Франція в XIIІ ст. Людовік IX та його реформи.

Людовік IX Святий і його судово-адміністративні реформи. Після короткого царювання Людовіка VIII у Франції довгий час царював онук Філіппа II Людовік IX Святий, організатор останніх хрестових походів на Схід. Людовік IX (1226—1270) вступив коли йому було 11 років. Феодальна знать новоприєднаних земель і незалежні князі-феодали, які зберігали ще суто васальні відносини до корони, намагались використати малоліття короля для нового роздроблення королівства. Проте мати Людовіка IX королева-регентка Бланка_Кастільська, спираю­чись на частину феодалів, зв'язаних з "двором, на королівських ва­салів з дрібних рицарів і на підтримку міст, придушила заколот феодальної знаті. Ставши повнолітнім, Людовік IX зміг ще більше зміцнити королівську владу, продовжуючи програму свого діда Фі­ліппа II.

За Людовіка IX були приєднані південна частина Пуату і За­хідний Лангедок з м. Тулузою, а також майже вся провінція Овернь. Король зумів у 1259 р__;_укласти вигідний для Франції мир з Англією. За цим миром (який називається Паризьким миром) англійський ко­роль остаточно відмовлявся від втрачених раніше на півночі і північ­ному заході провінцій — Нормандії, Анжу та ін., зберігай за собою лише Аквітанію та й то на правах васала французького короля. Та найголовніше в царюванні Людовіка IX становили не територіальні приєднання, а адміністративно-судові і фінансові реформи.

За Людовіка IX оформилось центральне управління Францією. Королівська рада, або королівська курія, із з'їзду феодалів пере­творилась у XIII ст. на центральну бюрократичну установу, яка розгалузилася на ряд відомств. Виділилась мала королівська рада, або «вузька рада», яка стала чимось на зразок постійної наради короля з його найближчими вищими чиновниками: канцлером, ко-нетаблем та іншими небагатьма близькими до короля феодалами, що вже втяглися в політику централізації. Особливою установою стала друга частина королівської курії, яка відала розглядом су­дових справ. Вона дістала назву парламенту (буквально: рада, де відбувається «судоговоріння»). Нарешті, з курії виділилась особ­лива рахункова палата, яка відала стягуванням і витратою подат­ків та інших королівських доходів.

Чиновниками короля, особливо в судовому відомстві, здебіль­шого ставали особи, що навчались в університетах римського пра­ва, часто незнатного походження, але зате зобов'язані королю своїм підвищенням і цілком віддані йому. Звичайно їх називали легістами (від латинського слова Іех — «закон», «право»). Здебільшого легісти походили з городян. Союз королівської влади з міста ми знаходив у цьому факті своє нове підтвердження.

Король заборонив дуелі в своєму домені, примушуючи феода­лів звертатися у спірних випадках виключно до королівського суду. Він значно обмежив право приватної війни, встановивши так званий 40-денний строк між сваркою і початком війни з тим, щоб слабша сторона могла вдатися по допомогу до короля. Важливе значення мала і судова реформа Людовіка IX. Королівський суд було оголошено найвищим апеляційним судом для всього ко-ролівства, до нього могли звертатися навіть з територій, ще не приєднаних до королівського домену. Деякі судові справи (підпал, фальшива монета, викрадання жінок та ін.) мав право розглядати виключно королівський суд.

Королівські фінанси. Людовік IX успішно конкурував з феода­лами у карбуванні монет. Він не скасував ще карбування і обігу монет інших герцогств і графів, але примусив своїх васалів до­пускати в їхні володіння королівську монету нарівні з місцевою. В результаті повноцінніша королівська монета, як правило, витіс­няла гірші якістю гроші феодалів. Бюджет короля в середині XIII ст. дуже зріс. Крім щораз більших прибутків від торгівлі, промисловості і від королівських помість (що лежали в торгових, економічно розвинених районах), Людовік IX уміло використав а фіскальною метою феодально-ленні відносини. За його правління касальні платежі з великих феодалів становили величезні суми. Чималі надходження король мав з міст-комун — так само як від своїх васалів. Великі суми сплачувала королю у формі «дарів» французька церква. Роль постійного державного податку за Лю­довіка IX відігравав хрестоносний податок, який надходив безпо­середньо до королівської скарбниці.

Загалом зростання королівських фінансів за Людовіка IX явно свідчило про господарське піднесення, яке переживала тоді Фран­ція. Політична централізація країни, зумовлена розвитком грошо­вого господарства, зростанням міст, промисловості і торгівлі, з сво-іо боку позитивно впливала на розвиток усіх галузей народного Господарства.

Селянський рух. В XIII ст. у Франції відбулися помітні зміни я становищі села. У зв'язку із зростанням міст і початком розвит­ку товарного господарства в країні частину кріпосних селян— Сврвів — феодали переводили на грошовий оброк. Хрестові походи відіграли в цьому значну роль — вони були першим поштовхом до тілі.нення селян, йдучи в хрестовий похід і, звичайно, маючи при ш.ому потребу в грошах, феодал пропонував своїм кріпакам вику­пити свою волю або принаймні частину своїх найтяжчих кріпосних ііпшішіостей. Кінець кінцем, така заміна натуральних повинностей Грошовими вела до особистого звільнення селян і, отже, мала про-Ч"' піший характер. Вели­ким тягарем для селян були платежі в королівську скарбницю і, зокрема, побори, пов'язані з хрестовими походами (сплата хре-стоносного податку, викуп із полону короля Людовіка ЇХ та ін.). Погіршання становища французького селянства в середині XIII ст. зумовило багато всіляких місцевих конфліктів і виступів селян проти сеньйорів. Іноді ці виступи набували широкого харак­теру, перетворюючись на масові рухи, що охоплювали цілі області. До таких великих повстань, що поширилися на значну частину Франції, належить рух 1251 р., відомий під назвою руху пастушків (раьіои геих). Ідеологічно цей рух був пов'язаний з хрестовими походами.

Дата добавления: 2015-07-17