Вплив господарських операцій на баланс

Господарські засоби та їх джерела під впливом господарських операцій збільшуються або зменшуються, що приводить і до зміни окремих статей балансу в активі й пасиві. У деяких випадках ці зміни зумовлюють появу нових статей балансу або зникнення інших

перший тип операцій, який спричиняє зміни тільки в активі балансу: одна стаття активу збільшується, а друга зменшується на однакову суму. Загальний підсумок балансу не змінюється.

другий тип операцій, який спричиняє зміни тільки в пасиві балансу: одна стаття пасиву збільшується, а друга зменшується на однакову суму. Загальний підсумок балансу не змінюється.

До операцій такого типу належать: утримання податків та інших платежів із заробітної плати працівників, що підлягає перерахуванню до бюджету, оплата заборгованості постачальникам за рахунок отриманих кредитів банків, формування резервного капіталу за рахунок прибутку, операції з переоформлення кредиторської заборгованості у боргові зобов'язання (векселі) та ін.

третій тип операцій, який спричиняє зміни в активі й пасиві балансу на одну й ту еаму суму в сторону збільшення. Це, як правило, операції пов'язані з додатковим залученням господарських засобів (майна, запасів, коштів) в оборот підприємства.

До операцій такого типу можна віднести: отримання і зарахування кредиту наданого банком, нарахування заробітної плати працівникам з одночасним віднесенням її на витрати виробництва, розрахунки за авансами одержаними, векселями виданими та ін.

четвертий тип операцій на балансі, який спричиняє зміни в активі й пасиві балансу на одну й ту саму суму в сторону зменшення. Це, як правило, операції, пов'язані з вибуттям активів підприємства з господарського обороту.

До операцій такого типу належать: виплата заробітної плати, дивідендів працівникам, погашення кредиторської заборгованості за одержані товари і матеріали, перерахування до бюджету податків і платежів та ін.

1. Кожна господарська операція зачіпає не менше ніж дві статті балансу. Це обумовлено особливостями кругообороту і пояснюється двоїстою сутністю господарських операцій (єдність протилежностей і взаємообумовленість), при цьому зберігається збалансованість активу і пасиву.

2. Усе розмаїття господарських операцій, що мають місце в діяльності підприємства за характером змін, які вони викликають у балансі, зводиться до чотирьох типів операцій.

3. Підсумок активу і пасиву балансу змінюється тільки тоді, коли господарська операція стосується одночасно засобів і джерел їх утворення.

4. Рівність підсумків активу і пасиву балансу зберігається після будь-якої операції, у цьому і полягає контрольний прийом подвійного відображення операцій.

7) Рахунки бухгалтерського обліку, їх призначення та будова

Рахунки — це один з елементів методу бухгалтерського обліку, спосіб групування і поточного відображення за певними ознаками наявності та руху засобів підприємства і їхніх джерел та господарських процесів

Кожній групі активів, джерел їх формування та господарських процесів відкривають рахунок. Так, для обліку основних засобів відкривається рахунок "Основні засоби", для обліку товарів — "Товари", для обліку процесу виробництва — "Виробництво" тощо.
Отже, рахунок є засобом групування (узагальнення) активів, пасивів, господарських процесів і контролю за їх станом і рухом у процесі господарської діяльності підприємств.
Зміст, призначення і будова рахунків зумовлені об'єктами, що обліковуються, і завданнями обліку.

У результаті господарської діяльності активи та джерела їх утворення можуть збільшуватися або зменшуватися. Таке збільшення або зменшення на рахунках відображається окремо. Тому рахунки бухгалтерського обліку прийнято зображати у вигляді двосторонньої таблиці, ліву сторону якої позначають умовним терміном дебет, а праву — кредит

Оскільки об'єкт бухгалтерського обліку характеризується певним станом, тобто наявністю на певний момент часу засобів, коштів і джерел, то перш за все на рахунку фіксують цей стан, що називається початковим залишком, або початковим сальдо

Маючи інформацію про початкове сальдо об'єкта обліку та зміни протягом звітного періоду, визначають сальдо на кінець звітного періоду. Накопичена інформація про рух об'єкта обліку, відображеного за дебетом і кредитом, називається оборотом.
Підсумки записів за дебетом рахунка називають дебетовим оборотом, підсумки записів за кредитом рахунка — кредитовим оборотом.

Залежно від обліку активів чи джерел їх утворення бухгалтерські рахунки поділяють на активні та пасивні.

Активні рахунки призначені для обліку наявності та руху активів і відкриваються для статей балансу, які знаходяться в активі бухгалтерського балансу ("Основні засоби", "Нематеріальні активи", "Виробничі запаси", "Товари", "Каса", "Рахунки в банках", "Розрахунки з покупцями та замовниками" тощо).

Пасивні рахунки призначені для обліку наявності та зміни джерел утворення і відкриваються для статей балансу, що містяться в пасиві баланс

При відкритті рахунків у них записують початкові сальдо на підставі даних статей балансу. Оскільки господарські засоби розміщені в лівій стороні балансу — активі, то і сальдо в активних рахунках записують зліва в дебеті рахунка. Так як джерела господарських засобів відображають у балансі з правої сторони, то і сальдо в пасивних рахунках записують справа у кредиті рахунка

В активних рахунках, де залишок завжди дебетовий, збільшення коштів відображається за дебетом, а зменшення — за кредитом. У пасивних рахунках, де залишок завжди кредитовий, збільшення джерел відображають за кредитом, а зменшення — за дебетом.

8) Подвійний запис, його сутність та значення

Подвійний запис — метод, що випливає з економічної суті відображення операцій, кожна з яких обумовлює зміни у двох частинах в активі, у пасиві чи в активі й пасиві одночасно

Відображення кожної господарської операції двічі, за дебетом одного і за кредитом другого рахунків в одній і тій же сумі називають подвійним записом.
Подвійний запис не тільки принцип однакового відображення операцій на рахунках, а й основний технічний прийом бухгалтерського обліку, бо забезпечує горизонтальний взаємозв'язок між рахунками, а також важливий контрольний прийом, оскільки очевидно, що скільки не було б операцій, але загальна сума записів за дебетом рахунків завжди дорівнюватиме загальній сумі записів за кредитом рахунків.

Такий взаємозв'язок між рахунками, що виникає шляхом подвійного запису, називається кореспонденцією рахунків, а такі рахунки кореспондуючими. Як синонім кореспонденції рахунків використовують терміни: бухгалтерська проводка, контировка.

Залежно від кількості кореспондуючих рахунків розрізняють прості й складні бухгалтерські проводки.
Простою називають таку бухгалтерську проводку, за якої один рахунок дебетується, а другий кредитується на одну і ту ж суму, тобто коли кореспондують між собою тільки два рахунки. Розглянута в нашому прикладі бухгалтерська проводка — проста.
Складною називають таку бухгалтерську проводку, за якої один рахунок дебетується, декілька кредитується на загальну суму, або навпаки — один кредитується, а декілька дебетуються на загальну суму.

У складних бухгалтерських проводках не порушується принцип подвійного запису, оскільки зберігається взаємопов'язане відображення господарської операції за дебетом і кредитом різних рахунків на одну і ту ж суму. Кожну складну бухгалтерську проводку можна розкласти на декілька простих.

Господарські операції відбуваються і реєструються у певній хронологічній послідовності, а інформація про стан та рух об'єктів обліку відповідно систематизується на рахунках. Тому бухгалтерські записи є хронологічними і систематичними

9) Синтетичні та аналітичні рахунки. Їх взаємозв’язок

синтетичними називають рахунки призначені для обліку економічно однорідних груп засобів, їх джерел та господарських процесів у грошовому вимірнику. Облік, який здійснюють на підставі таких рахунків, називається синтетичним обліком.

Облік, здійснюваний на підставі аналітичних рахунків, називається аналітичним. Це облік, в якому, крім грошового, застосовують натуральні й трудові вимірниким

Синтетичні рахунки конкретизуються в аналітичних рахунках. Між синтетичними й аналітичними рахунками існує нерозривний взаємозв'язок, оскільки на них на підставі одних і тих же документів відображаються одні й ті самі операції, але з різним ступенем деталізації: на синтетичному рахунку відображається загальна сума, а на його аналітичних рахунках — часткові суми.

Взаємозв'язок між синтетичними й аналітичними рахунками виявляється таким чином.

1. На рахунках синтетичного й аналітичного обліку залишок (сальдо) розміщується на одній і тій же стороні рахунка.

2. Якщо дебетується чи кредитується синтетичний рахунок, то однаково дебетуються чи кредитуються його аналітичні рахунки.

3. Кожну операцію на рахунках синтетичного обліку записують загальною сумою, а на відповідних аналітичних рахунках — частковими сумами.

4. Сума залишків (сальдо) і оборотів за всіма аналітичними рахунками має дорівнювати залишку (сальдо) й оборотам, відповідно, синтетичного рахунка. Відсутність такої рівності свідчить про наявність помилок у бухгалтерських записах, які треба знайти і негайно виправити.

аналітичний облік має важливе не тільки пізнавальне, а й контрольне значення. Його показники необхідні менеджерам для управління запасами та збутом готової продукції, а фінансистам — для аналізу дебіторської і кредиторської заборгованості,

взаємозв'язок синтетичного й аналітичного обліку є результатом вертикального розрізу інформаційної системи бухгалтерського обліку, що складається з наведених вище рівнів: синтетичні рахунки, субрахунки, аналітичні рахунки.

10) Класифікація рахунків бухгалтерського обліку.

Усі рахунки класифікують за об’єктами відображення (активні, пасивні, активно-пасивні), рівнем узагальнення даних про господарську діяльність (синтетичні рахунки, субрахунки, аналітичні рахунки), за економічним змістом, призначенням та структурою.

Класифікація рахунків за економічним змістом дає можливість встановити, які рахунки слід застосовувати для обліку певного об’єкта, тобто ця класифікація дозволяє визначити систему рахунків, які необхідно використовувати на підприємствах тієї чи іншої галузі. Вона будується відповідно до класифікації об’єктів бухгалтерського обліку.

За економічним змістом рахунки поділяють на три основні групи і одну доповнюючу (рис. 3.5.1):

— рахунки господарських засобів;

— рахунки господарських процесів;

— рахунки джерел формування засобів;

— рахунки обліку операцій, які не відображені в балансі (позабалансові рахунки).

Класифікація рахунків за економічним змістом дає змогу згрупувати рахунки залежно від того, що саме на них обліковується.

За структурою і призначенням рахунки поділяються на основні, регулюючі, операційні, фінансово-результативні та позабалансові.

Таке групування дозволяє визначити порядок обліку господарських операцій на рахунках, забезпечує можливість більш раціонального уявлення про показники діяльності підприємства.

Основні рахунки у бухгалтерському обліку застосовуються перш за все для контролю за наявністю господарських засобів та джерел їх утворення, а також за їхніми змінами. Об’єкти, які обліковуються на цих рахунках, є основою господарської діяльності, дають повне уявлення про майновий стан підприємства, тому вони і називаються основними.

До основних рахунків відносяться:

— інвентарні;

— рахунки капіталу;

— рахунки розрахунків.

Інвентарні рахунки застосовують для обліку наявності та руху матеріальних цінностей і коштів. Головне їх призначення — контроль за наявністю господарських засобів підприємства. Рахунки цієї групи умовно поділяють на матеріальні та рахунки коштів.

Матеріальні рахунки призначені для обліку наявності та руху основних засобів, товарно-матеріальних цінностей і контролю за їх збереженням. По відношенню до балансу вони є активними (рахунки № 10, 11, 20, 22, 26, 28).

Рахунки для обліку необоротних активів використовують для отримання та узагальнення інформації про наявність і рух основних засобів, нематеріальних активів, фінансових та капітальних інвестицій та інших необоротних активів

Рахунки для обліку запасів використовують для обліку і контролю запасів, необхідних для здійснення виробничого процессу

Рахунки для обліку коштів використовують для узагальнення інформації про наявність і рух грошових коштів у національній та іноземній валюті в касах, на поточних та інших рахунках у банках, грошових документів тощо

Рахунки для обліку коштів у розрахунках використовують для узагальнення інформації про розрахункові відносини з покупцями та замовниками за відпущену продукцію, з різними дебіторами за виданими авансами, підзвітними сумами, нарахованими доходами тощо.

27. Облік загально виробничих витрат.

Для накопичення інформації про витрати, що входять до складу виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) Планом рахунків передбачено застосування рахунків: 23 «Виробництво», який призначений для узагальнення інформації про виграти на виробництво продукції (робіт, послуг). Рахунок 23 «Виробництво» ведеться в розрізі видів виробництва, статей витрат і видів або груп продукції, що виробляється, або в розрізі підрозділів підприємства та центрів витрат і відповідальності.91 «Загальновиробничі витрати, який призначено для обліку виробничих накладних витрат на організацію виробництва та управління цехами, дільницями, відділеннями, бригадами та іншими підрозділами основного та допоміжного виробництва, а також виграти на утримання та експлуатацію машин та устаткування. За дебетом рахунку 91 «Загальновиробничі витрати» відображається сума визнаних витрат, за кредитом — щомісячне, за відповідним розподілом, списання на рахунки 23 «Виробництво» та 90 «Собівартість реалізації».

До складу загальновиробничих витрат включаються: витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо); відрахування на соціальні заходи (медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; втрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо); амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення; амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення; витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення; витрати на вдосконалення технології та організації виробництва; витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи із цієї оплати праці; медичне страхування робітників та загальновиробничого персоналу; вартість комунальних послуг, наданих виробничим підрозділам; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг); витрати на охорону праці, техніку безпеки й охорону навколишньої о середовища, інші витрати.

Порядок розподілу і включення до собівартості продукції загальновиробничих витрат залежить від їх зв'язку з обсягом виробництва. По відношенню до обсягу виробництва відрізняють постійні і змінні загальновиробничі витрати.

Постійні загальновиробничі витрати — витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати — виграти на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності.

Згідно з п. 16 П(С)БО «Витрати» підприємства самостійно визначають перелік та склад змінних та постійних загальновиробничих витрат. П(С)БО 16 передбачено порядок віднесення змінних загально виробничих витрат на собівартість продукції з використанням бази розподілу (заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат)виходячи із фактичної потужності звітного періоду. А це означає, що загальновиробничі витрати повністю включаються до складу виробничої собівартості готової продукції. Постійні загально виробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу при нормальній виробничій потужності. Згідно П(С)БО 16 нормальна виробнича потужність — це очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємств протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.

28. Облік готової продукції (товарів) та їх реалізації.

До готової продукції відносяться вироби, виготовлені на підприємстві, призначені для продажу, які відповідають технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом. Для цілей бухгалтерського обліку готова продукція включається до складу запасів. Готова продукція прибуткується на склад за фактичною собівартістю. По завершенні звітного місяця облікова вартість готової продукції коригується до фактичної. Сума відхилень на початок місяця визначається різницею залишку по рахунку 26 "Готова продукція " за фактичною собівартістю та залишку готової продукції на складі за обліковими цінами. Оприбуткування готової продукції на склад здійснюється за накладною-вимогою на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів (форма М-12), приймально-здавальними актами. Відвантаження готової продукції здійснюється за угодами з покупцями за цінами, які визначаються для кожного зокрема. У кінці місяця здійснюється корегування облікової вартості готової продукції до фактичної. Для узагальнення інформації про наявність та рух готової продукції підприємства використовується рахунок 26 "Готова продукція". За дебетом рахунка відображається надходження готової продукції за фактичною виробничою собівартістю, за кредитом — списання готової продукції та сума відхилень фактичної виробничої собівартості від її вартості за обліковими цінами, що відноситься до собівартості реалізованої продукції.

Списання вартості готової продукції зі складу здійснюється за одним із методів, передбачених П(С)БО 9 "Запаси": ідентифікованої собівартості; середньозваженої собівартості; собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО); нормативних витрат. У кінці звітного місяця при оприбуткуванні готової продукції складаються такі облікові записи: На суму фактичної виробничої собівартості виготовленої продукції: Дебет 26 "Готова продукція "; Кредит 23 "Виробництво". На суму виробничої собівартості за обліковими цінами: Дебет 90 "Собівартість реалізації"; Кредит 26 "Готова продукція ". На суму відхилень фактичної виробничої собівартості готової продукції від її вартості за обліковими цінами: Дебет 90 "Собівартість реалізації"; Кредит 26 "Готова продукція ". (При перевищенні собівартості над обліковою ціною). Дебет 90 "Собівартість реалізації"; Кредит 26 "Готова продукція ". (При перевищенні облікової ціни над фактичною собівартістю — "сторно").
Відвантаження готової продукції покупцям здійснюється за цінами, визначеними угодами з ними.
Для обліку доходів від реалізації продукції використовується рахунок 701 "Доходи від реалізації готової продукції". Протягом року за кредитом рахунка 701 відображається загальна сума доходу підприємства від реалізації продукції, виключаючи суми непрямих податків, зборів і платежів. У Відомості вказується за кожним виставленим рахунком покупцям: сальдо на початок місяця, дата виникнення заборгованості, суми дебіторської заборгованості в кореспонденції з рахунками грошових коштів та доходів, дата оплати за продукцію та сальдо на кінець місяця.. До собівартості реалізованої продукції відносять: виробничу собівартість реалізованої продукції; нерозподілені загальновиробничі витрати; наднормативні виробничі витрати. Виробнича собівартість реалізованої продукції визначається, виходячи з облікової ціни з урахуванням суми відхилень фактичної виробничої собівартості від облікової ціни. Рахунок 90 "Собівартість реалізації" призначено для узагальнення інформації про собівартість реалізованої готової продукції, товарів, виконаних робіт, наданих послуг. За дебетом рахунку 90 "Собівартість реалізації" відображається виробнича собівартість реалізованої готової продукції, робіт, послуг; фактична собівартість реалізованих товарів (без торгових націнок), страхові виплати відповідно до договорів страхування, за кредитом — списання в порядку закриття дебетових оборотів на рахунок 79 "Фінансові результати". Списання виробничої собівартості реалізованої продукції оформляється на рахунках бухгалтерського обліку таким записом:
Дебет 901 "Собівартість реалізованої готової продукції"; Кредит 26 "Готова продукція".

29. Облік грошових коштів на рахунках у банку.

Порядком ведення касових операцій у народному господарстві України всі підприємства, незалежно від форм власності і виду діяльності, повинні зберігати вільні грошові кошти на рахунках у банку (за винятком сум, які дозволяється зберігати в касі підприємства). Підприємство має право самостійного вибору банку. Воно може відкрити потрібну для діяльності кількість поточних рахунків у національній та іноземній валютах. Поточні рахунки в іноземній валюті відкриваються для кожного виду валюти. Один з рахунків визначається підприємством як основний. Для надання позик банк відкриває клієнтам позикові рахунки за кожною позикою. На підставі укладеного депозитного договору підприємство може перерахувати вільні кошти з поточного рахунка на депозитний рахунок. Після закінчення терміну угоди банк повертає кошти на поточний рахунок. Для розрахунків чеками з лімітованих чекових книжок відкривається спеціальний рахунок — рахунок лімітованої чекової книжки.

За заявою клієнта банку може відкриватися акредитивний рахунок — особливий рахунок, кошти якого використовуються для розрахунків з окремими постачальниками. Документування операцій на рахунках у банках здійснюється з використанням платіжних доручень, платіжних вимог-доручень, розрахункових чеків, векселів, акредитивів. Найбільш поширеним документом, який використовується для проведення операцій на поточних рахунках, є платіжне доручення. Платіжне доручення подається в банк платником — власником рахунка. Воно містить доручення перерахувати вказану суму з рахунка платника на рахунок одержувача коштів. Платіжне доручення використовується для сплати податків, платежів у фонди, оплати рахунків постачальникам тощо. Усі здійснені на рахунках операції банк реєструє у виписці з рахунка, до якої додаються виправдні документи про проведені операції. Банк подає копії первинних документів платників (другий примірник) з відміткою банку про дату перерахування коштів з рахунка. Виписка є реєстром аналітичного обліку банківських операцій. У ній вказується: дата попереднього руху, залишок на рахунку на початок дня, надходження коштів за банківський день на рахунок клієнта, здійснені ним виплати та залишок на кінець дня. У випадку надходження коштів на рахунок підприємства до виписки додається реєстр документів, за якими кошти були зараховані на рахунок. У реєстрі надаються копії платіжних доручень усіх платників, зроблені банком. Залишки та операції з руху коштів на рахунках у клієнта і банку повинні бути однаковими. Станом на 31 грудня поточного року клієнт здійснює підтвердження розміру залишку на відкритих рахунках у банках. За умовами укладеної угоди банк утримує з клієнта кошти за обслуговування, подаючи йому копії розрахунків сум платежів. На суму залишку на рахунку банк вважає себе боржником клієнта, тому надходження коштів у виписці показуються з правого боку (за кредитом рахунка), виплати — з лівого боку (за дебетом рахунка). Одержана з банку виписка підлягає обробці на підприємстві. В першу чергу перевіряється обґрунтованість віднесення банком сум на рахунок та списання з рахунка, відповідність сум списання та надходження укладеним документам та угодам. Бухгалтером проставляється також кореспонденція рахунків за окремими операціями. Суми по кредиту рахунка заносяться за кожною випискою в облікові регістри. Облік грошових операцій на рахунках бухгалтерського обліку Для обліку операцій на поточних рахунках використовують рахунок 31" Рахунки в банках". За дебетом рахунка 31" Рахунки в банках" відображається надходження коштів, за кредитом — їх використання.
Рахунок 31 "Рахунки в банках" має такі субрахунки: 311 "Поточні рахунки в національній валюті "; 312" Поточні рахунки в іноземній валюті "; 313 "Інші рахунки в банку в національній валюті"; 314 "Інші рахунки в банку в іноземній валюті". Рахунки 312 "Поточні рахунки в іноземній валюті" та 314 "Інші рахунки в банку в іноземній валюті" призначені для узагальнення інформації про наявність та рух коштів в іноземній валюті. На кожну звітну дату робиться перерахунок курсових різниць за залишками у касі та на валютних рахунках. За основу приймається курс НБУ на останній день звітного періоду. Проведені операції у валюті перераховуються за курсом на день здійснення операції.

30. Облік касових операцій.

Касові операції оформляються прибутковими та видатковими касовими ордерами.

Приймання касами підприємств готівки, у тому числі й одержаних із банку, проводиться за прибутковими касовими ордерами, підписаних головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства. При прийманні готівки видається квитанція за підписами головного бухгалтера або особи, уповноваженої керівником підприємства, і касира, засвідчена печаткою підприємства.

Видача готівки з кас підприємств проводиться за видатковими касовими ордерами або належно оформленими платіжними відомостями. Документи на видачу готівки мають підписувати: керівник і головний бухгалтер або особи, які на це уповноважені. До видаткових ордерів можуть додаватися заява на видачу готівки, розрахунки тощо. Якщо на доданих до видаткових касових ордерів документах, заявах, рахунках тощо є дозвільний напис керівника, то підпис керівника на видаткових касових ордерах не обов'язковий.

Під час одержання прибуткових та видаткових касових ордерів або видаткових документів касир зобов'язаний перевірити: наявність і справжність на документах підпису головного бухгалтера, а на видатковому документі дозвільного напису керівника підприємства або осіб, які ним уповноваженні; правильність оформлення документів, наявність усіх реквізитів; наявність перелічених реквізитів у документах.

Прибуткові касові ордери або видаткові документи до передавання в касу реєструються бухгалтерією в журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових документів. Видаткові касові ордери, що оформлені на підставі платіжних відомостей на виплати, пов'язані з оплатою праці, реєструються після їх видачі.

Усі надходження й видачу готівки в національній валюті підприємства відображають у касовій книзі. Кожне підприємство, є юридичною особою і має касу, веде одну касову книгу для обліку операцій з готівкою в національній валюті.

Записи у касовій книзі здійснюються у двох примірниках чорнилом темного кольору кульковою або чорнильною ручкою. Записи в касовій книзі здійснюються у двох примірниках (другий примірник є звітом касира). Наприкінці робочого дня касир підбиває підсумки оборотів за надходженням і видачею грошей та виводить залишки на наступний день. Перші відривні аркуші, що є звітом касира, разом з прибутковими і видатковими ордерами і доданими до них виправдовуваними документами касир передає до бухгалтерії. Бухгалтер перевіряє правильність оформлення касових ордерів і проти кожної суми проставляє шифр кореспондуючих рахунків. На підставі звітів касира бухгалтер складає журнал № 1 (Кт-рах.30) та Відомість 1.1(Дт-рах.30). Синтетичний облік касових операцій ведеться на рахунку 30 «Каса», який має такі субрахунки:

«Каса в національній валюті»;

«Каса в іноземній валюті».

По дебету рахунку 30 «Каса» відображають надходження готівки в касу, а по кредиту — видача готівки. Основні господарські операції з обліку касових операцій наведені в таблиці.

31. Дебіторська заборгованість: визнання, види та облік.

Дебіторська заборгованість – це сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату. Дебітори – юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів.

Критерії визнання дебіторської заборгованості аналогічні критеріям визнання, які застосовуються для всіх активів, а саме Дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод та може бути достовірно визначена її сума. Особливістю визнання поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги є те, що вона визнається одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції, товарів, робіт чи послуг. Таким чином, для визнання поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги необхідно, щоб виконувалися критерії визнання доходу (ПБО 15, п.8):покупцеві передані ризики й вигоди, пов’язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив);підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами);сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена;є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов’язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені.

Одночасно з визнанням дебіторської заборгованості відбувається її класифікація за певними критеріями: строк погашення та зв’язок з нормальним операційним циклом; об’єкти щодо яких виникла дебіторська заборгованість; своєчасність погашення.

Згідно з ПБО 10 дебіторська заборгованість поділяється на довгострокову та поточну. При цьому враховуються два критерії: строк погашення та зв’язок з нормальним операційним циклом.

Операційний цикл – проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг (ПБО 2, п.4). Довгострокова дебіторська заборгованість – сума дебіторської заборгованості фізичних та юридичних осіб, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу. Для віднесення дебіторської заборгованості до довгострокової необхідно, щоб виконувалися обидва критерії: не виникає в ході нормального операційного циклу; строк її погашення більше 12 місяців. У разі, якщо строк погашення дебіторської заборгованості, що не виникає в ході нормального операційного циклу, менше року, вона відноситься до поточної. Поточна дебіторська заборгованість – сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу, або буде погашена протягом 12 місяців з дати балансу.Дебіторська заборгованість, яка виникає в ході нормального операційного циклу визнається поточною незалежно від строку погашення. Якщо до поточної дебіторської заборгованості підприємства відноситься дебіторська заборгованість зі строком погашення менше 12 місяців та дебіторська заборгованість зі строком погашення більше 12 місяців з дати балансу, то така інформація повинна бути розкрита у примітках до фінансової звітності.Для віднесення дебіторської заборгованості до довгострокової або поточної необхідно брати до уваги строк, який залишився до погашення заборгованості від дати балансу.

Для бухгалтерського обліку дебіторської заборгованості використовується рахунок 36 "Розрахунки з покупцями та замовниками", який має два субрахунки: 361 "Розрахунки з вітчизняними покупцями"; 362 "Розрахунки з іноземними покупцями". За дебетом рахунка 36 "Розрахунки з покупцями та замовниками" відображається вартість реалізованої продукції, товарів, виконаних робіт, наданих послуг, яка включає податок на додану вартість, акцизи та інші податки, збори (обов`язкові платежі), що підлягають перерахуванню до бюджетів та позабюджетних фондів і включені у вартість реалізації. Сумнівний борг - це поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, послуги, щодо якої існує невпевненість її погашення боржником. Для нарахування резерву сумнівних боргів використовується рахунок 38 "Резерв сумнівних боргів". Цей рахунок є контррахунком до рахунка 36 "Розрахунки з покупцями". За кредитом рахунка 38 "Резерв сумнівних боргів" відображається створення резерву, а за дебетом - списання сумнівної заборгованості та безнадійних боргів. Аналітичний облік на рахунку 38 "Резерв сумнівних богів" ведеться в розрізі боржників чи за строками непогашення дебіторської заборгованості.

32. Власний капітал, критерії визнання та види.

Власний капітал – це сума власних коштів підприємства, що є результатом його діяльності чи отримана від власників або учасників підприємства у вигляді внесків, придбаних акцій, паїв тощо.

Залежно від джерела формування власний капітал підприємства можна поділити на дві групи: 1. Вкладений капітал – це капітал, сформований за рахунок внесків власників підприємства, а також унаслідок конвертування боргових зобов’язань підприємства в акції або частки (паї).2. Накопичений капітал – це капітал, сформований внаслідок господарської діяльності підприємства. Класифікація власного капіталу за джерелами формування є дуже важливою при визнанні його елементів.

Вкладений капітал включає такі елементи: зареєстрований капітал (статутний капітал, пайовий капітал); додатково вкладений капітал (емісійний дохід, інші внески засновників понад зареєстрований статутний фонд).

До накопиченого капіталу відносяться такі елементи: нерозподілений прибуток (непокритий збиток); резервний капітал; інший додатковий капітал.

Головною ознакою елементів капіталу першої групи є наявність реальних активів, що передані підприємству в обмін на корпоративні права, на можливість брати участь в управлінні та розподілі прибутків, майна підприємства. Із такого підходу до визначення випливає заборона на збільшення власного капіталу за рахунок внесення фіктивних активів, штучного збільшення дебіторської заборгованості і т.ін. Вирішення протиріччя між юридичним оформленням внесків до капіталу та необхідністю виконувати це правило полягає у застосуванні в системі бухгалтерського обліку та фінансовій звітності коригуючих показників: неоплачений капітал; вилучений капітал. Ці показники відображають рух власного капіталу у процесі його формування та управління ним.

Неоплачений капітал – це сума заборгованості власників (учасників) за внесками до статутного капіталу. Вилучений капітал – дорівнює фактичній собівартості акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників. Зареєстрований капітал – юридично оформлена, офіційно об’явлена і належним чином зареєстрована частина внесків власників до капіталу підприємства. У тому числі виділяють: статутний капітал – зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства; пайовий капітал – сукупність коштів фізичних і юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві для здійснення його господарської діяльності, а саме: суми пайових внесків членів споживчого товариства, колективного сільськогосподарського підприємства, житлово-будівельного кооперативу, кредитної спілки та інших підприємств, що передбачені установчими документами. Додатково вкладений капітал – це сума внесків засновників понад зареєстровану частину. У складі додатково вкладеного капіталу виділяють: емісійний дохід, який пов’язаний з придбанням акцій за ціною, вищою за їх номінальну вартість, у акціонерних товариствах та інші внески засновників понад зареєстрований статутний фонд, які вносяться без рішень про зміну розміру статутного капіталу.

Друга група елементів капіталу так чи інакше формується внаслідок діяльності підприємства – це накопичений (зароблений) капітал, головні елементи якого:

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) – частина чистого прибутку, що не була розподілена між власниками. Резервний капітал – сума резервів, створених, відповідно до чинного законодавства або установчих документів, за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства.

Законом України “Про господарські товариства” (стаття 14) встановлено мінімальний розмір: резервного фонду – 25 відсотків від статутного фонду, щорічних відрахувань до резервного фонду – 5 відсотків від суми чистого прибутку.

Фактичний розмір резервного фонду та щорічних відрахувань до нього встановлюється в установчих документах, але він не може бути меншим за встановлений законом мінімум.

Інший додатковий капітал включає такі види додаткового капіталу: капітал від дооцінки необоротних активів – капітал, сформований внаслідок дооцінки активів, яка здійснюється відповідно до ПБО; дарчий капітал – вартість активів, безоплатно отриманих підприємством від інших юридичних або фізичних осіб, та інші види додаткового капіталу.

33. Облік формування статутного капіталу

Статутний капітал, як визначено у П(С)БО-2 «Баланс» — зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства.

Умови та мінімальний розмір статутного капіталу визначається згідно з Законом України «Про господарські товариства». В акціонерних товариствах статутний капітал на момент створення не може бути менше суми еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, а ТОВ — не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам.

Для обліку статутного капіталу Планом рахунків передбачено пасивний рахунок 40 «Власний капітал», який призначений для обліку та узагальнення інформації про стан та рух статутного капіталу підприємства. Синтетичний облік статутного капіталу ведеться за формами власності, за видами акцій. Аналітичний облік ведеться за кожним засновником (учасником) підприємства.

При оголошенні передплати на акції за їх номінальною вартістю провадиться запис на формування статутного капіталу: Д-т 46 «Неоплачений капітал»; К-т 40 «Статутний капітал».

Розрахунки власників (учасників) за підписані акції можуть здійснюватись: 1) грошовими коштами в національній та іноземній валюті: Д-т 30 «Каса», 31 «Рахунки в банках»К-т 46 «Неоплачений капітал »;2) шляхом передачі майна ( за справедливою вартістю): а) матеріальними цінностям:Д-т 20 «Виробничі запаси», Д-т 22 «Малоцінні та швидкозношувані предмети»,Д-т 28 «Товари»,К-т 46 «Неоплачений капітал»; б) основними засобами та іншими необоротними активами:Д-т 10 «Інші необоротні матеріальні активи», Д-т 11 «Основні засоби», К-т 46 «Неоплачений капітал »; в) нематеріальними активами:Д-т 12 «Нематеріальні активи»,К-т 46 «Неоплачений капітал »; г) об’єктами незавершеного будівництва:Д-т 151 «Капітальне будівництво»,К-т 46 «Неоплачений капітал»; 3) цінними паперами інших підприємств: Д-т 14 «Довгострокові фінансові інвестиції»К-т 46 «Неоплачений капітал».

Збільшення або зменшення статутного капіталу може здійснюватися в установленому порядку та після внесення відповідних змін в установчі документи підприємства.

Збільшення статутного капіталу може здійснюватись шляхом: випуску нових акцій; обміну облігацій на акції; збільшення номінальної вартості акцій.

При збільшенні кількості акцій встановленої номінальної вартості підписка на додатково випущені акції провадиться у тому ж порядку, що і на акції першої емісії, а статутний капітал збільшується за рахунок: 1) додаткових внесків учасників: Д-т 46 «Неоплачений капітал»К-т 40 «Статутний капітал»і в подальшому:Д-т 30 «Каса»,Д-т 31 «Рахунки в банках», К-т 46 «Неоплачений капітал»;

2) індексації основних засобів: Д-т 423 «Дооцінка активів» К-т 40 «Статутний капітал»; 3) реінвестування прибутку: Д-т 441 «Прибуток нерозподілений» К-т 40 «Статутний капітал»; 4) реінвестування нарахованих дивідендів: Д-т 671 «Розрахунки за нарахованими дивідендами» К-т 40 «Статутний капітал».

При збільшенні статутного капіталу за рахунок обміну облігацій АТ на його ж акції операція відображається записами:

Д-т 52 «Довгострокові зобов’язання за облігаціями»

К-т 40 «Статутний капітал»;

або за рахунок чистого доходу підприємства:

Д-т 443 «Прибуток, використаний у звітному періоді»

К-т 40 «Статутний капітал»;

Зменшення статутного капіталу АТ може здійснюватися шляхом: зменшення номінальної вартості акцій; зменшення кількості акцій існуючої номінальної вартості шляхом викупу їх у власників з метою анулювання.

Зменшення статутного капіталу за рахунок зменшення номінальної вартості акцій відображається в обліку: Д-т 40 «Статутний капітал» К-т 672 «Розрахунки за іншими виплатами»

Таке зменшення має бути компенсоване акціонерам: Д-т 672 «Розрахунки за іншими виплатами». К-т 30 «Каса» К-т 31 «Рахунки в банках».

Зменшення кількості акцій існуючої номінальної вартості шляхом викупу їх у власників відображається в обліку шляхом використання рахунка 45 «Вилучений капітал» записом: Д-т 451 «Вилучені акції» К-т 30 «Каса» К-т 31 «Рахунки в банках».

Анулювання викуплених акцій відображається записами:

Д-т 40 «Статутний капітал»

К-т 451 «Вилучені акції» — на суму номінальної вартості викуплених акцій та

Д-т 421 «Емісійний дохід»

К-т 451 «Вилучені акції» — на суму, що перевищує номінальну вартість викуплених акцій.

У фінансовій звітності суми неоплаченого капіталу (сальдо рахунка 46 «Неоплачений капітал») та вилученого капіталу (сальдо рахунка 45 «Вилучений капітал») наводяться у дужках і підлягають вирахуванню під час визначення підсумку власного капіталу.

Пайовий капітал відображає суму пайових внесків членів спілок та інших підприємств, що передбачена установчими документами, і означає, що це сукупність коштів фізичних і юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві для здійснення його господарсько-фінансової діяльності.

Облік пайового капіталу здійснюється на рахунку 41 «Пайовий капітал». Цей рахунок застосовується тими підприємствами, у яких частина власного капіталу формується у вигляді пайових внесків (членів можливого товариства, колективного сільськогосподарського підприємства, житлово-будівельного кооперативу, кредитної спілки, інвестиційних фондів тощо) і призначений для обліку і узагальнення інформації про суми пайових внесків.

За кредитом рахунка відображається збільшення пайового капіталу, за дебетом — зменшення.

Аналітичний облік сум пайового капіталу ведеться за видами капіталу та щодо кожного члена товариства.

34. Облік додаткового капіталу

У балансі сума додаткового капіталу розкривається двома статтями:

— Додатково оплачений капітал

— Інший додатковий капітал.

Додатково оплачений (вкладений) капітал — це сума, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість від первинної емісії. Це створює емісійний дохід.

Інший додатковий капітал — це суми дооцінки необоротних активів підприємства, вартість активів безоплатно отриманих підприємством від інших юридичних або фізичних осіб та інші види додаткового капіталу.

Для обліку додаткового капіталу призначений у Плані рахунків пасивний рахунок 42 «Додатковий капітал», за кредитом якого відображається збільшення додаткового капіталу, за дебетом — зменшення.

Рахунок 42 «Додатковий капітал» має такі субрахунки:

421 «Емісійний дохід»

422 «Інший вкладений капітал»

423 «Дооцінка активів»

424 «Безоплатно одержані необоротні активи»

425 «Інший додатковий капітал».

На суму різниці (перевищення) між номінальною і вартістю реалізації випущених акцій в обліку відображається запис:

Д-т 46 «Неоплачений капітал»

К-т 421 «Емісійний дохід».

Ця сума не підлягає жодному використанню або розподілу, крім випадків реалізації (анулювання) акцій за ціною нижче номінальної вартості:

Д-т 421 «Емісійний дохід»

К-т 451 «Вилучені акції».

У разі дооцінки необоротних активів, які здійснюються за рішенням урядових органів, а також у випадках, передбачених стандартами бухгалтерського обліку, робиться запис:

Д-т 10 «Основні засоби»

Д-т 11 «Інші необоротні матеріальні активи»

К-т 423 «Дооцінка активів».

У разі безоплатно одержаних необоротних активів, отриманих від інших юридичних або фізичних осіб:

Д-т 10 «Основні засоби»

Д-т 11 «Інші необоротні матеріальні активи»

Д-т 12 «Нематеріальні активи»

К-т 424 «Безоплатно одержані необоротні активи».

35. Облік резервного капіталу

Резервний капітал — сума резервів, створених відповідно до чинного законодавства або установчих документів за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства.

Резервний капітал в АТ створюється у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25 відсотків статутного капіталу. Розмір щорічних відрахувань на поновлення резервного капіталу передбачається установчими документами, здійснюється за рахунок чистого прибутку та не може бути меншим 5 процентів його загальної вартості.

Для обліку резервного капіталу у Плані рахунків призначений пасивний рахунок 43 «Резервний капітал». За кредитом рахунка відображається створення резервів, за дебетом — їх використання. Сальдо цього рахунка кредитове і відображає залишок резервів на кінець звітного періоду.

Аналітичний облік резервного капіталу ведеться за його видами, джерелами їх утворення та напрямком використання.

Здійснення відрахувань від прибутку на створення (поповнення) резервного капіталу відображається в обліку записом:

Д-т 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)»

К-т 43 «Резервний капітал».

Резервний капітал призначений для покриття непередбачених витрат, збитків на сплату боргів підприємства в разі його ліквідації. Залишки невикористаних коштів резервного капіталу переходять на наступний звітний період.

Використання коштів резервного капіталу на покриття втрат внаслідок надзвичайних ситуацій:

Д-т 43 «Резервний капітал»

К-т 10 «Основні засоби»

К-т 15 «Капітальні інвестиції»

К-т 20 «Виробничі запаси»

К-т 26 «Готова продукція»

К-т 14, 35 «Фінансові інвестиції»

К-т 30 «Каса».

Покриття витрат підприємства з усунення наслідків надзвичайних ситуацій:

Д-т 43 «Резервний капітал»

К-т 66 «Розрахунки по заробітній платі»,

К-т 65 «Розрахунки за страхуванням»,

К-т 23 «Виробництво».

Направлені кошти резервного капіталу на покриття збитків звітного періоду:

Д-т 43 «Резервний капітал»

К-т 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)».

Використання коштів резервного капіталу на виплату дивіден­дів засновникам:

Д-т 43 «Резервний капітал»

К-т 67 «Розрахунки з учасниками».

36. Облік нерозподіленого прибутку (непокритих збитків)

Облік використання прибутку звітного року

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) є складовою час­тиною власного капіталу, що залишається у підприємства після виплати доходів власникам та формування резервного капіталу.

Для обліку нерозподіленого прибутку (непокритих збитків) у Плані рахунків призначений рахунок 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)». На цьому рахунку ведуть облік нерозподіленого прибутку та непокритих збитків, а також суми прибутку поточного та минулого року, що використаний у звітному році.

Рахунок 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)» має такі субрахунки:

441 «Прибуток нерозподілений»

442 «Непокриті збитки»

443 «Прибуток, використаний у звітному періоді».

Фінансовий результат діяльності підприємства визначається на підставі рахунка 79 «Фінансові результати». Під час визначення прибутку складається запис:

Д-т 79 «Фінансові результати»

К-т 441 «Прибуток нерозподілений»

при визначенні непокритого збитку:

Д-т 442 «Непокриті збитки»

К-т 79 «Фінансові результати».

Сума непокритого збитку наводиться у дужках та вираховується під час визначення підсумку власного капіталу. Списання збитку здійснюється за рахунок відповідних джерел: нерозподіленого прибутку, резервного, пайового чи додаткового капіталу і відтворюються записами:

Д-т 441 «Нерозподілені прибутки»

Д-т 42 «Додатковий капітал»

Д-т 43 «Резервний капітал»

К-т 442 «Непокриті збитки».

Використання прибутку на сплату дивідендів або для створення резервного капіталу протягом звітного періоду відображається за дебетом субрахунка 443 «Прибуток, використаний у звітному періоді» в кореспонденції з рахунками 67 «Розрахунки з учасниками» при нарахуванні дивідендів і відображається записом:

Д-т 443 «Прибуток, використаний у звітному періоді»

К-т 67 «Розрахунки з учасниками»,

або з рахунком 43 «Резервний капітал» у разі створення резерв­ного капіталу.

У кінці року сальдо субрахунка 443 списується за рахунок нерозподіленого прибутку записом:

Д-т 441 «Нерозподілений прибуток»

К-т 443 «Прибуток, використаний у звітному періоді».

Таким чином сума нерозподіленого прибутку поточного року розраховується як сума нерозподіленого прибутку за попередній рік і сума чистого прибутку за поточний рік. Від цієї суми вираховуються суми нарахованих дивідендів за поточний рік і суми внесків на поповнення резервного капіталу (якщо такі здійснюються).

НПn = НПn – 1 + ЧПn – Дn – РКn,

де НПn – 1 — нерозподілений прибуток за попередній рік;

ЧПn — чистий прибуток за поточний рік;

Дn — сума нарахованих дивідендів за поточний рік;

РКn — сума внесків на поповнення резервного капіталу за поточний рік;

n — поточний рік;

n – 1 — попередній рік.

37. Зобов’язання, критерії визнання, види та облік

Зобов’язання — це джерела залучених коштів підприємства, які, крім власного капіталу, формують пасив балансу. Згідно стандарту 2 «Баланс» зобов’язання — заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої; як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди.

Методичні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про зобов’язання регламентуються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 11 «Зобов’язання», яке затверджене наказом Міністерства фінансів України 31.01.2000 за № 20.

Згідно з зазначеним положенням зобов’язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигід у майбутньому внаслідок його погашення.

У бухгалтерську обліку зобов’язання групуються на:

довгострокові,

поточні,

забезпечення,

непередбачені зобов’язання,

доходи майбутніх періодів.

До довгострокових відносяться такі зобов’язання, первинний термін погашення яких був встановлений більше 12 місяців. До них належать довгострокові позики банку, видані на строк більше одного року, довгострокові векселі видані, довгострокові зобов’язання за орендою та зобов’язання за облігаціями.

Поточними (короткостроковими) вважаються зобов’язання, строк погашення яких був початково встановлений протягом поточного року. До них належать зобов’язання перед постачальниками за одержані матеріальні цінності, перед підрядчиками за виконані роботи і послуги, зобов’язання перед працюючими за нарахованою заробітною платою, перед бюджетом, соціальними фондами та іншими кредиторами.

Забезпечення — це зобов’язання з невизначеними сумою або часом погашення на дату балансу.

Непередбаченими вважаються такі зобов’язання, які можуть виникнути внаслідок минулих подій, а існування яких може бути підтверджено майбутніми подіями, або ж зобов’язання, які не можна достовірно визначити.

Доходи майбутніх періодів — це такі доходи, які виникли в даний час, але відносяться до майбутніх періодів.

Обліковуються довгострокові і поточні зобов’язання за їх видами на окремих рахунках бухгалтерського обліку і відображаються окремими розділами пасиву балансу.

Завданнями обліку зобов’язань є своєчасне, повне і правильне документальне оформлення і відображення на рахунках синтетичного і аналітичного обліку господарських операцій з виникнення і погашення кредиторської заборгованості, не допускаючи прострочок у платежах і уникаючи штрафних санкцій.

38. Облік позик

Облік довгострокових та короткострокових позик ведеться в Журналі 2.

Облік розрахунків за довгостроковими позиками банків та іншими залученими позиковими коштами в інших осіб (на термін більше року) здійснюється на рахунку 50 "Довгострокові позики".

В Журналі 2 за кредитом рахунка 50 "Довгострокові позики" відображаються суми одержаних довгострокових позик, а також переведення короткострокових (відстрочених) позик до довгострокових.

Рахунок 50 має такі субрахунки:

501 "Довгострокові кредити банків у національній валюті";

502 "Довгострокові кредити банків в іноземній валюті";

503 "Відстрочені довгострокові кредити банків у національній валюті";

504 "Відстрочені довгострокові кредити банків в іноземній валюті";

505 "Інші довгострокові позики в національній валюті";

506 "Інші довгострокові позики в іноземній валюті".

Облік розрахунків у національній та іноземній валютах за кредитами банків, строк повернення яких не перевищує дванадцяти місяців з дати балансу, та за позиками, термін погашення яких минув, ведеться на рахунку 60 "Короткострокові позики".

Рахунок 60 має такі субрахунки:

601 "Короткострокові кредити банків у національній валюті";

602 "Короткострокові кредити банків в іноземній валюті";

603 "Відстрочені короткострокові кредити банків у національній валюті";

604 "Відстрочені короткострокові кредити банків в іноземній валюті";

605 "Прострочені позики в національній валюті";

606 "Прострочені позики в іноземній валюті".

У Журналі 2 за кредитом рахунка 60 відображаються суми одержаних кредитів (позик).

Аналітичний облік довгострокових та короткострокових позик ведеться за позикодавцями (банками) в розрізі кожної позики (кредиту) окремо та строками погашення позики (кредиту).

39. Облік розрахунків з постачальниками і підрядниками

У процесі здійснення підприємницької діяльності суб’єкт господарювання взаємодіє з іншими підприємствами, організаціями, які поставляють матеріальні цінності, включаючи виробничі запаси, обладнання, інші активи, надають послуги, виконують роботи, необхідні для забезпечення звичайної діяльності підприємства. У результаті виникає поточна кредиторська заборгованість перед вітчизняними та іноземними постачальниками та підрядниками.

Розрахунки з постачальниками та підрядниками проводяться в готівковій, безготівковій формі або зарахуванням взаємних вимог на підставі первинних документів (накладних, товарно-транспортних накладних, актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), податкових накладних, виписок банку).

Для обліку розрахунків із постачальниками та підрядниками використовують рахунок 63 “Розрахунки з постачальниками та підрядниками”. Його призначено для ведення обліку розрахунків із постачальниками та підрядниками за одержані товарно-матеріальні цінності (у тому числі отримані від учасників промислово-фінансових груп (ПФГ)), виконані роботи, надані послуги.

За кредитом даного рахунку відображають заборгованість за одержані від постачальників та підрядників товарно-матеріальні цінності, прийняті роботи, послуги, за дебетом – її погашення, списання.

Цей рахунок має такі субрахунки:

— 631 “Розрахунки з вітчизняними постачальниками”;

— 632 “Розрахунки з іноземними постачальниками”;

— 633 “Розрахунки з учасниками ПФГ”.

Наприклад, розрахунки з вітчизняними постачальниками за придбані сировину та матеріали відображають так:

1) Дт 201 “Сировина і матеріали” Кт 631 “Розрахунки з вітчизняними постачальниками” – на суму отриманих матеріалів без ПДВ;

2) Дт 641 “Розрахунки за податками” Кт 631 “Розрахунки з вітчизняними постачальниками” – на суму податкового кредиту з ПДВ;

3) Дт 631 “Розрахунки з вітчизняними постачальниками” Кт 311 “Поточні рахунки в національній валюті” – на суму оплати постачальнику за отримані матеріали (з ПДВ).

40. Облік розрахунків з бюджетом

Взаємовідносини підприємства з бюджетом визначаються діючою в Україні системою податків та інших обов’язкових платежів.

Податки — це обов’язкові платежі, які належить сплатити юридичній чи фізичній особі до державного чи місцевого бюджету.

Визначення та погашення зобов’язань перед бюджетом по загальнодержавних податках регулюється законами України, а перед місцевими бюджетами — рішеннями органів місцевого самоврядування.

Основними податковими платежами підприємств є: податок на додану вартість, податок з прибутку, акцизний збір, прибутковий податок з доходів громадян, податок на землю, з власників транспортних засобів, комунальний податок та деякі інші. Основ­не місце в податковій системі належить податку на додану вартість (ПДВ), по якому виникає необхідність вести облік податкового кредиту (зобов’язання бюджету перед підприємством) і податкового зобов’язання (зобов’язання підприємства перед бюджетом). Податковий кредит оплачується постачальникам матеріалів, послуг та іншим кредиторам і зменшує величину зобов’язання перед бюджетом. Податкове зобов’язання — це загаль­на сума податку, що нараховується до бюджету і сплачується підприємству покупцями за відвантажену готову продукцію і замовниками за виконані роботи. Таким чином до бюджету сплачується різниця в сумі податкового зобов’язання та податково го кредиту.

Синтетичний облік розрахунків підприємства з бюджетом за всіма видами платежів, а також санкцій за порушення податкового законодавства, які також вносяться в дохід бюджету ведеться на рахунку 64 «Розрахунки за податками і платежами». За кредитом цього рахунка відображається зобов’язання перед бюджетом при нарахуванні платежів, а за дебетом — погашення зобов’язань та зменшення на суму податкового кредиту.

Суми сплати до бюджету податку на додану вартість формуються таким чином.

Під час одержання матеріалів від постачальників разом із договірними цінами їм нараховується 20% податкового кредиту. Ці операції відображаються на рахунках:

Д-т 20 «Виробничі запаси»

Д-т 22 «Малоцінні і швидкозношувані предмети»

Д-т 64 «Розрахунки за податками і платежами» (на суму ПДВ)

К-т 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядниками».

Під час погашення зобов’язань перед постачальниками разом сплачується і податковий кредит:

Д-т 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядчиками»

К-т 31 «Рахунки в банках».

Відвантажена готова продукція відображається в бухгалтерському обліку як дохід підприємства і заборгованість покупців і замовників, яка включає і суму податкового зобов’язання за ПДВ.

Д-т 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками»

К-т 70 «Доходи від реалізації».

Оплата заборгованості покупцями і замовниками відображається на рахунках:

Д-т 31 «Рахунки в банках»

Кредит 36 «Розрахунки з покупцями і замовниками».

Із сумою сплати надходить підприємству і податкове зобов’язання за ПДВ. На суму ПДВ зменшується дохід підприємства і виникає зобов’язання перед бюджетом:

Д-т 70 «Доходи від реалізації»

К-т 64 «Розрахунки за податками і платежами».

Бюджету при цьому сплачується різниця в сумі податкового кредиту і податкового зобов’язання:

Д-т 64 «Розрахунки за податками і платежами»

К-т 31 «Рахунки в банках».

Податок з прибутку згідно із Законом України про цей податок нараховується всіма підприємствами в розмірі 30 процентів від прибутку, а малі підприємства за своїм бажанням — у розмірі 10 чи 6 процентів, але з суми надходжень коштів від реалізації чи інших доходів.

У більшості підприємств виникає різниця в сумі податку, визначеного згідно з податковим і бухгалтерським обліком.

Бухгалтерський облік податку на прибуток ведеться на рахунку 98 «Податки на прибуток», а визначається за даними рахунку 79 «Фінансові результати».

Сума податку з прибутку відображається на рахунках:

Д-т 79 «Фінансові результати»

К-т 98 «Податки на прибуток».

На суму прибуткового податку, що належить сплатити до бюджету:

Д-т 98 «Податки на прибуток»

К-т 64 «Розрахунки за податками і платежами», а при погашенні заборгованості перед бюджетом за податком з прибутку:

Д-т 64 «Розрахунки за податками і платежами»

К-т «Рахунки в банках».

В тому випадку, якщо за податковим обліком належить сплатити до бюджету більше, ніж за даними бухгалтерського обліку, різниця відноситься на дебет активного рахунка 17 «Відстрочені податкові активи». У противному випадку податкові різниці відносяться на кредит пасивного рахунка 54 «Відстрочені податкові зобов’язання».

Дата добавления: 2015-07-12