Ліберальний націоналізм

1. Лібералізм. Наступний вид націоналізму – ліберальний. Лібе­ралізм поділяє з радикалізмом його раціональні й матеріалістичні нахи­ли, проте шукає загальних законів і тенденцій, що визначають життя нації. До того ж, ліберали не прагнуть революційних розв’язань. Вони відда­ють очевидну перевагу еволюційним змінам і прагнуть поступових ре­форм і тонкого настроювання суспільних і політичних інституцій. Слід зауважити, що хоча лібералізм, на перший погляд, є індивідуалістичним світоглядом, він постулює індивідуальні права винятково на підставі універсальної, освяченої законом суспільної взаємопов’язаності. В цьо­му лібералізм є прямою протилежністю екзистенціалізмові, в якому ра­дикал прагне скасувати колишню й утвердити нову соціальну гомо­генність суто індивідуальними, індивідуалістськими діями.

2. Ліберальний націоналізм. Те, що ліберальний націоналізм не є суперечністю в термінах, продемонстрував Ренан у своїй сорбонській лекції «Що таке нація?» («Qu’est-ce qu’une Nation?», 1882). Ренан поста­вив під сумнів концепцію нації як раси, як етнографічної або мовної гру­пи, як деномінації, громади, поєднаної спільними інтересами, або гео­графічної зони. Натомість він запропонував таке її означення: «Велика солідарність,... ясно висловлене бажання продовжувати спільне життя». Якщо втягти ліберального націоналіста в дискусію, він не шукатиме до­казів у минулому, а вдасться радше до логічних аргументів, опертих на реаліях теперішнього часу в їхніх інституціалізованих формах. Саме в таких термінах описує націоналізм Карл Шурц у своїй промові «Справжній американізм», виголошеній у Бостоні 1859 року:

«Справжній американізм, себто толерантність і рівність прав, погли­нув їхні [американців] забобони й мирно поглине все, що не відповідає переможному духові наших інституцій».

3. Підставовий троп ліберального націоналізму. Підставовим тро­
пом ліберального націоналізму є порівняння. Його функція інтегратив­
на, воно працює на згуртування нації через зіставлення й знаходження
правдивої спільності між індивідами. Можна сказати, що порівняння має

Про «хороші» та «погані» націоналізми

«єднальні властивості», які виявляються на тлі взаємопов’язаності, «ап­ріорної взаємовідповідності між суб’єктом і об’єктом» (Гумбольдт, «Зав­дання історика»). Респектабельність нації забезпечується тим, що її можна порівняти з іншими націями, які мають добру репутацію. У «Прокла­мації незалежності» (1822) Грецька Національна Асамблея, ставлячи за мету приєднатися до ліберальних західних демократій, конструює грецьку націю, порівнюючи її з рештою «цивілізованих народів Європи», й ма­лює свого турецького ворога у вкрай ганебних барвах:

«Ми вирішили взятися за зброю, щоб помститися за себе та за свою батьківщину і щоб скинути ярмо жахливої тиранії, несправедливої в самій своїй суті, – унікального деспотизму, який не знає собі рівних. Війна, на яку ми піднялися проти турків, – це національна війна, священна війна, війна, мета якої відвоювати права індивідуальної свободи, власності та честі – тобто ті, якими користуються сьогодні цивілізовані народи Євро­пи, наші сусіди...».

За такого погляду на націю метафори спільного походження та неповторних рис є малосуттєвими. Нація мусить мати гомогенні, чітко окреслені соціальні й політичні прикмети, вона мусить бути інтегрована в синекдохальний причинний зв’язок.

Дата добавления: 2015-07-17