Медико-психологічні погляди лікарів-філософів американського континенту ХІХ-ХХ століть

ЯКОБ (ДЖЕКОБ) МОРЕНО (1892-1974 рр.), соціальний психолог, психіатр. Народився в Бухаресті, закінчив Віденський університет. Здо­був медичну та філософську освіту. Його спеціальністю була психіатрія. Спочатку він працював у психіатричній лікарні в Австрії, а 1927 р. пере­їхав до США, де практикував у психіатричних клініках, інститутах. 1936 р. він організував перший терапевтичний театр, а потім клініку в містеч­ку Бікон-Хілл, яку й очолив. Тепер це "Санаторій Морено". Водночас він почав займатися соціальною психологією, створивши новий напрямок — соціометрію - й заснувавши журнал "Соціометрія". 1940 р. за його участі було відкрито Інститут соціометрії та психодрами, який зараз носить на­зву Інститут Морено. З 1951 р. він обіймав посаду професора Нью-Йоркського університету.

За визначенням Морено, "математичне вивчення психологічних влас­тивостей населення, експериментальна техніка й результати, отримані при застосуванні кількісного та якісного методу, називається соціометрією" (Морено, 1958).

Предметом його дослідження були психологічні взаємини людей у невеликих групах, що певною мірою продовжувало і розвивало поло­ження психоаналізу та гештальтпсихології. "Мікросоціологічна" школа, ідейним вождем якої був Морено, теорію "малих груп" поширює на всі соціальні процеси, що відбуваються в суспільстві. Сам Морено із цього приводу писав, що потрібно мати термін для "створення повної картини взаємодії всіх факторів, що діють на психосоціальному рівні, подібно до терміна "організм", який застосовується для загальної картини всіх факторів, що діють на біологічному рівні" (Морено, 1958).

Морено під поняттями "соціальний атом", чи "цілісність першого порядку", розглядав окремо взятого індивіда, що перебуває в емоцій­ному зв'язку з іншими людьми. Цей зв'язок між людьми, на його дум­ку, відбувається начебто через згустки емоційної енергії, які йдуть від

людини до людини і сприймаються ними. Такі уявні згустки енергії він називав "теле".

Морено вважав, що людина великою мірою наділена здатністю до спонтанних рухів, поривів, прагнень, тому стверджував, що головною властивістю людей є їхня "спонтанність", що асоціюється із "життє­вим поривом" А.Берсона.

Таким чином, у "мікросоціологічній" школі панувала фетишизація психічного фактора. Загалом, як і визнавав сам Морено, багато принци­пів його теорії було запозичено з гештальтпсихології. Він писав із цього приводу: "Психоаналіз та гештальттеорія природно зливаються в соці-ометрії, оскільки остання є синтезом обох". Його теорія відрізнялася тільки тим, що поняття "гештальт" було замінено в нього поняттям "со­ціальний атом", яке, по суті, зберегло основний зміст гештальта, перед­усім, його цілісність та неподільність.

Морено вважав, що людське суспільство у своєму розвитку досягло такої стадії, коли йому загрожує "небезпечна хвороба", але від смертель­ного фіналу його може застерегти тільки "соціальна психологія". "Оскі­льки людське суспільство хворе, - писав він, - ми можемо очікувати, що поступово виникає та розповсюджується по всій земній кулі психіатрич­ний стан. Соціальні вчені, психіатри та соціометрично орієнтовані фахів­ці посядуть перше місце. Мине ще одне століття, та ментором у Білому Домі, майбутнім президентом Сполучених Штатів, має стати психіатр. Чи не стане весь космос усе більше й більше схожим на великий божеві­льний дім з богом - головним лікарем?" (Морено, 1958).

ГАНС СЕЛЬЄ (1907-1982 рр.), відомий канадський учений у га­лузі патофізіології та ендокринології. Проте його наукові праці мають безпосереднє відношення й до філософії. З 1924 по 1929 р. він навчав­ся на медичних факультетах університетах Праги, Парижу та Риму, був асистентом у відділенні експериментальної патології в Німецько­му університеті Праги. 1931 р. він емігрував до США, де працював спочатку у Балтиморському університеті, а потім викладав гістологію та біохімію в університеті Макгілла. Після Другої світової війни він переїхав до Канади, де очолив у місті Монреалі Інститут експеримен­тальної медицини й хірургії. Ним опубліковано більше 900 праць, що свідчить про його продуктивну наукову роботу. Особливо широкої популярності в багатьох країнах світу набула запропоновані ним кон­цепція адаптаційного синдрому та теорія стрес-реакції.

Головна ідея концепції Сельє про "стрес", чи про "загальний адаптацій­ний синдром", полягає в розшифруванні загальних гормональних законо­мірностей реагування організму на впливи різних подразників. Великого

значення для життєдіяльності кожної людини він надавав нервовій систе­мі: "І світова література, й експерименти, наведені в цій книжці, містять численні свідоцтва надзвичайно важливої ролі, яку відіграють психологіч­ні та нервові фактори в реакції організму на стрес" (Селье, 1960).

Разом з тим, у його теорії загальної патології цій проблемі не при­ділено достатньої уваги.

Як особливу групу хвороб Сельє виділяв так звані "хвороби адапта­ції". До них він відносив гіпертонічну хворобу, виразку шлунку, усі сер­цево-судинні захворювання, онкологічні, шизофренію та багато інших.

Дата добавления: 2015-07-14