Функції права

У загальнотеоретичній літературі під функціями права розуміють спрямуван­ня правового впливу, який виражає роль права в організації (впорядкуванні) сус­пільних відносин. При цьому до спеціальних юридичних функцій, зокрема, відно­сять: регулятивні функції, охоронні функції¹. Безумовно, що цивільному праву також притаманні перелічені функції, але з певними особливостями.

У цивілістичній літературі щодо функцій права немає усталених поглядів. Іноді вони взагалі не розглядаються як необхідний атрибут для характеристики поняття цивільного права як галузі права². Така недооцінка функціонального призначення цивільного права зумовлена тим, що функції цивільного права, на відміну від предмета, методу, принципів, не знаходять свого реального виражен­ня у законодавстві, у конкретних правових нормах. Зрозуміло, що саме предмет, метод і принципи в першу чергу визначають специфіку цивільно-правового регу­лювання. Однак врешті-решт ці категорії у своїй сукупності у певному співвід­ношенні та своїми властивостями утворюють певний механізм, покликаний забезпечити реалізацію покладеного на цивільне право відповідного праворегу-люючого призначення. Іншими словами, метод і принципи цивільного права є внутрішньо притаманними правовій нормі регуляторами, спрямованими на забез­печення певного правового результату. Отже можна погодитись з твердженням, що функції правової галузі відображають зовнішні властивості передбаченої в системі відповідних нормативних актів галузі цивільного права³. Відтак основни­ми такими властивостями цивільно-правових норм обов'язково мають бути їх регулятивна та охоронна функції, які і уособлюють у своїй сукупності з можливи­ми іншими функціями кардинальні напрями у врегулюванні цивільно-правових відносин, а не цілі чи завдання, поставлені перед цивільним правом, як про це іноді стверджується в літературі¹. Цілі та завдання цивільного права — це пев­ною мірою результат, на досягнення якого має бути спрямоване врегулювання суспільних відносин.

З урахуванням вищевикладеного функції цивільного права можна визначити як відповідні напрями впливу цивільно-правових норм на врегульовані ними майнові та особисті немайнові відносини, спрямовані на досягнення по­ставлених перед даною галуззю права цілей і завдань. Наведене визначення не є нормативним, а відтак у літературі наводяться й інші визначення, серед яких останнім часом є й такі:

а) функції цивільного права — це певні напрями впливу цивільно-правових
норм, зумовлені змістом суспільних відносин, що їх включено до предмета ци­
вільно-правового регулювання²;

б) функції цивільного права — це специфічні напрями правового регулюван­
ня майнових і особистих немайнових відносин у процесі вирішення поставлених
перед ним завдань³, що виражають його соціальне призначення;

в) функції цивільного права — це обумовлені предметом та забезпечуваними законодавством цілями правової галузі певні напрями цивільно-правового впливу на майнові чи особисті немайнові відносини, а також на поведінку учасників цих відносин;

г) функції цивільного права — це певні напрями впливу цивільно-правових норм, обумовлені специфікою його предмета, методу і поставлених перед ним завдань (цілей)⁵.

Усі наведені визначення містять однакову і, на наш погляд, правильну оцінку функцій цивільного права, хоч і мають певні редакційні розбіжності. В літерату­рі, однак, визначається по-різному коло конкретних функцій цивільного права. Водночас усі дослідники, які вважають за доцільне характеризувати галузеву са­мостійність цивільного права за допомогою категорій його функцій, єдині, як пра­вило, у тому, що цивільному праву притаманні регулятивна, охоронна та пре­вентивна функції, з чим можна погодитись.

Регулятивна функція цивільного права полягає у врегулюванні цивільно-правових відносин, насамперед у їх нормальному, бажаному для їх учасників стані. Це здійснюється шляхом встановлення підстав виникнення права власнос­ті, обсягу повноважень власника, порядку використання майна суб'єктами під­приємницької діяльності, порядку використання об'єктів інтелектуальної влас­ності, меж здійснення права власності, порядку укладення та виконання правочинів (угод), спадкування майна тощо. У такому разі здійснюється так зва­не позитивне регулювання позитивних цивільних відносин. Додержання учасниками цивільних відносин правил позитивного регулювання дає їм можливість самостійно вчиняти позитивні дії, утримуватися від негативних дій (бездіяльності), досягати максимально ефективного результату, а врешті сприяє ефективному економічному обігу, розподілу та використанню громадянами матеріальних благ, додержанню усіма членами суспільства особистих немайнових прав їх носіїв.

Однак регулятивна функція цивільного права не зводиться до нормативного впорядкування цивільного обігу. Конструкція цивільно-правових норм, особливо у сфері договірних зобов'язань, створює їх учасникам передумови для локально­го самоврегулювання відносин, що виникають між ними. Менш активною є ре­гулятивна функція у сфері особистих немайнових відносин, не пов'язаних з май­новими, адже норми цивільного права в основному закріплюють правовий режим їх об'єктів, тобто особистих немайнових прав. Дійсно, ні честь, ні гідність не можна регулювати, такі особисті блага природно притаманні людині. Тому ци­вільно-правові норми швидше не регулюють відносини щодо зазначених немате­ріальних благ, а юридично визнають їх належність відповідному суб'єктові у ста­тичному моменті та забезпечують захист у разі їх порушення.

Таким чином, як нормативне регулювання, так і локальне саморегулювання відображають регулятивну функцію цивільного права переважно в межах право­мірної діяльності суб'єктів цивільно-правових відносин.

Охоронна функція цивільного права покликана оберігати суб'єктивні май­нові та особисті немайнові права особи від посягань усіх інших осіб та за­безпечувати примусовий захист від їх порушення. Однак у юридичній літера­турі, як правило, охоронна функція розглядається як така, що лише забезпечує захист порушеного суб'єктивного права¹. За такого підходу охоронна функція на­чебто повинна реалізовуватися лише після порушення суб'єктивного права, що є її вузьким тлумаченням. Тому при визначенні змісту охоронної функції цивіль­ного права необхідно враховувати сформовану в юридичній науці думку про спів­відношення понять "правова охорона" та "правовий захист".

її сутність полягає в тому, що правова охорона є більш широким поняттям, порівняно з правовим захистом, і останнє може охоплюватися першим. Тобто правова охорона може охоплювати весь комплекс засобів, що забезпечують реа­лізацію закріплених правовими нормами суб'єктивних прав як в їх позитивному стані, так і у разі порушення. Однак ті засоби, які застосовуються у разі пору­шення суб'єктивних прав, утворюють комплекс засобів їх захисту, а норми, які їх передбачають, є "захисними нормами активної дії"². У такому підході до даної проблеми є певна логіка, адже регулятивні норми не лише регулюють цивільно-правові відносини у їх позитивному стані до порушення, а й водночас охороня­ють права учасників цих відносин. Це власне випливає із конституційних поло­жень. Так, відповідно до ст. 4 Конституції України "право приватної власності є непорушним". Ця норма хоч і є регулятивною щодо відносин власника з усіма іншими особами, але вона також покликана охороняти права власника від пося­гань третіх осіб. Подібна норма закріплена також в ст. 321 нового ЦК України.

Важливу роль відіграє також превентивна (виховна, попереджувально-ви­ховна) функція, що покликана стимулювати позитивні відносини і не допускати виникнення негативних відносин, які б призводили до порушення цивільних май­нових та особистих немайнових прав. Вже саме закріплення в цивільно-правових нормах положень про цивільну відповідальність та інші можливі негативні для порушника майнові наслідки, здатне давати попереджувально-виховний ефект, а саме — утримуватися у своїй поведінці від дій, що можуть призвести до пору­шення прав інших осіб, вдосконалювати технології і техніку для підвищення без­пеки їх використання. При цьому виховний ефект мають не лише ті норми, які розраховані на фактичне порушення суб'єктивних цивільних прав, а й ті, що міс­тять заборонні приписи.

У юридичній літературі можна зустріти посилання на притаманність цивіль­ному праву компенсаційної функції. На наш погляд, заміна втрат кредитора ін­шими майновими благами, що вважається компенсацією, є складовою частиною загальної охоронної функції, а тому не дає достатніх підстав для обов'язкового виділення самостійної і повноцінної компенсаційної функції.

Дата добавления: 2015-07-17