Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Характеристика розчинників

Читайте также:
  1. I. ОБЩАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА УЧЕБНО-ОЗНАКОМИТЕЛЬНОЙ ПРАКТИКИ
  2. I. Характеристика проблемы
  3. I. Характеристика проблемы, на решение которой направлена подпрограмма
  4. I. Характеристика проблемы, на решение которой направлена Программа
  5. I. Характеристика проблемы, на решение которой направлена Программа
  6. I.8.3. Характеристика клеточного воспалительного ответа
  7. II.1 Виды ценных бумаг и их характеристика

У процесі готування рідких лікарських форм завжди потрібен розчинник, який є відповідно дисперсійним середови­щем. Розчинниками називають хімічні сполуки або суміші, здат­ні розчиняти різні речовини, тобто утворювати з ними однорідні системи — розчини, що складаються з двох або більше компонен­тів. Як розчинники для приготування розчинів у медичній прак­тиці використовують: воду очищену, спирт етиловий, гліцерин, жирні олії та мінеральні масла, хлороформ, етер діетиловий. Те­пер асортимент розчинників значно розширився за рахунок силі-ційорганічних сполук, етилен- і пропіленгліколів, поліетиленок-сидів, диметилсульфоксидів та інших речовин.

До розчинників, які необхідні для приготування рідких лі­карських форм, висуваються певні вимоги:

— вони мають бути стійкими при зберіганні, хімічно і фарма­кологічно індиферентними;

— повинні мати високу розчинювальну здатність;

— не повинні мати неприємного смаку та запаху;


 

— мають бути доступними за вартістю;

— не повинні бути середовищем для розвитку мікроорганізмів. Виходячи з хімічної класифікації, усі рідкі дисперсні системи

розподіляють на неорганічні та органічні сполуки.

Вода очищена (Aqua purificata). Серед неорганічних сполук вона є найпоширенішим розчинником.

Вода фармакологічно індиферентна, доступна і добре розчиняє багато лікарських речовин, але водночас у ній дуже легко й швидко гідролізуються деякі речовини та розвиваються мікроорганізми.

Воду очищену можна одержати дистиляцією, іонним обміном, електролізом, зворотним осмосом. Вона має бути безбарвною, про­зорою, без смаку і запаху, з pH = 5,0...7,0, не повинна містити від-новлювальних речовин, нітратів, нітритів, хлоридів, сульфатів, слі­дів амоніаку та інших домішок.

Спирт етиловий (Spiritus aethylicus). Прозора, безбарвна, рух­лива рідина з характерним запахом і пекучим смаком, кипить при температурі 78 °С. У фармацевтичному виробництві застосовують етиловий спирт С2Н5ОН, одержаний шляхом зброджування сиро­вини, що містить крохмаль, — переважно картоплі й зерна. Збро-джене сусло, яке містить 8—10 % спирту, зміцнюють простою пе­регонкою. Одержують спирт-сирець, що містить близько 88 % спирту. Спирт-сирець очищають від летких органічних кислот (пе­реважно оцтової, молочної, масляної), сивушних масел (вищих спиртів одного гомологічного ряду з етиловим спиртом — пропіло-вого, ізобутилового, ізоамілового та інших), естерів (оцтово-етило­вого, масляно-етилового та інших), альдегідів (оцтового альдегіду та інших) і одночасно зміцнюють до 95—96 % багатократною пе­регонкою — ректифікацією. Етанол іншого походження для виро­бництва лікарських препаратів непридатний через присутність не­припустимих домішок (спирту метилового та інших сполук).

Спирт етиловий можна віднести до неводних розчинників умо­вно, тому що використовується не абсолютний етанол, а водно-спиртові розчини різної концентрації.

Спирт змішується в будь-яких співвідношеннях із водою, глі­церином, ефіром, хлороформом. Він нейтральний, не окиснюєть-ся киснем повітря, має бактеріостатичну й бактерицидну дію.

До негативних властивостей спирту слід віднести його неінди-ферентність, смертельна доза 96 % -вого спирту етилового — при­близно 200—300 мл. Він сприяє осадженню білків, ферментів, легкозаймистий, має високу гігроскопічність, несумісний з окис­никами, а з деякими солями утворює кристалічні сполуки.

Етиловий спирт є одним із найбільш пріоритетних розчинни­ків у виробництві фармацевтичних препаратів. На виробництво


 




надходить 96,2—96,7 %-вий етанол, який розводять водою або слабким спиртом до необхідної концентрації.

Вміст етанолу в розчині (концентрація) виражається у відсот­ках за об'ємом, тобто як об'ємна частка, % (об. ч.); і у відсотках за масою, тобто як масова частка, % (мас. ч.). Якщо немає.спеці-ального зазначення, мається на увазі об'ємна частка у відсотках. Вміст етанолу Cv в розчині у відсотках за об'ємом С^показує, яка кількість мілілітрів безводного етанолу міститься в 100 мл водно-спиртового розчину при 20 °С. Концентрація етанолу С в розчині у відсотках за масою показує, яка кількість грамів безводного етанолу міститься в 100 г водно-спиртового розчину. Співвідно­шення між відсотками за об'ємом і відсотками за масою наведені в таблиці 1 ДФ XI, складеної на підставі залежності

Ск-Рб/в т -Рр.ну> (3.4)

де рб/в — густина безводного етанолу;

Рр-ну — густина водно-спиртового розчину.

Вміст етанолу у водно-спиртових розчинах визначають скля­ним і металевим спиртомірами, а також за густиною — денсиме­тром (ареометром) або пікнометром (рис. 3.3). За допомогою зна­чення густини при 20 °С визначають Cv i Ст, користуючись таблицею 1 ДФ XI. За значеннями густини, які отримані при інших температурах, і показаннями скляного і металевого спир­томірів переведення в відсотки за об'ємом при 20 °С здійснюють за спеціальними таблицями видавництва стандартів1.

Концентрацію етанолу визначають скляними спиртомірами класу 0,1 (ціна поділки — 0,1 %) або класу 0,5. Арбітражні ви­значення міцності спиртових розчинів проводять металевими або скляними спиртомірами класу 0,1. Для практичних цілей кори­стуються спиртомірами класу 0,5 із вбудованим термометром. Комплект складається з двох або трьох спиртомірів (0—60, 60— 100 або 0—40, 40—70, 70—100 %). Скляний спиртомір при тем­пературі 20 °С показує об'ємну частку етанолу у відсотках. Але в умовах великих фармацевтичних виробництв температура часто відхиляється від 20 °С. У цих випадках визначення проводять при фактичній температурі, а отримані значення скляного спир­томіра приводять до 20 °С за допомогою таблиці III видавництва стандартів.

Точніше (із точністю 0,1 %) концентрацію спирту визначають металевим спиртоміром (рис. 3.3), що являє собою порожню кулю

1 Таблицы для определения содержания этилового спирта в водно-спиртовых растворах.— M.: Изд-во стандартов, 1979.


з припаяною шкалою зверху і конічним стержнем для навішення гирі знизу. На шкалі нанесені поділки від 0 до 10, кожна з яких розділена на п'ять частин. Під нульовою поділкою шкали нанесе­на поділка 100. До спиртоміра додаються 10 гирок у формі куль­ового сегмента з прорізом під номерами 0, 10, 20, 30, 40, 50, 60, 70, 80, 90. Найбільша гирка має нульовий номер, найлегша — номер 90. Показання металевого спиртоміра є умовними і склада­ються з показань гирки і шкали. При зануренні спиртоміра без гирки до показань шкали додають 100. Об'ємну частку етанолу Су в розчині за показаннями металевого спиртоміра визначають у відповідності з таблицею IV видавництва стандартів.


 





Денсиметр (ареометр) при температурі 20 °С показує гус­тину водно-спиртового розчину, за якою знаходять концентрацію етанолу, користуючись алкоголеметричною таблицею 1 ДФ XI. Концентрацію етанолу за показниками денсиметра при темпера­турі, що відрізняється від 20 °С, визначають за допомогою табли­ці II видавництва стандартів (точність до 0,01).

Більш точні значення густини розчинів (0,001) можна одержа­ти за допомогою пікнометра при 20 °С. За отриманими даними розраховують густину при 20 °С (з урахуванням густини повітря при нормальному барометричному тискові) і знаходять концентра­цію етанолу в алкоголеметричній таблиці 1 ДФ XI.

Вміст спирту у водно-спиртовому розчині визначається також рефрактометрично і за величиною поверхневого натягу.

Розведення водно-спиртових розчинів необхідно проводити за об'ємом і за масою. При цьому зручно виходити з рівняння матеріального балансу абсолютного спирту:

де X — кількість міцного спирту;

а — концентрація міцного спирту;

p — кількість спирту необхідної концентрації;

b — необхідна концентрація.

Для розведення слабкими спиртами формула (3.5) набуває ін­шого вигляду:

X ■ (а - c) = p ■ (b - c), (3.6)

де c — концентрація слабкого спирту.

Розрахунки можуть бути проведені за правилом «зірочки»:

Зліва вгорі записують концентрацію міцного розчину а; зліва внизу — концентрацію розріджувача, слабкого розчину c; у разі чистого розчинника c = 0. У центрі записується потрібна концен­трація b. Цифри праворуч одержують відніманням по діагоналі — від більшого менше. Вони показують відповідну (по горизонталі) кількість міцного розчину (b - c) і розріджувача (а - b). При дода­ванні цих величин одержують кількість розчину (а - c) необхідної концентрації.


Формули (3.5), (3.6) і (3.7) прийнятні для розрахунків розве­дення як у масових, так і в об'ємних відсотках. Але слід пам'я­тати, що у випадках розведення об'ємів може бути використана тільки концентрація за об'ємом, при розведенні масових кількос­тей — тільки концентрація за масою.

При розведенні за об'ємом розраховують необхідний об'єм міц­ного етанолу. Визначення кількості води утруднене через явище контракції, тобто зменшення об'єму суміші води і етанолу проти їхньої арифметичної суми. Тому простіше не розраховувати необ­хідну кількість води, а до розрахованої кількості міцного етанолу додати воду до необхідного об'єму при температурі 20 °С. Можна також скористатися алкоголеметричними таблицями 3 і 4 ДФ XI, c. 318, 319.

Облік етанолу. На хіміко-фармацевтичних підприємствах об­лік здійснюють за об'ємом безводного етанолу при 20 °С, адже склади одержують етанол-ректифікат в об'ємі. У документації вказують температуру в мірнику, показання металевого спирто­міра, концентрацію етанолу (при 20 °С), множника об'ємного вмі­сту безводного етанолу, об'єму безводного етанолу при 20 °С.

У виробничих умовах етанол розводять переважно за масою (температура при цьому не має значення). Концентрацію етанолу за об'ємом переводять у відсотки за масою і виконують розрахун­ки у відповідності з формулами (3.5) і (3.6) або правилом змішу­вання (3.7).

Переведення об'єму одержаного етанолу-ректифікату в масу здійснюється зважуванням, а також розрахунково — через абсо­лютний етанол за таблицею VI, складеною з урахуванням зважу­вання в повітрі (наказ МОЗ CPCP № 580 від 14.12.62 p.).

Зберігається спирт у спиртосховищі фармацевтичного під­приємства, що має стандартні мірники, які підлягають перевірці спеціальною службою стандартизації раз на рік. На виробництво етанол відпускається в міру необхідності мірниками. При цьому об­лік ведуть за масою 96 % -вого (або 95 % -вого) етанолу, за об'ємом етанолу безводного або Об'ємом при фактичній концентрації. У зв'язку з цим кількість отриманого і витраченого етанолу пере­раховують на 96 % -вий етанол або ж об'єм безводного етанолу при 20 °С.

Хлороформ (Chloroformium). Безбарвна, прозора, рухлива рі­дина з характерним запахом і солодким смаком. Змішується у всіх співвідношеннях зі спиртом етиловим, ефіром. У хлороформі до­бре розчиняються лікарські речовини, нерозчинні або малороз­чинні у воді. Він справляє, як і всі галагенопохідні, наркотичну й дезінфікувальну дію, належить до сильнодіючих речовин.

Хлороформ використовують здебільшого у лікарських формах для зовнішнього застосування, як правило, у комбінації з іншими розчинниками — спиртом етиловим, ефіром, жирними оліями.


 




Ефір медичний (Aether medicinalis). Хімічна назва — діетило­вий етер. Безбарвна, прозора, легкозаймиста із своєрідним запахом, пекуча на смак рідина. Ефір медичний частіше називають просто ефіром. Він розчиняє багато лікарських речовин. Розчиняється в 12 частинах води, змішується в різних співвідношеннях зі спиртом етиловим, хлороформом, петролейним етером, жирними оліями та ефірними маслами. За здатністю розчиняти аналогічний хлорофо­рмові — у ньому розчиняються ті ж самі лікарські речовини і при­близно в такій же концентрації, що й у хлороформі.

Пари ефіру отруйні, вони здатні осідати, дуже рухливі і мо­жуть накопичуватися на далекій відстані від джерела випарову­вання. Температура займання ефіру — 40 °С. Він, як і хлоро­форм, має наркотичну дію, у неводних розчинах використовується рідко, тільки в комбінації з іншими розчинниками.

Гліцерин (Glycerinum). Безбарвна, схожа на сироп, прозора, гігроскопічна рідина, солодка на смак, нейтральної реакції. Роз­чиняється у воді, спирті та в суміші спирту й ефіру, але не розчи­няється в ефірі, хлороформі та жирних оліях. Гліцеринові розчи­ни легко змиваються водою і мають меншу адсорбцію розчинених речовин.

У фармацевтичній практиці використовують не абсолютний гліцерин, як і спирт етиловий, а розведений водою, із вмістом гліцерину 86—90 % і густиною 1,225—1,235, тобто із вмістом води 12—15 %. Це пов'язано з тим, що безводний гліцерин дуже гігро­скопічний і має подразливі властивості.

Жирні олії (Olea pinguia). Являють собою суміші естерів гліце­рину і вищих жирних кислот. Зовні це — прозорі або ледь забарв­лені маслянисті рідини без запаху або зі слабким характерним запахом. У медичній практиці використовують олії, отримані тіль­ки методом холодного пресування.

Як і всі жири, рослинні олії не змішуються з водою, малороз­чинні в спирті етиловому, але легко — в ефірі та хлороформі.

Для приготування лікарських препаратів найчастіше викори­стовують мигдалеву, персикову, маслинову, соняшникову та інші олії. Якість їх регламентована відповідними фармакопейними стат­тями за певними показниками: в'язкістю, числом омилення, йод­ним, кислотним, ефірним числами тощо.

Розчинення лікарських речовин у них, як і в гліцерині, до­цільно проводити при нагріванні.

Як біологічно нешкідливі та фармакологічно індиферентні, рослинні олії мають невисоку хімічну стабільність. Наявність в їх складі ненасичених жирних кислот є причиною згіркнення. При цьому в результаті окиснення й гідролізу жирів утворюються пе-роксидні сполуки, альдегіди та інші продукти. Олії набувають неприємного смаку і запаху.


Світло, кисень повітря, волога та різні мікроорганізми підси­люють ці процеси.

Масло вазелінове (Oleum Vaselini). Це, власне, фракція нафти. Безбарвна, прозора, масляниста рідина без смаку і запаху, є суміш­шю насичених вуглеводнів С10Н22—С15Н32. Змішується у будь-яких співвідношеннях з ефіром, хлороформом, бензином, оліями, крім рицинової, не розчиняється у воді й спирті. За розчинювальною активністю його можна порівняти з рослинними оліями.

Масло вазелінове не всмоктується шкірою і слизовими оболон­ками, зменшує резорбцію лікарських речовин. Вадою слід вважа­ти те, що при нанесенні на шкіру воно значною мірою перешко­джає її газо- і теплообміну. 3 цієї причини, а також через обмежену розчинювальну здатність використовується рідше, ніж рослинні олії. Більше застосування знаходить у технології м'яких лікар­ських форм.

Димексид (Dimexidum) — диметилсульфоксид. Сіркоорганіч­на сполука, похідна сульфату діоксиду. Безбарвна, прозора ріди­на або безбарвні кристали зі специфічним запахом, дуже гігро­скопічні.

Змішується у всіх співвідношеннях із водою, спиртом, ацето­ном, гліцерином, хлороформом, ефіром, рициновою олією. Є роз­чинником лікарських речовин різної хімічної природи.

Інтерес до цього розчинника пов'язаний не лише з його висо­кою розчинювальною здатністю, але і з властивістю легко прони­кати крізь неушкоджені тканини, проводячи із собою розчинені речовини. Крім того, димексид має знеболювальну, протизапаль­ну і жарознижувальну дію, а також антимікробний ефект. Ці вла­стивості димексиду оцінені в технології рідких та м'яких лікар­ських форм.

У виробництві рідких лікарських форм як розчинники також використовують поліетиленоксид-400, есилон-4, есилон-5 та ряд інших речовин.


Дата добавления: 2015-07-18; просмотров: 229 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: КОРОТКІ ІСТОРИЧНІ ВІДОМОСТІ ПРО РОЗВИТОК ПРОМИСЛОВОГО ВИРОБНИЦТВА ЛІКІВ | БІОФАРМАЦІЯ ЯК НОВИЙ ТЕОРЕТИЧНИЙ НАПРЯМ | ПРИНЦИПИ КЛАСИФІКАЦІЇ ЛІКАРСЬКИХ ФОРМ | УМОВИ ПРОМИСЛОВОГО ВИПУСКУ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТІВ | ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФАРМАЦЕВТИЧНОГО ВИРОБНИЦТВА | ТЕРМІНИ I ВИЗНАЧЕННЯ | НОРМАТИВНО-ТЕХНІЧНА ДОКУМЕНТАЦІЯ У ПРОМИСЛОВОМУ ВИРОБНИЦТВІ ЛІКІВ | МАТЕРІАЛЬНИЙ БАЛАНС | ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ GMP | ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕСУ РОЗЧИНЕННЯ |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
ТЕОРІЯ ГІДРАТАЦІЇ| ОЛІЙНІ (МАСЛЯНІ) РОЗЧИНИ

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.011 сек.)