Правознавство

1. Законодавчі акти з охорони праці, їх загальна характеристика.

2. Нормативно-правові акти з охорони праці, їх прийняття та скасування.

3. Відповідальність за порушення законодавчих та нормативних актів з охорони праці.

4. Права працівників на охорону праці під час укладання трудового договору та під час роботи.

5. Обов’язки роботодавця щодо створення здорових та безпечних умов праці.

6. Державний нагляд за охороною праці. Органи нагляду, їх права та повноваження.

7. Громадський контроль за охороною праці. Повноваження та права органів громадського контролю.

8. Навчання та інструктажі з охорони праці.

9. Обов’язкові медичні огляди.

10. Служба охорони праці на підприємстві, порядок її створення, основні функції та завдання.

11. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві.

12. Порядок розслідування нещасних випадків.

13. Виробнича санітарія. Фактори, які визначають санітарно-гігієнічні умови праці.

3.4. Методичний матеріал з питань охорони праці

3.4.1. Порядок розробки інструкцій з охорони праці

та пожежної безпеки на підприємстві

Призначення інструкцій та вимоги до них

Необхідною умовою запобігання виробничим травмам і аваріям повинна стати на виробництві розробка спеціальних заходів на основі глибокого аналізу стану охорони праці, що характери­зується наявністю на робочих місцях небезпечних виробничих факторів, умов, при яких вони можуть діяти на людей, а також можливими небезпечними діями самих працівників в конкрет­них умовах виробництва. Це дозволить об'єктивно оцінити мож­ливі негативні наслідки, вжити невідкладних заходів щодо їх запобігання.

Призначення інструкцій з охорони праці саме і полягає в тому, щоб вказати робітнику в якому порядку необхідно виконувати технологічні операції та інші дії, встановлені в міжгалузевих і галузевих нормативних документах з охорони праці, спеціальних правилах, нормах і інструкціях, затверджених державними органами.

Розроблені інструкції допоможуть при проведенні інструктажів звернути увагу на небезпечні виробничі фактори, правильні прийоми праці при застосуванні різних технологічних засобів, машин, механізмів, інструменту, правильне користування захис­ними засобами та інші питання, від яких залежить безпека праці на даному робочому місці.

Інструкція з охорони праці є нормативним документом, яий встановлює вимоги безпеки при виконанні робітниками і службовцями робіт у виробничих приміщеннях, на території підприємства, на будівельних майданчиках та інших місцях де працівники виконують доручену їм роботу або службові обов’язки.

Інструкції з охорони праці поділяються на типові інструкції
(для галузі) і інструкції для працюючих на даному підприємстві.

Інструкції повинні включати тільки ті вимоги, які стосуються безпеки праці і виконуються самими працівниками.

Рекомендації щодо розробки інструкцій з охорони праці

для співробітників підприємства

Інструкції для працюючих розробляються на основі типових інструкцій, правил безпеки, викладених в експлуатаційній і рекомендованій документації заводів-виготовлювачів обладнання, яке використовується на даному підприємстві, а також на основі технологічної документації підприємства з врахуванням конкретних умов виробництва.

Інструкції для працюючих за професіями і на окремі види робіт розробляються відповідно до переліку, який складається службою охорони праці при участі керівників підрозділів.

Цей перелік розробляється на основі затвердженого на підприємстві штатного розпису (розкладу) і затверджується, головним інженером і профспілковим комітетом.

Розробка нових інструкцій для працюючих здійснюється на основі наказів і розпоряджень керівника підприємства.

Керівництво розробкою інструкцій для працюючих покладається на головного інженера або його за­ступника (головних спеціалістів відповідних служб підприємства).

У необхідних випадках керівництво підприємства може залучити до розробки інструкцій працівників або спеціалістів інших підрозділів.

Служба охорони праці підприємства повинна здійснювати постійний контроль за своєчасною розробкою, перевіркою і пере­глядом інструкцій працюючих, надавати методичну допомогу розроблювачам, сприяти їм у придбанні типових інструкцій, стан­дартів, а також інших нормативних і нормативно-технічних
документів з охорони праці.

Підготовча робота щодо розробки інструкцій для працю­ючих передбачає:

· вивчення технологічного процесу, виявлення можливих не­безпечних та шкідливих виробничих факторів, які виникають при нормальному його перебігу і при відхиленнях від оптимального режиму, визначення заходів і засобів захисту від них;

· визначення відповідності обладнання, пристосувань і інструментів до вимог безпеки;

· вивчення матеріалів, які можуть бути використані при розробці інструкцій (нормативні документи, технічна література, навчальні посібники та ін.);

· вивчення конструктивних особливостей і ефективності засобів захисту, які можуть бути використані при виконанні відповідних робіт;

· вивчення розпоряджень і наказів по Міністерству (відомству) з приводу аварій, нещасних випадків на підприємствах галузі;

· проведення аналізу виробничого травматизму, аварійних ситуацій, професійних захворювань на підприємстві;

· визначення безпечних методів і прийомів робіт, їх послідовність;

· врахування технічних і організаційних вимог.

Положення нормативних документів, які не потребують конкретизації, вносяться в інструкцію без змін.

Для введення в дію нових виробництв допускається розробка типових інструкцій для працюючих. Типові інструкції повинні забезпечувати безпечне ведення технологічних процесів (робіт) і безпечну експлуатацію обладнання.

Проект інструкцій для працюючих направляється на розгляд у службу охорони праці, об'єктову пожежну частину, мед службу підприємства.

Після узгодження попереджень і пропозицій, які надійшли в ході розгляду, розробляється заключний варіант інструкції, який повинен бути підписаний керівником підрозділу-проектувальника або керівником іншого підрозділу, на який покладена відповідальність за розробку інструкції з вказівкою (розпорядженням керівника підприємства, головним спеціалістом підприємства).

Проект інструкції для працюючих повинен бути надрукований чітким шрифтом відповідно до сучасних вимог.

Оформлення обкладинки першої і останньої сторінок інструкції для працюючих повинно відповідати додатку 1.

Остаточний проект інструкції після уз­годження подається на затвердження у трьох екземплярах. Інструкції, що діють на підприємстві, переглядаються керівниками робіт і затверджуються роботодавцем.

Інструкція для працюючих вводиться у дію, починаю­чи з дня її затвердження.

Інструкція повинна бути введена до впровадження відповідного технологічного процесу (початку робіт виробництва) або введен­ня в дію нового обладнання після відповідного навчання працівників.

Схема та зміст інструкції

Кожній інструкції повинен бути присвоєний номер, на­зва і для якої професії або виду робіт вона призначена.

Інструкція повинна вміщувати такі розділи:

- Загальні вимоги безпеки.

- Вимоги безпеки перед початком роботи.

- Вимоги безпеки під час роботи.

- Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях.

- Вимоги безпеки після закінчення роботи.

При необхідності в інструкцію можна включати додаткові розділи.

Текст інструкції повинен бути коротким, чітким і не допускати різного тлумачення.

Інструкція для працівників не повинна мати посилань на будь-які нормативні документи, крім посилань на інші інструкції, діючі на даному підприємстві. Вимоги згаданих нормативних документів повинні бути враховані тими, хто розроб­ляє інструкцію. При необхідності вимоги цих документів потрібно створити в інструкціях для працюючих.

Терміни, застосовані в інструкціях, повинні відповідати термінології, викладеній у законодавчих актах і стандартах.

При застосуванні термінів, які не установлені в згаданих документах, у тексті інструкції, необхідне їх визначення або по­яснення до них.

Додаток 1

Форма титульного аркуша інструкції з охорони праці.

ЗАТВЕРДЖУЮ

Наказ _________________________

(посада роботодавця

_____________________________________

найменування підприємства)

_____________________________________
(число, місяць, рік) №___________

ІНСТРУКЦІЯ З ОХОРОНИ ПРАЦІ №_____

_____________________________________________

(назва)

(Текст інструкції)....

_____ _ _____ _ ______ _ _________ _ _______ _ _______ _ ________ _ ____

Форма останньої сторінки інструкції.

(Продовження тексту інструкції)

_____________________ ______________________ ____________________

(посада керівника підрозділу (особистий підпис) (прізвище, ініціали)

організації розробника)

УЗГОДЖЕНО:

Керівник (спеціаліст)

служби охорони праці

підприємства _________________ ____________________

(особистий підпис) (прізвище, ініціали)

Юрисконсульт _________________ ____________________

(особистий підпис) (прізвище, ініціали)

Головний технолог* _________________ ____________________

(особистий підпис) (прізвище, ініціали)

· У разі потреби проект інструкції узгоджується з іншими зацікавленими службами, підрозділами і посадовими особами підприємства, перелік яких визначає адміністрація підприємства та служба охорони праці.

Реєстрація інструкцій з охорони праці на підприємстві проводиться у журналі, спеціально призначеному для цієї мети, додаток 3.

Видача інструкцій з охорони праці на підприємстві проводиться після реєстрації їх у журналі обліку додаток 4.

Додаток 3

ЖУРНАЛ

реєстрації інструкцій з охорони праці на підприємстві.

№ з/п	Дата реєстрації	Найменування інструкції	Дата затвердження інструкції і введення її в дію	Код або номер інструкції	Плановий перегляд інструкції	Посада, прізвище, ініціали особи, яка проводила реєстрацію	Підпис особи, яка проводила реєстрацію

Формат А4 (210х297)

Додаток 4

ЖУРНАЛ

обліку видачі інструкцій з охорони праці на підприємстві.

№ з/п	Дата видачі	Код або номер інструкції	Найменування інструкції	Підрозділ (служба), якому (й) видана інструкція	Кількість виданих примірників	Посада, прізвище, ініціали одержувача інструкції	Підпис одержувача інструкції

Формат А4 (210х297)

3.4.2.Визначення економічних наслідків виробничого

травматизму (професійного захворювання) на підприємстві (галузі)

Мета: вміння якісно проводити економічні розраху­нки негативних наслідків виробничого травматизму (професійного захворювання).

Нова система планування і економічного стимулювання орієнтує підприємства і їх підрозділи на ефективне використання трудо­вих ресурсів. Кожний аналіз виробничої обстановки повинен за­вершуватися узагальненням виявлених джерел втрат працездат­ності працюючих. Правильне встановлення причин порушення здоров'я людини дозволяє своєчасно вжити заходи по усуненню джерел трудових втрат і оздоровленню умов праці.

Виробничий травматизм завдає не тільки моральні, соціальні, але й значні економічні збитки, тому методика визначення еко­номічних наслідків непрацездатності є важливою і актуальною в сучасному виробництві.

Методика розрахунку економічних наслідків тимчасової не­працездатності, яка подається, може здатися громіздкою і склад­ною для практичного використання. Однак слід мати на увазі, що наведені розрахункові формули мають загальний вигляд, а в конкретних розрахунках кожного разу беруть участь не всі вели­чини, а тільки ті, які мають безпосереднє відношення до випадку, який розглядається.

Всі економічні втрати і збитки з причин непрацездатності поділяються на дві групи:

1) загальнодержавні витрати і збори К;

2) втрати і збитки виробничих підприємств С_п.

Загальнодержавні витрати К у випадку втрати непрацездат­ності визначаються за формулою:

(1)

де Σ Зi - розміри втрат і збитків, які несе суспільство для відновлення здоров'я у кожному випадку непрацездатності (10 – 90 %);

В - величина еквівалента заробітній платі, невиплаченої за час хвороби співробітника у розрахунковому періоді.

Сумарна величина втрат і збитків, які виплачуються за ра­хунок раніше створеного національного доходу, включає:

З_л - вартість одного ліжка при клінічному чи санітарно-ку­рортному лікуванні за весь період лікування;

З_а - вартість амбулаторного лікування;

З_п - суму пенсій інвалідам праці з моменту нарахування до кінця розрахункового періоду;

З_iп - суму допомоги по догляду за інвалідами праці в розра­хунковому періоді. Враховується відповідно до чинного законо­давства за даними відділів соціального забезпечення;

З_г - суму допомоги членам сім'ї у випадку втрати годуваль­ника чи його інвалідності. Вона визначається за фактичними даними відділів соціального забезпечення за розрахунковий період;

З_по - втрати профспілкових організацій на надання допомоги і вартості путівок у розмірі затрат по соціальному страхуванню;

З_с - суму виплат державного страхового товариства особам в порядку індивідуального страхування. Визначається за даними органів Держстраху;

З_пв - суму додаткових асигнувань вище стоячих організацій на проведення заходів по усуненню наслідків масових нещасних випадків;

З_под - суму збитків суспільства у вигляді втрат податків з неоподаткованої частини доходів потерпілих з виплат по лікарняним листкам (тільки в державних підприємствах). Вона визначається в кожному випадку як різниця між умовним по­датком з повної суми доходів потерпілого за місяць (заробітна плата плюс виплата по лікарняному листку) і податком з за­робітної плати. Коли потерпілий знаходився на лікуванні повний календарний місяць, за суму збитків приймається податок із се­редньомісячного заробітку;

З_{п з} - суму потенційних збитків, заподіяних суспільству у зв'я­зку з виходом робітника на пенсію по інвалідності, за розрахун­ковий період.

Сума потенційних збитків визначається за формулою:

, (2)

де Р₀ - середній денний виробіток продукції, який припадає на один відпрацьований людино-день в розрахунковому періоді; Т - час пере­бування на пенсії за розрахунковий період в робочих днях. Коли роз­рахунковий період збігається з часом виходу на пенсію по старості, час Т приймається з дня виходу на пенсію по старості; К_в, К_ф - та­рифні коефіцієнти відповідно вищого і фактичного розрядів по даній професії.

По кожному випадку втрати працездатності суму еквівалента неодержаної робітником заробітної плати В визначають за фор­мулою:

(3)

де В' - сума заробітної плати за три місяці, які передували захворю­ванню; п - кількість відпрацьованих днів за ці місяці; Т - три­валість хвороби в робочих днях.

Економічні втрати самих організацій при тимчасовій чи дов­готривалій непрацездатності членів колективу С_п визначають за формулою:

(4)

де Р - втрати кількості виробленої продукції за період непрацездат­ності; які при кожному випадку непрацездатності визначають за формулою:

Р = α·Р₀·T₁, (5)

де а - коефіцієнт, який враховує поправку до кількості виробленої про­дукції внаслідок різниці у кваліфікації потерпілого і усередненого середньоспискового розряду, враховується відношенням тарифного коефіцієнта розряду потерпілого К_ф до тарифного ко­ефіцієнта розряду середньоспискового робітника К_е; Р₀ - середньо­денний виробіток продукції, який припадає на один відпрацьований людино-день у розрахунковому періоді; Т₁ - тривалість хвороби; С₁ - втрати і збитки, які несе безпосередньо організація при втраті робітником працездатності; П_в - допомога по тимчасовій непраце­здатності фонду соціального страхування.

Для кожного конкретного випадку сума втрат являє собою сукупність окремих втрат і збитків (від С₁ до С₁₀), зміст і методи визначення яких наведені нижче.

Втрати організації у випадку переводу потерпілого після повер­нення з лікування на легку роботу С ₁ визначають за формулою:

С₁ =(α ∙ Р₀ – α₁ ∙ Р₀) ∙ Т₂ + (B₁ - B₂) ∙ Т₂, (6)

де а; Р₀ - відомі з формули (5) величини; Т₂ - час роботи хворого на легкій роботі в днях; (В₁ - В₂) - різниця в щоденній заробітній платі відповідно до захворювання і на легкій роботі; α ₁ - відношення та­рифного коефіцієнта до розряду на новому місці роботи коефіцієнта розряду середньоспискового робітника.

Втрати національного доходу внаслідок тимчасового знижен­ня продуктивності праці до повного відновлення в робітника виробничих навичок С₂ розраховується за формулою:

С₂ = 9,5 ∙ α ∙ Р₀ + (В₃ - В₄), (7)

де 9,5 - коефіцієнт, який враховує зниження кількості виробленої про­дукції протягом трьох місяців після виходу на роботу при трива­лості хвороби більше 20 робочих днів (коли тривалість лікування складає 5-10 робочих днів, то цей коефіцієнт дорівнює 3, а при 11-20 днях він дорівнює 5; α; Р₀ - відомі величини (з формули 5); В₃ - заробітна плата за три місяці до захворювання; В₄ - сума заробітної плати за три місяці після виходу на роботу.

Витрати і збитки підприємства від простою оточуючих робітників під час надання першої допомоги потерпілому і в період його транспортування, включаючи транспортні витрати С₃, ви­значаються за формулою:

С₃-Р₀∙Т₃ + В₅ + С_m, (8)

де Р₀ - відома величина з формули (5); Т₃ - втрати часу оточуючими робітниками під час надання допомоги і транспортування, людино-дні; В₅ - заробітна плата цих робітників за період простою; С_т - вартість транс­портування потерпілого на технологічному транспорті.

Вартість розслідування нещасних випадків і професійних і захворювань робітниками підприємства і слідчих органів С₄ визначають:

С₄ = С_c + Р₀∙Т₄ + В₆, (9)

де С. - сума позову судово-слідчих органів за участь у проведенні роз­слідування; Р₀ - відома величина; Т₄ - втрата часу робітниками підприємства за період розслідування, людино-дні: В₆ - заробітна плата робітників підприємства за період розслідування причин і обставин нещасного випадку.

Крім цього, вивчаються вартість зіпсованих матеріалів, напівфабрикатів і виробів С₅; витрати на відновлення машин, оснащення, конструкцій, інструменту й інвентаря, які вийшли з ладу С₆, витрати організації на підготовку робітника замість по­терпілого (С₇) (вони визначаються сумою заробітної плати за навчання); втрати на виконання додаткових заходів по ліквідації наслідків травматизму, не передбачених колективним договором С₈ (вартість їх визначається за фактичними втратами на вико­нання відповідно до наказу по організації); втрати з фонду підприємства на подання допомоги С₉ (проїзд до місця лікування, оплата путівок, разова допомога та ін.) і виплата по регресних позовах; виплати у вигляді різниці між пенсією по інвалідності і середнім заробітком при трудових каліцтвах С₁₀.

Слід відзначити, що більшість наведених тут складових не знаходять повного використання при всіх випадках розрахунку. Практика визначення економічних наслідків травматизму і за­хворюваності показує, що в 90-95 випадках у розрахунку беруть участь усього 5-7 складових величин, але вони змінюються за­лежно від кожного конкретного випадку.

Фактичні і передбачувані витрати і збитки, які спричиняють­ся суспільству з причини тимчасової непрацездатності, визнача­ються за формулою:

О_п =K + С_п (10)

де К; С_п - відомі величини із формул (1) і (4).

З метою можливого порівняння витрат О_п за кілька років необхідно їх величину перерахувати на 100 працюючих за фор­мулою:

(11)

N - середня чисельність працюючих в розрахунковому періоді.

Більш спрощена методика розрахунку матеріальних втрат внаслідок травматизму і захворювань визначається за формулою:

П_з = П_т + П_б (12)

де П_з - загальні матеріальні втрати від травматизму і захворювань, грн; П_Т - матеріальні наслідки травматизму, грн; П_б - матеріальні наслідки захворювань, пов'язаних з несприятливими умовами праці, грн.

До основних елементів, які складають матеріальні наслідки травматизму (П_т), належать:

· вартість витрат за лікарняними листами в результаті трав­матизму, грн. (П₁);

· вартість недоданої продукції в результаті нещасних випадків, грн. (П₂);

· інші матеріальні втрати, грн. (П₃), у які включаються витра­ти на утримування стаціонарних і лікування амбулаторних хворих, доплати при тимчасовому переводі потерпілих на більш легку роботу, допомога членам сімей потерпілих, витрати на підготовку кадрів замість вибулих через травми і т.д. Розмір виплати по листках непрацездатності в результаті отри­маних травм (П₁) визначається за формулою:

П₁ = О_б - П_рд (13)

де О_б - середня оплата листка непрацездатності за день або середня заробітна плата потерпілих за день, грн.; П_рд - кількість робочих днів, втрачених внаслідок нещасних випадків.

Вартість недоданої продукції в результаті нещасних випадків (П₂) визначається за формулою:

П₂ = В_д· П_рд (14)

де В_д - середньоденний виробіток одного робітника, грн.;

П_рд - кількість робочих днів, втрачених в результаті травм.

Розмір інших втрат в результаті травматизму (П₃) можна ви­значити за формулою:

П_з= С₁ + С₂ + Д + З_к + П_с (15)

де С₁ - кошти, витрачені на утримання стаціонарних хворих, грн.; С₂ - кошти на лікування амбулаторних хворих, грн.; Д - доплати потерпілим при їх переводі на більш легку роботу, грн.; З_к - витра­ти на підготовку кадрів, викликані вибуванням співробітників через травми, грн.; П_с. - розміри допомоги, призначені потерпілим чи їх сім'ям, грн. Таким чином,

П_т = П₁ + П₂ + П₃ (16)

Однак при визначенні показника П₃ виникають певні труд­нощі.

Так, наприклад, деякі показники інших матеріальних втрат не враховуються господарською статистикою (С₁ С₂ і др. ).

Для укрупнених розрахунків можна використати статистичні дані органів охорони здоров'я, згідно з якими середня вартість ліжко-дня в стаціонарі складає... грн.; витрати на лікування одного амбулаторного хворого складають... грн. у день і т.д.

Дослідження, проведені групою вчених під керівництвом про­фесора А.Н. Гржегоржевського, дозволили спростити ці розрахун­ки. Було встановлено, що інші матеріальні втрати в результаті травматизму можна врахувати, ввівши коефіцієнт 1,5.

Тепер формула для визначення матеріальних збитків трав­матизму буде мати такий вигляд:

П_т = (П + П₂) ∙ 1,5. (17)

Матеріальні втрати в результаті захворювань визначаємо за формулою:

П = (О_б ∙ П_рд + В_д ∙ П_рд) ∙ 0,25 (18)

де 0_б - середня оплата листків непрацездатності за день, грн.; П_рд - кількість робочих днів, втрачених у результаті захворювання, грн.; В_д - середньоденний виробіток одного працюючого, грн.; 0,25 - ко­ефіцієнт, який враховує питому вагу втрат працездатності, пов'язаної з не­сприятливими умовами праці в загальній кількості втрат через за­хворювання.

Математико-статистична обробка зібраних даних за випад­ками травм з тимчасовою непрацездатністю потерпілих, дає можливість знайти залежність економічних втрат підприємств від кількості нещасних випадків, кількості днів не­працездатності і одержаної заробітної плати травмованих:

, (19)

де е - економічні втрати підприємства за рік, грн.; N - кількість нещасних випадків за рік (без мікротравм); D - сумарна тривалість часу непрацездатності з причини травм, дн.; b - середня денна заробітна плата травмованого, грн.

Перший член цієї формули (0,6N) характеризує втрати, по­в'язані з доплатою в день травм, другий (1,28D) характеризує втрати, пов'язані з виплатою за лікарняними листками, перево­дом на легшу роботу, амбулаторним лікуванням, компенсації за відпустку; 8N дає середню характеристику розмірів матеріальної допомоги.

3.4.3. Розрахунок природної та штучної вентиляції

Призначення і класифікація вентиляції

Для забезпечення сприятливих (комфортних) умов праці, ефективним методом є вентиляція, яка має наступну класифікацію і буває:

За способом переміщення повітря: природна; штучна.

За напрямком потоку повітря: приливна; витяжна; приливно – витяжна.

За місцем дії:

- загально обмінна;

- місцева;

- комбінована.

За призначенням:

- для розчину шкідливих речовин до допустимих концентрацій;

- для усунення з приміщень надлишків тепла, пилу або вологи.

Характеристика вентиляції

К=-0,5

+ -

+ -

+ -

+ -

-

+ К=+0,8 -

Рис.1.Принципова схема дії природної вентиляції.

Природна вентиляція здійснюється силами, які створюються напором повітря, і природними (гравітаційними) силами.

На рис. наведена схема дії природної вентиляції повітряним тиском. Вітер, омиваючи споруду, з боку свого направлення руху створює залишковий тиск, а з протилежного боку виникає певне розрядження.

Під дією напору повітря крізь вікна проникає в приміщення, а під дією розрядження забруднене повітря також крізь вікна і щілини виходить зовні.

Природна вентиляція під дією теплового напору може бути неорганізованою і організованою. Неорганізований повітрообмін здійснюється при проступанні і виході повітря через випадкові і нерегульовані отвори. Організований аерацією здійснюється крізь спеціально обладнанні у зовнішніх стінах споруд, пройми із спеціальними створами для регулювання площі вентиляційного отвору.

Природна вентиляція під дією теплового напору здійснюється природними (гравітаційними) силами, які викликаються силами земного тяжіння. Повітря приміщення, більш тепле, ніж зовнішнє, підіймається уверх, створюючи розрядження в нижній зоні, а верхній підвищений тиск, за рахунок якого він виходить через пройми у даху чи стінах, зовні. У нижню зону потрапляє свіже зовнішнє повітря. Тиск повітря, який виникає в результаті перепаду температур, називають тепловим, або гравітаційним.

Розрахунок вентиляції

Необхідна площа приливних F_пр та витяжних F_в вентиляційних отворів, які забезпечують потрібний повітрообмін визначають за формулами

; (20)

; (21)

де I_пр і І_в – необхідна кількість (за масою) повітря, яке відповідно надходить і видаляється з приміщення, кг/год.;

m - коефіцієнти витрат, які залежать від конструкції отвору (0,7 -0,9);

g_з і g_в - питома вага зовнішнього і внутрішнього повітря, кг/м³;

h_н і h_в – відстань від центру відповідно нижнього (припливного) і верхнього (витяжного) отвору до нейтральної зони, м;

g – прискорення вільного падіння, 9,8 м/с².

Перевагою природної вентиляції є її дешевизна та простота експлуатації. Основний її недолік в тому, що повітря надходить в приміщення без попереднього очищення, а видалене відпрацьоване повітря також не очищується і забруднює довкілля.

Штучна вентиляція

Розрізняють чотири основні схеми організації повітрообміну при загально-обмінній вентиляції:

Приплив Приплив Витяжка

Витяжка

а) б)

в) г)

Рис.2.

Схеми зверху вниз (а) та зверху вверх (б) доцільно застосовувати у випадку, коли приливне повітря в холодний період року має нижчу температуру приміщення.

Приливне повітря перш як досягти робочої зони нагрівається за рахунок повітря приміщення.

Інші дві схеми рекомендується використовувати тоді, коли припливне повітря в холодний період року підігрівається і його температура вища внутрішнього повітря.

Приливна вентиляція

Рис.3.Схема припливної вентиляції

1- повітрозабірний пристрій з фільтром для очищення повітря і повітронагрівачем (калорифером); 2 – повітропровід; 3 – вентилятор; 4- припливні патрубки з насадками.

Витяжна і приливно-витяжна вентиляції

Рис.4.Схема витяжної вентиляції

1- очисний пристрій, 2 – витяжний повітропровід; 3 – вентилятор; 4 – витяжні патрубки з насадками.

Місцева приливнавентиляція, при якій здійснюються концентроване подання припливного повітря заданих параметрів виконуються у вигляді повітряних душів, повітряних та повітряно-теплових завіс.

Повітряно-теплові завіси призначення для запобігання надходження в приміщення значних мас холодного зовнішнього повітря при необхідності частого відкриття дверей чи воріт.

Місцева витяжна вентиляція здійснюється за допомогою місцевих витяжних зонтів.

Рис.5.Витяжний зонт

Основними факторами при виборі типу місцевих виділень є характеристика шкідливих виділень (температура, густина парів, токсичність), положення робітника при виконанні роботи, особливості технологічного процесу та обладнання.

Методи розрахунку систем штучної вентиляції

Основне завдання: - визначити кількість повітря, що необхідно подати і вилучити з приміщення. При розрахунку вентиляції в цехах де виділяються шкідливі речовини, використовуємо формулу:

(м³/год) (22)

U – кількість шкідливих виділень в цеху, мг/год;

К ₁ – гранично - допустима концентрація шкідливих виділень в повітрі цеху, мг/м³;

К ₂ – концентрація шкідливих виділень в приливному повітрі.

Для цехів з виділенням надлишкового тепла

(23)

Q_над – надлишкове тепло в цеху, КДж/год;

С – питома теплоємність повітря;

γ - густина припливного повітря;

t_в – температура повітря, що виходить з цеху;

t _п –температура приливного повітря.

Для приміщень де не утворюються шкідливі виділення та надлишкове тепло і немає необхідності у створені метеорологічного комфорту

(24)

l – мінімальне подання повітря на одного працюючого відповідно до санітарних норм, 20-30 м³/год.

n – кількість працівників у приміщенні.

3.4.4. Паспортизація санітарно-технічного стану робочих місць

Мета роботи: вивчити методику і набути навички проведення па­спортизації санітарно-технічного стану робочих місць.

Метою паспортизації санітарно-технічного стану робочого місця є виявлення усіх виробничих небезпек для розробки проектів інженерно-технічних та організаційних рішень у створенні без­печних і здорових умов праці. Відповідно до типової ієрархічної структури виробництва (цех, дільниця, робоча зона бригади, робо­че місце) одиничним елементом виробництва є робоче місце. На ньому проявляються в"і шкідливі і небезпечні виробничі факто­ри, які діють на працюючого і визначають ефективність його виробничої діяльності. Базовим елементом паспортизації є кар­та умов праці, яка відбиває три (трудовий, санітарно-гігієнічний та технічний) фактори безпеки.

Карта умов праці передбачає виявлення на робочому місці шкідливих і небезпечних виробничих факторів та причин їх ви­никнення; дослідження санітарно-гігієнічних факторів виробни­чого середовища, важкості й напруженості трудового процесу, ком­плексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їх вимогам стандартів, норм і правил; обґрунтування віднесення робочого місця до відповідної кате­горії з шкідливими умовами праці, підтвердження (встановлен­ня) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення та інші пільги залежно від умов праці.

Таблиця1

Фактори технічної небезпеки

Назва небезпечного фактору	Метод оцінок	Стан небезпечного фактору	Заходи щодо ліквідації або зниження впливу фактору технічної небезпеки	Термін перевірки стану небезпечного фактору

У карті умов праці може ставитися завдання знаходження показника безпеки (навчальний варіант) або атестації робочого місця відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.92 р. № 442.

Карта умов праці на робочому місці становить основу санітарно-технічного паспорта виробничої дільниці (бригади, майстерні, ферми тощо). До санітарно-технічного паспорта дільниці входить збірна інформація з карт умов праці на робочих місцях, додатко­ва характеристика засобів колективного користування (будівлі, побутові і допоміжні приміщення, засоби колективного захисту, під'їзні шляхи).

Паспорт господарства складається з паспортів дільниць і містить додаткову характеристику засобів загальногосподарсь­кого користування, об'єкти колективного захисту.

Кожний головний спеціаліст господарства організовує обсте­ження умов праці і стан технічної безпеки у підпорядкованій йому галузі. Значно зменшити обсяги робіт при паспортизації можна шляхом групування типових робочих місць.

Методика складання карти умов праці

На кожне типове робоче місце складається карта умов праці, в яку заносяться трудові, санітарно-гігієнічні умови і фактори технічної безпеки.

Форма карти встановлена, але для навчальних цілей прий­нятнішою є форма, наведена у табл.2.

Послідовність заповнення карти умов праці:

· За ДСН 3.3.6.042-99 визначається категорія робіт і вста­новлюються оптимальні показники мікроклімату.

· За гігієнічною класифікацією праці та іншими джерелами визначається перелік факторів умов праці на робочому місці, для яких за нормативними документами встановлюють гранично до­пустимий рівень або граничнодопустиму концентрацію (ГДК, ГДР), які заносяться в гр. 15.

· Для кожного з факторів умов праці проводиться за загаль­ноприйнятими методиками інструментальний замір фактичного значення фактора. Для навчальних цілей фактичні значення факторів умов праці беруться з матеріалів попередньо проведеної паспортизації або з літературних джерел.

Визначається коефіцієнт нормо забезпеченості:

К_н = 1± (А_в - А_н) /А_н (25)

де А_в - виміряне значення факторів умов праці;

А_н - нормативне зна­чення фактора.

Гранично­допусти­мий рівень або концен­трація (ГДР, ГДК), Ан
Оцінка умов праці за гігієнічною класифікацією праці. 3 категорія - шкідливі і небезпечні умови праці	3 ступінь (3 бали)	розра­хункова кіль­кість балів Хфат
почат­кова кіль­кість балів X
2 ступінь (2 бали)	розра­хункова кількість балів Хфак
почат­кова кіль­кість балів X
1 ступінь (1 бал)	розра­хункова кількість балів Хфат
почат­кова кіль­кість балів X
Коефіцієнт небезпечності	від усіх факто­рів (К)
від дії факто­ра (Кдф)
Час дії фактора	у част­ках довго-тривалості зміни, Тдф
в годи­нах
Коефі­цієнт нормо-забезпечення, Ки
Фактич­не зна­чення фактора умов праці, Ав
Норма-тивне значення фактора	норма­тивний доку­мент
Фактори умов праці

Знак «+» ставиться для розрахунку за граничнодопустимим значенням нормативного параметру A_н знак «-» - з мінімально допустимим значенням А_н. Результати розрахунків заносяться в гр. 15 табл. 2.

Гранично допустиме значення коефіцієнта нормозабезпечення повинне дорівнювати одиниці. Якщо воно більше за одиницю, то це означає, що діючий фактор умови праці вищий за гранично допустимий рівень і треба вжити заходів для зниження дії цього фактора, тим самим поліпшити умови праці.

Відповідно до технології виконання процесу встановлю­ється тривалість дії кожного фактора і результати заносяться у гр. 5 і 6 табл. 2.

Визначається коефіцієнт небезпеки К дф від кожного фак­тора умов праці і від усіх діючих факторів К. Результати підрахунків заносяться у гр. 7 і 8 табл. 2. Ці коефіцієнти обчислюються за формулами:

К_дф = К ∙ Т_дф (26)

де К - сумарний коефіцієнт небезпеки від шкідливих факторів умов праці; Кт_т - коефіцієнт травмонебезпеки.

(27)

де Т - тривалість дії фактора; п - кількість факторів умов праці.

За табл. 2. встановлюється ступінь шкідливості фактора і визначається початкова та розрахункова кількість балів X та Хфак. Розрахункова кількість балів Хфак визначається за формулою:

Х_фак =Х ∙Т_дф (28)

Початкова і розрахункова кількість балів заносяться відпо­відно у гр. 9-14 табл.2.

Визначаються фактори технічної небезпеки і результати заносяться у табл.3.

Виявити фактори технічної небезпеки можна методом виби­рання їх з карт контролю механізмів та пристроїв за показника­ми безпеки і контролю техніки.

Визначається коефіцієнт травмонебезпеки:

, (29)

де По - кількість небезпечних факторів; Пф - загальна кількість факторів.

Розраховується коефіцієнт небезпеки на робочому місці:

К_рм = К + К_т, (30)

Таблиця 3

Фактори технічної небезпеки

Назва небезпечного фактору	Метод оцінок	Стан небезпечного фактору	Заходи щодо ліквідації або зниження впливу фактора технічної небезпеки	Термін перевірки стану небезпечного фактору

Коефіцієнт небезпеки на робочому місці повинен бути мен­шим за одиницю, якщо він більший за одиницю, треба вжити заходів щодо його зниження.

· Визначається сумарна кількість балів за даними табл. 2.

· За даними табл. 4. встановлюється розмір доплат до тарифної ставки або посадового окладу.

Таблиця 4

Розміри доплат до тарифної ставки

або посадового окладу за працю в шкідливих умовах

Характеристика роботи	Сума балів	Розмір доплати, % до тарифної ставки або окладу
3 важкими і шкідливими умовами праці	До 2 2.1-4
Зі шкідливими умовами праці	4.1-6
3 особливо важкими і особливо шкідливими умовами праці	6.1-8 8.1-10 Більше 10	16 20 24

3.4.5. Розрахунки природного і штучного освітлення

Природна освітленість оцінюється коефіцієнтом природної освітленості, що дорівнює відношенню природної освітленості на робочому місці до зовнішньої горизонтальної природної освітленості:

(31)

де Е_в – освітленість, яка створюється у деякій точці в середині приміщення світлом неба, лк; Е_н – одночасне з Е_в значення зовнішньої горизонтальної освітленості, що створюється повністю відкритого неба, лк.

Методика розрахунок природного освітлення виконують за методикою БНіП –ІІ-4-79. В задачу розрахунку входять визначення площі світлових пройомів, які повинні забезпечувати належну штучну освітленість. Площа пройомів для забезпечення бічної природної освітленості знаходять за формулою

S_п e_н k₃ h_o

S_o = -------------- k_зд (32)

100t_or

а площа пройомів при верхній освітленості – за формулою

S_п e_н k₃ h_ф

S_o = -------------- (33)

100t_or₂ k _ф

де Sп– площа підлоги приміщення; e_н – нормоване значення коефіцієнта природної освітленості; k_3д – коефіцієнт запасу; k_3д = 1...1.7 – коефіцієнт, який враховує затінення сусідніми спорудам; h_o,h_ф – світлові характеристики бічних і верхніх пройомів, відповідно; t_o - загальний коефіцієнт світло пропускання; r₁ і r₂ – коефіцієнти, які враховують відображення світла при бічній і верхній освітленості; k _ф – коефіцієнт, який враховує тип фонаря (віконного пройому у стелі приміщення). Значення світлових характеристик фонарів змінюється від 3,4 до 16 і залежить від кількості пройомів і відношення висоти приміщення до ширини прольоту, а також відношення довжини приміщення до ширини прольоту (приміщення).

Значення коефіцієнтів r₁ і r₂ вибирають також з таблиць БНіП ІІ-4-79. Межа зміни коефіцієнта r₁ =0...10, а r₂ = -0,25...2;

k₃ = -1,2...1,8 – коефіцієнт запасу; t_o - загальний коефіцієнт світлопропускання

t_o=t₁t₂t₃t₄t₅ (34)

де t₁ =0,5...0,9 – коефіцієнт світлопропускання матеріалу; t₂ = 0,5...0,9 – коефіцієнт, який враховує втрати світла в переплетіннях віконних прйомів (світлопройми); t₃ = 0,8-0,9 – коефіцієнт, який враховує втрати світла в несучих конструкціях; t₄ =0,6...1 – коефіцієнт, який враховує втрати світла в сонцезахисних пристроях; t₅ = 0,9 – коефіцієнт, який враховує втрати світла в захисній сітці, яка встановлена під фонарями

Методика розрахунку штучного освітлення передбачає спочатку розрахунок загального освітлення, а потім комбінованого, яке являє собою суму місцевого і загального освітлення.

Розрахунок загального освітлення виконують в основному методом коефіцієнта використання світлов

Дата добавления: 2015-07-15