Показники безробіття

Для аналізу ситуації, що склалася на ринку праці в офіційній статистиці України використовують декілька показників рівня безробіття:

· рівень безробіття (за методологією МОП);

· рівень зареєстрованого безробіття;

· рівень довготривалого безробіття;

· рівень безробіття з різних причин;

· розширений показник рівня безробіття;

· рівень загального дефіциту попиту на працю.

Рівень безробіття за методологією МОП є звичайним показником рівня безробіття, що розраховується за стандартами Міжнародної організації праці як відсоткове відношення загальної чисельності безробітних віком 15-70 років S^unemp ) до чисельності економічно активного населення чи віку (S ^ea), тобто до суми зайнятих та безробітних (S^emp + S^unemp ).

Показник рівня зареєстрованого безробіття () розраховують двома способами: як відсоткове відношення чисельності безробітних, зареєстрованих Державною службою зайнятості () на дату (початок звітного періоду) або в середньому за період (квартал, рік):

a) до загальної чисельності працездатного населення працездатного віку (S_np)

b) або до економічно активного населення працездатного віку

Показник рівня довготривалого безробіття () також можна вирахувати двома способами: як відсоткове відношення загальної чисельності безробітних (або тільки зареєстрованих у Державній службі зайнятості), які шукали роботу понад 3 місяці й більше (S^unemp або )

а) до економічно активного населення (S^ea):

або

б) до працездатного населення працездатного віку (S_np)

або

Рівень безробіття серед осіб, які втратили роботу зрізних причин (), є відсотковим відношенням чисельності осіб, які втратили роботу за різними причинами (), до економічно активного населення ():

Розширений показник рівня безробіття (), що розраховується як відсоткове відношення суми чисельності безробітних ()та зневірених () до суми чисельності економічно активного населення () та зневірених:

Рівень економічної активності населення () — це відносний її показник, який відображає її "популярність" порівняно з іншими видами активності (неактивності). Він розраховується як відношення чисельності економічно активного населення () до загальної чисельності населення віком 15—70 років ()

7.Соціально-трудові відносини — це комплекс взаємовідносин між найманими працівниками і роботодавцями (суб'єктами і органа­ми, що їх представляють) за участі держави (органів законодав­чої і виконавчої влади), які пов'язані з наймом працівників, викорис­танням та оплатою їхньої праці, відтворенням робочої сили і спря­мовані на забезпечення соціальної злагоди, високого рівня та якості життя працівників, високої ефективності роботи підприємств.

Ці відносини охоплюють широке коло питань — від соціально-економічних аспектів майнових відносин до системи організаційно-економічних і правових інститутів, пов'язаних з колективними та індивідуальними переговорами, укладанням договорів і угод, ви­значенням умов праці, розмірів її оплати, вирішенням трудових конфліктів, участю працівників в управлінні виробництвом тощо.

На стан трудових відносин активно впливають такі чинники, як структурні зміни в економіці, соціальна політика уряду, науково-технічний прогрес, професійно-кваліфікаційні зміни в робочій силі,темпи економічного розвитку, інфляція, гнучкість ринку праці, активність колективних переговорів, ефективність зайнятості, зо­крема в державному секторі, тощо.

Система соціально-трудових відносин характеризується такими складовими:

• сторони соціально-трудових відносин;

• суб'єкти соціально-трудових відносин;

• механізм соціально-трудових відносин;

• рівні соціально-трудових відносин;

• предмет соціально-трудових відносин;

• принципи соціально-трудових відносин;

• типи соціально-трудових відносин.

8) Охарактеризуйте елементи соціально-трудових відносин

Соціально-трудові відносини є ключовим елементом будь-якої економічної системи, "серцевиною" усього комплексу суспільних відносин, оскільки саме від їх характеру та досконалості безпосередньо залежать якість трудового життя, соціальна злагода у суспільстві, продуктивність праці і, зрештою, соціально-економічний прогрес.

За рівнем розвитку соціально-трудових відносин можна судити про міру соціалізації відносин між працею та капіталом, рівень демократизації суспільства і соціальної орієнтованості економічної системи, досконалість суспільного буття загалом.

10) Охарактеризуйте основні напрямки в системі соціального захисту у сфері праці

Сама система соціального захисту в широкому смислі — це система правових, соціально-економічних і політичних гарантій, що представляють умови для забезпечення засобів існування:

• працездатним громадянам — за рахунок трудового внеску, економічної самостійності і підприємництва;

• соціально уразливим прошаркам — за рахунок держави, але не нижче встановленого законом прожиткового мінімуму. Соціальний захист — це система законодавчих, соціально-економічних і морально-психологічних гарантій, засобів і мір, завдяки яким створюються рівні для членів суспільства умови, що перешкоджають несприятливим впливам середовища на людину, що забезпечують гідну і соціально прийнятну якість їхнього життя.

Соціальний захист являє собою, з одного боку, функціональну систему, тобто систему напрямків, по яких вона здійснюється, а з іншого боку — інституціональну, тобто систему інститутів, що її забезпечують (державу, суд, профспілки й інші громадські організації).

У повному своєму прояві соціальний захист повинен охоплювати наступні напрямки:

• забезпечення членам суспільства прожиткового мінімуму і надання матеріальної допомоги тим, кому в силу об'єктивних причин вона необхідна, захист від чинників, що знижують життєвий рівень;

• створення умов, що дозволяють громадянам безперешкодно заробляти собі на життя будь-якими, що не суперечать закону способами;

• створення умов, що забезпечують задоволення визначеного мінімуму (в об'ємі суспільних можливостей із урахуванням національно-історичної специфіки) потреб громадян в освіті, медичній допомозі і т. п.;

• забезпечення сприятливих умов праці для найманих робітників, захист їх від негативних впливів індустріального виробництва;

• забезпечення екологічної безпеки членів суспільства;

• захист громадян від злочинних зазіхань;

• захист цивільних і політичних прав і свобод, що відповідають принципам правової; демократичної держави;

• створення умов, що виключають збройні соціальні і міжнаціональні конфлікти;

• захист від політичного переслідування й адміністративного свавілля;

• забезпечення вільного духовного життя, захист від ідеологічного тиску;

• створення сприятливого психологічного клімату в суспільстві в цілому, в окремих осередках і структурних утвореннях, захист від психологічного пресингу;

• забезпечення максимально можливої стабільності громадського життя.

11) Суть соціального партнерства, його визначення та мета

Соціальне партнерство — це система взаємозв'язків між найманими працівниками, трудовими колективами, професійними спілками — з одного боку, роботодавцями та їх об'єднаннями — з другого, і державою та органами місцевого самоврядування — з третього, їхніми представниками та спільно створеними органами з регулювання соціально-трудових відносин, які (взаємозв'язки) полягають у взаємних консультаціях, переговорах і примирних процедурах на взаємоузгоджених принципах з метою дотримання прав та інтересів працівників, роботодавців і держави.

Суть соціального партнерства полягає в тому, що це специфічний вид громадських відносин між різними соціальними групами, прошарками й класами, які мають суттєво відмінні соціально-економічні й політичні інтереси. Ці різні інтереси не можуть стати однаковими, проте можливе їх поєднання, забезпечення певного балансу їхньої реалізації.

Соціальне партнерство одночасно є і результатом, і активним чинником формування громадянського суспільства, в якому різні соціальні групи, прошарки і класи зі своїми специфічними інтересами створюють свої організації, через які формують стійку соціальну спільноту, що забезпечує соціальну та політичну стабільність в суспільстві.

12) Охарактеризуйте компоненти соціального партнерства

Отже, для успішного виконання своїх суспільних функцій система соціального партнерства має включати в себе такі елементи.

· Сукупність постійних і тимчасових дво-, три- і багатосторонніх органів, що формуються представниками найманих працівників та роботодавців, а також виконавчої влади і здійснюють взаємодію між ними на різних рівнях регулювання соціально-економічних відносин (національному, регіональному, галузевому, рівні підприємств та їхніх підрозділів);

· Сукупність різних спільних документів (колективних договорів, угод, рішень, ухвал тощо), які схвалюються цими органами на основі взаємних консультацій, переговорів між зацікавленими сторонами і приймаються ними до виконання;

· Відповідну культуру, традиції, форми взаємодії, співвідношення вказаних органів і порядок, послідовність розробки й виконання, пріоритетність документів, які ними приймаються.

13) У чому полягають основні завдання профспілок

Основними завданнями діяльності Профспілки є:

2.2.1. Здійснення представництва, захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів Профспілки в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з об’єднаннями громадян;
2.2.2. Внесення до відповідних органів державної влади та управління, господарюючих та інших органів пропозицій щодо охорони праці та по соціально-економічним питанням;
2.2.3. Участь у розробці та здійсненні державної політики у галузі трудових відносин, оплати та охорони праці, соціального захисту працівників та зайнятості населення;
2.2.4. Здійснення громадського контролю за дотриманням законодавства про гарантії в сфері трудових відносин та соціально-економічного забезпечення;
2.2.5. Ведення колективних переговорів з адміністрацією, власниками підприємств або уповноваженими ними органами, на яких працюють члени Профспілки та укладення колективних договорів (угод) від імені працівників у порядку, встановленому чинним законодавством України;
2.2.6. Здійснення контролю за укладеними колективними договорами та угодами, за дотриманням власниками та адміністрацією підприємств, на яких працюють члени Профспілки, трудового і профспілкового законодавства;
2.2.7. Звернення на прохання членів Профспілки та з власної ініціативи до суду, господарського суду з позовними заявами на захист трудових та інших прав, а також охоронюваних законом інтересів;
2.2.8. Участь в розгляді колективних трудових спорів з адміністрацією, власниками або уповноваженими ними органами підприємств, на яких працюють члени Профспілки.
2.2.9. Отримання від адміністрацій, органів державної влади та управління інформації з питань, що пов’язані з працею або соціально-економічним розвитком;
2.2.10. Розповсюдження інформації про діяльність Профспілки, про порядок і умови співпраці з нею;
2.2.11. Здійснення конкретних дій у разі порушення прав і свобод людини. При необхідності організація всеукраїнських демонстрації, мітингів, страйків, інших акцій протесту в інтересах членів Профспілки;
2.2.12. Консультування членів та Організаційних ланок з усіх питань профспілкового руху, надає їм методичну та правову допомогу;
2.2.13. Забезпечення інформування членів Профспілки через засоби масової інформації та інші друковані видання про свою діяльність.
2.2.14. Сприяння в організації навчання, підвищення кваліфікації профспілкового активу і кадрів;
2.2.15. Здійснення інших функцій, які передбачені чинним законодавством про профспілкові організації.

14) За якими напрямками здійснюється правове регулювання трудових відносин

Правове регулювання — це упорядкування суспіль­них відносин здійснюване державою за допомо­гою права і сукупності правових засобів, їх юридичне закріплення, охорона і розвиток.

Дата добавления: 2015-07-15