, 251 - економічної спрямованості, 32-з корумпованими зв'язками. Ними було вчинено 5582 зло­чини, серед яких - 3911 загальнокримінальної спрямова- ності, 1671 — економічної, 4639 - тяжких та особливо тяжких злочинів.

Актуальною залишається проблема рецидивної злочин­ності, питома вага якої в 2004 р. до кількості зареєстрованих злочинів складає 17,9 %. Рівень рецидиву свідчить про стійку антисоціальну спрямованість осіб. Слід також наголосити, що офіційна статистика відображає дані щодо осіб, які раніше вчиняли злочини і відповідно до яких судимість не знята або непогашена. Якщо брати до уваги кримінологічний рецидив, то рівень рецидивної злочинності буде ще більшим. Серед найбільш поширених злочинів, які вчиняють рецидивісти, слід виділити умисні вбивства (831), умисні тяжкі тілесні ушкодження (1016), розбої (1946), грабежі (5210), крадіжки (41098), незаконні заволодіння автомобілями (829)⁴⁵.

За роки незалежності України значного поширення набула економічна злочинність. Відповідно до даних Департаменту інфор­маційних технологій МВС України, в 2004 р.⁴⁶ було зареєстровано 52 332 злочини економічної спрямованості, по яких було встанов­лено 33 691 особу, що вчинила злочини. Серед виявлених тяжких і особливо тяжких злочинів - 27 923, середньої тяжкості - 12 945 злочинів. У сфері господарської діяльності виявлено 9794 злочини, серед яких: пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів - 464; незаконним виготовленням, зберіганням, збутом або транспорту­ванням із метою збуту підакцизних товарів - 1955; фіктивним підприємництвом - 315; виготовленням, зберіганням, придбанням, перевезенням в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї -1716; порушення законодавства про бюджетну систему-197 злочи­нів. В 2004 р. було виявлено 3430 злочинів, пов'язаних з привати­зацією; 1816 - в сфері зовнішньоекономічної спрямованості; 3907 -у сфері банківської діяльності; на об'єктах паливно-енергетичного комплексу - 4402; в агропромисловому комплексі - 6725; з вико­ристанням бюджетних коштів - 8926; в галузі високих техно­логій - 562.

Дата добавления: 2015-07-24