Післявоєнна відбудова народного господарства

Ще в ході війни в нашій місцевості стали функціонувати державні партійні органи.

Спокою ще не давала різна кримінальна наволоч, дезертири, що нишпорили навкруги, ворожі десанти.

Для охорони району та боротьби з десантами, парашутистами і диверсантами противника у прифронтовій смузі та в райцентрі було сформовано винищувальний батальйон в кількості 175 чоловік з колишніх партизанів та партійно-комсомольського і радянського активу райцентру, а на підприємствах, в колгоспах і установах – групи сприяння батальйону. Силами батальйону було затримано 13 кримінальних осіб, 17 порушників військового режиму, чимало дезертирів, а також було зібрано значну кількість зброї. Не обійшлося без жертв. Дзержинська земля поховала заступника командира по розвідці 26-ти річного капітана І.О. Антонюка.

Першим повоєнним секретарем Дзержинського райкому була відважна партизанка Оксана Остапівна Бондар, райвиконком очолював Олександр Йосипович Цендровський. Зразу ж після визволення Дзержинська Бондар включила весь актив на відновлення роботи підприємств та колгоспів. Чоловіки пішли далі дорогами війни. Залишилося саме жіноцтво.

Найперше завдання – посіяти хліб. Орати доводилось коровами, частенько плуги тягали самі. Але силу давала віра в недалеку вже перемогу над ворогом і сподівалися, що невдовзі повернуться додому і чоловіки.

Під спекотним сонцем дозріли хліба. На збирання врожаю вийшли всією громадою. Жінки з косами вийшли на косовицю. Діди готували грабки, мантачили коси.

Далеко не кожній трудівниці вдавалося від сходу до заходу сонця втримати в руках нехитрі знаряддя. Але були й такі, що за світловий день клали в покоси по гектару і більше хліба.

Хоч урожай був мізерний, але то був надзвичайно дорогий хліб, бо скроплений він потом, гарячими сльозами солдатських вдів і працею зовсім юного покоління, на плечі якого ліг непосильний тягар господарських турбот. Тяжкою працею давався хліб 1944 року. Ростили його покалічені фронтовики, жінки та діти. Їх по праву можна назвати героями. Їм випала сувора доля, але вони вистояли і перемогли. Своєю самовідданою працею довели, наскільки безмежна їх любов до рідної землі.

Влітку 1944 року трударі Дзержинщини здали для Радянської Армії 50 тонн хліба та 27 тонн м’яса. За самовідданість у роки війни більше 300 трудящих району були нагороджені медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.»

Наслідки війни були трагічними, вони давали про себе знати на кожному кроці. Багато дітей осиротіло, вдови ледве зводили кінці з кінцями, інваліди помирали від ран, жінки, й особливо діти, гинули на полях, «нашпигованих» вибухівкою.

Війна нанесла великих збитків народній освіті. Були спалені всі шкільні приміщення у Дзержинську та багатьох селах. Трудівники району активно включились в патріотичний рух по будівництву і забезпеченню шкіл всім необхідним методом народної будови.

Одразу ж після звільнення Дзержинська від німецьких окупантів стало працювати 4 школи в райцентрі та в Мирополі, Биківці, Ясногороді, Камені, Врублівці. На початку 1944- 1945 навчального року в районі працювало 32 початкові школи, 16 семилітніх, 2 – середніх, в яких навчались 6136 учнів і викладали предмети та навчали грамоти 275 вчителів.

В Колонії Чеській був відкритий дитячий будинок на 110 дітей. Випускники дитбудинку направлялися на роботу на промислові підприємства та в ремісничі училища.

В цей час розорена Україна мала промислової продукції лише 26 відсотків від того, що випускалося до війни, показники в сільському господарстві були ще гіршими. Негативним чинником були і несприятливі кліматичні умови.

Вже восени 1946 року склалося вкрай скрутне становище із забезпеченням населення продуктами харчування, зокрема хлібом. 43 відсотки розорених війною підсобних господарств не мали корів, 20% взагалі ні худоби, ні навіть птиці. Давався взнаки великий сільгоспподаток на городину, на садки, на утримання будь-якої живності. Не дивно, що господарства розорювалися, садки вирубувалися.

Після проведення хлібозаготівлі (план було доведено Сталіним до 363 млн. пудів і виконано його на 60%) взимку 1946-1947 р.р починається голод. Особливо тяжке становище склалося навесні-влітку 1947 року. Менша скрута була там, де існувала карткова система, яка забезпечувала мінімальний рівень споживання.

Дзержинськ з його службовцями та промисловими підприємствами одержував хлібний пайок. Робітники склозаводу на роботі з борошна, одержаного для виробничих потреб (присипка склоформуючих), тут же пекли коржі, в печах смажили буряки до чаю (носили їх з села, адже більшість робітників проживали в навколишніх селах).

В рахунок заробітку робітники одержували склопосуд, лампове скло і їздили в Західну Україну, міняли на зерно і картоплю.

Більше потерпали від голоду глухі села, люди там їли лободу, дикий щавель. За даними Міністерства охорони здоров’я УРСР на 10 травня 1947 р. в Україні було зареєстровано до 1 млн. хворих на дистрофію. За 1947 рік в Україні померло до 100 тисяч чоловік. За неофіційними даними ці цифри були значно більшими.

В порівнянні з іншими регіонами СРСР відбудова в Україні проходила значно повільніше, особливо в сільському господарстві, але поволі на місці зруйнованих хат зводилися нові, відбудовувалися колгоспні будівлі і промислові об’єкти. Маслозавод працював в простій селянській хаті, меблева – в дощаному сараї. Ці підприємства на виділеній території розпочали будівництво великих кам’яних типових цехів. Те ж саме було й з іншими підприємствами. Але все це створювалося виключно тяжкою фізичною працею без застосування механізмів.

Робота в колгоспі виконувалася вручну, за тяглову силу були в основному корови. Тракторна бригада, яка обслуговувала колгоспи Дзержинська, спочатку мала один старий трактор, який часто виходив з ладу. Потім поповнилася ще двома. Велику допомогу колгоспам надавали промислові підприємства. Романівський склозавод лише восени 1949 року в колгоспах Дзержинська відробив: «10-річчя Жовтня» - 380 людиноднів, в «Комсомольці» - 135 людиноднів, в «Червоному промені» - 60 людиноднів. В 1950 році завод в колгоспах зібрав врожай на 376 гектарах.

В кінці четвертої п’ятирічки сільське господарство досягло довоєнного рівня. За успіхи, досягнуті в нашому районі, секретар Дзержинського райкому партії О.О.Бондар була нагороджена орденом Вітчизняної війни.

В першій повоєнній п’ятирічці Сталін основну увагу звертав на відбудову і розвиток важкої промисловості, особливо вугільної. «Всесоюзній кочегарці», тобто Донбасу, віддав свою працю та робочі руки і наш край. Зокрема туди відправлявся кріпильний ліс, склозавод постачав на Донбас посуд. В районі проводилася мобілізація молоді у ФЗУ та ремісничі училища, де готувалися робітничі кадри для шахт. Ми можемо гордитися, що наш земляк Степан Макарчук, вибійник шахти, став Героєм Соціалістичної Праці.

В 1950 році промисловість досягла 95% довоєнного рівня але не за рахунок нової технології. Мало було модернізації, нижчими від довоєнного рівня були реальні доходи працюючих, погані житлові умови.

Склороби відбудовуючи своє підприємство, працювали з подвоєною енергією. Запрацював малопотужний локомобіль. Проте ця машина не могла задовольнити виробництво, тому заводчани добилися встановлення парового котла на 125 кінських сил, динамомашини на 75 кіловат. Підприємство мало труднощі з транспортними засобами, не вистачало кваліфікованих робочих рук.

Кожний прожитий рік був роком напруженої праці, нових досягнень, дальшого зростання.

Великі зміни того року сталися на Романівському склозаводі "Червоний Жовтень". Щоб знизити собівартість скловиробів – а їх тоді вироблялося 35 видів – була здійснена механізація подачі шихти, скорочення процесів виготовлення келихів, обробітку склопосуду тощо. Це дозволило підприємству одержати майже 1,6 мільйона карбованців надпланових надходжень (у старих грошах). Завод одержав від раднаргоспу і облпрофради третю грошову премію.

Хороших наслідків у соціалістичному змаганні здобув у тому ж році колектив Миропільської паперової фабрики. Тільки за десять місяців було виготовлено понад план 819 тонн паперу і 208- картону.

Підприємства продовжували модернізацію свого обладнання. На Биківському склозаводі був встановлений новий локомотив потужністю 250 кінських сил, введено в дію новий механічний цех. У нове типове приміщення перейшов маслозавод, була введена в дію власна електростанція на 80 кіловат.

В тому ж 1958 році став до ладу цегельний завод міжколгоспбуду. В перші місяці роботи на підприємстві було випалено 510 тис. штук цегли, сформовано 960 тис. штук сирцю, випалено 36 тис. штук черепиці.

Найкращих показників в роботі досягли випалюваючі цегли Олександр Бондарчук, Михайло Марков, які щоденно випалювать по 10-12 тис. штук цегли. Від них не відставали садчиці Софія Людвинська та Ганна Наговерко. По 300 штук черепиці щоденно робили Лідія Клімчук, Раїса Стесевич. Забезпечував безперебійну роботу печей Володимир Ткачук.

Поруч з робітничими колективами з таким же завзяттям працювали трудівники колгоспних і радгоспних полів і ферм. У соціалістичне змагання включились усі господарства, ланки, ферми. Заспівувачами руху за одержання дорідних урожаїв виступили знатні люди району. Ще до війни прославляла Дзержинщину високими врожаями цукрових буряків Марія Антонівна Марцун. В 1951 р. вона одержала з гектара 539 центнерів солодких коренів, за що була удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці. А в 1958 році М.А. Марцун вирощує на круг 720 центнерів цукросировини і стає двічі Героєм Соціалістичної Праці.

Високі нагороди в ті роки одержав цілий ряд трудівників села. Звання Героя Соціалістичної Праці було присвоєно голові камінського колгоспу "Україна" Ф.Д. Долібцю, трудящі району обрали його депутатом Верховної Ради Української РСР.

У наполегливій праці поруч з людьми старшого покоління, зачинателями стахановського руху, такими, як М.А. Марцун і Ф.Д. Долібець, зростає і мужніє в праці їх молода зміна. На весь район своїми трудовими здобутками прославилися буряківниця Світлана Полупан, доярки Марія Фурман і Оксана Залога з Каменя та багато інших. Вагомих успіхів добивались доглядачі великої рогатої худоби з Романівки, доярки з Колодяжного, хлібороби з Гордіївки, льонарі з Вільхи.

Радували своїми успіхами трудівники сільського господарства. Врожай цукрових буряків перевищив 300 центнерів, а середній збір зернових досяг десяти центнерів. Камінський колгосп в 1958 році зібрав на круг по 20 центнерів зернових, 475 – солодких коренів.

На районній сільськогосподарській виставці демонстрували свої досягнення 200 передовиків села. Чимало з них стали учасниками ВДНГ у Москві. Колгоспи сіл Каменя і Романівки були нагороджені дипломами першого ступеня, 5 учасників - почесними грамотами, 4 – золотими і 10 – срібними медалями. За вагомі здобутки в праці понад 70 трудівників були нагороджені орденами і медалями, з них 8 – орденом Леніна і 18 – Трудового Червоного прапора.

Дружна праця сотень і тисяч людей повернулася в життя достатком і радістю: гостинно відчинились двері в багатьох нових оселях, підключені до електропостачання найвіддаленіші населені пункти.

Один рік – а скільки було зроблено! Зростав і культурний рівень життя трудящих району, поліпшувався їх побут. На Дзержинщині працювало 50 клубів та бібліотек, розпочалося спорудження районного будинку культури. В 1958 році перейшли в нові приміщення або будувалися Камінська, Шуляйківська і Карвинівська середні, Гордіївська, Старомиропільська семирічні та деякі інші школи. В районі велось інтенсивне житлове будівництво. Лише за два роки понад тисячу сімей справили новосілля. Впорядковані квартири одержали чимало родин паперовиків, трудівників інших підприємств.

В 1958 році в районі працювало 25 початкових шкіл, в яких навчалось 1052 учні, 16 семирічних – 2184 учні, 9 середніх – 3327 учні.

Поповнилися новими фахівцями учительські колективи. Педколектив району складався з 391 вчителя, з яких 101 – з вищою освітою, 110 – з незакінченою вищою, 167 – з середньою спеціальною освітою. Діяли 2 школи робітничої молоді та 1 заочна.

Школа була центром культури на селі. Вчителі не тільки давали учням знання, а й брали активну участь в громадському житті. Випускниця Камінської середньої школи Н. Ф. Федун згадує: “Коли до нас прийшла молода вчителька Олена Степанівна Назарець (Коцюбинська), життя в школі і в селі завирувало. Вона організувала учнівський хор, струнний ансамбль, вела літературний і драматичний гуртки, організовувала цікаві вечори відпочинку для школярів і жителів села, керувала хором в сільському клубі”.

Дата добавления: 2015-07-24