Визначення націоналізму

С

пецифіка націоналізму – те, що відрізняє національність від інших форм ідентичності – полягає в тому, що джерелом індивідуальної ідентичності націоналізм вважає «народ», в якому вбачає носія су­веренності, основний об’єкт відданості і основу колективної солідарності. «Народ» – це населення, межі і природу якого визначають у різний спосіб. Але його завжди розуміють як щось більше, ніж окремі спільноти, як щось однорідне в своїй основі, яке лише зверхньо розмежоване на гро­мадські стани, класи, місцевості, а в окремих випадках – навіть етніч­ності. Ця особливість концептуальна. Єдиним підґрунтям націоналізму як такого, єдиною умовою, без якої націоналізм неможливий, є певна ідея; націоналізм – це особливий напрямок чи стиль мислення (stile of thought). Ідея, що становить серцевину націоналізму – ідея «нації».

Витоки ідеї «нації»

Зрозуміти зміст ідеї «нації» могло б допомогти дослідження тих се­мантичних зміщень, які вбирало у себе це слово і які можна виявити, роз­глядаючи його історію. Початок цієї історії дослідив італійський вчений Ґвідо Цернатто. Витоки слова знаходимо в латинському natio – щось на­роджене. Початкове поняття мало принизливе значення: у Римі словом natio називали іноземців, що прибули з однієї й тієї самої географічної області, чий статус – оскільки вони іноземці – був значно нижчий, ніж у римських громадян. Значення цього слова було подібне до грецького ta ethne, що також використовувалося для позначення іноземців і, особливо, варварів, а також до єврейського amamim, що стосувалося тих, хто не на­лежав до обраного єдиним Богом народу. Слово мало також інші менш вживані значення, але саме це – група іноземців зі спільним місцем поход­ження – довгий час залишалось його важливим смисловим відтінком.

ТИПИ НАЦІОНАЛІЗМУ

У значенні групи іноземців, об’єднаних за місцем походження, слово «нація» застосовувалось до студентських громад, що прибували до різно­манітних університетів західнохристиянського світу з регіонів, окресле­них дуже приблизно в географічному чи лінгвістичному плані. Наприк­лад, існувало чотири нації в Університеті Парижа, відомому центрі ви­вчення теології: «І ‘honorable nation de France», «lafidele nation de Picardie», «la venerable nation de Normandie» і «la constante nation de Germanie»*. «Французька нація» охоплювала всіх студентів, що походили з Франції, Італії та Іспанії; «німецька нація» – вихідців з Англії та Німеччини; «пікар-дійська нація» дісталася данцям; «нормандська» – Північному Сходу. Важливо зазначити, що студенти зберігали цю національну ідентичність тільки доки були студентами (тобто здебільшого коли проживали за кор­доном); ця ідентичність відразу ж зникала з закінченням їхнього навчан­ня та поверненням додому. При такому застосуванні слово «нація», з одного боку, втратило принизливе значення, а з другого – отримало до­датковий смисл. Завдяки особливій організації університетського життя того часу, студентські громади діяли як групи взаємопідтримки або як спілки і, оскільки вони часто виступали також сторонами у наукових диспутах, то розвивали спільні погляди. В результаті слово «нація» стало означати щось більше, ніж об’єднання за походженням: воно стосувало­ся тепер об’єднання за поглядами і метою.

Оскільки університети надсилали представників для вирішення важ­ливих богословських питань на церковних соборах, слово зазнало ще де­якої зміни. З кінця XIII століття, починаючи з Ліонського собору 1274 року, нове поняття – «нація» як об’єднання за поглядами – стали застосо­вувати до партій всередині «церковної республіки». Але індивіди, що ут­ворювали їх, – прихильники різноманітних внутрішньоцерковних підходів – були також представниками світських і релігійних монархів. Отже, слово «нація» отримало інше значення: воно стало позначати представників куль­турної і політичної влади, або ж політичну, культурну, а згодом і суспіль­ну еліту. Цернатто цитує Монтеск’є, Жозефа де Местра і Шопенгауера, щоб показати, як довго зберігалося таке значення цього слова. Неможли­во помилитись щодо його значення у відомому вислові з «Духу законів»: «Sous les deux premieres races on assembla souvent la nation, с’est д dire, les seigneurs et les eveques; il n’etait point des communes»**.

* «Шанована нація Франції», «віддана нація Пікардії», «поважана нація Нормандії», «непохитна нація Німеччини» (фр.).

** «Зазвичай під нацією розуміли два чільних роди сеньйорів і єпископів, які аж ніяк не були пересічними людьми» (фр.).

ЛіЯ ҐРШФЕЛД

Дата добавления: 2015-07-17