ПОЛ Р. БРАС

ЕТНІЧНІ ГРУПИ І ФОРМУВАННЯ ЕТНІЧНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ

І

снує три способи визначення етнічних груп – у поняттях об’єктив­них ознак, через посилання на суб’єктивні почуття, шляхом опису особливостей поведінки. Об’єктивне визначення ґрунтується на припущенні, що хоча і не існує суто специфічної прикмети, яка була б пов’язана з кожною етнічною категорією, але мусять існувати деякі характерні культурні ознаки, які чітко відокремлюють одну групу людей від інших груп: це може бути одна, кілька або всі із таких ознак як мова, територія, релігія, колір шкіри, особливості побуту (харчу­вання, одяг). Проблема з об’єктивними визначеннями полягає в тому, що дуже важко окреслити межі етнічних категорій у цей спосіб. Труд­нощі, на які наражаються суб’єктивні визначення, полягають в тому, що вони не дають можливості відповісти на підставове питання: яким чином група людей приходить спершу до суб’єктивного самоусвідом­лення. Бігевіористські визначення" фактично є різновидом об’єктив­них визначень, оскільки вони ґрунтуються на припущенні, що люди поводяться у той чи той специфічний спосіб – особливо у ставленні до інших груп чи у взаємодії з ними. Бігевіористські визначення лише постулюють, що існують культурні відмінності між етнічними група­ми, але визначальні відмінності виявляються тільки у взаємодії з інши­ми групами. Одначе існування чітко виявлених кодексів поведінки та взаємодії є більшою мірою характерним, сталим та очевидним у про­стих, а не в складних суспільствах – суспільствах, у яких люди здатні утверджувати свою окремішність, вибираючи ті чи ті окремі ознаки, але не приймаючи всього специфічного кодексу поведінки в цілому. Враховуючи сказане, суб’єктивні визначення не годяться, з огля­ду на аналітичні цілі цієї книги, завдання якої полягає в тому, щоб уточнити умови становлення, стійкості та перетворення етнічних іден­тичностей у часі; з другого боку, інтеракціоністським визначенням²’ бракує необхідної універсальності. Найкращий спосіб визначення, який

Етнічні групи і формування етнічної ідентичності

відповідав би задуму цієї книги, полягає в тому, щоб починати з об’єк­тивних культурних ознак, але необхідно визнавати, що вони зазна­ють змін та видозмін (variation). Будь-яка група людей, яку можна відрізнити від інших людей на основі об’єктивних культурних критеріїв, і в межах якої в принципі або фактично існує певний розподіл праці та відтворення, становить етнічну категорію. В ролі об’єктивних куль­турних ознак можуть виступати мова або діалект, особливості побу­ту, звичаї, релігія, раса. Фраза «в межах якої в принципі або фактично існує певний розподіл праці та відтворення» включена у подане ви­значення для того, щоб наголосити культурне підґрунтя етнічності та щоб відрізнити етнічні категорії від будь-яких інших соціальних кате­горій, заснованих на класових, статевих чи вікових градаціях.

Смисл етнічності полягає в етнічній ідентичності, що її де Вос ви­значає як таку, яка полягає в «суб’єктивному, символічному або ембле­матичному застосуванні групою людей... деяких аспектів культури для того, щоб відокремлювати самих себе від інших груп». Це визна­чення може бути застосоване для аналітичних цілей, але останню фра­зу [що починається словами «для того, щоб»] потрібно замінити такою: «для того, щоб творити внутрішню зв’язність (cohesion) і відокремлю­вати самих себе від інших груп». Етнічна група, що застосовує куль­турні символи у цей спосіб, є суб’єктивно самосвідомою спільнотою, яка встановлює деякі критерії для включення у групу та виключення з неї. Під цим кутом зору питання походження, народженння, відчуття спорідненості можуть бути важливими для членів етнічної групи, бо способи включення та виключення часто містять явне чи замовчуване прийняття правил ендогамії та екзогамії. Етнічність або етнічна іден­тичність, отже, включає, в додаток до суб’єктивної самосвідомості, також вимогу певного статусу й визнання за групою вищого статусу або ж статусу принаймні рівного з іншими групами. Етнічність для ет­нічних категорій є те ж саме, що класова свідомість для класу.

Етнічність як форма соціальної організації та ідентифікації є альтернативною щодо класу, але вона також є емпірично зумовле­ним й мінливим статусом, який, як і клас, може бути, а може й не бути артикульованим у тих чи тих контекстах або у певні історичні періо­ди. Етнічні групи, які використовують етнічність для обстоювання вимог у політичній сфері щодо зміни свого статусу, у питаннях еко­номічного добробуту, громадянських прав або освітніх можливостей набувають різновиду груп за інтересами, які стали впливовими у Спо­лучених Штатах у 1960-х – 1970-х роках та які прагнули поліпшити добробут членів групи як індивідів. Одначе деякі групи в інших кон-

Пол Р. Брас

текстах ідуть далі цього і вимагають, щоб були забезпечені колек­тивні права групи як цілого – аби їм були надані не тільки освітні можливості на тій самій основі, що й іншим, але передано контроль над публічною системою освіти у місцевостях їхнього проживання і щоб [завдяки цьому] вони мали змогу викладати своїм дітям історію, мову та культуру їхньої групи. Вони вимагають більшої участі своєї групи як цілого у політичній системі та контролю над певною части­ною території даної країни; або ж вимагають повного суверенітету для своєї території. В останньому випадку етнічна група прагне до­сягти національного статусу та визнання. Як тільки їй вдається влас­ними зусиллями досягти однієї з названих цілей чи то в межах існую­чої держави чи у створенні своєї власної, вона стає національністю або нацією. Нацією, отже, можна вважати певний тип етнічної спільно­ти, чи, краще, політизованої етнічної спільноти, колективні права (group rights) якої визнано в межах даної політичної системи. <...>

Цей процес перетворення етнічних категорій у спільноти зокре­ма пов’язаний з ранніми періодами модернізації в багатоетнічних су­спільствах, в яких мови ще не були стандартизовані, а релігійні спільно­ти ще не стали високо структурованими та організованими (compart­mentalized) і де переважала соціальна фрагментація. Одначе таке пе­ретворення може відбуватися навіть у постіндустріальних суспіль­ствах – таких як Сполучені Штати, де негри стали «чорношкірими», американські мексиканці – «чіканос», і багато інших етнічних груп заново відкрили своє походження та свою ідентичність.

Другий період перетворення етнічних груп полягає в артикуляції та здобутті соціальних, економічних і політичних прав для членів гру­пи чи для групи як цілого. У залежності від рівня усвідомлення потреб та вимог групи, від її розміру та розподілу, від її взаємин з іншими гру­пами і в залежності від політичного контексту, вимоги можуть бути націлені на відносно скромні громадянські, освітні і політичні права й можливості для членів групи або ж на визнання корпоративного існу­вання групи як політичного цілого чи, інакше, національності. У міру того, як етнічна група власними зусиллями – з допомогою політичних дій та політичної мобілізації – досягає успіху в здобутті та утвердженні групових прав, вона перестає бути етнічністю і стає національністю.

Цей спосіб визначення процесу формування нації заснований на припущеннях, які потребують з’ясування деяких проблем. По-перше, якими є ті умови, за наявності яких з’являються етнічні вимоги, змаган­ня етносу та етнічні конфлікти? По-друге, якими є умови, за наявності яких етнічна спільнота ймовірно почне вимагати для себе статусу на-

Етнічні групи і формування етнічної ідентичності

ціональності, і якими є передумови для досягнення нею успіху? По-третє, як пояснити перетворення, що відбуваються в культурі, поведінці та у встановленні меж народу, коли він посувається у напрямку від етнічної групи до національності? По-четверте, оскільки відомо, що етнічні та національні рухи зазнають у часі відпливів та припливів у межах одного і того ж етносу, то як можна пояснити відродження етніч­ності й націоналізму серед різних груп у різних місцях? <...>

Дата добавления: 2015-07-17