Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Сенситивні та критичні періоди розвитку особистості

Читайте также:
  1. Аналіз тенденції розвитку
  2. Більша частина реквізитів даного довідника – періодичні.
  3. Біхевіоризм та постбіхевіоризм у розвитку політичної науки
  4. В періоди економічного росту внаслідок розширення підприємництва і зайнятості доходи бюджету
  5. ВИДИ НЕПЕРІОДИЧНИХ ВИДАНЬ ЗА ІНФОРМАЦІЙНИМИ ОЗНАКАМИ
  6. Вимоги до особистості педагога у системі виховання М.Монтессорі
  7. Вимоги до розвитку та розміщення об’єктів атомної енергетики

Як зазначалось вище, особистість людини розвивається нерівномірно у часі. На одних вікових етапах одні психічні проце­си чи властивості прискорюють свій темп, інші — уповільнюють. Крім того, одні й ті самі процеси чи властивості в одному віці роз­виваються надзвичайно швидко, а інші — значно повільніше. На­приклад, у 7-11 років особливо інтенсивно розвивається пам'ять дитини, а такі процеси як уява чи увага — значно повільніше; в 11-15 років прискорено розвивається абстрактне мислення, роз­виток же пам'яті, уваги та інших психічних процесів дещо уповільнюється. Така нерівномірність пов'язана з сенситивними і критичними періодами розвитку.

Сенситивні періоди — це такі періоди онтогенезу, упродовж яких організм стає особливо чутливим до певного роду впливу навколишньої дійсності. Це періоди оптимальних строків роз­витку певної психічної функції. Наприклад, для розвитку мовлен­ня такий період триває від 1 до 3 років, рухових навичок — від 7 до 11 років, математичних здібностей — від 14 до 15 років, чутливості до подразників — близько 25 років тощо. Якщо відповідну психічну функцію починають засвоювати занадто рано чи з запізненням, то її розвиток відбувається недостатньо ефективно.

Критичні періоди є найменш сприятливими періодами психічного розвитку людини, коли знижується темп просу­вання, з'являються конфлікти з оточенням, людина стає «важкою». Такі періоди можуть бути пов'язані з кризами особис­тості, сімейними та віковими кризами тощо. Спільним у всіх віко­вих кризах є зміна ставлення людини до середовища, яка виникає у зв'язку з появою нових потреб та мотивів поведінки. Перебудова потреб та мотивів, переоцінка цінностей роблять кризу внутріш­ньо детермінованою.

У психології описано дві великі та чотири малі вікові кризи. До великих належать кризи трьох і 13-ти років. До малих — кризи но­вонародженого (0 — 1 місяць), першого, сьомого і 16-ти років. Напевно, можна говорити і про кризу середини життя (40-45 ро­ків). Однак, симптоматика цієї кризи ще недостатньо вивчена.


4.6. Захисні механізми особистості

Для збереження самоповаги, а також для усунення внутрішньо­го дискомфорту і переживань, що загрожують «Я-образу», існує особлива регулятивна система, яка функціонує на рівні несвідомо­го. Це — механізми психічного захисту. Вони мають дві характери­стики: 1) діють на несвідомому рівні і тому є засобами самообду-рювання; 2) заперечують або спотворюють реальність, щоб зроби­ти тривогу менш загрозливою для індивідуума.

До захисних механізмів особистості належать: витіснення, проекція, ідентифікація, заперечення, раціоналізація, реактивне утворення, регресія, заміщення, ізоляція, сублімація. Людина пе­реважно застосовує не один, а різні захисні механізми.

Одним із головних і первинних механізмів є витіснення, яке по­лягає у забуванні неприємних для нас подій, думок, переживань. У результаті людина перестає усвідомлювати внутрішні конфлікти, а також не пам'ятає травматичних подій минулого. Найчастіше витісняється те, що вона заподіяла іншим чи собі; те, що зробили інші, вона може пам'ятати добре. Так, якщо студент на іспиті списував, і викладач поставив за це незадовільну оцінку, вже наступного дня студент може не пам'ятати, чому має «2». Витіснені імпульси, однак, не втрачають своєї активності у несві­домій сфері і постають у вигляді сновидінь, жартів, обмовок тощо.

За своєю значимістю наступним механізмом є проекція — приписування власних соціально небажаних почуттів, бажань, прагнень іншим. Провина за свої недоліки або невдачі покла­дається на когось або на щось. Наприклад, студент, який отримав незадовільну оцінку на іспиті, пояснює це тим, що професор був надто прискіпливим до нього або погано пояснив цю тему на лекції. Проекція пояснює виникнення різноманітних соціальних стереотипів і установок.

Ідентифікація — це приписування собі рис інших людей. У цьо­му випадку, зрозуміло, приписуються лише позитивні якості. Так, студент, який потрапив у дуже «сильну» академічну групу, почи­нає себе вважати обізнаним у предметах, які вивчають.

У разі заперечення людина відмовляється визнавати, що відбу­лась неприємна або конфліктна ситуація. Часто заперечення


Розділ II


Персонологія


 


пов'язане з «втечею» у фантазії. Наприклад, студент, почувши, що він не склав заліку, вважає, що професор помилився і сплутав йо­го з кимось іншим. Цей механізм характерний для маленьких дітей і людей старшого віку зі зниженим інтелектом.

Раціоналізація — це логічне пояснення людиною таких вчинків і бажань, які засуджує суспільство. Цей механізм побудований або на хибній аргументації, або на спробі обезцінювання недоступного об'єкта. Наприклад, якщо дівчина не відповідає хлопцеві взаємністю, він починає себе переконувати, що вона зовсім несим­патична, до того ж нецікава у спілкуванні.

Реактивне утворення стає механізмом психічного захисту тоді, коли людина демонструє дії, протилежні її справжнім переживан­ням. Спочатку неприйнятний імпульс придушується, а далі прояв­ляється зовсім протилежний. Наприклад, людина, яка поширює чутки, може всім говорити, як вона не любить, коли хтось їх поши­рює.

Під час регресії людина повертається до більш ранніх форм поведінки. Дорослий починає себе поводити як молода людина, мо­лода людина — як дитина. Переважно людина повертається до того віку, коли вона почувала себе найбезпечніше. Наприклад, доросла людина може насупитися і не розмовляти, або відмовитись їсти.

Заміщення є перенесенням дій із недоступного об'єкта на до­ступний. Наприклад, студент, який поконфліктував із викладачем, переносить своє роздратування на однокурсників або батьків. Заміщення часто виявляється у підвищеній дратівливості людини: незначні провокації з боку батьків спричинюють спалахи гніву «потерпілого» студента. Іноді заміщення спрямоване проти само­го себе, і людина почуває себе пригніченою, засуджує кожен свій

учинок.

Ізоляція — це блокування неприємних спогадів, переживань, їх недопуск до повного усвідомлення. Наприклад, студент забороняє сам собі думати про те, як минулої сесії «завалив» екзамен. Цем механізм може з часом спричинити роздвоєння особистості, наяв­ність в людини двох «Я».

Під час сублімації психотравмуюча ситуація змінюється настільки, що її можна виразити через соціально принятні думки і дії. Психічна енергія спрямовується в інше русло: мистецтво, на-


уку, громадську діяльність тощо. На думку 3. Фройда, сублімація є основним поштовхом для великих досягнень у науці, техніці, культурі. Наприклад, людина, яка переживає велике особисте го­ре, починає писати вірші або конструює новий прилад. Цей ме­ханізм розглядають як єдину конструктивну стратегію поведінки в ситуації психологічного дискомфорту.

Кожен раз, коли починають діяти захисні механізми, індивіду­ум використовує психічну енергію, в результаті чого обмежується гнучкість і сила «Я» людини. Дія захисних механізмів є доведен­ням слабкості особистості, того, що вона з чимось не справилась. Надмірне їхнє використання небажане для людини. Питання про визволення від механізмів захисту стало вагомою частиною само-актуалізації особистості А. Маслоу.

4.7. Самоактуалізація особистості

Незважаючи на всі життєві труднощі, люди прагнуть знайти своє місце в житті, максимально себе реалізувати. Тенденцію особис­тості до саморозвитку за допомогою взаємодії з об'єктивною дійсністю, використання своїх талантів і можливостей нази­вають самоактугалізацією. Сутність її полягає у здатності люди­ни розвинути себе, свої можливості, таланти, стати такою, якою во­на покликана бути. Процес самоактуалізації неперервний і потребує від особи постійних зусиль. Його кінцевою метою є віднайдення та­кого способу мислення і форм поведінки, які б могли розкрити осо­бу у всій повноті її можливостей. Актуалізуватися — значить става­ти реальним, існувавти кожну мить, а не лише в потенціалі.

Поняття самоактуалізації зазвичай розробляють у гуманіс­тичній психології. А. Маслоу вважав, що людина задовольняє свої потреби у самоактуалізації лише на 10 %, однак менше 1 % стають самоактуалізованими особистостями. Це пояснюється тим, що ба­гато людей просто не бачать свого потенціалу або мають страх пе­ред успіхом. На заваді стають також несприятливі соціальні та культурні чинники, а також потреба у безпеці. Процес росту потре­бує постійної готовності до ризику і помилок, а це збільшує страх і тривогу людини. Тому люди схильні зберігати свої звички і до­тримуватися стереотипів у поведінці. Реалізація ж наших потреб у самоактуалізації потребує відкритості новим ідеям і досвіду.


Розділ II


Персонологія


 


А. Маслоу описує вісім способів досягнення самоактуалізації: повністю віддаватися своїм переживанням, щоб розкрити свою сутність; відмовитися від загальноприйнятої поведінки; не боятися робити вибір; бути чесним і брати на себе відповідальність; бути гото­вим не подобатися іншим; прагнути виконувати свою справу доскона­ло; бути готовим до екстазу; не приховувати своєї справжної сутності. Психолог-гуманіст описує такі характеристики самоактуалізо-ваної людини;

S Ефективне сприйняття реальності. Вони більш об'єктивні і менш емоційні у сприйманні світу і не дозволяють надіям і стра­хам впливати на свою оцінку. Дійсність бачать такою, якою вона є, а не такою, якою їм би хотілось її бачити. Вони толерантніші до суперечностей і невизначеності, ніж більшість людей. Вони не бояться проблем і сумнівів.

S Прийняття себе, інших, природи. Вони приймають себе такими, якими вони є (це стосується як фізіологічної природи, так і психо­логічних якостей). Не є надмірно критичними до своїх недоліків, не обтяжені надмірним почуттям провини, сорому чи тривоги. Основні біологічні процеси організму (наприклад, вагітність, старіння) вва­жаються нормальним явищем і не спричинюють страждання. Вони переносять слабкості інших і не бояться їхньої сили.

S Безпосередність, простота, природність. У їхній поведінці відсутня штучність і бажання справити враження. Вони можуть бути терпимими до різноманітних недоречностей, однак, коли вимагає ситуація, стають непримиримими навіть під загрозою засудження з боку оточуючих.

■S Центрованість на проблемі. Самоактуалізовані особистості не є зосереджені на своєму «Я», а на задачах і обов'язках, які вва­жають метою свого життя. Вони живуть, щоб працювати, а не пра­цюють, щоби жити. Вони цікавляться філософією та етикою і вміють відрізнити головне від другорядного у житті.

S Незалежність: потреба в усамітненні. Вони відчувають необхідність у недоторканості свого внутрішнього життя і самот­ності. Цю незалежність не завжди розуміють і приймають інші. Тому оточуючі їх можуть вважати байдужими, некомунікабельни­ми, високомірними і холодними. Однак, насправді вони є самодо­статніми людьми, які мають власний погляд на ситуацію.


S Автономія: незалежність від культури та оточення. Вони вільні у своїх діях, незалежно від фізичного і соціального оточен­ня. Ця автономія дає їм змогу покладатися на власний потенціал. Мають високорозвинене самоуправління і свободу волі. Вони ак­тивні, відповідальні і самодисципліновані. Достатньо сильні, щоб не піддатися впливові інших. Тому такі люди не прагнуть високо­го статусу і популярності.

•S Свіжість сприймання. Мають здатність гідно оцінити навіть звичайні події в житті, при цьому відчуваючи новизну і задоволен­ня. Вони подекуди скаржаться на нецікаве життя. їхній суб'єктив­ний досвід дуже багатий.

•S Містичні переживання. Самоактуалізовані люди пережива­ють моменти сильного хвилювання і високого напруження, які чергуються з моментами блаженства і спокою. За своєю суттю ці вершинні переживання є релігійними. У такі моменти людина відчуває гармонію зі світом і виходить за межі свого «Я».

S Громадський інтерес. Вони мають щире бажання, щоб інші люди удосконалили себе. Мають до всього людства співчуття, симпатію і любов.

S Глибокі міжособистісні відносини. Вони прагнуть глибших міжособистісних відносин, ніж інші люди, хоча коло їхніх друзів невелике. Перевагу надають людям із подібним характером. Особ­ливу ніжність відчувають до дітей.

S Демократичний характер. У них немає упереджень, і тому вони поважають інших людей, незалежно від того, до якої раси, національності, релігії, статі вони належать, який їхній вік, професія чи соціальний статус. Вони готові вчитися в інших, не показуючи при цьому зверхнього ставлення.

S Розмежування засобів і цілей. У повсякденному житті самоакту­алізовані особистості більш визначені, послідовні і тверді стосовно того, що добре, а що ні, ніж звичайні люди. Вони дотримуються мо­ральних і етичних норм, хоча дуже небагато з них є релігійними в ор­тодоксальному сенсі цього слова. Розмежовуючи засоби і цілі діяль­ності, вони надають перевагу засобам, тобто вони отримують більше задоволення від самого процесу діяльності, аніж від досягнутої мети.

S Філософське почуття гумору. Якщо звичайні люди отриму­ють задоволення, висміюючи чи принижуючи когось, то самоакту-


Розділ II


Персонологія


 


алізовані особистості можуть висміювати людство загалом, що викликає лише посмішку інших. Через це такі люди здаються до­волі стриманими і серйозними.

S Креативність. Усі без винятку самоактуалізовані особистості здатні до творчості, яка відрізняється природністю і спонтанністю. Ця креативність присутня у повсякденному житті й не обов'язко­во пов'язана з живописом, поезією чи музикою.

■S Опір тиску культури. Самоактуалізовані люди знаходяться у гармонії зі своєю культурою, зберігаючи водночас певну внут­рішню незалежність від неї. Вони автономні й впевнені у собі, і то­му їхнє мислення і поведінка не піддаються соціальному та куль­турному тиску. Це, однак, не означає, що вони антисоціальні. Не витрачаючи енергії на боротьбу з існуючими звичаями і правила­ми, такі люди можуть бути надзвичайно незалежними, коли йдеть­ся про їхні основні цінності.

З наведеної вище характеристики самоактуалізованої особис­тості може скластися враження, що ці люди — ідеали. А. Маслоу, однак, відзначав, що вони не мають бути наділені всіма характери­стиками і що, як і всі інші люди, підвладні неконструктивним і по­ганим звичкам, можуть бути впертими, дратівливими, егоїстични­ми. Можуть поводити себе так, що це ображає інших людей. Однак, незважаючи на всі ці недосконалості, самоактуалізовані люди знаходяться на вершині розвитку особистості і є зразком психічного здоров'я людини.

 

Індивідце людина як представник виду Homo Sapiens. Індивідуальність — це сукупність неповторно своєрідних рис та особливостей людини, що відрізняє її від інших людей. Соціалізова­ного індивіда, який свої якості набуває у соціокультурному середо­вищі у процесі сумісної діяльності та спілкування з іншими людьми, називають особистістю. Ядром особистості є «Я-концепція», або «Я-образ».

Основними теоретичними напрямами психології особистості є психоаналітична, біхевіоральна, гуманістична, диспозиційна, діяльнісна. У психоаналітичній теорії підкреслено роль несвідомої сфери в житті особистості; в біхевіоральній — вплив зовнішнього середовища; у гуманістичній — сутність особистості вбачають у її


самовдосконаленні; диспозиційна — спирається на те, що всі люди мають неповторні стійкі риси особистості; діяльнісна — виходить з того, що вирішальним чинником формування особистості людини є її діяльність, яка керується системою мотивів.

Потреби — це переживання людиною необхідності у чомусь, що стає джерелом її активності. Потреби особистості мають ієрархічну природу і поділяються на фізіологічні, особистої безпеки, філіації, самоповаги і самоактуалізації.

Мотиви — це спонукання до діяльності, пов'язані із задоволен­ням певних потреб. Вони можуть бути неусвідомленими (потяги та установки) та усвідомленими (інтереси, прагнення, переконан­ня). Система мотивів, яка визначає конкретні форми діяльності або поведінки людини, називається мотивацією. Вона може бути як зовнішньою, так і внутрішньою.

Соціально-історичне значення для суспільства і особистіший смисл для індивіда певних явищ навколишнього світу, називається цінностями. Цінності як суспільний феномен слід відрізняти від ціннісних орієнтацій як особистісного феномену. Ціннісні орієнтації — це вибіркова, відносно стійка система спрямованості інтересів і потреб особистості, напрямлена на певний аспект соціальних цінностей.

Особистість людини формується у результаті соціалізації — засвоєння індивідом суспільно вироблених норм та правил поведінки та інтерналізації — перетворення засвоєних норм і правил у власні ціннісні орієнтації людини. Сенситивні періоди — це такі періоди онтогенезу, в які організм стає особливо чутливим до певного роду впливу навколишньої дійсності. Критичні періоди є найменш спри­ятливими періодами психічного розвитку людини, коли знижується темп просування, з'являються конфлікти з оточенням, людина стає «важкою».

Для збереження цілісності «Я-образу» існує особлива регуля­тивна система — механізми психічного захисту. До них належать витіснення, проекція, ідентифікація, заперечення, раціоналізація, реактивне утворення, регресія, заміщення, ізоляція та сублімація. Упродовж життя люди прагнуть самоактуалізації — тенденції ор­ганізму до саморозвитку за допомогою взаємодії з об'єктивною дійсністю, використання нею своїх талантів, можливостей тощо.


 




Розділ II


Персонологія


 


Список літератури

1. Асмолов А. Г. Психология личности: Принципы общепсихологичес-

кого анализа. —М.: Смысл, 2001. — 416 с.

2. Гиппенрейтер Ю. Б. Введение в общую психологию. Курс лекций. —

М.: ЧеРо, 1996. - С. 292-322.

3. КапрараДж., СервонД. Психология личности. — М. — СПб.: Питер,

2003. - 640 с.

4. Психология личности. Т. 2. Хрестоматия / Ред.-сост. Д. Я. Райгород-

ский. — Самара: Издательский Дом «БАХРАХ», 1999. — 544 с.

5. Теории личности в западно-европейской и американской психоло-

гии. Хрестоматия по психологии личности / Ред.-сост. Д. Я. Рай-городский. — Самара: Издательский Дом «БАХРАХ», 1996. — 480 с.

6. ХьеллЛ., ЗиглерД. Теории личности. — СПб.: Питер Пресс, 1997. —

608 с.


Дата добавления: 2015-07-17; просмотров: 104 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Свідома сфера | Вступ до загальної психології | Несвідома сфера | Психологія особистості | Персонологія | Персонологія | Структура особистості Карла Юнґа | Структура особистості Костянтина Платонова | Персонологія | Персонологія |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Соціалізація та інтерналізація| Персонологія

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.015 сек.)