Розділ III. Професійна етика аскетичного протестантизму

3.1. Релігійні засади світського аскетизму

Цей розділ книги є, напевно, найважчим для сприйняття, оскільки в ньому М. Вебер розмірковує про релігійні догми протестантських конфесій. При чому, ускладнює розуміння той факт, що Реформація породила неймовірну кількість конфесій, котрі можуть майже не відрізнятись одне від одної, а можуть і відверто ворогувати між собою. Тому, навіть людині, що більш менш орієнтується у протестантизмі все одно доволі важко зрозуміти суть викладеного Вебером матеріалу.

На мою думку, слід почати з витлумачення поняття «аскетизм». Аскетизм – це спосіб життя людини, що характеризується самообмеженням, самовідданістю задля досягнення певних духовних цілей. Католицька церква вже майже дві тисячі років має свої незмінні уявлення про аскезу. Якщо людина виявляє бажання стати ближчим до Бога, то вона має лише один шлях – монастир. Протестантизм кардинально змінює це твердження – «блаженним може стати представник будь-якої соціальної верстви» [1, c. 73]. Жан Кальвін вчить: «треба бути ченцем впродовж всього свого життя». Аскетизм католицизму пропагує байдужість своїх вірян до мирського життя. Протестантизм вчить, що не ченці мають вести аскетичний образ життя, а абсолютно всі віруючі. Відповідно аскеза має мати місце і в професійній діяльності. Цікавим є розуміння протестантами, зокрема Кальвіном, поняття аскези – люди мають відійти думки, що аскетизм – це обмеження матеріального заради духовного; справжній аскетизм – це раціональна організація життя. З дослідження М. Вебера зрозуміло, що найбільший слід у формуванні протестантського аскетизму залишив Жан Кальвін. «Соціальна діяльність кальвініста у світі – це діяльність на більшу славу Господу», – пише Вебер [1, c. 125]. Зокрема, швейцарський богослов закликає кожну людину постійно працювати і прагнути до прогресу у своєму «професійному покликанні». Адже те, якого розвитку ти досяг у своїй роботі демонструє, як саме Бог благословляє тебе. Також тут має місце ідеї Кальвіна про «обраність для спасіння». На думку Кальвіна, не так вже й багато людей потраплять до раю – лише ті, які старанно виконують свої мирські обов’язки. Як я вже відзначав, людина має подвійну природу і, окрім духу, має тіло, тому таким чином, прив’язана до соціальної спільноти. Звідси слідує, що успіхи у професії є такими ж самими досягненнями для протестантів, як молитви для католицьких ченців. Тому обраність для спасіння, за думкою Кальвіна, протестант може отримати в результаті важкої і наполегливої праці, поступовим і стабільним збагаченням, а не тільки молитвами. М. Вебер, зауважує, що не тільки кальвіністи, а й пуританські церкви вбачають вияв аскези лише в активній та успішній професійній діяльності. Вебер пише: «Не неробство і насолоди, а лише діяльність служить примноженню слави Божої, згідно з недвозначно висловленою волею Його. Отож головним і найтяжчим з гріхів є марна трата часу. Життя людське надто коротке і коштовне, і його слід використати для «підтвердження» свого покликання».

Цю тему також досліджував Мартін Лютер. На його думку, біблійна любов до ближнього знаходить свій вираз насамперед у виконанні професійних обов’язків; при цьому сама любов до ближнього – це служіння на користь людству. Отже, можна розцінювати професійну діяльність як служіння суспільству. А це є пряма заповідь Божа і її виконання веде до примноження Його слави. При всьому цьому, ідеї Лютера частково перегукуються з переконаннями Кальвіна щодо ідеї обраності для спасіння: «… найкращим способом здобути внутрішню впевненість у спасінні вважається невтомна праця в рамках своєї професії. Вона, і лише вона розвіює будь-які релігійні сумніви і дає упевненість в образності до спасіння» [1, c. 127].

Основною задачею для протестантів є не кількість зароблених грошей, а сам процес формування капіталу. Послідовники Реформації переконані, що багатство – це зло, бо воно приводить людину у стан спокою і знищує певні мотиваційні потуги до прогресу і, таким чином, віддаляє від Бога. Ефективна виробнича діяльність веде до формування власного капіталу. Але гроші не можна розтринькувати на мирські блага – людина має раціонально використовувати їх задля примноження існуючого капіталу. Найвище завдання протестанта в житті – виконання професійного обов’язку. Успішність виконання цього завдання показує, що людина все робить правильно, Бог її підтримує. Протестантизм, з його раціоналістичним світоглядом, сприяє ефективній організації праці, що, в результаті, збільшує фінансовий успіх. Але зворотнім боком такого економічного досягнення є користувацьке ставлення до інших людей, світу й природи.

Отже, враховуючи все вищесказане, можна дійти до висновку, що мирський аскетизм протестантів є ідеологічно-релігійною основою їх успіхів у розвитку капіталістичних відносин. Фундатори протестантизму, Мартін Лютер та Жан Кальвін, відмежувались від католицького розуміння аскези і створили власне бачення релігійного самообмеження. Воно полягає у відданому, працьовитому ставлення до власної професійної діяльності, адже це є покликанням людини на Землі. На думку «вождів» Реформації, раціональне використання зароблених ресурсів є служінням людям, а отже і Богу. Таке ставлення до фінансів є своєрідною гарантією спасіння людської душі у потойбічному світі.

3.2. Аскеза і капіталістичний дух

У цьому розділі М. Вебер досліджує взаємозв’язок між основними ідеями аскетичного протестантизму та з правилами повсякденного господарського життя населення Західної Європи та Сполучених Штатів Америки. Вебер бере до уваги пуританського автора Річарда Бакстера та його роботи «Вічний спокій святих» і «Напуття християнам». Бакстер пише: «Багатство як таке криє у собі страшну небезпеку, його спокусам немає меж; прагнення багатства не лише безглузде з огляду на незрівнянно вище значення царства Божого, а й сумнівне з морального боку» [1, c. 162-163]. Англієць видозмінює аскезу протестантів – вона спрямована абсолютно проти всіх прагнень мирських благ (у Кальвіна до уваги бралося тільки засудження багатства). Проте М. Вебер розглядає це положення Бакстера більш детально і приходить до висновку, що в цьому вченні моральному осудові піддається заспокоєння і задоволення досягнутим – насолода багатством і, як наслідок, бездіяльність та фізичні насолоди, а також послаблення прагнення до «святого життя». Головною умовою цього «святого життя» є діяльність, оскільки Біблія вчить, що християни мають виконувати настанови Божі, поки живуть на Землі (Єв. від Івана, розділ 9, вірш 4). Діяльність, а не бездіяльність, неробство і насолоди служить примноженню слави Божої. Виходячи з усього цього, М. Вебер підсумовує: «Головним і найтяжчим з гріхів є марна трата часу». Можливо, богослови можуть посперечатись стосовно найтяжчості гріху марнотратства часу, але факт у тому, що це формує світобачення всіх протестантів. У розділі «Дух капіталізму» наводились слова Бенджаміна Франкліна «Час – це гроші». У протестантів існувало подібне бережливе ставлення до часу. Саме тому поєднати власні релігійні переконання з економічними законами, щодо раціоналізації режиму дня, протестантам виявилось дуже легко.

Власне обидві роботи Р. Бакстера, як пише М. Вебер, присвячені пропаганді ідеї постійної, наполегливої фізичної та розумової праці. Праця здавна вважалась дієвим аскетичним засобом. На відміну від католиків і православним, цим активно користувались протестанти. «Праця є превентивним засобом проти всіх спокус», – пише Вебер, посилаючись на Біблію: «Трудіться у поті лиця свого на ниві своїй» [1, c. 163]. Але у ході дослідження роботи прослідковується еволюція поглядів Р. Бакстера на працю від аскези, до сенсу життя. Англієць цитує Апостола Павла, з його відомим, вже крилатим, виразом «хто не працює, той не їсть». Таким чином, праця для протестантів стає однією з головних цілей їх існування у цьому світі. Цікаво, що погляди Бакстера перегукуються з ідеями Кальвіна про те, що «небажання працювати – це симптом відсутності благодаті». Бог усіх без винятку наділив професією (покликанням – calling, про що вже писалось раніше), яку треба прийняти і на її ниві працювати (доходило до того, що деякі протестантські течії стверджували, що людина зобов’язана мати лише одну професію за все життя, вона не має права її змінювати). Професійне покликання для протестантів – це вимога Бога до кожної окремої людини працювати на славу Його. На перший погляд, всі ці ідеї є незначними і виглядають реальними лише в теорії, але на практиці це трансформувалось у домінування протестантів у розвитку капіталістичних відносин.

Всередині протестантизму існують деякі незначні розбіжності у поглядах на професійне покликання. Лютер, зазнаючи впливу від Апостола Павла, котрий пропагував індиферентність мирського життя, не має точного формулювання його ставлення до світу, проте він все одно відзначає, що поділ людей на стани і професії – це Божий порядок суспільства, коли кожна людина перебуває та діє у межах, визначених Господом. Діяльність у цих межах – релігійний обов’язок кожної людини. Пуританське вчення більш широко розкриває це питання. Професійна спеціалізація веде до зростання продуктивності праці і підвищення її якості. Таким чином, вона служить спільному благові. Але людина не має покидати межі свого покликання, адже будь-який інший заробіток – це, скоріше, ледарювання, ніж труд. Пуритани не заперечують можливість зміни людиною професії, але в тому випадку, якщо це зважене та обмірковане рішення, і тільки якщо нова професія принесе більше користі для суспільства, ніж попередня. Квакери розділяють ідеї пуритан. «Квакерська етика вимагає, щоб у професійній діяльності людини послідовно втілювались аскетичні чесноти і випробовувалась її обраність; остання ж проявляє себе у добросовісності, свідченням якої, у свою чергу, виступає ретельне і методичне виконання своїх професійних обов’язків. Не сама праця як така, а лише раціональна праця в рамках професії бажана Богові», – відзначає М. Вебер [1, c. 165-166].

Дуже важливим є питання «прибутковості професії». Вебер пише, що для протестантів «бажання бути бідним рівнозначне бажанню бути хворим» [1, c. 167]. Якщо Бог дає можливість законним шляхом заробити більше грошей, а людина обирає інший менш прибутковий шлях, то вона, тим самим, перешкоджає здійсненню Божої волі у житті, а також відмовляється приймати дари Його. Далі, в черговий раз Вебер відзначає одну з головних основ протестантської етики – кожен індивід має трудитись і багатіти не заради тілесних втіх і насолод, а задля виконання Божої настанови. Тому можна стверджувати, що прагнення до багатства не лише виправдовується протестантських вченням, а й приписується до обов’язкового виконання.

Вебер зазначає, що всюди, де впроваджувалось протестантське, а зокрема, пуританське віровчення, встановлювались раціональні буржуазні відносини. Саме протестанти були головними і єдиними носіями цієї тенденції. Як пише М. Вебер: «Пуританізм стояв біля колиски сучасної економічної людини» [1, с. 175]. Але протестантизм сповідують люди. А людина – це істота, якій властиві помилки, навіть у релігійних аспектах її поведінки. Проаналізував це питання англійський богослов, засновник однієї з конфесій протестантства – методизму, Джон Веслі. Він доволі влучно описав усі аспекти «мирських помилок» протестантів, що, на мою думку, буде доцільно процитувати його: «Я боюся того, що там, де зростає багатство, тією ж мірою зменшується релігійне завзяття… Там же, де зростає багатство, там зростають і гординя, пристрасті і любов до мирських благ в усіх їх різновидах… Внаслідок цього зберігається лише форма релігії, тим часом дух її поступово вивітрюється» [1, с. 176]. Як би красиво не виглядало все те, що було досліджене стосовно впливу протестантизму на економіку, все одно релігія має свої недоліки. На перший погляд, протестантські богослови сформували потужну ідеологічну основу як для релігійного життя, так і для економічного. Проте на практиці виявлялось, що людина, досягши певних успіхів у своїй професії, просто забувала про те, що це все – результат протестантського декларування всіх аспектів її життя.

Цей розділ є останнім у праці Макса Вебера. Він вбирає у собі все те, про що йшлося у попередніх розділах. На прикладі деяких робіт богословів, можна зрозуміти основи релігійної аскези найвпливовіших конфесій протестантизму. Лютерани, кальвіністи, пуритани, квакери, методисти – вони всі мають певні розбіжності у баченні ідеї професійного покликання, але, тим не менш, кожна конфесія відзначає важливість цього питання. Релігійна координація підприємницького життя протестантів заклала основи їх успіху в інтеграцію у світ капіталізму. Достеменно можна стверджувати принаймні той факт, що фундаментальна ідея капіталістичного духу – раціональна життєва поведінка на основі професійного покликання – виникла із етики християнської аскези.

Дата добавления: 2015-07-12