Л і т е р а т у р а

Бессмертный Ю.Л. Историко-демографические процессы в Западной Европе XVI-XVIII вв. в современной науке // Историческая демография: проблемы, суждения, задачи. – М., 1989.

Бессмертный Ю.Л. Жизнь и смерть в средние века. – М., 1991. – С.208-219.

Бродель Ф. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм XV-XVIII ст. В 3 т. – Т.1. – К., 1995.

Виргинский В.С. Очерки истории науки и техники XVI-XIX веков. – М., 1984.

Денисенко Н.П. Кастильская деревня в XVI в. (к характеристике развития производительных сил) // Средние века. – Вып. 48. – М., 1985.

История Европы. В 8 т. – Т.3 От средневековья к новому времени (конец XV – первая половина XVII в.). – М., 1993. – С.11-40.

История техники. – М., 1962. – Гл.IV.

Цейтман Е.А. Очерки истории текстильной техники. – М., Л., 1940.

Т е м а 2:

ВЕЛИКІ ГЕОГРАФІЧНІ ВІДКРИТТЯ XV-XVII ст.

ТА ЇХ НАСЛІДКИ (2 год.)

Методичні вказівки

При підготовці до семінарського заняття студент в першу чергу повинен визначити причини, що зумовили Великі географічні відкриття. Насамперед необхідно звернути увагу на економічні потреби, а саме катастрофічну нестачу в Європі дорогоцінних металів. При розгляді першого питання потрібно також звернути увагу на стан розвитку географічних знань, картографування, кораблебудування у Західній Європі, без успіхів яких були б неможливів далекі подорожі. Далі студенту належить вияснити: чому саме португальцям та іспанцям належить першість у географічних відкриттях?

Для кращого засвоєння наступних питань, потрібно скласти хронологічні таблиці основних географічних відкрить, здійснених Португалією, Іспанією. При підготовці другого та третього питань необхідно проаналізувати рішення договорів, за якими відбувався поділ сфер впливу між Іспанією та Португалією при сприянні папи римського (Тордесіл`янський 1494 та Лерідський 1529 рр.)

Відтак слід охарактеризувати основні етапи творення іспанської колоніальної системи. Особливу увагу необхідно звернути на конкісту (ісп. «завоювання») – колонізацію і освоєння внутрішніх областей континенту, становлення системи колоніальної експлуатації. Конкіста почалася у 1510 р. із проникнення іспанців на Панамський перешийок і будівництва ними перших укріплень на континенті і тривала до середини XVII ст. Саме із розгортанням конкісти пов`язана зміна характеру іспанської колонізації – перехід від господарського освоєння завойованих земель до систематичної експлуатації багатих родовищ дорогоцінних металів. Студент повинен пояснити, в чому проявився дворянський, феодальний характер іспанської кодлонізації як він вплинув на становище і розвиток як колоній так і метрополії. Слід також охарактеризувати систему управління іспанськими колоніями в Америці.

При аналізі своєрідності колоніальної системи в португальських колоніях необхідно особливу увагу звернути на відсутність тут родовищ дорогоцінних металів і значних людських ресурсів, розвиток торгового капіталу. Студент повинен обгрунтувати причини, що унеможливили спроби насадити в Бразилії феодальні форми господарювання, дати характеристику плантаційної системи, що базувалася на експлуатації негрів-рабів із Африки.

Слід відповісти на такі питання: чому Іспанія та Португалія не проявили інтересу до Північної Америки (за винятком Флоріди та Каліфорнії)? Як це відбилося на подальшому розвитку американського континенту?

Готуючи останнє питання, потрібно підкреслити неоднозначність наслідків географічних відкрить і завоювань нових земель для народів колоній і метрополій.

П Л А Н

1. Передумови географічних відкрить у країнах Західної Європи.

2. Географічні відкриття і колоніальні завоювання Португалії.

3. Географічні відкриття і колоніальні завоювання Іспанії. Конкіста.

Основні етапи і напрямки.

4. Особливості колоніальної політики Іспанії.

5. Своєрідність колоніальної системи в португальських володіннях

6. Наслідки великих географічних відкрить.

Основні поняття: “Західні антиподи”. Капітуляція. Аделантадо. Ас’єнто. Бандейрос. Конкіста. Ельдорадо. „Поля інки”. “Поля сонця”.Трібуто. “Севільська торгова палата”. Рада Індій. Плантаційне рабство. Креоли. Метиси. Мулати. Енком`єнда.

Д ж е р е л а

Античная география. – М., 1953.

Географические открытия конца XV – начала XVI вв. Колониальные захваты // История средних веков. Хрестоматия / Сост. В.Е.Степанова, А.Я.Шевеленко. – Ч. 2. – М., 1981. – С. 140-177.

Книга Марко Поло. – М., 1955.

Камоэнс Л. Луизиада // Европейские поэты Возрождения. Библиотека всемирной литературы. – М., 1974. – С.623-641.

Лас Касас Б. История Индий. – М., 1968.

Рэлли У. Открытие Гвианы. – М., 1963.

Харт Г. Морской путь в Индию. – М., 1954.

Хеннинг Р. Неведомые земли. – Т. 2. – Гл. 102, 104. -М., 1961; Т.4. – М., 1963. – С.219-231.

Хрестоматия по истории средних веков / Под ред. С.Д.Сказкина и Н.П. Грацианского. – Т.3. – М., 1950. – С.8-45.

Л і т е р а т у р а

Авдоков Ю.К. Великие географические открытия и их социально-экономические последствия. – М., 1953.

Альтамира-и-Кревеа Р. История Испании. Т.1,2. – М., 1951.

Антонова К.А., Бонгард-Левин Г.М. История Индии. – М., 1973. – С.187-196.

Антошко Я.Ф., Соловьев А.И. История географического изучения Земли. – Вып. 3. - М., 1963.

Бартоломе де Лас-Касас. – М., 1966.

Бейкер Д. История географических открытий и исследований. – М., 1050. – Гл.1-3.

Вишнепольский С.А. Мировые морские пути и судоходство. – М., 1953. – Гл.1.

Голант В. Планету открыли сообща. – М., 1971.

Горкунг М.Б. История открытия и исследования Африки. – М., 1973. – Гл.1-2.

Григулевич И.Р. Крест и меч. – М., 1977.

Магидович И.П. Очерки по истории географических открытий. (Любе видання).

Маховский Я. История морского пиратства. – М., 1972.

Мнацаканян М.О. Колониализм и его исторические формы. – М., 1976.

От Аляски до Огненной Земли. – М., 1967.

Снегирев В. Конкистадоры. – М., 1936.

Тарле Е.В. Очерки истории колониальной политики. – М., Л., 1965. – Гл.1-3.

Травинский В.И. Как погибли миллионы негров. – М., 1968.

Штокмар В.В. Очерки по истории Англии. – Л., 1957.

Хазанов А.М. Экспансия Португалии в Африке и борьба африканских народов за независимость (XVI-XVIII вв.). – М., 1976.

Яброва М.М. Очерки истории колониальной экспансии Англии. – Саратов, 1968.

РЕФОРМАЦІЯ В ЄВРОПІ

Методичні вказівки

Реформація стала однією із ключових подій в історії Європи пізнього середньовіччя. Вона набула характеру широких релігійних та соціально-політичних рухів, що не тільки висували вимоги реформи католицької церкви на основах протестантизму (від латинського reformatio – перетворення), але і перетворення порядків, що санкціонувалися її вченням.

Реформація відобразила настрої різнорідної опозиції. При спільності загальних вихідних положень (вчення про “виправдання вірою”, визнання Святого Письма єдиним авторитетом в області релігійної істини) існувала різниця в ступені критики католицької церкви, в програмах перетворень в церковній та світській областях у різних прошарках суспільної опозиції. Кожна з них вкладала в реформаційні формули зміст, що відповідав її соціальним інтересам. Сильний відбиток на різні прояви Реформації наклали й конкретні історичні умови її розвитку в різних країнах Європи.

Саме з огляду на різницю у вимогах та способі їх реалізації різними соціальними групами прийнято розрізняти такі напрямки європейської Реформації як бюргерський, радикальний, королівський та дворянський. Теми наступних семінарських заннять і складені таким чином, щоб охарактеризувати ці напрямки на прикладі реформаційних рухів у Німеччині (бюргерський та радикальний), Англії (королівський) та Франції (дворянський).

Т е м а 3:

РЕФОРМАЦІЯ В НІМЕЧЧИНІ (2 год.)

Методичні вказівки

Підготовка семінарського заняття дасть можливість прослідкувати політичну історію бюргерської Реформації, ідеологом якої був Мартін Лютер, її соціальну сутність, спричинену особливостями суспільно-економічного та політичного ладу Німеччини. При цьому необхідно прослідкувати еволюцію поглядів Лютера в ході розгортання руху селянських і плебейських мас, що завершився наймогутнім в історії середніх віків повстанням, та позицію зайняту ним після придушення цього повстання.

Джерельний матеріал дає можливість прослідкувати, як складувався основний догмат вчення Лютера про спасіння вірою. Першооснови його вчення були обгрунтовані в “95 тезах” у концепції “трьох тільки”:

1. людина врятується тільки вірою;

2. віру людина здобуває тільки через милість Божу;

3. єдиним авторитетом у справі віри є тільки Святе Письмо.

При аналізі тез студент повинен вияснити: 1) чи означали вони зазіхання на догматичні уявлення про право церкви та її глави – папи – звільняти мирян від гріхів; 2) в чому полягала їх непослідовність; 3) чому поява тез зіграла таку важливу роль, поклавши початок Реформації.

Програму церковно-політичних перетворень Лютер висунув у найбільш світській своїй роботі “Послання імператору та християнському дворянству німецької нації”.Аналізуючи цю працю, студент повинен розібратися в значенні заперечення Лютером католицької тези відносно поділу суспільства на духовних осіб та мирян проголошення їм принципу “загального священства”. Слід також зупинитися на вимозі Лютера чітко розмежувати прерогативи двох влад – світської та духовної при перевагах першої; обгрунтуванні необхідності секуляризації церковного майна та розпуску чернечих орденів.

Окремо слід розглянути документи, що характеризують поведінку Лютера до його засудження на Вормському рейхстазі 1521 р. і пояснити, що надавало йому рішучості діяти так сміливо.

Далі студент повинен виділити другий етап Реформації, коли почався розкол між її поміркованим бюргерським та радикальним напрямками, визначити причини цього розколу. Предметом детального розгляду має стати трактат Лютера “Про світську владу…”. Необхідно визначити, чи признає Лютер за світською владою право вмішуватися у внутрішнє життя віруючого. Якими аргументами обгрунтовує Лютер необхідність князівської влади? Як він окреслює сферу її компетенції? Чи вважає необхідним підкорення злому і жорстокому князю? Рішучість чи поміркованість проявив у цих питаннях Лютер?

Відтак слід визначити, що зумовило зміну поглядів Лютера у відношенні до повсталих селян – від спроби примирити князів і феодалів з повсталими до заклику винищувати їх як “скажених псів”. Чи пов`язане це було зі зміною настроїв більшої частини бюргерства? Необхідно підкреслити, що з цього моменту Лютер остаточно по`язав свою долю із найбільш реакційною – князівсько-бюргерською – лінією в Реформації.

Теоретиком радикальної реформації в Німеччині став Томас Мюнцер. Система його поглядів отримала назву “теології революції”. В суспільно-політичному аспекті слід розрізняти три основні моменти теології Мюнцера:

- Мюнцер бачив в існуючих відносинах власності і влади основну причину зла, розколу суспільства, і вони, отже, повинні бути повністю викорінені;

- Здійснювати божу волю, тобто фундаментально перетворювати суспільство (існуючий лад), могли тільки вибрані. В соціальному плані ідея вибраності все більше концентрувалася на селянсько-плебейських масах.

- Засобом здійснення перетворення був меч, тобто збройна боротьба.

Метою всієї концепції Мюнцера було досягнення Царства Божого на землі, тото суспільства, де б над людьми існувала не влада інших людей, а тільки Божа, де б люди боялися не суду людей, а суду Бога.

Ідеї Мюнцера знайшли своє вираження в найбільш радикальній програмі Селянської війни “Статейному листові”, витягах із листів Мюнцера, його привселюдних виступах. Їх характеристика і становить наступне завдання семінарського заняття. Необхідно визначити, в чому полягала критика феодального ладу в ранніх творах Мюнцера, якими були конкретні цілі, запропоновані ним у листах, написаних під час війни. Це дозволить дозволить порозуміти головну ідею “Статейного листа”, позбавленому конкретного плану дій, певних вимог, прохань до феодалів. Аналізуючи цей документ, необхідно дати пояснення сутності “християнського об`єднання”, “світського відлучення”.

П Л А Н

1. Мартин Лютер та його виступ проти католицької церкви. Характеристика

першого етапу Реформації в Німеччині:

а) формування світогляду;

б) характеристика основних догматів вчення Лютера;

в) відношення Лютера до духовної та світської влади;

2. Розкол Реформації в Німеччині. Поява радикального напрямку. Позиція Лютера.

3. Томас Мюнцер як теоретик радикальної Реформації.

4. Програма Томаса Мюнцера та його прихильників. “Статейний лист”.

Основні поняття: Бюргерська Реформація. “Виправдання вірою”.

“Загальне священство”. Секуляризація. Цвіккаутські пророки. Анабаптизм. “Теологія революції”. “Боже право”. “Християнське об`єднання”. Світське відлучення.

Д ж е р е л а

Лютер М. О рабстве воли // Эразм Роттэрдамский. Философские произведения. – М., 1986. – С. 290-545.

Мюнцер Томас Пражское воззвание. Письма / Пер. М.М.Смирина и В.М.Володарского // Средние века. – Вып. 52. – М., 1989.

Реформация в Германии // Хрестоматия по истории средних веков / Под ред. Н.П.Грацианского и С.Д.Сказкина. – Т.3. – М., 1950. - С.106-114; 133-136.

Реформация. Крестьянская война в Германии. Контрреформация // История средних веков. Хрестоматия / Сост. В.Е.Степанова, А.Я.Шевеленко. – Ч.2. – М., 1981. – С.208-217; 218-219.

Л і т е р а т у р а

Барг М.А. Эпохи и идеи. – М., 1987.

Володарський В.М. Новый опыт биографии Томаса Мюнцера // СВ. – Вып 55. – М., 1992. – С.267-268.

Германская история в новое и новейшее время. – М., 1970. – Т. 1. – Гл. 1 (особливо с.33-44).

Голубкин Ю.А. Эволюция представлений Мартина Лютера о светской власти и ее роли в Реформации (1517-1525 гг.) // Ежегодник германской истории. 1978. – М., 1979. – С.256-274.

Дятлов В.О. Нижні верстви населення німецького міста і Реформація. – Чернігів, 1997. – С.341-348.

Ивонин Ю.Е. Мюнцер и Лютер – революция и контрреволюция // Средние века. – Вып. 55 – М., 1992.

Ивонин Ю.Е. Рецензия на работу Дж.Х.Уильямса. Радикальная Реформация // Вопросы истории. – 1994. - № 8.

Енгельс Ф. Селянська війна в Німеччині // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. –Т. 7.

Лаубе А. Томас Мюнцер и раннебуржуазная революция // Средние века. – Вып. 55. – М., 1992.

Некрасов Ю.К. Томас Мюнцер и швейцарские анабаптисты XVI в. об идее общности имущества// История социалистических учений. – М., 1987.

Ревуненкова Н.В. Ренессансное свободомыслие и идеология Реформации. – М., 1988.

Смирин М.М. Народная реформация Томаса Мюнцера и Великая крестьянская война. – М., 1955. – Гл. 5-10.

Смирин М.М. Германия эпохи Реформации и Великой крестьянской войны. – М., 1962. – Гл. 9. – С.211-256.

Смирин М.М. Лютер и общественное движение в Германии в эпоху Реформации // Эразм Роттердамский и реформационное движение в Германии. – М., 1978. – С.190-211.

Соловьев Э.Ю. Мартин Лютер – выдающийся деятель немецкой и европейской истории // Вопросы истории. – 1983. - № 10. – С. 33-54.

Соловьев Э.Ю. Непобежденный еретик: Мартин Лютер и его время. – М., 1984.

Фаусель Г. Мартин Лютер. Жизнь и дело. – Т. 1-2. Биографический очерк и источники к биографии Лютера / Пер. с нем. Ю.Голубкина. – Харьков, 1996.

Циммерман В. История крестьянской войны в Германии. (По летописям и рассказам очевидцев). – М., 1937. – Т. 1-2.

Штекли А.Э. Томас Мюнцер. – М., 1961.

Юсим М.А. Макиавелли и Лютер. Христианская мораль и государство // Культура эпохи Возрождения и Реформация. – М., 1981. – С. 61-76.

Т е м а 4:

КУЛЬТУРА ВИСОКОГО ВІДРОДЖЕННЯ В ІТАЛІЇ (2 год.)

Методичні вказівки

Метою семінарського заняття є вивчення вершини розвитку ренесансної культури в Італії, що припадає на кінеці XV – першу третину XVI ст. – Високого Відродження, “ядра епохи” за влучною характеристикою Л.М.Баткіна. То була ера титанів Відродження, коли Італія дала світу найоригінальніших і сміливих мислителів, що заклали основи нового світогляду, в центрі якого знаходилася природа і людина.

Звідси структура заняття – через призму творчості найвизначніших представників культури Італії Високого Відродження показати її досягнення в різних галузях.

Семінарське заняття розпочинається із характеристики творчого доробку Леонардо да Вінчі (1452-1519) - людини, до якої більше, ніж до будь-кого із діячів Відродження, підходить поняття homo universale. Необхідно підкреслити надзвичайну силу інтелекту і гармонійність да Вінчі, який в наукових заняттях залишався художником, так само як у мистецтві був мислителем і вченим.

Образотворче мистецтво Високого Відродження представляють також Рафаель (1483-1520) – “божественний Санціо” та Мікеланджело Буонарроті (1475-1564).

Високе Відродження дало світу приклади надзвичайного розвитку політичної теорії в особі Нікколо Макіавеллі (1469-1527). Метою теоретичних досліджень політика – “Роздуми про першу декаду Тіта Лівія”, “Государь”, “Життя Каструччо Кастракані”, “Про воєнне мистецтво”, “Історія Флоренції” було виявлення можливості створення на півострові сильної держави, спроможної захистити себе від тиску чежеземців. Студенти повинні відповісти на питання, чому такі чисельні дискусії викликав образ государя, створений Макіавеллі? Чому не можна ставити знаку рівності між Макіавеллі і макіавеллізмом? Врешті, слід розглянути і внесок Макіавеллі в становлення і розвиток нової історіографії.

Високе Відродження було епохою розквіту ренесансної літератури. Одним із найяскравіших її представників є поет Лодовіко Аріосто (1474-1533) автор поеми “Невгамовний Орландо”.

Наприкінці слід окреслити основні досягнення епохи Відродження в Італії, що утвердила право на існування самостійної світської культури та вплив культури Відродження на розвиток європейської і світової культури.

П Л А Н

1. Титан Відродження – Леонардо да Вінчі.

2. Рафаель Санті із Урбіно. Характеристика творчості.

3. Скульптор, художник, архітектор, поет – Мікеланджело Буонарроті.

4. Політична думка та історіографія Високого Відродження. Ніколо

Макіавеллі.

5. Злети ренесансної літератури. Лодовіко Аріосто.

Основні поняття: Високе Відродження. Титани Відродження. Homo universale. Пантеїзм. Ідеальне місто. Авантюрний рицарський роман. Золотий вік. Vaghezza. Макіавелізм.

Д ж е р е л а

Аріосто Лодовіко. Шалений Роланд / Пер. О. Мокровольського // Всесвіт. – 1994. - № 11-12. – С. 129-137.

Вазари Джорджо. Жизнеописание наиболее знаменитых живописцев, ваятелей и зодчих. – М., 1956-1971. – Т. 1-5.

Леонардо да Винчи. Избранные естественно-научные произведения. – М., 1955.

Макиавелли Николо. Избранные сочинения. – М., 1982.

Макиавелли Николо. История Флоренции. – Л., 1973.

Микеланджело: Поэзия. Письма. Суждения современников. – М., 1983.

Расцвет искусства в Италии // История средних веков. Хрестоматия / Сост. В.Е.Степанова, А.Я.Шевеленко. – Ч. 2. – М., 1980. – С. 255-264.

Л і т е р а т у р а

Виппер Б.Р. Борьба течений в итальянском искусстве XVI иека. – М., 1956.

Гарэн Э. Проблемы итальянского Возрождения. – М., 1986.

Горфункель А.Х. Философия эпохи Возрождения. – М., 1980.

Дмитриева Н.А. Краткая история искусств. – Вып. 1. От древнейших времен по XVI век. – М., 1985.

Зубов В.П. Леонардо да Винчи. 1452-1519. – М., Л., 1962.

История всемирной литературы. В 9 т. – Т. 3. – М., 1985.

Маккаи Л. Мир Ренессанса. – Будапешт,!977.

Рафаэль и его время. – Л., 1986.

Ротенберг Е. Искусство Италии. Средняя Италия в период Высокого Возрождения. – М., 1966.

Рутенбург В.И. Титаны Возрождения. – Л., 1976.

Юсим М.А. Этика Макиавелли. – М., 1990.

Художня література для додаткового читання до теми:

Мережковский Д.С. Воскресшие боги Леонардо да Винчи. – М., 1990.

Стоун Ирвинг. Муки и радости. – М., 1991.

Т е м а 5:

ОГОРОДЖУВАННЯ В АНГЛІЇ XVI ст. (2 год.)

Дата добавления: 2015-07-20