Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Список літератури

Читайте также:
  1. V. Список, используемой литературы
  2. Абсолютно полный список фобий
  3. Артефакты — список и краткое описание.
  4. Библиографический список
  5. Библиографический список
  6. БИБЛИОГРАФИЧЕСКИЙ СПИСОК
  7. Библиографический список

1. Готтсданкер Р. Основы психологичекого эксперимента. — М.: Изд-

во Моск. ун-та, 1982. — 464 с.

2. Троицкий М. М. Современное учение о задачах и методах психоло-

гии // Вопросы психологии. — 1995. — № 4. — С. 93-107.

3. Фридман Л. М., Пушкина Т. А., Каплунович И. Я. Изучение личнос-

ти учащегося и ученических коллективов. — М.: Просвещение, 1988. - С. 12-38.

4. Яценко Т. С. Психологічні основи групової психокорекції. — К.:

Либідь, 1996. - 264 с.


3. Природа та сутність психіки людини

3.1. Умови та чинники формування психіки людини.

3.2. Матеріальні основи та фізіологічні механізми психіки.

3.3. Головні властивості та функції психіки людини.

3.4. Сфери прояву психіки людини:

 

3.4.1. Свідома сфера;

3.4.2. Несвідома сфера.

3.1. Умови та чинники формування психіки

людини

Під умовами розуміють те середовище, яке безпосередньо або опосередковано впливає на розвиток. Психічний розвиток люди­ни відбувається під впливом як внутрішніх, так і зовнішніх умов. До внутрішніх умов належать фізіологічні та психологічні особли­вості людини (наприклад, тип нервової системи, акцентуація ха­рактеру, ціннісні орієнтації тощо). Вони безпосередньо впливають на наш психічний розвиток. Наприклад, по-різному будуть розви­ватися здібності студентів, які мають інтерес до техніки, сильний тип нервової системи і яким притаманна така риса характеру як наполегливість, а також у студентів, які цікавляться технікою, але які мають слабку нервову систему і яким властива нерішучість і невпевненість.

До зовнішніх умов належить як природне середовище, яке здійснює опосередкований вплив на психіку людини, так і соціаль­но-історичне середовище, яке безпосередніше впливає на неї. Відо­мо, що в екологічно забруднених районах спостерігають низький рівень інтелектуальних здібностей дітей. У цьому випадку неспри­ятливі природні умови насамперед впливають на фізичне здоров'я дитини, а вже від нього залежить психічне здоров'я і, відповідно, психічний розвиток.

Соціально-історичне середовище безпосередніше впливає на процес розвитку. Без засвоєння досвіду суспільства, без спілкуван-


Розділ І


Вступ до загальної психології


 


ня з іншими людьми не сформувалися б і особливості людської психіки. Під впливом культурних цінностей та установок су­спільства загалом і сім'ї, в якій ми живемо, формуються ціннісні орієнтації та установки особистості.

Загальновідомо, що діти, які своє дитинство провели серед тва­рин (діти-Мауглі) нездатні повноцінно поновити низку своїх психічних функцій після повернення в людське суспільство. Оскільки соціальні умови завжди діють у конкретний історичний час, а для кожної історичної епохи характерні свої особливості світогляду, людська психіка формується під впливом цих історич­них умов. Історичний час з особливою силою впливає на молодих людей, оскільки саме у їхньому віці здійснюється пошук першої роботи і тому дуже важливо, чи це відбувається під час війни або економічного злету.

Внутрішні й зовнішні умови не впливають на психічний розви­ток окремо, вони тісно взаємодіють: від внутрішніх умов залежить, що саме із зовнішнього середовища є для людини значущим, впли­ває на неї і стає чинником розвитку. Наприклад, до ззовні приваб­ливого і дисциплінованого студента, який, однак, має погану на­вчальну успішність, часто ставляться так, ніби він навчається доб­ре. А це, у свою чергу, сприяє зростанню самооцінки студента.

Питання чинників психічного розвитку є питанням про те, що спричиняє цей процес: біологічні чи соціальні причини. Біологічні чинники може зумовлювати спадковість і вродженість. Під час впливу спадкових чинників індивідуальний психічний розвиток відбувається в результаті успадкування генотипу людини (напри­клад, задатків до технічних чи літературних здібностей). Вроджені чинники зумовлені тими змінами в зародку, які відбулись у прена­тальному періоді розвитку, отже під впливом фенотипу (напри­клад, якщо в перші 3-5 тижнів вагітності жінка перенесла вірусне захворювання або вживала шкідливі хімічні препарати, ймовірність народження дитини з порушеннями нервової і серце­во-судинної системи різко зростає; ці порушення впливають на успадковані задатки). Проте ні спадкове, ні вроджене саме по собі не визначають психічного розвитку людини, адже людина живе і формується не лише у природному, а й у соціально-історичному середовищі.


Головними соціальними чинниками формування психіки є творча діяльність людини та мовлення. Творча діяльність забезпе­чує науковий прогрес людства і свого часу зумовила зміну міфо­логічної картини світу на наукову. Саме завдяки людській твор­чості було винайдено парову машину, закон всесвітнього тяжіння, електронний спосіб зв'язку тощо. Прогрес науки і техніки суттєво змінив способи мислення і спілкування людини, її норми по­ведінки і життєві цінності тощо.

Другим соціальним чинником формування людської психіки стало мовлення. Виникнення мовлення спричинює три найсут­тєвіші зміни в психічній діяльності людини: позначаючи словами чи словосполученнями предмети та явища, мовлення допомагає вирізнити ці предмети, скерувати на них увагу; дає змогу абстра­гувати та узагальнити важливі ознаки предметів та явищ, що пе­ретворює мовлення на важливе знаряддя мислення; слугує голо­вним засобом передавання інформації. З появою людського мовлення виникають нові види психічних процесів — вербально-логічні.

3.2. Матеріальні основи та фізіологічні механізми психіки

Матеріальні основи та фізіологічні механізми психіки пов'язані з нервовою і ендокринною системами. Думка про те, що «органом душі» є нервова система, зокрема мозок, належала ще давньог­рецькому лікареві Алкмеонові (VI ст. до н.е.). Однак цей висновок упродовж кількох століть розглядали тільки як припущення.

Сучасне розуміння цього питання ґрунтується на рефлекторній теорії психіки Івана Сеченова, що міститься у його статті «Рефлек­си головного мозку» (1863). На підставі власних досліджень, а та­кож робіт видатних фізіологів середини XIX ст. (Е. Пфлюгер, К. Бернар, Е. Вебер) І. Сеченов сформулював два головні поло­ження рефлекторної теорії психіки: цілісним актом, який пов'язує організм з об'єктом, є рефлекс; центральну ланку рефлексу не можна відокремити від рецептора та ефектора. Ці положення озна­чають, що матеріальна основа і фізіологічний механізм психічного процесу пов'язаний зі структурою рефлексу: рецептором, цент­ральною ланкою та ефектором.


Розділ І


Вступ до загальної психології


 


Ці положення сєченовської концепції лягли в основу подаль­шого розвитку рефлекторної теорії психіки, яку на початку XX ст. почав інтенсивно розробляти Іван Павлов. Він висунув концепцію про сигнальну функцію нервових та нервово-психічних процесів, які вибудовуються в ієрархію. На першому рівні вищої нервової діяльності сигнальну функцію виконують образи — первинні (від­чуття та сприймання) та вторинні (пам'ять); на другому рівні — усвідомлений за допомогою мислення та мовлення зміст слова. Завдяки І. Павлову вперше було відкрито загальні принципи ор­ганізації нервових та нервово-психічних процесів, однак надмір­ний акцент на матеріальній основі та фізіологічних механізмах психіки згодом спричинив те, що психіку почали утотожнювати з вищою нервовою діяльністю.

Починаючи з 30-х pp. XX ст. рефлекторну теорію психіки роз­робляв Петро Анохін, який висунув ідею про роботу головного моз­ку за принципом функціональної системи, зокрема, що психічні функції не можуть бути локалізовані в обмежених ділянках голо­вного мозку і реалізуються цілим комплексом сумісно працюючих зон. Сучасні дані про функціональну організацію головного мозку людини свідчать про те, що у ньому можна виділити три головні блоки, кожен з яких відіграє свою роль у психіці: енергетичний блок підтримки тонусу кори; блок прийому, опрацювання та збереження інформації; блок програмування, регуляції та контролю діяльності. Матеріальною основою психіки також є ендокринна, або гумо­ральна система, яка через гормони здійснює хімічну регуляцію життєдіяльності людини. Ця регуляція є повільнішою, ніж нерво­ва, однак не менш дієвою. Функціонування залоз внутрішньої секреції впливає на емоційні стани людини. Ще лікар античності Гіппократ висунув гуморальну теорію темпераменту. Згідно з його припущенням, динаміка поведінки людини залежить від спів­відношення рідин, які знаходяться в організмі людини. Хоча сучасні погляди на чинники людської активності зазнали суттєвих змін, ідея про те, що хімічний склад крові, лімфи чи жовчі впливає на людську психіку, заслуговує на увагу. Відомо, що при гіпер­функції щитоподібної залози в організм потрапляють речовини, які спричинюють підвищену активність людини, що може переро­сти в агресивну поведінку.


33. Головні властивості та функції психіки людини


Дата добавления: 2015-07-17; просмотров: 117 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Партико, Т. Б. | Передмова | Вступ до загальної психології | Вступ до загальної психології | Вступ до загальної психології | Методи психології | Свідома сфера | Вступ до загальної психології | Несвідома сфера | Психологія особистості |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Вступ до загальної психології| Психіка(від гр. psyche — душа) — це така форма активного відображення суб'єктом об'єктивної реальності, яка виникає у процесі взаємодії людини із зовнішнім світом.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)