Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Примітки. 1) Listy Źółkiewskiego c

Читайте также:
  1. Примітки
  2. Примітки
  3. Примітки
  4. Примітки
  5. Примітки
  6. Примітки
  7. Примітки

 

1) Listy Źółkiewskiego c. 60.

2) Listy Źółkiewskiego c. 39. Поправляють дату сього листу на 1594 р., але не бачу тому причини — пор. иньший лист Жолкєвского ів. с. 46.

3) Broel-Plater II с. 215. Сучастник Як. Пшонка в своїх записках (рукоп. бібл. Осолїньских N 60 с. 261) згадав сей епізод як початок Наливайкових своєвільств: замість громити Татар він cohortem suam vertit in latrocinium ас rapinam, primum enim vastavit opidum (прогалина) Kalinovii arceque potitus omnia diripuit suisque divisit, quod cum ei succederet nec ob id facinus penas daret, maiora tentat multosque sibi similes aggregat, tum demum Luckum tum temporis nundinas celebrantem spoliat, Lituaniam ingressus Sluckum et alia quamplurima oppida vastat et ex praeda sic locupletatur, ut aliquot milia hominum suo stipendio sibi ordinat carque Nalevay nominari iussit.

4) Архивъ Ю.З. Р. III. І ч. 22.

5) Документ виданий в Кіев. Старинї, 1896, Х с. 3.

6) Listy Źółkiewskiego c. 89.

7) Археограф. сборникъ VII ч. 39

8) Бєльский с. 1743, Архивъ Ю. З. Р. III. I ч. 23.

9) Бєльский с. 1743-4. Гайденштайн с. 327 (II с. 363). Боркулабівська лїтопись у Кулїша Матеріалы І с. 64 і нове виданнє в київ. Унїверсит. Изв. с. 19. Записки Євлашевського — Мемуары къ ист. Юж. Руск. II с. 32.

10) Broel-Plater II с. 218-9. Висловлено гадку, що сї „kondyсуе podane od Nalewajka krolowi jegom.” фіктивні — мовляв їх написав Мєшковский, авантурник, що підняв ся завезти королеви Наливайків лист, і взагалї відограв у сїй білоруській афері якусь неясну і непевну ролю. На доказ вказують на поганий зміст сих кондицій. Мене, признаюсь, сей арґумент не переконує: не маю причин у Наливайка припускати дуже високий етичний настрій; а досить драстичних подробиць його пропозицій не вважаю й потрібним брати en toutes lettres.

11) Listy Źółkiewskiego c, 66.

12) Архивъ Ю. З. Р. III. І ч. 25 і 26.

13) Архивъ Ю.З. Р. III. І ч. 27 і 39, ч. І т. VI ч. 62.

14) Архивъ Ю. З. Р. III. І ч. 31.

15) Лист Острозького у Кулїша Ист. возсоед. II с. 438: „Со się tknie suspicii od ludzi rozmaicie mnie udaiących o tem łotrze Nałiwajku, żebym go ia miał nasyłać lub to z wiadomoscią moią cokolwiek czynił było, — Bog widzi i wie a da to z łaski swey, że się nieprzyjaciel żaden moy przy tem nie zostoi”.

16) Archiwum Radziwiłłów c. 43-4.

17) Грабянка с. 24, ЛЂтоп. Самовидца с. 215.

18) Напр. Костомарова Моногр. III с. 279. Іловайский op. c. III с. 587

 

 

ЗНОСИНИ ЗАГРАНИЧНИХ ДЕРЖАВ З КОЗАКАМИ І УЧАСТЬ ЇХ У ВІЙНІ З ТУРКАМИ 1593-6 РР.; КОЗАЦЬКІ ПОХОДИ І РОЗРУХИ НА УКРАЇНЇ Й БІЛОРУСИ 1595/6 Р.: ПАСИВНІСТЬ ПРАВИТЕЛЬСТВА, КОМІСІЯ НА КОЗАКІВ, НАКАЗ ДО ОРУЖНОЇ КАМПАНЇЇ. ГОЛОВНІ УЧАСТНИКИ ВІЙНИ З ПОЛЬСЬКОГО І КОЗАЦЬКОГО БОКУ, ЛОБОДА, ШАУЛА, САСЬКО, НАЛИВАЙКО.

 

 

Наливайкові вибрики з останньої зими 1595/6 р. на Волини й Білоруси могли вичерпати терпеливість навіть найбільш завзятих прихильників не вмішування Корони в козацькі справи. Досї правительство і гетьмани коронні, зайняті иньшими справами, держали ся сеї полїтики не мішання. Конст. Острозькому в конфлїктї з Косинським, Струсеви в браславських бунтах гетьмани радили по доброму доходити до згоди з козаками, і навіть під час останнього походу Наливайка в Білу Русь Замойский вважав потрібним тільки виправдувати ся від поголосок, що то він туди козаків послав, і в тім напрямі писав до Наливайка 1), так само до Лободи, аби „не чинив шкод в маєтностях королївських і шляхетських, а нї стояв у них 2)". На весну 1595 р. задумувано рушити на козаків військо 3), але поголоски про се скінчили ся нїчим — треба було думати про оборону границь від турецько-татарської грози, і Замойский, замість громити козаків, мусїв навіть кликати їх до помочи на Татар — і потім оправдував ся, що робив се через брак коронного війська 4). Аж з кінцем 1595 р. полагоджено турецько-татарські відносини й волоську справу, як ми бачили, й правительство могло серіознїйше подумати про козаків, а останнї вчинки Наливайківцїв справдї не позволили довше з тим гаятись. Пограбленнє столичного міста Луцька, здобутє Слуцька, спаленнє Могилева й т. ин. — все се були річи, яких не можна було довше розглядати крізь пальцї. В в. кн. Литовськім по тім зимовім походї Наливайка гуло як в улию, тим більше що на місце Наливайка сунув туди Шаула, вибраний намість Лободи, скиненого з гетьманства 5). Литовська шляхта збиралась і зброїлась, кликала до помочи коронне військо. Ще з кінцем лютого в Минську пописувано шляхетські „почти" на козаків, наймано вояків в числї 1500, щоб вигнати козаків з в. кн. Литовського; над сим же радили на ґенеральнім зїздї в Слонимі в мартї 6). Волинські ексцеси — нагінки на владику луцького (що був тодї persona gratissima у короля), та ще й обставлювані спеціально-релїґійними мотивами, мусїли також в високій мірі гнївати короля. Чаша переповнилась.

На початок 1596 р. король був визначив „комісію" на козаків: кн. Януша Острозького, кн. Януша Заславського, старосту камінецького Ґульского й браславського Струся й ріжних иньших панів, які мали з людьми своїми йти заводити спокій на Українї, і в поміч їм гетьман коронний мав вислати частину війська. Але пани переважно відтягали ся від сеї комісії, не спішили ся з своїми людьми в поміч коронному війську 7). Жолкєвский даремно чекав їх під Кремінцем. Тому в останнїх днях сїчня 1596 р., на перші вісти про козацькі своєвільства на Волини 8), король видав унїверсали до волинської й галицької шляхти: повідомляв її, що дав наказ гетьманам, аби рушили на козаків військо, а шляхту закликав, аби й вона йшла загальним походом разом з військом, бо вже той козацький рух заходить і в їх краї. Разом з тим гетьман польський Жолкєвский справдї дістав наказ рушити з військом на козаків. І так розпочала ся перша справжня війна, в більшим стилю, польської Корони з козаками.

З польського боку її головним дїячем виступив власне Станїслав Жолкєвский, довголїтнїй помічник і повірник Замойского в ролї гетьмана польного, близшого начальника пограничної сторожі. Війна з козаками 1596 р.. поручена йому, була першою кампанїєю, яку він вів самостійно, й він вложив в неї всю свою енерґію — весь запал вояка і весь хист свій як стратеґа. Поруч його визначну ролю відограв кн. Кирик Ружинський, недавнїй ватажок козацький: він виступив тепер завзятим і немилосердним ворогом козачини, так що навіть Жолкєвский не похваляв його нелюдських екзекуцій і оправдував тільки тим, „бо козаки йому доїли до живого" 9). Правдоподібно, вони дали ся в знаки кольонїзаційним плянам Ружинського в полудневій Київщинї, де він саме тодї закладав велику лятифундію на Поросю (волость Паволоцька), і на сїм пунктї розбила ся давнїйша приязнь з козаками не одного з пограничних панів, що тепер взяли горячу участь в кампанїї на знищеннє козачини. З пограничних старост визначну участь в нїй брав браславський староста Струсь, що мав тепер можність зірвати свій гнїв на козаках за клопоти, які мав від них в Браславщинї. Житомирський староста Семен Дениско Матвієвський вписав своє імя в історію кампанїї, наложивши головою в необережнім штурмі на козацький табор на Солоницї. Богдан Огинський, підкоморий троцький, проводив військом з в. кн. Литовського.

З козацького боку як проводирі справжньої козачини — „Низовцїв" виступають Лобода, Шаула, Сасько, Шостак, Кремпський.

Лобода Григорий зістаєть ся центральною фіґурою весь час а; до своєї смерти в солоницькім таборі. Він був репрезентантом статочнїйшої частини козачини, тої української сказати б буржуазії, що віддавала ся „козацтву". У нього були якісь близші відносини до київських земян, до київських монастирів, де потім розшукували його майно; за свого гетьманства купує він у Олизара Волчковича село Сошники в київськім Полїсю; українські маґнати як Конст. Острозький пильнують добрих відносин з ним і респектують його (pan Loboda hetman zaporoski, як називав його по за очі старий князь); роман у нього теж в шляхетських кругах (хоч і не дуже високих): залюбив ся в паннї Оборскій і змусив її опікунів видати за нього 10). На перший плян він виступає по смерти Косинського (перед тим про його нема звісток). Під його проводом козаки при кінцї 1593 р. ходили походом на Дунай, і він тодї був старшим (гетьманом) на Запорожу 11). Поруч його зявляють ся часами иньші старші, в залежности від боротьби козацьких партий і напрямів полїтики (Микошинський лїтом 1594 р., Полоус весною 1595 р., потім Шаула). Але весь час аж до смерти — чи то як формальний старшина всього „низового" війська, „гетьман" як він себе титулує, чи як оден з ватажків його — Лобода стоїть на чолї козацького житя сих часів, і власне справжнього, більш орґанїзованого козацтва, і так дивили ся на нього в офіціальних кругах — „Лобода мав впливи серед більшої части, і то старших Низовцїв, Наливайко переважно серед ріжних утїкачів, що вчинивши якийсь злочин, або покинувши своїх панів, тїкали до козаків, шукаючи захисту — у них він своєю відвагою й злочинами здобув велику славу й повагу" 12).

Шаула репрезентував туж козацьку верству що й Лобода. Се був земянсько-міщанський київський рід. Одна лїнія Шаулів виступає в тім часї в київськім Полїсю, як земяне, власники с. Колодяжного; але були Шаули в Черкасах міщане, мабуть близші свояки гетьмана, бо у них (Вас. Шаула міщанина черкаського) шукали Шаулиного майна по погромі. Сам він держав якісь печерські ґрунти, під застав ста кіп литовських, які позичив монастиреви 13). Гетьманом запорозького козацтва він виступає в початках 1596 р., коли з козацькими полками живив ся хлїбом козацьким на Білоруси 14). В битві під Гострим Камінем його сильно покалїчено — руку урвало, 15) і головний провід переходить до Лободи: його вибрано на ново гетьманом в Переяславі 16). Але Шаула вилїчив ся і при солоницькій капитуляції був виданий на смерть Полякам. Саська Федоровича знаємо з лїта 1594 р. як одного з сотників на Запорожу — він був висланий тодї в посольстві до цїсаря, разом з Лясотою, а рік пізнїйше виступає як полковник козацького війська розкватерованого в Браславщинї 17). Здаєть ся, був се дуже давнїй козак: в Винницї в реєстрі 1552 р. фіґурує в рядї господарів домів „Сашко Федорович козак", і дуже можливо, що се таки наш Сасько. В кампанїї 1596 р. вів виступає в віддїлї Лободи, і наложив головою в битві під Гострим Камінем. Разом з ним згадуєть ся в Білоцерківській кампанії Шостак, як оден з визначних старшин 18); при капітуляції він був виданий разом з Наливайком і Шаулою.

Наливайко весь час аж до останньої кампанії держить ся осторонь, і як низове військо старанно підчеркує свою несолїдарність з ним, так і в правительственних кругах відріжняють Наливайковцїв від пів-лєґального низового козацького війська. „Лобода був провідником давнїх, правдивих Низовцїв, Наливайко мав під собою самих злочинцїв і втїкачів, відти обопільна неприязнь і суперництво між Лободою й Наливайком", пише Гайденштайн 19). З записок Лясоти знаємо, що на Запорожу кривим оком дивили ся на Наливайка ще від початку, і його перепросини, очевидно, не вигладили вповнї сеї неприязни 20). Перед останньою ж кампанїєю Запорожцї вирікали ся всякої солїдарности з ним, як ми бачили. Тільки гроза від польського війська змусила Запорожцїв злучити ся з Наливайківцями, чи властиво — прийняти їх до себе; але часта внутрішня боротьба між обома ґрупами козачини, очевидно, йшла далї в козацькім таборі, прорвалась в дикім повстанню й судї над Лободою, — поки нарештї капітуляція не зрівняла всїх, віддавши однаково і статочних проводирів запорозьких і наливайківських ватажків під катівську сокіру польської Корони. А в пізнїйшій традиції фіґура Наливайка, завдяки вражінню, який зробили його пустошення, походи, контрібуції і нарештї — його довгий арешт в Варшаві й оповита лєґендою смерть, — виросла навіть на центральну постать. Лобода сходить в козацькій традиції на полковника гетьмана Наливайка, або й зовсїм пропадає. Наливайко, який безперечно дуже хотїв вибити ся на гетьманську позицію за житя (він таки і титулує себе „запорозьким гетьманом", і правдоподібно се було одною з причин ворожнечі, що він не піддаючи ся зверхности запорозькій, хотїв грати ролю провідника якоїсь иньшої, самостійної козачини) допяв свого принаймнї хоч у сїй традиції.

В своїм листї-справозданню, висланім до короля на початку 1596 р., Наливайко рекомендує себе як давнього й досвідченого вояка — він „з молодих лїт, за багатьох козацьких гетьманів промишляв в неприятельських землях хлїбом козацьким", аж поки конфлїкт з козачиною Константина Острозького, у якого тодї був у службі Наливайко, поріжнив його з козаками; він поясняв се, що був звязаний з князем „словом рицарським" і не міг його тодї покинути. З Острогом і Острозькими була звязана вся їх сїмя, як ми вже знаємо. Родина їх була з Поділя; кажуть, що батько Северина був кушнїром. Се може бути, хоч зачіпка Северина з Калїновским могла б вказувати на чоловіка „лїпшої кондиції" 21). „Пан Калїновский мому батьку, що був у мене оден, без всякої причини полатав ребра, і тим батька мого світа позбавив", писав потім Наливайко королеви, поясняючи свій пізнїйший напад на маєтности Калїновского. Потім сїмя осїла ся в Острогу. Оден з Наливайкових братів Дамян, як знаємо, вийшов на визначного дїяча Острозького кружка 22). Северин свою причастність українській лїтературі задокументував тільки славянськими лїтерами свого підпису на однім з листів 23), але мав репутацію чоловіка дуже здібного мабуть не даремно. До того був дуже гарний з себе. „Була то особа красна, чоловік до того не аби який, як би був на добре обернув те що йому Бог дав; до того прегарний пушкар", згадує Бєльский на закінченню свого оповідання про кампанїю 1596 року, вінчану манїфестаційною екзекуцією над Наливайком 24).

 


Дата добавления: 2015-07-18; просмотров: 73 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Примітки | Примітки | Примітки | Примітки | Примітки | Примітки | Примітки | IV. Перші козацькі війни | Примітки | Примітки |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Примітки| Примітки

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.008 сек.)