Віроломний напад гітлерівської Німеччини. Оборонні бої і тимчасовий відступ Радянських військ

Міжнародна обстановка в цей час складнішає. Розгромлена першою світовою війною Німеччина швидко відновлювала свій військовий потенціал, а з приходом до влади Гітлера стала розробляти і здійснювати плани «перерозподілу світу» і панування німецької «арійської раси». Перед війною на кордоні з Польщею почалось будівництво укріпленої лінії, яка була розроблена відомим військовим інженером Д.М. Карбишевим. В нашому районі ці укріплення були розміщені на високому каменистому березі прикордонної річки Случ і входили до 99 Новоград-Волинського укріпленого району. На території нашого району від с. Вільха до с. Колодяжного було побудовано 22 добротні бетонно-броньовані вогневі споруди від одноповерхових до триповерхових!

Серед них було три артилерійські доти, які мали прикривати залізничний і пішохідний мости в районі Мирополя та залізничний вокзал. Решта були кулеметними, але мали і амбразури для гвинтівок. Обслуговувати ці оборонні споруди мали бійці Миропільської військової частини, але цього їм не прийшлося робити, бо частина була перебазована.

Гарнізоном її стали бійці запасу з прикордонних місцевих сіл, тобто ті, що відслужили свій строк в армії, але ще були призовного віку. Відомостей про них збереглося мало. Жителі нашого району були закріплені за дотами від Мирополя до Вільхи і далі до Баранівки. Доти були старанно замасковані, доступ до них був поганий, але й самі доти між собою зв'язок мали траншейний, лише частина була телефонізована.

Кулеметів не було, на артилерійських дотах № 214; 204 було по дві 76-міліметрових гармати. Бійці мали по 2-3 гвинтівки на гарнізон. В деяких бійців були гранати.

З оборонною метою перед війною будувалася широка для чотирирядного руху бетонована дорога Ленінград-Одеса, а в самому Дзержинську на фундаменті графського палацу в парку було збудовано приміщення для збору військових, так званий «воєнвєд». Між Дзержинськом – Корчівкою – Врублівкою був побудований військовий аеродром для сімнадцятого авіазагону. Пожвавилась також оборонна робота серед населення, особливо молоді. Створювались різні оборонні гуртки і товариства, особливо стрілецькі, було престижно мати значок «Ворошиловський стрілок».

На стадіоні склозаводу була побудована парашутна вишка, до неї з’їжджалась молодь з усього району…

В цей час проводилося переозброєння і переформування частин Червоної Армії, освоювалась сучасна нова зброя, яку постачала новостворена важка промисловість. Цей процес мав закінчитися в 1942 році. Керівництво держави намагалось будь-якою ціною уникнути воєнного конфлікту, або відтягнути війну на якомога пізніший час.

Готуючись до війни, Гітлер намагався дезінформувати наше керівництво. За його ініціативою 23 серпня 1939 р. був підписаний договір про ненапад (дружбу), за яким передбачалося розмежування сфер інтересів обох держав. Західна Україна, поряд з іншими територіями, мала увійти до складу СРСР.

17 вересня 1939 року частини Червоної Армії вступили в Західну Україну. В їх числі був і Миропільській 796 стрілецький полк 141 дивізії під командуванням командира полку Тихомирова та комісара Кожевникова.

В Мирополі залишилися господарські підрозділи та приписані до дотів мобілізовані місцеві бійці запасу (ополченці). Для нової оборонної лінії з дотів по старому кордону було знято обладнання, до початку війни його не встановили, бо нову лінію побудувати не встигли.

Новий кордон був висунутий вперед на 250-350 км, що дало виграти 2-3 тижні нашим військам на початку війни.

В грудні 1940 р. Гітлер затвердив директиву № 21 («План Барбаросса») про підготовку війни проти СРСР.

В прикордонній місцевості все частіше стали з’являтися в повітрі німецькі літаки. Кордон переходили шпигуни і диверсанти. Люди жили неспокійним і напруженим життям.

Як не намагався Сталін відтягнути початок війни з Німеччиною, сліпо вірячи в Пакт про ненапад, Гітлер посилено готувався до неї. На більш як тритисячокілометровому кордоні з СРСР було сконцентровано понад 190 добре озброєних дивізій, 5 тисяч літаків, 9 тисяч танків, 5,5, а за іншими джерелами – 7 мільйонів солдат. Радянські війська налічували 170 дивізій і 2 бригади. Лише деякі з них мали штати військового часу, в інших був великий недокомплект. На озброєнні – застаріла в переважній більшості, техніка, яка саме почала замінюватися на нову. В усіх військах налічувалося 2,9 мільйона чоловік.

На Україну німецьким командуванням було націлено групу армій «Південь» під командуванням фельдмаршала Карла фон Рундштедта (57 дивізій і 13 бригад, І-й повітряний флот). На взяття Києва їй відводився тиждень.

Цій армії протистояли прикордонні війська та бійці Південно-Західного фронту під командуванням Героя Радянського Союзу генерала Кирпоноса. Наші війська в основному знаходилися за 40-70 кілометрів від кордону (56 дивізій і 2 бригади).

Під РАВУ РУСЬКУ було передислоковано і нашу миропільську військову частину, у складі якої перебувало чимало мешканців району. З початком війни воїни цієї частини п’ять днів відбивали наступ противника.

На Київському напрямі удар мала наносити ворожа група армій "Південь". На стратегічних картах німецького військового командування чорна жирна стріла навпіл перетинала територію Житомирщини.

І ось, у мирне життя увірвалося жахливе слово "війна". 22 червня 1941 року о 4-ій годині ранку фашистська Німеччина віроломно напала на нашу Батьківщину. Почалась Велика Вітчизняна війна радянського народу проти фашистських загарбників. Спочатку ворог мав тимчасову перевагу. Для раптового удару фашистська Німеччина направила проти Радянського Союзу 190 озброєних новітньою технікою дивізій, чисельністю 8,5 млн. чоловік, 5 000 літаків, 32 000 гармат, 9 тисяч танків, це становило понад 70% усіх збройних сил країн фашистського блоку.

Вже в перші дні рушився нацистський план "блискавичної" війни.

Наш район, який зі своїми укріпленнями по лінії старого державного кордону з Польщею входив до Новоград-Волинського укріпленого району, у перші ж дні було піддано бомбардуванню, засипано хвальковитими листівками про силу німецьких військ.

Всі сили було підпорядковано організації відсічі знахабнілому ворогові. Вже на початку липня в лавах Червоної армії героїчно билися 180 тисяч синів і дочок Житомирщини.

Гортаючи 3 том «Книги пам’яті України», знайдемо до півсотні прізвищ жителів Дзержинська, призваних в 1937-1941 роках, які загинули в прикордонних боях від Балтійського до Чорного моря. Це Атаманчуки Андрій та Іван, Бурчак Максим, Білінець Олександр, Бондарчук Михайло, Брильянт Давид, Вейштейн Михайло, Волощук Григор, Грищенко Петро, Гусак Никифор, Дяченко Іван, Івасюк Петро та багато інших. Серед захисників Брестської фортеці був М.І.Левченко. У дотах над Случчю стримували фашистів Г.І. Степанов та С.Г. Левченко.

З початку війни до лав Червоної армії було мобілізовано понад 2,5 тисячі жителів району. Населення активно допомагало діючим військам у спорудженні оборонних рубежів, збирало до фонду оборони країни кошти. Лише колгоспники Старого Мирополя в перший день війни внесли до фонду оборони 1355 карбованців.

28 червня 1941 року воєнні дії вже розгорнулися на підступах до Мирополя. Лінія оборони проходила по правому березі річки Случ. Майже дві доби гітлерівці не могли оволодіти переправою, яку стійко захищали воїни 19-го механізованого корпусу генерала М.В. Фекленка. Йому на допомогу було направлено частини 7-го стрілецького корпусу генерал-майора К.Л. Добросердова. Однак, знекровлені у важких боях в західних областях України радянські війська не змогли зупинити переважаючі сили німців, що під командуванням генерала Клейста рвались на Житомир і Київ. 5-го липня гітлерівці захопили с. Дертку, 6-го липня – села Кам´янку, Колодяжне, Паволочку, Новий Миропіль, Старий Миропіль, село і залізничну станцію Миропіль.

Два дні не стихаючи точився бій під Мирополем. Безуспішними були спроби ворога взяти дот, в якому тримали оборону наші земляки миропільчанин Іван Лук´янчук та колодяженець Адам Черняк. Марними були намагання фашистів умовити наших бійців здатися, обіцяючи зберегти їм життя. Гарнізон доту відповідав на це ще запеклішим вогнем. Коли закінчились боєприпаси у захисників доту, ворог підтягнув танки і почав впритул бити по ньому з гармат. А потім озвірілі гітлерівці увірвались в середину доту і розстріляли всіх захисників.

7 липня танкові і моторизовані дивізії першої танкової групи Клейста прорвали фронт 7-го стрілецького корпусу генерал-майора Добросердова і захопили села Булдичів, Врублівку, Гордіївку, Раці, Романівку. 8-го – Тевеліївку, Чеську колонію, 9-го липня – смт. Дзержинськ. 10-го липня практично весь район був окупований ворогом.

По дорозі на Чуднів поблизу Врублівки і Дзержинська в придорожніх канавах і хлібах загинули багато відступаючих воїнів від німецької авіації, яка панувала в повітрі. Сильні бомбові удари було завдано по відступаючих частинах Червоної Армії і біженцях на станціях Миропіль, Печанівка, Разіне.

Не обминув цієї долі і Дзержинськ (Романів). Імена полеглих невідомі. На околиці райцентру за браком пального було залишено 6 танкеток (територія «Комсомольця»), в інших місцях залишено військові вантажі, важке озброєння.

Відступаючи, червоноармійці вели жорстокі оборонні бої. Вони стояли на смерть на шляху, що веде до села Товща. Незважаючи на сильний артилерійський і кулеметний вогонь наші бійці відбили кілька танкових атак і тільки за наказом організовано залишили позиції. Після цього бою прутів чани поховали 50 воїнів, відомостей про яких і досі ще немає.

При виконанні землерийних робіт у Романові теж було знайдено останки воїнів з 1941 року, про яких ми нічого не знаємо.

Короткочасні, але люті сутички відбулися, окрім Романова, в Лісній Рудні, Садках, Карвинівці…

Бої велись і в повітрі. В районі Романова та Мирополя було збито більше 10 радянських літаків. З екіпажів мало хто залишився. Побіля Козари вийшов з бою і впав винищувач, з якого живим залишився льотчик-грузин В.К. Убілава, котрий невдовзі пішов у партизанський загін Степана Левченка, а по війні нерідко приїздив у село.

З шести літаків, які впали поблизу Мирополя з екіпажів живим, але скаліченим лишився льотчик В.М. Назаров. Саме від нього стало відомо, що він та його побратими належали до 91 винищувального полку17-ї авіадивізії. Загинули екіпажі літаків Богданова Слави, Ковтуна Дмитра, Семенова Павла, Ремезова Миколи. Імена інших невідомі, як нічого не відомо про пілотів двох бомбардувальників, що впали поблизу Романівки.

Оборонні бої 7-9 липня та контрудар 5-ї армії 10-14 липня дали змогу командуванню Південно-Західного фронту виграти час для посилення оборони Києва, зриву гітлерівських планів «блискавичної війни». На середину серпня 1941 року територія Житомирської області була окупована ворогом. Вводячи резерви, несучи великі втрати, німецька армія підійшла до столиці України. В тяжких оборонних боях за Київ брали участь і наші земляки: І.Баран, Г.Білінець, О. Бабков, М.Гулько, В.Зленченко, М.Кам’янецький, П.Карпенко, М.Петров та інші.

Дата добавления: 2015-07-24