Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Права засуджених

Читайте также:
  1. I. Члены партии, их обязанности и права
  2. I.ЧЛЕНЫ ПАРТИИ, ИХ ОБЯЗАННОСТИ И ПРАВА
  3. II. Левая и правая стороны
  4. II. Права и обязанности сторон
  5. II. Права и обязанности сторон по кредитному договору.
  6. III. Обов'язки і права медико-соціальних експертних комісій
  7. III. Особые права при приеме на обучение по программам бакалавриата и программам специалитета

 

Права, обов’язки і законні інтереси засуджених є самостійними елементами правового статусу засуджених.

Права засуджених – це надані їм реальні можливості певної поведінки чи користування соціальними благами для задоволення особистих потреб та інтересів, які забезпечуються юридичними обов’язками персоналу у органів і установ виконання покарань, а також інших суб’єктів виникаючих правовідносин під час відбування покарання конкретного виду.

Суспільний інститут прав засуджених покликаний виконувати у суспільстві подвійну функцію: має соціально-політичне і соціально-юридичне значення.

Соціально-політичне значення прав засуджених відображає результати вироблення, закріплення і реалізації єдиної державної політики України у сфері виконання кримінальних покарань, її відповідність принципам гуманізму, демократизму і верховенства права. Проголошення цих принципів «на папері» без їх політичного, ідеологічного, законодавчого, матеріального і організаційного забезпечення і гарантування ніколи не буде сприяти досягненню мети кримінального покарання, а навпаки, буде загострювати антагонізм між державою, суспільством і засудженими.

Соціально-юридичне значення прав засуджених відводить їм роль самостійного суб’єкта правового регулювання і являє собою форму реалізації прав засуджених в умовах відбування покарання, забезпечує суворе дотримання законності у діяльності усіх суб’єктів кримінально-виконавчих правовідносин.

Сутністю прав засудженого є представлення йому можливостей визначеної правовим статусом поведінки. При цьому засуджені повинні володіти і користуватися правами, які належать їм як у межах загального правового статусу, так і індивідуального, який надає реальні можливості особистих вільних дій для задоволення своїх потреб і користування соціальними благами, право вимагати виконання юридичних обов’язків від інших осіб, а також право захисту своїх прав, зокрема за допомогою засобів державного примусу.

Розширення кола суб’єктів виникаючих правовідносин під час відбування засудженим покарання підкреслює також міжгалузеву природу правового статусу засуджених, його динамізм, тому що суб’єктивні права засуджених мають бути встановлені не тільки нормами кримінально-виконавчого законодавства, а також нормами інших галузей права України.

Основні права засуджених закріплено у ст. 8 КВК в наступному вигляді:

1. Засуджені мають право:

– на отримання інформації про свої права і обов’язки, порядок і умови виконання та відбування призначеного судом покарання;

– на гуманне ставлення до себе і на повагу до гідності, власної людської особистості;

– звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, а також до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, суду, органів прокуратури, органів місцевого самоврядування і об’єднань громадян;

– давати пояснення і вести листування, а також звернутися з пропозиціями, заявами і скаргами рідною мовою, відповідь засудженим даються мовою звернення, у разі відсутності можливості дати відповідь мовою звернення вона дається українською мовою з перекладом відповіді на мову звернення, який забезпечується органом або установою виконання покарань;

– на охорону здоров’я. Охорона здоров’я забезпечується системою медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, а також поєднанням безоплатних і платних форм медичної допомоги. Засуджені, які мають розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів, можуть за їх письмовою згодою пройти курс лікування від вказаних захворювань;

– на соціальне забезпечення, у тому числі й на отримання пенсій, відповідно до законів України.

2. Засудженому гарантується право на правову допомогу. Для одержання правової допомоги засуджені можуть користуватися послугами адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

3. Засуджені іноземці мають право підтримувати зв’язок з дипломатичними представництвами і консульськими установами своїх держав, особи без громадянства, а також громадяни держав, що не мають дипломатичних представництв або консульських установ в Україні, – з дипломатичними представництвами держави, яка взяла на себе охорону їхніх інтересів, або міжнародними організаціями, які здійснюють їх захист.

Відповідно до вимог ст.ст. 3, 8, 27, 28, 29 Конституції України, а також Закону України від 23.12.1993 р. «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», КВК України окремо закріплює право деяких категорій засуджених на особисту безпеку.

Так, ст. 10 КВК встановлює:

1. Засуджені мають право на особисту безпеку.

2. У разі виникнення небезпеки життю і здоров’ю засуджених, які відбувають покарання у виді арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, вони мають право звернутися із заявою до будь-якої посадової особи органу чи установи виконання покарань з проханням про забезпечення особистої безпеки. У цьому разі посадова особа зобов’язана вжити невідкладних заходів щодо забезпечення особистої безпеки засудженого.

3. Адміністрація установи виконання покарань вживає заходів до переведення засудженого в безпечне місце, а також інших заходів до усунення небезпеки, вирішує питання про місце подальшого відбування ним покарання.

4. У разі наявності небезпеки для життя і здоров’я засуджених, до яких згідно із законом у заявку з їх участю у кримінальному судочинстві прийнято рішення про застосування заходів безпеки, адміністрація установи виконання покарань вживає заходів щодо забезпечення безпеки цих осіб. Крім того, до зазначених осіб можуть бути застосовані такі заходи:

- ізольоване тримання;

- переведення в іншу установу виконання покарань.

5. Зміна умов тримання осіб, щодо яких застосовані заходи безпеки, здійснюється з додержанням вимог, передбачених КВК і законодавством України.

Також з метою реалізації права засуджених до позбавлення волі на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35 КУ) ст. 128 КВК дозволяє засудженим сповідувати будь-яку релігію або виражати переконання, пов’язані із ставленням до релігії.

Богослужіння і релігійні обряди в колоніях проводяться за проханням засуджених або за зверненням релігійної організації в неробочий час.

Адміністрація колонії сприяє у запрошенні священнослужителів, бере участь у визначенні місця, часу та інших умов проведення богослужіння, обряду або церемонії.

Засуджені також мають право на придбання і користування релігійною літературою, іншими предметами і матеріалами релігійного призначення, використання яких не суперечить інтересам забезпечення ізоляції засуджених, а також іншими умовами виконання покарань. При цьому засуджені не мають права, посилаючись на свої релігійні переконання, ухилятися від виконання своїх обов’язків, а також установлених вимог режиму відбування покарання.

Відправлення релігійних обрядів не повинно порушувати розпорядок дня в колоніях, а також утискати права інших осіб, які відбувають покарання.

У колонії для відбування релігійних обрядів можуть допускатися тільки представники релігійних організацій, які офіційно зареєстровані у встановленому законом порядку.

На цей час в Україні зареєстровано близько 120 релігійних організацій або представництв різних конфесій, зміст діяльності яких важко відокремити від політичної або підприємницької. На рівні міжнародної співпраці з Державною кримінально-виконавчою службою України офіційно зареєстрована Українська міжконфесійна християнська місія «Духовна та благодійна опіка у місцях позбавлення волі». На рівні місцевої взаємодії з установами виконання покарань в областях також зареєстровані громадські організації релігійної спрямованості: Християнський фонд (м. Дніпропетровськ); Благодійний християнський фонд «Солідарність» (м. Київ); Християнський дитячий фонд (м. Київ); Християнський благодійний фонд «Наріжний камінь» (м. Суми, м. Чернігів); Християнська асоціація молоді «Україна-YMCA» (м. Антрацит); Християнський театр «Еммануїл» (м. Львів); Фонд «Святого Володимира» (м. Львів); «Факел пам’яті Марії» (м. Тернопіль); Міжконфесійна громадська організація «Місія св. Франциска» (м. Тернопіль); Християнський центр реабілітації «Нове життя» на базі благодійної організації «Християнський центр милосердя» (м. Тернопіль); Міжнародний благодійний фонд «Христос для всіх міст» (м. Черкаси); Центр реабілітації і милосердя «Християнський дім» (м. Чернігів) та ін.

Право засуджених на свободу віросповідання, в умовах відокремлення Церкви та релігійні організації в Україні від держави (ч. ІІІ ст. 35 КУ), має суперечливий зміст.

По-перше, церква так само, як і держава, має систему покарань для мирян, які мають назву «відлучення від Церкви» за вчинення гріха. Строки відбування залежать також від тяжкості гріха:

- за «вільне» вбивство – відлучення на 20 років;

- за «невільне» вбивство – відлучення на 10 років;

- за «перелюб»– відлучення на 7 років;

- за «мужолозтво»– відлучення на 15 років;

- за «кровозмішення»– відлучення на 20 років;

- за «аборт»– відлучення на 10 років.

Строки і види каяття також мають особливу систему, яка має вигляд «прогресивної системи відбування кримінального покарання» з чотирьох етапів по три роки кожний [41].

По-друге, процес втягнення релігійних конфесій, єпархій, общин, організацій, які мають різні історичні, етнічні, ідеологічні, географічні витоки, а також джерела фінансування, до політичної боротьби сьогодення порушують врешті-решт дію принципу прозорості діяльності ДКВС України, який закріплено у ст. 3 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України».

До переліку основних прав засуджених, яких вони позбавлені або в яких обмежені на час відбування покарання, не включені деякі права людини і громадянина, закріплені у Конституції України.

Так, ст. 25 Конституції України встановлює, що громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Одночасно Закон України від 18.01.2001 р. «Про громадянство України» у ст. 7 обмежує право засудженого на набуття, припинення або зміну громадянства України на час судимості. Якщо ця норма відповідає Конституції України, вона повинна бути закріплена також у Кримінально-виконавчому кодексі України, а якщо ні – то повинна виконуватися, незважаючи на тимчасовий правовий статус засудженого як конституційна норма прямої дії.

Окрему увагу слід приділити праву засудженого на повагу до його гідності, яка властива людській особистості, шляхом конкретизації змісту ст. 28 Конституції України, а також вимог ст. 27 Європейських в’язничних правил в абзаці 3 ст. 8 КВК України в наступній редакції:

«Кожен засуджений має право на захист від катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує його гідність, поводження чи покарання.

Засуджений, навіть за їх вільної згоди, не повинен бути підданий медичним, науковим чи іншим дослідам і експериментам, що можуть призвести до фізичної або моральної шкоди».

Стаття 29 Конституції України закріплює право людини на свободу та особисту недоторканність, яке може бути обмежене не інакше як за вироком суду, який набрав законної сили або іншим вмотивованим рішенням суду.

Стаття 30 Конституції України гарантує кожному громадянину право на недоторканність житла чи іншого володіння особи. З метою реалізації цього права ст. 160 Кримінально-процесуального кодексу України передбачає заходи по охороні майна і житла ув’язненого, які полягають у передачі майна під відповідальне зберігання і в опечатуванні приміщення. Вжиті заходи слідчий оформлює постановою і повідомляє ув’язненого під розписку на постанові або письмово через адміністрацію місця ув’язнення.

Це право також доцільно закріпити у КВК України.

Залежно від виду кримінального покарання Кримінально-виконавчий кодекс повинен містити норми, які б, згідно зі ст. 57 Конституції України, гарантували кожному засудженому право знати свої права і обов’язки.

Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.

Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є не чинними. Цей конституційний принцип повинен застосовуватися при формуванні змісту правового статусу засудженого до конкретного виду покарання тільки у Законі.

 

 


Дата добавления: 2015-07-17; просмотров: 134 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Література до глави ІІ | Поняття кримінально-виконавчої системи України | Органи і установи виконання кримінальних покарань | Основи управління в органах і установах виконання покарань | Організація процесу управління в органах і установах виконання покарань | Контроль в органах і установах виконання покарань | Форми і види контролю та обліку | Прокурорський нагляд за виконанням кримінальних покарань | Державний і демократичний цивільний контроль над органами та установами виконання покарань | Література до глави ІІІ |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Поняття правового статусу засуджених та його закріплення в Кримінально-виконавчому законодавстві України| Обов’язки засуджених

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.01 сек.)